Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №499/1095/26 — Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/1095/26

Провадження № 2/499/815/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 вересня 2026 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Тимчука Руслана Миколайовича за участю секретаря судового засідання Дуди І.М. розглянувши у порядку спрощеного провадження з викликом сторін в с.Іванівка Березівського району Одеської області цивільну справу № 499/1095/26 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору з боку позивача – Одеська дорожня організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення одноразової допомоги при звільненні на пенсію у розмірі шести середніх заробітних плат, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору з боку позивача – Одеська дорожня організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення одноразової допомоги при звільненні на пенсію у розмірі шести середніх заробітних плат, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на такі обставини.

В обґрунтування своїх вимог представник позивача зазначив те, що вперше прийнятий на роботу в залізничну галузь в виробничий підрозділ «Одеська дистанція електропостачання» одинадцятого вересня 2002 року електромонтером контактної мережі четвертого розряду.

Другого червня 2025 року був звільнений з підприємства за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по одержанню третьої групи інвалідності (загальне захворювання).

В наказі про звільнення зазначена виплата компенсації за 95 календарних днів невикористаної відпустки за попередні роки, яка позивачу була нарахована та виплачена при звільненні, а також зазначена виплата одноразової матеріальної допомоги у розмірі шести середньомісячних заробітних плат у зв`язку з звільненням на пенсію по інвалідності, відповідно до умов п.4.16 колективного договору, яка позивачу не була| розрахована та не виплачена при звільненні на пенсію по інвалідності. |

В наказі про звільнення вказано, що виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 протокол №Ц-82/63 Ком.т.

Після звільнення позивач звернувся до керівництва «Одеська дистанція електропостачання» з питання виплати всіх сум, які йому повинні були виплатити при звільненні, але йому в виплаті було відмовлено, так як відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.Т. від 14.10.2024) такі виплати призупинені і проводяться згідно затвердженого графіку, якого по факту не було і не має по теперішній час.

Рішення АТ «Укрзалізниця» про призупинення виплат не відповідає законодавству України, так як статтею 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що роботодавець зобов`язаний провести повний розрахунок з звільненим працівником у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, включаючи і виплату матеріальної допомоги при звільненні і матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до наданих відповідачем фінансових документів, середній місячний заробіток позивача на час звільнення склав 26 539,96 грн.

Матеріальна допомога у розмірі 5 середньомісячних заробітків 26 539,96грн. X 5 = 132 699,80грн. та додаткова матеріальна допомога (один середньомісячний заробіток) - 26 539,96грн. X 1 = 26 539,96грн.

Розрахована сума одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з звільненням на пенсію по інвалідності складає 159239,76 грн.

Позивач посилається, що йому також не буда виплачена і матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 - 2024 роки, яка передбачена колективним договором п.4.15, в якому така виплата проводиться у розмірі не менше як 50 % посадового окладу або тарифної ставки для всіх працівників дистанції, а працівникам, яким встановлена інвалідність виплата матеріальної допомоги проводиться у розмірі 100% тарифної ставки чи посадового окладу один раз на рік.

Посадовий оклад позивача в 2023 році складав суму у розмірі 10 678 грн., в 2024 його посадовий оклад складав 12 320 грн. - матеріальна допомога на оздоровлення за вказані роки йому мала б бути виплачена у розмірі - 22 998грн. Так відповідачем сума матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 і 2024 роки позивачу при звільнені не виплачена і на теперішній час це залишається боргом підприємства.

Твердження відповідача про те, що позивач не скористався правом на відпустку в 2024 році і не надавав заяву на надання матеріальної допомоги не має під собою обґрунтування, так як відпустка не була надана по виробничих умовах, а заяву на надання матеріальної допомоги до розгляду відповідачем не прийнята, так як по рішенню АТ «Укрзалізниця» надання всіх видів матеріальної допомоги призупинено.

