Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №165/2284/24 — Нововолинський міський суд Волинської області

справа № 165/2284/24

провадження №2/165/116/26

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого Ференс-Піжук О.Р.,

з участю секретаря Король І.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 (в режимі ВКЗ),

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нововолинську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері.

Позов обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 в силу свого віку (понад 81 рік) є непрацездатною, пенсіонеркою, має статус дитини війни, перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Волинській області та отримує пенсію по втраті годувальника у розмірі 3221,41грн. Єдиним її доходом є пенсія, розмір якої є недостатнім для забезпечення достатнього рівня життя, лікування, якого вона постійно потребує з хворобою, інші джерела доходів у неї відсутні. ОСОБА_1 з 2015 року хворіє, повний діагноз: ІХС Дифузний кардіосклероз ГХ З ст. 2ст Залишкові явища перенесеного інсульту (2015р.) СН2А. Вказує, що позивач у 2015 році перенесла інсульт, неодноразово зверталась до Нововолинської ЦМЛ, востаннє у зв`язку із погіршенням стану 26.02.2024, їй рекомендовано регулярний прийом лікарських препаратів, на придбання яких їй необхідні додаткові кошти, оскільки пенсії, яку вона отримує, недостатньо.

Наголошує, що значну частину пенсії, позивач змушена витрачати на оплату житлово- комунальних послуг, у неї є заборгованість станом на 01.02.2024 в сумі 9461,38 грн.

Зазначає, що від шлюбу з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона має двох повнолітніх дітей: сина ОСОБА_6 та доньку ОСОБА_7 (яка після одруження змінила прізвище на ОСОБА_8 ).

Після смерті чоловіка, позивач є самотньою жінкою похилого віку, проживає з сином ОСОБА_6 , який має статус особи з інвалідністю другої групи та позбавлений можливості працювати. Син піклується про матір, по можливості надає їй допомогу, а дочка не навідує позивача та не надає жодної допомоги. Єдиним доходом у ОСОБА_1 є пенсія у розмірі 3221,41 грн, з якої більшу частину вона витрачає на оплату комунальних послуг. Вказує, що побутовими предметами першої необхідності забезпечити себе не може, за своїм станом здоров`я потребує лікування, а для придбання медичних препаратів, необхідні значні кошти. Коштів, необхідних для забезпечення життєдіяльності не вистачає, а тому, зважаючи на скрутне матеріальне становище, потребує матеріальної допомоги, яку має можливість надавати дочка, оскільки є працездатною і тривалий час перебуває за кордоном.

Просить стягувати з ОСОБА_4 на користь матері ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, щомісячно починаючи з 17.05.2024 року довічно.

Заочним рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 03.12.2024 позов задоволено повністю.

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 02.06.2025 вказане рішення скасоване за заявою представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Данилюк Я.П. і справа призначена до розгляду в загальному позовному провадженні.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник Назарук Ю. В. позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити з підстав наведених у позові.

