Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №636/281/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 636/281/26 Головуючий суддя І інстанції Оболєнська С. А.

Провадження № 33/818/1554/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря – Чабанової А.В.,

захисника Гуревича Р.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 постанову судді Чугуївського міського суду Харківської області від 04 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою, ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000 грн) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі, 665 гривень 60 копійок.

Постановою встановлено, що 16.05.2025 року о 19:51 год в с. Великий Бурлук по вулиці Сонячна, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ВАЗ 2103», д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння, зі згоди водія, проводився на місці зупинки ТЗ із застосуванням газоаналізатора «Drager» 6820, тест №349, результат позитивний 0.30% проміле, чим порушив п.п. 2.9 а ПДР, від проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі відмовився.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити.

Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, які мають значення для правильного розгляду справи та порушив вимоги норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку апелянта, працівники поліції безпідставно провадили огляд на стан сп`яніння оскілки належним чином не встановили ознак сп`яніння.

Крім того, до початку апеляційного розгляду захисником особи, яка притягається до адміністративної відповідальності було подано клопотання про закриття адміністративного провадження у зв`язку із закінченням на момент розгляду судом апеляційної інстанції матеріалів адміністративного провадження строків давності, передбачених ст. 38 КУпАП.

Стосовно цього клопотання суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення.

Приписами ст. ст. 221, 280 та 284 КУпАП у їх сукупному зв`язку встановлено, що судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема і ст. 130 цього Кодексу. За наслідками розгляду таких справ суди першої інстанції, зокрема у разі визнання винуватості особи у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, вирішують питання щодо накладення стягнення в порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови, зокрема, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником.

Таким чином, у разі оскарження постанови суду першої інстанції справа не розглядається спочатку, як помилково вважає апелянт, а переглядається судом апеляційної інстанції в межах поданої апеляційної скарги та відомостей, наявних у матеріалах справи.

Отже, КУпАП чітко визначає те, що після прийняття постанови компетентним органом, справа про адміністративне правопорушення вважається розглянутою, а перебіг строків, передбачених ст. 38 КУпАП припиняється. Однак, положення цієї статті можуть бути застосовані компетентним органом вищого рівня у разі встановлення за наслідками апеляційного перегляду порушення вимог ст. 280 КУпАП у рішенні компетентного органу, що виніс оскаржувану постанову.

З відомостей матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції дотримано всіх вимог, передбачених ст. 280 КУпАП в частині визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та встановлені всі обставини, що мали значення на час розгляду цієї справи компетентним органом – судом першої інстанції. Сама справа розглянута судом першої інстанції 04.05.2026 року з винесенням постанови, якою визнано ОСОБА_1 винним та накладено на нього стягнення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, тобто у визначений ч. 6 ст. 38 КУпАП строк з моменту події адміністративного правопорушення, яка мала місце 16.05.2025 року.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотань особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника про закриття провадження у зв`язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП та вважає за необхідне розглядати його апеляційну скаргу на постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 04.05.2026 року в межах поданої апеляційної скарги та відомостей, наявних у матеріалах справи.

Крім того захисником також було подано клопотання про зупинення адміністративного провадження у зв`язку із проходженням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності військової служби.

Стосовно цього клопотання суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Приписами ч.1 ст. 268 КУпАП встановлено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Частиною 2 цієї статті не передбачена обов`язкова присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді справи за ч.1 ст.130 КУпАП.

Разом з тим, приписи ст. 294 КУпАП також не містять вимог щодо обов`язкової участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час апеляційного розгляду справи. Поряд з цим, цією ж статтею встановлені строки апеляційного перегляду справ про адміністративні правопорушення, а саме двадцять днів з дня надходження справи до суду.

Окрім цього, положення Кодексу України про адміністративні правопорушення не регулюють порядок зупинення провадження у справі, за виключенням справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією.

Також слід зазначити, що наведені вище положення ст. 268 та ст. 294 КУпАП не містять заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

У правових висновках постанови від 12.12.2024 №990SCGC/20/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи.

Разом з тим, одним із принципів судового розгляду є забезпечення необхідного балансу між дотриманням прав сторони і розглядом справи протягом встановленого законом або розумного строку, а також недопущення судом невиправданих зволікань у розгляді справ.