Матеріальна допомога на оздоровлення є частиною заробітної плати (входить до її структури, визначеною с.2 Закону України «Про оплату праці») а відповідний обов`язок, відповідача, як роботодавця, щодо виплати заробітної плати передбачений ст.21 КЗпП України, та не може залежати від наявності чи заяви працівника на її виплату.

Згідно ст.117 Кодексу законів про працю передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівнику сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація зобов`язані виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців поспіль.

Межу в шість місяців із 19 липня 2022 року встановив Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин)) від 01.07.2022 №2352-Х1.

Як зазначено вище, середній заробіток позивача на день звільнення складав 26 539,96 грн., тобто за час затримки повного розрахунку адміністрація зобов`язана виплатити позивачу середній заробіток за всі дні затримки, але не більше як за шість місяців затримки повного розрахунку. Загальна виплата за час затримки розрахунку складає наступну суму: 26 539,96грн X 6 (місяців) = 159 239,76грн..

Невиконання умов колективного договору та невиплата заробітної плати, на яку позивач розраховував, з боку роботодавця вважає порушенням своїх трудових прах.

Процесуальні дії у справі.

У справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

Процесуальні документи у справі.

Представник відповідача в ході судового розгляду надали клопотання про застосування наслідків пропуску строків звернення до суду та посилались на наступне.

Відповідач вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений нормами матеріального права для захисту спірних прав.

Згідно з ч.2. ст. 233 Кодексу законів про працю України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі наказу від 02.07.2025 №37/ОС. У день звільнення, 02.07.2025, позивач був ознайомлений з письмовим повідомленням про нараховані і виплачені йому суми, про що є письмова відмітка, зроблена власноруч позивачем на повідомленні.

Таким чином, строк на звернення до суду з вимогами про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні, почав свій перебіг з 03.07.2025 року та закінчився 03.10.2025 року.

Проте позивач звернувся до суду лише 14 липня 2026 року. Крім того, відповідно до статті 234 Кодексу законів про працю України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Таким чином, строк на звернення до суду міг бути поновлений судом у разі звернення позивачкою до суду до 13.11.2025 та не підлягає поновленню.

Позивачу було відомо про своє право на отримання 6 середньомісячних заробітків одноразової грошової допомоги при звільненні на пенсію уперше (про це зазначене у наказі про припинення трудового договору, з яким позивач був ознайомлений під підпис).У разі незгоди з сумами, які були відображені у повідомленні, позивач мав тримісячний строк для судового захисту своїх прав.

Сторона відповідача просили суд застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду, встановленого ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, та відмовити у позові.

Також сторона відповідача подали відзив на позовну заяву та свої заперечення проти позовних вимог обґрунтовують наступним.

Щодо виплати матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі шести середньомісячних заробітних плат в сумі 159239,76 грн.

Відповідач в цілому не погоджується із заявленою вимогою, оскільки виплата матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію була призупинена, тобто відтермінована в часі в рамках повноважень, наданих роботодавцю законом № 2136-ІХ, відповідачем не відмовлено в їх виплаті. При стабілізації фінансового стану відповідача, зазначені виплати будуть відновлені першочергово, що також підтверджується в листі від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25.

Щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 – 2024 роки в розмірі 22998,00 грн.

При звільненні працівника на будь-яких підставах допомога на оздоровлення за невикористані відпустки не надається (п.6 Додатку №7 колективного договору).

У 2023 році Позивачу було надано щорічну відпустку за період роботи 24.05.2021-23.05.2022 на 10 календарних днів з 23.02.2023 по 04.03.2023 включно з наданням матеріальної допомоги (наказ про надання відпустки від 08.02.2023 № 33/в, в матеріалах справи наявний), на 4 календарні дні з 06.12.2023 по 15.12.2023 включно (наказ про надання відпустки від 20.11.2023 № 646/в - в матеріалах справи наявний) без надання матеріальної допомоги та на 14 календарні дні з 16.12.2023 по 29.12.2023 включно на підставі наказу від 20.11.2023 №647-в без надання матеріальної допомоги на оздоровлення (копія наказу в матеріалах справи наявна).