ОСОБА_1 пояснила, що після смерті чоловіка стало важко жити. Вона хворіє, 2015 році перенесла інсульт, неодноразово зверталась до Нововолинської ЦМЛ, де перебувала на стаціонарному лікуванні. Крім того, пожиттєво приймає очні краплі, оскільки 28.03.2022 перенесла операцію по заміні кришталика, і вартість цієї операції становила 11000 гривень. Несе великі витрати придбання ліків, але не зберігає фіскальних чеків про оплату медикаментів, оскільки не думала, що буде звертатися з позовом до суду. Зазначає, що проживає з сином ОСОБА_6 , який є особою з інвалідністю 2 групи. Субсидією на оплату комунальних послуг, не користується. Зазначила, що дочка, відповідач у справі, проживає в Італії, вона ніколи їй не допомагала матеріально. Також наголосила, що зазначила, що раніше діти відповідачки, яка давно виїхала на заробітки за кордон, проживали у позивача і вона разом з чоловіком, повністю несли витрати по їхньому утриманню. Вважає, що відповідач зобов`язана щомісячно надавати матері матеріальну допомогу, оскільки обіцяла щомісячно надсилати 500 Євро, але не виконує свого обов`язку.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що її довірителька ОСОБА_1 є особою похилого віку, має понад 80 років. Отримує пенсію по втраті годувальника. Несе витрати на придбання необхідних ліків та оплату комунальних послуг. Вказує, що позивач хворіє з 2015 року. Стверджує, що вона потребує матеріального забезпечення, яке може і зобов`язана надавати відповідач, як дочка позивачки. Просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 ( в режимі ВКЗ) та її представник ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили у задоволенні позову відмовити за безпідставністю. Зазначили, що позивач, посилаючись на витрати, пов`язані із лікуванням, має можливість реімбурсації за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення згідно з Переліком лікарських засобів, які підлягають реімбурсації за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення, станом на 23 серпня 2024 року, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 вересня 2024 року 2024 року № 1537. Так, препарати, які призначені позивачу передбачені у цьому переліку, а саме: бісопролол № 75 в Переліку, ацетилсаліцилова кислота № 232 в Переліку, лозартан № 300 в Переліку. Вважають, що посилання позивача на незадовільний стан здоров`я, необхідність лікування, та як наслідок здійснення додаткових витрат на медикаменти, жодним чином не підтверджує обґрунтування щомісячних витрат, які перевищують розмір пенсії. Щодо витрат на оплату житлово-комунальних послуг вказують, що із Будинкової книги №92022, вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_4 , син позивача ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Наголошують, що відповідач оплачує комунальні послуги за себе, за ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а до лютого 2026 року оплачувала в повному обсязі нараховані комунальні послуги і за позивача та її повнолітнього сина. Вважають, що обов`язок із сплати комунальних послуг повинен також виконувати син позивача ОСОБА_6 , який зареєстрований і постійно проживає у згаданій квартирі та фактично користується комунальними послугами.

Відповідач вказує, що тривалий час перебуває за межами України. Після повномасштабного вторгнення рф, на територію України не поверталась. Проживає разом з дочкою ОСОБА_10 , в Республіці Італія , отримує соціальні виплати у зв`язку з безробіттям в розмірі 350 євро, з яких оплачує оренду житла та несе витрати на прожиття. Стверджує, відповідач матеріально допомагала (передавала кошти) матері, неодноразово компенсувала витрати на лікування, купувала продукти харчування. Оскільки, відповідач вважає, що кошти, які вона пересилала позивачу, використовувалися виключно сином позивача, який є братом відповідача, ОСОБА_5 для придбання наркотичних речовин, відповідач повідомила, що надалі буде допомагати матері, але тільки за наявності чеків на придбання медичних препаратів, які необхідні позивачу, або відповідно до лікарських рецептів, оплачуватиме купівлю ліків. І надалі відповідач не відмовляється допомагати матері, але бажає нести витрати лише в такому обсязі, який буде підтверджено документально.

Також зазначили, що згідно з довідкою про доходи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Нововолинську і отримує пенсію в разі втрати годувальника, яка за період з лютого 2023 року по січень 2024 року складає 38435,51 грн., тобто її місячний дохід значно перевищує прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. При цьому вказали, що позивач має двох дітей - відповідача і ОСОБА_5 , у якого теж є обов`язок по утриманню непрацездатної матері. Наголошують, що позивачем не надано доказів наявності у ОСОБА_6 статусу особи з інвалідності, вважають, що він свідомо ухиляється від обов`язку, визначеного ч. 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що, у свою чергу, призводить до заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Представник відповідача ОСОБА_3 зазначила, що тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. Однак, з наданої до суду стороною позивача, медичної документації, неможливо встановити вартість лікування позивача на місяць. Звертаючись до суду з позовом, позивач не надала доказів на підтвердження розміру витрат, які вона несе на своє утримання, в тому числі, на придбання необхідних медичних препаратів. Позивачем надана виписка з історії хвороби з призначеннями лікаря, але фіскальних чеків на підтвердження витрат на придання ліків, не надано. Отже, на думку сторони відповідача, доказів неможливості отримання позивачкою належного медичного забезпечення призначеного лікарем, матеріали справи не містять. Наголошує, що стан здоров`я позивача та її вік, сам по собі не підтверджує обставин щомісячних витрат, необхідних на лікування, які б перевищували її дохід у виді пенсії. Зазначає, що позивачкою не доведено, що вона є особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні ч. 1 ст. 202 СК України, а сам по собі факт непрацездатності позивача у даному випадку не є безумовною підставою для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання, оскільки не доведено, що вона потребує матеріальної допомоги від повнолітньої доньки.