З відомостей матеріалів справи вбачається, що у цій справі подано апеляційну скаргу особисто особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка до початку апеляційного розгляду залучила професійного захисника. Захисник Гуревич Р.Г. під час апеляційного розгляду через підсистему «Електронний суд» подав письмові пояснення ОСОБА_1 , а також вочевидь мав змогу надавати власні пояснення по суті правопорушення без обмежень по суті та у часі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 також належить відмовити.

В судовому засіданні захисник Гуревич Р.Г. підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити. В обґрунтування апеляційних доводів, зазначав про порушення працівниками поліції проведення процедури огляду водія, а саме: на його думку, працівники поліції не пропонували пройти медичний огляд в закладі охорони здоров`я, а також не надали відомості щодо повірки газоаналізатору, не провели контрольний забір повітря та взагалі не встановлювали ознак сп`яніння. Крім того, захисник вважає, що працівники поліції взагалі не мали права проводити огляд водія-військовослужбовця на стан алкогольного сп`яніння, оскільки такі водії мають спеціальний статус. Також, захисник вважає, що час в направленні для проведення огляду не відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, захисник вважає, що відомості роздруківки результату проведеного огляду не можна брати до уваги у цій справі, оскільки друковані відомості на цій роздруківці відсутні та були замінені власноручними відомостями поліцейського.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 , у порушенні, передбаченого п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду першої інстанції щодо винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджуються наявними у справі доказами, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД№912782 від 16.05.2025, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 16.05.2025 року о 19:51 год в с. Великий Бурлук по вулиці Сонячна, транспортним засобом «ВАЗ 2103», д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння, зі згоди водія, проводився у на місці зупинки ТЗ із застосуванням газоаналізатора «Drager» 6820, тест №349, результат позитивний 0.30% проміле, чим порушив п.п. 2.9 а ПДР, від проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі відмовився.

Від надання пояснень по суті правопорушення особа, яка притягається до адміністративної відповідальності відмовилась, про що свідчить власний підпис ОСОБА_1 у відповідній графі протоколу.

Відповідно до відомостей копії посвідчення водія встановлено, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 Таким чином, не виконання правил дорожнього руху особою, яка притягається до адміністративної відповідальності в частині дотримання обов`язків водія є свідомими та умисними діями ОСОБА_1 (а.с. 6).

Відомостями акту огляду на стан сп`яніння за допомогою технічного засобу, а також доданої до нього роздруківки результатів проведеного огляду встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп`яніння. Результат проведеного огляду з яким погодилась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності склав 0,3 проміле (а.с. 3).

З відомостей направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп`яніння вбачається, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності відмовилась від проведення медичного огляду на стан сп`яніння про що свідчить підпис ОСОБА_1 (а.с. 4).

Відомостями відеозапису, доданого до протоколу про адміністративне правопорушення встановлено, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 було зупинено на підставі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Про причину зупинки, яка полягала у керуванні транспортним засобом із забрудненим номерним знаком було повідомлено водія. Під час вчинення процесуальних дій, пов`язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху у водія було встановлено ознаки алкогольного сп`яніння. При цьому з відеозапису візуально вбачається така ознака, як почервоніння шкіри обличчя. Водій виконав законну вимогу поліцейського та пройшов огляд на стан сп`яніння на місці зупинки. Результат проведеного огляду склав 0,3 проміле. З результатом огляду погодився. Також, належить врахувати, що під час проведення процесуальних дій ОСОБА_1 просив працівників поліції не проводити процесуальні дії з метою уникнення відповідальності (фідеофай 1 хв 20 с – 1 хв 40 с), а також після проведення огляду визнав, що вживав алкогольні напої, а саме пиво (фідеофай 4 хв 30 с – 5 хв 05 с.)

При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 та його захисник не скористався процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Також стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб – працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, суд враховує, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час складання ними матеріалів про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП стосовно ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють не винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині.

Щодо доводів сторони захисту про те, що огляд ОСОБА_1 як водія-військовослужбовця має проводитись співробітниками ВСП відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП, що, на думку апелянта, обумовлює скасування постанови суду першої інстанції належить зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч.1, 2 ст. 266-1 КУпАП військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом.

Тобто, положення ст.266-1КУпАП стосуються лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б КУпАП або під час виконання водіями-військовослужбовцями невідкладних бойових завдань, пов`язаних із врятуванням життя або забезпеченням боєздатності підрозділу чи термінового реагування на зміну бойової обстановки, яка об`єктивно загрожує проведенню бойових дій.