Відповідно до наказу від 07.03.2023 №ЕЧ-12/139 «Про нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення» Позивачу узгоджена заява про надання матеріальної допомоги у розмірі 100 відсотків посадового окладу (тарифної ставки) за лютий 2023 року, табельний номер 10208.

Позивач зазначає в позовній заяві про розмір матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 10678,00 грн. Однак, станом на момент надання позивачу відпустки у 2023 році та узгодження заяви про надання матеріальної допомоги, посадовий оклад позивача складав 9889,00 грн., а не 10678,00 грн., як зазначає позивач. Таким чином, зазначений позивачем розмір матеріальної допомоги на оздоровлення на 2023 рік на рівні 10678,0 грн. є необґрунтованим.

У 2024 році позивач своїм правом на щорічну відпустку не скористався.

Оскільки обов`язковою умовою надання матеріальної допомоги є письмова заява працівника, і така заява позивачем не подавалася, у відповідача відсутній обов`язок нарахувати та, як наслідок, здійснити виплату такої матеріальної допомоги. Отже, позовна вимога про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік є безпідставною та необґрунтованою.

Крім того, відповідач заперечує щодо розміру матеріальної допомоги на 2024 рік, який зазначений Позивачем на рівні 12320,0 грн. Згідно рішення правління №Ц-82/39 від 27.06.2024 у 2024 році матеріальна допомога на оздоровлення працівникам товариства нараховувалась та виплачувалась в єдиному розмірі мінімальної норми - 30% місячної тарифної ставки, що складала згідно з витягом зі штатного розпису на кінець 2024 року 3696,00 грн. (12320,0 грн. * 30%).

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Розмір заявленого позивачем до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 159239,76 грн.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) виснувала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Розглядаючи подібні спори після 19 липня 2022 року, суд повинен брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи (зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо).

Як зазначалося вище, військова агресія російської федерації проти України призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати активів та майна Товариства, які з кожним місяцем військової агресії тільки зростають (пошкодження, а також повне знищення залізничної інфраструктури, рухомого складу, будівель та споруд, інженерних споруд тощо). Прямі збитки залізниці оцінюються в 4,3 мільярди доларів.

Попри це, відповідачем реалізовано ряд соціально важливих заходів, зокрема, правлінням було прийнято рішення про соціальну підтримку працівників відповідача, які отримали поранення, та сімей працівників, загиблих у період воєнного стану в Україні, у зв`язку з військовою агресією проти України. Забезпечено виділення одноразової матеріальної допомоги: працівникам, які отримали поранення середнього та тяжкого ступеня з подальшою госпіталізацією до медичних закладів — в розмірі 30 000 грн та додатково згідно з понесеними витратами та наданими підтверджуючими документами; сім`ям загиблих працівників — у розмірі 100 000 грн.

Також, попри надану законодавством можливість зупинити виплати увільненим на військову службу, правлінням прийнято рішення щодо збереження виплати середнього заробітку (але не більше розміру двох мінімальних заробітних плат, встановлених в Україні на дату розрахунку) працівникам, увільненим на військову службу.

У складних умовах збройної агресії основною метою діяльності відповідача є забезпечення безперебійного перевізного процесу, а не вдосконалення діяльності та процесів Товариства. Всі сили та ресурси відповідача спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни.

Крім того, загальновідомим є факт, що за останні декілька місяців ворог посилив обстріли об`єктів саме залізничної інфраструктури, значно пошкоджено та/або знищено велику кількість рухомого складу, як під час руху так і на місцях базування, зруйновано будівлі та приміщення виробничих підрозділів, в тому числі й підрозділу, в якому працював позивач. Покладення на відповідача додаткових матеріальних витрат значного розміру може призвести до унеможливлення виконання відповідачем покладених на нього безпосередніх завдань із забезпечення безпеки руху та процесу перевезення вантажів та пасажирів.