Судом встановлено, що ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною дочкою ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.7).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Нововолинсько-Іваничівському об`єднаному управлінні ПФУ в Волинській області, як пенсіонер, і отримує пенсію в разі втрати годувальника, в розмірі 3221,41 грн (а.с.5,6).

У позові вказано, що позивач має сина ОСОБА_6 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, однак доказів на підтвердження вказаної обставини, суду не надано.

На підтвердження потреби в матеріальній допомозі від дочки, позивачем надано копії медичної документації, зокрема епікриз за період з 20.11.2015 до 30.11.2015 (а.с.9), з якого вбачається, що ОСОБА_1 в 2015 році хворіла, повний діагноз: ІХС Дифузний кардіосклероз ГХ З ст. 2ст. Залишкові явища перенесеного інсульту (2015р.) СН2А.

Однак позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами потребу в проходженні лікування, в тому числі медикаментозного, як станом на день звернення до суду так і станом на час розгляду справи судом. До позову надано виписку зі медичної картки амбулаторного (стаціонарного ) хворого від 04.03.2024. (а.с12-13) та дві довідки звернення до лікаря по причині: «лікувально-діагностична» від 13.03.2023 та 26.02.2024, відповідно до яких, рекомендовано позивачу препарати, а саме: бісопролол, ацетилсаліцилова кислота, лозаран, що містяться в Переліку лікарських засобів, які підлягають реімбурсації за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 04 вересня 2024 року 2024 року № 1537. Позивачем не підтверджено документально щомісячних витрат на придбання необхідних лікарських препаратів, їх вартість, що позбавляє суд можливості визначити потребу позивача у матеріальній допомозі, з огляду на розмір отримуваної пенсії по втраті годувальника.

З показань свідка ОСОБА_12 , яка є дочкою відповідача та онукою позивача, встановлено, що ОСОБА_4 тривалий час перебуває за кордоном, завжди турбувалася про матір, надавала їй матеріальну допомогу та періодично передавала продукти харчування. Причиною конфлікту між сторонами стала відмови ОСОБА_4 подати до нотаріуса заяву про відмову від частки у спадщині після смерті її батька і чоловіка позивачки. Також позивач ставила відповідачу вимогу придбати для неї однокімнатну квартиру, на що отримала відмову. Свідок ОСОБА_12 підтвердила, що її мати ОСОБА_4 не проти допомагати матері, але погоджується компенсовувати документально підтверджені понесені чи заплановані потреби позивача, оскільки кошти, які вона раніше передавала матері, витрачав син позивача ОСОБА_13 , який має залежності.

Стаття 51 Конституції України визначає, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до ст. 202 Сімейного кодексу України (далі - СК України) повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.

Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання, стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Свідченням такої потреби є отримання матір`ю чи батьком доходів, які є меншими за прожитковий мінімум. Відповідно до діючого законодавства, держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Таким чином, непрацездатним і таким, що потребують матеріальної допомоги батькам, надається право звернутися до суду за примусовим стягненням аліментів зі своїх дітей. Обов`язок виплачувати аліменти своїм батькам в судовому порядку може бути покладено тільки на повнолітніх дітей.

Потреба матеріальної допомоги (нужденність) полягає в тому, що батьки не мають можливості забезпечити своє гідне існування у зв`язку з відсутністю пенсій (допомоги) чи їх низького розміру, а також у зв`язку із відсутністю у них інших джерел існування.

При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою пенсійного віку.

Відповідач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також досягла загального пенсійного віку для жінок в Україні.

Статтею 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначені розміру аліментів та додаткових витрат, суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Але додатково має правове значення те, що за правилом статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів, суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, а також наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.