Таким чином, для військовослужбовців, які керують транспортним засобом застосовується порядок проходження огляду, передбачений ст. 266 КУпАП, які проводять працівники Національної поліції.

Згідно приписів ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України.

Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.

Належить зазначити, що в розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов`язок з використанням цивільного автомобіля».

В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконанням водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського.

Таким чином, статус водія в осіб, які керують військовими транспортними засобами, на думку суду апеляційної інстанції, не виключається, у зв`язку з чим водії військовослужбовці є суб`єктами правопорушення передбаченого ст. 130 КУпАП. Разом з цим, встановленню підлягають наявність чи відсутність інших обставин, які мають значення для правильного розгляду конкретної справи, зокрема вчинення дій в стані крайньої необхідності. Враховуючи доводи сторони захисту в цій частині Таким чином, статус водія в осіб, які керують військовими транспортними засобами, на думку суду апеляційної інстанції, не виключається, у зв`язку з чим водії військовослужбовці є суб`єктами правопорушення передбаченого ст. 130 КУпАП. Разом з цим, встановленню підлягають наявність чи відсутність інших обставин, які мають значення для правильного розгляду конкретної справи, зокрема вчинення дій в стані крайньої необхідності. Враховуючи доводи сторони захисту в цій частині, суд апеляційної інстанції зазначає, що рекомендації голови Верховного суду, на які посилається захисник, не є тотожними до правових наслідків рішення Верховного суду, а їх суть зводиться до оцінки фактичних обставин справи в кожному конкретному випадку.

З відомостей доданого до протоколу відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повідомив про те, що він є військовослужбовцем. Разом з тим, у цій справі суд апеляційної інстанції враховує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності про виконання невідкладного бойового завдання, пов`язаного з врятуванням життя або виконання іншого невідкладного завдання, працівників поліції не повідомляла.

Стосовно копії довідки наданої стороною захисту про виконання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності невідкладного службового завдання, пов`язаного із перевезенням іншого військовослужбовця, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Відповідно до постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Норми Закону щодо крайньої необхідності покликані сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності стану крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Враховуючи викладене, з огляду на апеляційні доводи стосовно виконання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як на підставу вчинення дій в стані крайньої необхідності, суд апеляційної інстанції вважає, що виконання військового обов`язку в умовах воєнного стану не є тотожним безпосередній участі у бойових діях. Належність до військової частини, залучення військовослужбовця до виконання завдань поза районами ведення воєнних (бойових) дій, прямування до військових частин, тощо саме по собі не створює правових підстав для крайньої необхідності, передбачених ст. 18 КУпАП. При цьому, доводи щодо стану крайньої необхідності стосовно військовослужбовців підлягають системній правовій оцінці в контексті обставин скоєного конкретною особою (в цій справі щодо ОСОБА_1 ) правопорушення та має бути пов`язаний з виконанням саме ним тих дій, які не можуть бути виконані будь-якою іншою особою та які мають бути пов`язані із врятуванням життя чи забезпечення такої боєздатності підрозділу, що може призвести до непоправних наслідків, пов`язаних із втратою бойових позицій, тощо.

Таких відомостей матеріали справи не містять.

За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати безпідставними та необґрунтованими.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо виявлення ознак сп`яніння працівниками поліції апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 Розділу І «Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі Інструкція) вбачається, що ознаками алкогольного сп`яніння є: Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак сп`яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан сп`яніння.

Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп`яніння належить виключно до його повноваженнями, що знайшло своє законне відображення у процесуальному закріпленні працівником поліції своїх висновків щодо наявності ознак сп`яніння у ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення. Зазначене узгоджується з вимогами ст. 252 КУпАП відповідно до яких орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

З відомостей відеозапису вбачається, що працівниками поліції у водія ОСОБА_1 працівниками поліції було встановлено ознаки алкогольного сп`яніння. Більш того, з оглянутого відеозапису вбачається така ознака, як почервоніння обличчя. Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності пройшла огляд на стан сп`яніння на місці зупинки. З результатом огляду, який склав 0,3 проміле ОСОБА_1 погодився, повідомивши разом з тим працівників поліції про те, що вживав пиво.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає дотриманими вимоги ст. 266 КУпАП в частині виявлення ознак сп`яніння водія працівниками поліції та вважає доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтованими та суб`єктивними.