З огляду на вищевикладене, оскільки призупинення виплат, передбачених колективним договором, було вимушеним рішенням, ухваленим в результаті понесення значних збитків через військову агресію проти України, враховуючи важке становище, в якому опинився відповідач, а також той факт, що виплати будуть якнайшвидше відновлені у разі покращення фінансового стану відповідача, у випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, просимо зменшити його розмір на 95%.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору з боку позивача – Одеська дорожня організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України надали письмові пояснення та зазначили, що представником відповідача не враховані доповнення до колдоговору від 26.08.2022 №Н-6/2, якими передбачено, що після виникнення права на пенсію працівник отримує таку допомогу після звільнення не пізніше трьох місяців з дня виникнення права, не враховуючи в цей час тимчасову непрацездатність, а також час дії воєнного стану в Україні.

Щодо посилання представника відповідача на спільний лист адміністрації АТ «Укрзалізниця» та профспілки залізничників і транспортних будівельників від 06.09.2022 №Ц/3-91/1459 ЦПроф/30-22 то даний лист не являється підставою для внесення змін до Галузевої угоди чи до колективного договору, цей лист носить суто роз`яснювальний характер.

Посилання відповідача щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, згідно з рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 №Ц-1-1.5-25/47-25, листом від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25, щодо проведення заходів оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності відповідача починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті не може братись до уваги, так як в Уставі АТ «Укрзалізниця» не передбачений такий орган, як Штаб АТ «Укрзалізниця» з ефективності, тому він не може приймати будь які рішення по діяльності АТ «Укрзалізниця», в тому числі з питань фінансової діяльності.

Виходячи з наданих документів і відзиву відповідача на позов, встановлено, що адміністрацією матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік надана не була, за відсутністю заяви позивача, але ця інформація недостовірна, так як позивач разом із заявою на відпустку подавав заяву на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, але вона не прийнята на розгляд, у зв`язку з рішенням АТ «Укрзалізниця» призупинити всі види виплат матеріальної допомоги, в тому числі і на оздоровлення.

За 2024 роки матеріальна допомога на оздоровлення позивачу виплачена у розмірі 30% від посадового окладу при праві на 100%-ну виплату. Вимоги по виплаті матеріальної допомоги за вказані роки залишаються такими ж, які вказані в позові. Також слід відмітити, що Печерським районним Судом м. Києва по справі 757/44171/24-ц пр.2-2520/26 за позовом Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України до Акціонерного товариства «Українська залізниця» 31.03.2026 ухвалено Рішення про визнання недійсним підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол засідання №Ц-54/31 Ком.т.) з моменту його прийняття. Це означає, що призупинення матеріальної допомоги є незаконне.

Відповідач не довів, що не має можливості розрахуватися з працівником. До того ж звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Але діяльність АТ «Укрзалізниця» не зупинялася, разом з збитками отримує прибуток, про що за минулі роки звітували керівники, а також отримує дотації від держави на виробничі потреби і на виплату заробітної плати.

Позиції сторін в судовому засіданні.

Позивач в судовому засіданні просив його позов задовольнити.

Представник відповідача просили в позові відмовити на підставі доводів відповідача, викладених у відзиві на позов.

Представник третьої особи просили задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 в обсязі викладених позивачем вимог.

Судом у справі встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 прийнятий на роботу в залізничну галузь в виробничий підрозділ «Одеська дистанція електропостачання» одинадцятого вересня 2002 року електромонтером контактної мережі четвертого розряду.

Другого червня 2025 року був звільнений з підприємства за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по одержанню третьої групи інвалідності (загальне захворювання).

Дані обставини підтверджуються копією трудової книжки позивача.

Згідно повідомлення про нараховані та виплачені суми від 02.07.2025, яке отримано ОСОБА_1 в день звільнення та розрахункового листа по зарплаті позивачу не виплачувались будь які види матеріальної допомоги.

Судом встановлено, що крім норм трудового законодавства виробничі та трудові відносини між адміністрацією та колективом працівників регулюються Колективним договором між адміністрацією та дорожним комітетом профспілки Одеської залізниці на 2011-2015 р.р. (далі по тексту Колективний договір), який пролонгований та діє і копія якого наявна в матеріалах справи.