Також суд враховує правову позицію, викладену в постанові від 18.11.2020 у справі № 757/52096/18, згідно з якою обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19.

Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, яка є її дочкою, не надає їй матеріальної допомоги, не бере участі у витратах на проживання, придбання ліків, утримання житла чи оплату комунальних послуг.

Разом з тим предметом спору у цій справі є обов`язок повнолітньої дочки утримувати працездатну матір, якщо остання потребує матеріальної допомоги.

Щодо визначення потреби у матеріальній допомозі, то Верховний Суд у постановах від 28.11.2018 у справі №676/5118/16-ц та від 10.10.2018 у справі №301/160/17 зазначив, що така потреба визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, яке може приносити дохід тощо.

Також, Верховний Суд зазначає, що право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом» (постанови від 10.10.2018 у справі №301/160/17, від 16.04.2018 у справі №759/1315/17). Водночас наявність доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, не свідчить про те, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги (постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №212/1055/18-ц, від 26.02.2020 у справі №233/4252/18, від 02.10.2019 у справі №301/1359/16-ц).

Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений з 01.01.2026 в розмірі - 2595 грн. Розмір пенсії позивача, в період з березня 2023 року по січень 2024 року включно складав 3221,41 грн. щомісячно, що підтверджується довідкою про доходи позивача (а.с.6), отже на день звернення до суду перевищувала відповідний прожитковий мінімум.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно з положеннями ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так в позовній заяві позивач вказує на те, що вона отримує пенсію в розмірі, що перевищує прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність.

Разом з тим, інших доказів, які б вказували про незабезпечення належного рівня життя позивача суду не надано. В тому числі, не підтверджено потреби позивача щодо придбання ліків щомісячно, обов`язкового лікування, оплати комунальних послуг і харчування.

За таких обставин, суд приходить до висновку, про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження потреби у матеріальній допомозі, а також на підтвердження тієї обставини, що розмір її пенсії не забезпечує належного рівня життя.

Із Будинкової книги №92022, вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 , (а.с.135-137) зареєстровані позивач ОСОБА_1 , її дочка - відповідач ОСОБА_4 , син позивача ОСОБА_6 , чоловік відповідача ОСОБА_9 та дочка ОСОБА_10 .

Крім того, відповідачем ОСОБА_4 , на підтвердження оплати комунальних послуг за себе, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які зареєстровані, але не проживають у квартирі і є співвласниками вказаного житла, надано суду копії платіжних інструкцій про сплату рахунків, де платником значиться дочка відповідачки ОСОБА_10 , (а.с.110-133). Вказана обставина, не спростована стороною позивача, а відтак доводи відповідача заслуговують на увагу.

Крім того, слід зазначити, що матеріальну допомогу позивачу зобов`язаний надавати, окрім повнолітньої дочки, і повнолітній син позивачки ОСОБА_6 , який проживає у квартирі разом з нею. Доказів того, що ОСОБА_6 не може надавати таку допомогу, чи є непрацездатним, стороною позивача, суду не надано. Попри це, вимог до ОСОБА_6 , позивач не висуває, а вимоги лише до повнолітньої дочки ОСОБА_4 , яка сама досягла загального пенсійного віку, не підтверджені належними доказами, а тому до задоволення не підлягають.

Керуючись ст. 12, ст. 13, ст. 141, ст. 263, ст. 264 ЦПК України, на підставі ст. ст.202, 205 Сімейного кодексу України, - суд,

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_4 на користь матері ОСОБА_1 аліментів на її утримання у розмірі 1/4 від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, щомісячно довічно, починаючи з 17.05.2024 року, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники судового розгляду:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Представник позивача: адвокат Назарук Юлія Володимирівна, проспект Дружби, 29/313, м. Нововолинськ, Волинська область, а/с №16 ВПЗ № 7, РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

Представник відповідача: адвокат Данилюк Яна Петрівна, вул. Героїв ЗСУ, 10, н.п.2, РНОКПП НОМЕР_6 .

Повний текст рішення суду виготовлений 17 вересня 2026 року.

Головуючий підпис О.Р. Ференс-Піжук