Також трудові та виробничі відносини на залізничному транспорті регулюються Галузевою угодою, укладеною між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, дію якої також було пролонговано.

Також судом встановлено, що в період дії воєнного стану АТ «Укрзалізниця» згідно з витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 вирішено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступних заходів: додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління.

Дія зазначеного рішення правління розповсюджується на Колективний договір між адміністрацією та дорожним комітетом профспілки Одеської залізниці на 2011-2015 р.р., який чинний на день звернення позивача з позовною заявою до суду.

Листом № ЦЦУП-10/195 від 25.03.2022 року на виконання рішення правління від 14.03.2022 №Ц-45/31 Ком.т. керівникам структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця» та керівникам регіональних філій, направлено до виконання перелік кодів видів оплат, за якими проводитиметься нарахування на період дії правового режиму воєнного стану. Згідно даного переліку, нарахування та виплата одноразової матеріальної допомоги працівникам, які виходять на пенсію вперше, в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті відповідно до умов колективного договору (код виплати № 602) призупиняється на період дії воєнного стану з 24.03.22 року.

Нормативно-правове обґрунтування та висновки суду.

Заслухавши пояснення позивачки та представників учасників справи, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Щодо строку звернення до суду за захистом порушених прав.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.12.2020 року у справі №751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03.10.2022 року у справі №204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

Так, відповідно до ч. 2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19.07.2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01.07.2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

З урахуванням подальших редакцій ч. 1 ст. 233 КЗпП, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У даному разі суд зазначає, що рішенням № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України роз`яснив, що право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

За наслідком чого, Конституційний Суд вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Матеріальна допомога, передбачена Колективним договором, входить до структури зарплати, тому має бути виплачена в день звільнення, що підтверджується правовим висновком, викладеним в Постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №143/179/19.

Разом з тим, частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 року.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 рок зроблено такі висновки. Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Аналіз наведених норм права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року та від 11 грудня 2025 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Одночасно із цим, суд зазначає, що порушені права та інтереси позивача за наслідком невиплати усіх сум при звільненні, перебувають у прямому взаємозв`язку з порушенням відповідачем свого обов`язку з їх виплати та подальшими діями відповідача з відтермінування їх виплати на невизначений строк та не виключенням позивачки до графіку виплат, що призвело до перебування позивачки у статусі невизначеності, а тому відсутні підстави вважати, що строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом має обраховуватися від дати звільнення. В той же час, як судом у даній справі було встановлено під час розгляду справи, повідомлення про нараховані та виплачені кошти позивачу не містить тих нарахувань та виплат за стягненням яких позивач і звернувся до суду.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, вимог ст.233 КЗпП України, конституційних прав працівника, гарантованих ст. 43 і 55 Конституції України, суд вважає, що строк звернення позивача до суду з цим позовом не пропущений, а заява відповідача щодо застосування наслідків пропуску строку на звернення до суду шляхом відмови у позові, є необґрунтованою, а тому не потребує задоволення.

Щодо вимоги позивача щодо стягнення одноразової матеріальної допомоги з виходом на пенсію.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.

Зокрема, ст. 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

В силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 року у справі №582/18/21.

Згідно із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право на працю, закріплене у ст. 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно із ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

По умовам колективного договору Одеської залізниці (п.4.17) передбачено, що у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію вперше йому виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі. При стажі роботи 15 років виплачується основна матеріальна допомога у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а якщо стаж роботи більше, то виплачується додаткова матеріальна допомога, яка по умовам колективного договору у позивача складає ще один середньомісячний заробіток.

Трудовий стаж позивача на залізничному транспорті складає 22 роки 08 місяців та 27 днів, що підтверджується протоколом засідання комісії по встановленню трудового стажу на залізничному транспорті, такий стаж роботи дає право по взятих зобов`язаннях колективного договору на отримання матеріальної допомоги у зв`язку з звільненням на пенсію у розмірі шести середніх заробітних плат.

В наказі про звільнення зазначена виплата компенсації за 95 календарних днів невикористаної відпустки за попередні роки, яка мені була нарахована та виплачена при звільненні, а також зазначена виплата одноразової матеріальної допомоги у розмірі шести середньомісячних заробітних плат у зв`язку з звільненням на пенсію по інвалідності, відповідно до умов п.4.16 колективного договору, яка позивачу не була| розрахована та не виплачена при звільненні на пенсію по інвалідності.

У відповідності до ст. 36 Кодексу законів про працю України, однією з підстав для припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (ст.38КЗпП).

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідач просив відмовити в задоволенні позову в цій частині, так як виплата матеріальної допомоги, яка є, зокрема, предметом спору у цій справі, передбачена пунктом 4.17 колективного договору, її призупинення відповідачем на підставі протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т відповідає положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно з якою на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Проте, вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Укрзалізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги, було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судами при розгляді цієї справи.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у подібній справі № 211/7338/23, на яку посилається позивач в касаційній скарзі, постанові від 18.03.2026 року у справі № 333/9082/24.

Так, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема і матеріальної допомоги при виході на пенсію.

У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши ОСОБА_1 та профспілковий органу, членом якого він є, про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

З матеріалів даної справи також вбачається, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування пункту 1.1.4. протокольного рішення від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т) та пункту 1.1 рішення правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 27.06.2024 (протокол №Ц-82/39 Ком.т) про призупинення виплати матеріальної допомоги.

Товариство призупинило виплати коштів, передбачених Колективним договором в односторонньому порядку, не повідомивши позивача про ухвалення вказаних рішень, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Отже, питання виплати матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п.4.17, яким при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачується матеріальна допомога.

Матеріальна допомога у розмірі 5 середньомісячних заробітків 26 539,96грн. X 5 = 132 699,80грн. та додаткова матеріальна допомога (один середньомісячний заробіток) - 26 539,96грн. X 1 = 26 539,96грн.

Розрахована сума одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з звільненням на пенсію по інвалідності складає 159239,76 грн., що підтверджується розрахунком одноразової грошової допомоги в протоколі комісії по встановленню трудового стажу в залізничній галузі.

Тому вимоги позивача підлягають задоволенню і з відповідача на користь позивача належить стягнути одноразову грошову допомогу на підставі п.4.17 Колективного договору у розмірі 6-ти середньомісячних заробітків, що складає 159239,76 грн.

Щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, яка передбачена п.4.16 колективного договору, гарантується, що така допомога виплачується один раз на рік, як правило при наданні щорічної відпустки.

В тих випадках, коли працівнику по умовам виробництва не надається відпустка, то йому матеріальна допомога на оздоровлення надається по його заяві, погодженій з профспілковим комітетом один раз на рік. Така допомога, по умовам колективного договору не може бути менша 50% тарифної ставки чи посадового окладу на момент звернення за допомогою, а працівникам, яким встановлена інвалідність, така матеріальна допомога встановлюється у розмірі 100% посадового окладу чи тарифної ставки. Рішення про виплату 100% матеріальної допомоги на оздоровлення може прийняти комісія по іншим працівникам залізниці.

В даному випадку виплата цієї допомоги була призупинена одноосібним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» (протокол від 14.03.22 №Ц-54/31), яке є незаконним і це рішення прийнято всупереч норм діючому законодавству.

Виходячи з наданих документів і відзиву відповідача на позов, встановлено, що адміністрацією матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік надана не була, за відсутністю заяви позивача, але ця інформація недостовірна, так як позивач разом із заявою на відпустку подавав заяву на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, але вона не прийнята на розгляд, у зв`язку з рішенням АТ «Укрзалізниця» призупинити всі види виплат матеріальної допомоги, в тому числі і на оздоровлення.

Посадовий оклад позивача в 2023 році складав суму у розмірі 10 678грн., в 2024 посадовий оклад складав 12 320грн. - матеріальна допомога на оздоровлення за вказані роки б бути виплачена у розмірі - 22 998грн.

При цьому, у відповідності до Порядку та умов виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, який є додатком № 7 до Колективного договору передбачено, що розрахунок суми на оздоровлення проводиться із розрахунку тарифної ставки (посадового окладу), встановлених на дату звернення за допомогою.

Крім того зазначеним вище Порядком та умовами надання матеріальної допомоги передбачено, що матеріальна допомога надається працівникам один раз на рік при наданні щорічної відпустки, окрім виробничої необхідності, коли працівнику така відпустка не надавалась.

В цьому випадку працівник має право отримати таку допомогу на підставі заяви, узгодженої профспілковим комітетом.

Позивач просив стягнути на його користь матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 10678,00 грн, за 2024 рік в розмірі 12320 грн, так як відповідач незаконно позбавив його цих виплат в період дії воєнного стану, обмеживши її права незаконними рішеннями правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року.

Відповідач в свою чергу заперечував проти задоволення цих вимог, просив відмовити в їх задоволенні так як при звільненні працівника на будь-яких підставах допомога на оздоровлення за невикористані відпустки не надається (п.6 Додатку №7 колективного договору).

У 2023 році Позивачу було надано щорічну відпустку за період роботи 24.05.2021-23.05.2022 на 10 календарних днів з 23.02.2023 по 04.03.2023 включно з наданням матеріальної допомоги (наказ про надання відпустки від 08.02.2023 № 33/в, в матеріалах справи наявний), на 4 календарні дні з 06.12.2023 по 15.12.2023 включно (наказ про надання відпустки від 20.11.2023 № 646/в - в матеріалах справи наявний) без надання матеріальної допомоги та на 14 календарні дні з 16.12.2023 по 29.12.2023 включно на підставі наказу від 20.11.2023 №647-в без надання матеріальної допомоги на оздоровлення (копія наказу в матеріалах справи наявна).

Відповідно до наказу від 07.03.2023 №ЕЧ-12/139 «Про нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення» позивачу узгоджена заява про надання матеріальної допомоги у розмірі 100 відсотків посадового окладу (тарифної ставки) за лютий 2023року, табельний номер 10208.

Позивач зазначає в позовній заяві про розмір матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 10678,00 грн. Однак, станом на момент надання позивачу відпустки у 2023 році та узгодження заяви про надання матеріальної допомоги, посадовий оклад позивача складав 9889,00 грн., а не 10678,00 грн., як зазначає позивач. Таким чином, зазначений позивачем розмір матеріальної допомоги на оздоровлення на 2023 рік на рівні 10678,0 грн. є необгрунтованим.

На підтвердження рівня посадового окладу працівника надано розрахунок заробітної плати за лютий 2023 року та витяги зі штатного розпису за 2021-2024 роки.

У 2024 році позивач своїм правом на щорічну відпустку не скористався. Оскільки обов`язковою умовою надання матеріальної допомоги є письмова заява працівника, і така заява позивачем не подавалася, у відповідача відсутній обов`язок нарахувати та, як наслідок, здійснити виплату такої матеріальної допомоги. Отже, позовна вимога про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік є безпідставною та необґрунтованою.

Крім того, відповідач заперечує щодо розміру матеріальної допомоги на 2024 рік, який зазначений позивачем на рівні 12320,0 грн. Згідно рішення правління №Ц-82/39 від 27.06.2024 у 2024 році матеріальна допомога на оздоровлення працівникам товариства нараховувалась та виплачувалась в єдиному розмірі мінімальної норми - 30% місячної тарифної ставки, що складала згідно з витягом зі штатного розпису на кінець 2024 року 3696,00 грн. (12320,0 грн. * 30%).

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, надавши вище оцінку вказаним рішенням правління АТ «Укрзалізниці» в частині припинення виплат в умовах воєнного стану працівникам відповідно до умов Колективного договору, в тому числі і матеріальної допомоги на оздоровлення зокрема в 2023 -2024 роках суд дійшов висновку про безпідставну невиплату відповідачем АТ «Укрзалізниця» передбачених Колективним договором нарахувань позивачу, а також про наявність правових підстав для частково задоволення позову в цій частині.

Суд вважає, що з урахуванням наданих суду відповідачем доказів належить стягнути з відповідача на користь позивача передбачену п. 4.16 Колективного договору та на підставі заяв позивача - матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 100% відсотків від посадового окладу в сумі 9889,00 грн. (100% від тарифної ставки 9889 грн.), за 2024 рік в розмірі 12320,00 грн - (100% від тарифної ставки 12320,00 грн.), всього загалом до стягнення підлягає матеріальна допомога на оздоровлення за 2023,2024 роки в розмірі 22209,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

За вимогами ст. 116 КЗпП Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналіз правових норм дає підстави для висновку проте, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, одноразова матеріальна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Також згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком. Поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Суд у даній справі вважає, що невиплата розрахункових коштів при звільненні позивача мала місце з вини роботодавця, оскільки останнім не доведено протилежного.

Так суд, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись вищенаведеними положеннями діючого трудового законодавства, діючи в межах заявлених позовних вимог, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача АТ «Укрзалізниця» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка виникла у зв`язку із невиплатою позивачу передбачених Колективним договором сум при звільненні, за шість місяців.

Середній заробіток позивача на день звільнення складав 26 539,96грн., тобто за час затримки повного розрахунку відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за всі дні затримки, але не більше як за шість місяців затримки повного розрахунку. Загальна виплата за час затримки розрахунку складає наступну суму: 26 539,96грн X 6 (місяців) = 159 239,76грн

Однак при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14 623цс18) виснувала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 зазначено, «що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Суд враховує, що в період широкомасштабної збройної агресії рф щодо України, інфраструктура АТ «Укрзалізниця» зазнавала таких руйнувань. З початком війни «Українська залізниця» відчутно продемонструвала свою роль як об`єкт критичної інфраструктури, взявши на себе головний удар по безкоштовній евакуації мільйонів українських громадян (а також великої кількості бізнесів), що опинились в зоні бойових дій; а також по доставці критично важливих матеріалів та обладнання у ці регіони.

У відповідь, «Українська залізниця» стала активною мішенню для російських обстрілів та атак, в результаті чого залізнична інфраструктура понесла чималі прямі і непрямі втрати.

Крім, того, як зазначалося вище, військова агресія російської федерації проти України призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати активів та майна Товариства, які з кожним місяцем військової агресії тільки зростають (пошкодження, а також повне знищення залізничної інфраструктури, рухомого складу, будівель та споруд, інженерних споруд тощо).

Загальновідомим є факт, що у 2025-2026 роках ворог посилив обстріли об`єктів саме залізничної інфраструктури, значно пошкоджено та/або знищено велику кількість рухомого складу, як під час руху так і на місцях базування, зруйновано будівлі та приміщення виробничих підрозділів. Покладення на відповідача додаткових матеріальних витрат значного розміру може призвести до унеможливлення виконання відповідачем покладених на нього безпосередніх завдань із забезпечення безпеки руху та процесу перевезення вантажів та пасажирів.

Враховуючи дані обставини, характер виплат, які не були проведені відповідачем, термін затримки виплати, з відповідача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 80 000 грн.

За змістом ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Судовий збір по справі складає 2614,48 грн (1% від задоволеної суми 261448,76 грн), який належить стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.12,13,81,265,268,273-279 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору з боку позивача – Одеська дорожня організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення одноразової допомоги при звільненні на пенсію у розмірі шести середніх заробітних плат, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку– задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 400738) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ):

- одноразову матеріальну допомогу у розмірі шести середньомісячних заробітних плат у зв`язку з виходом на пенсію вперше в сумі 159 239,76 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 - 2024 роки в розмірі 100% тарифної ставки (інвалідність третьої групи) за вказані роки в сумі 22 209 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільнені в сумі 80000 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03150, Україна, місто Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір в сумі 2614,48 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (м. Одеса, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ:40075815).

СуддяРуслан ТИМЧУК