Доводи апеляційної скарги стосовно порушення працівниками поліції порядку проведення огляду, яка полягає у не направленні водія до закладу охорони здоров`я є суб`єктивними з огляду на наступне.

Вимогами ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП встановлено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

З відомостей оглянутого в судовому засіданні відеозапису, а також акту проведеного огляду та направлення на медичний огляд у їх нерозривному взаємозв`язку вбачається, що ОСОБА_1 погодився з результатом огляду проведеного на місці зупинки за допомогою засобів вимірювальної техніки. Про надання йому документів на зазначений технічний засіб не клопотав. Від проведення медичного огляду відмовився про що свідчить його підпис в направленні на проведення медичного огляду.

За таких обставин, суд апеляційної скарги вважає апеляційні доводи в цій частині суто суб`єктивними та розцінює їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції не провели контрольний забір перед початком огляду, суд апеляційної інстанції вважає також суб`єктивними з зазначених вище підстав. Більш того, з відомостей оглянутого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повідомив працівників поліції про те, що вживав алкогольні напої, а також перед проведенням огляду просив їх не проводи стосовно нього будь-яких процесуальних дій.

У зв`язку з чим такі доводи суд апеляційної інстанції вважає безпідставними.

Доводи апеляційної скарги стосовно розбіжностей у часі зазначеному в направленні на проведення медичного огляду, на переконання суду апеляційної інстанції, не мають у цій справі процесуального значення, оскільки особа, яка притягається до адміністративної відповідальності погодилась з результатами проведеного на місці зупинки огляду.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що роздруківка результату проведеного огляду, яка долучена до матеріалів цієї справи не містить друкованих відомостей, а заповнена власноруч, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до вимог 252 КУпАП орган (посадова особа), зокрема і суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

У зв`язку з наведеним, належить врахувати, що суд апеляційної інстанції оцінює докази в їх сукупності.

З відомостей відеозапису та акту огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів вбачається, що ОСОБА_1 пройшов огляд на стан сп`яніння. Результат проведеного огляду, з яким погодився апелянт, склав 0,3 проміле. Крім того, належить врахувати, що дії працівників поліції з цих підстав не оскаржувались стороною захисту, а зазначених вище відомостей справи достатньо для правильного вирішення цієї справи та надають змогу встановити, що ОСОБА_1 дійсно порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтованими та розцінює їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Щодо доводів апеляційної скарги про можливість залишити ОСОБА_1 посвідчення водія належить зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 65 ЗУ «Про правотворчу діяльність» суд для подолання правової прогалини може застосовувати у випадках, передбачених законом, зокрема, аналогію закону - шляхом застосування до неврегульованих суспільних відносин положень закону, який регулює подібні суспільні відносини;

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто санкція цієї статті є безальтернативною.

Вимогами ч. 4 ст. 30 КУпАП встановлено, що позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Крім того, відповідно до вимог Примітки до ст. 22 КУпАП не звільняються від адміністративної відповідальності особи за вчинення ними правопорушення відповідальність за яке, передбачена, зокрема ст. 130 цього Кодексу.

Таким чином, правовим аналізом зазначених норм, встановлено, що чинний КУпАП чітко регулює правовідносини, пов`язані із накладенням адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП.

При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, яким надає допомогу з огляду на свої службові обов`язки.

У даному конкретному випадку, з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст.130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.

Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.

Таким чином, визнаючи особу винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, суди позбавлені процесуальної можливості призначити інше покарання, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення.

При цьому нормами цього Кодексу не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також можливості накладення іншого виду стягнень, передбаченого КУпАП. Фактичне посилання сторони захисту щодо можливості застосування аналогії закону, а саме ст. 69 КК України, при накладенні адміністративного стягнення за ст. 130 суперечать правовим нормам чинного законодавства, оскільки правові приписи закону про кримінальну відповідальність, відповідно до ч.4 ст.3 КК України, розповсюджують свою дію виключно на кримінальні правопорушення. Застосування правових норм, визначених КК України в інших галузях права суворо заборонено.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що предмет справ про адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП стосується порушення правил дорожнього руху, що не карається позбавленням волі та належить до категорій правопорушень до яких не застосовуються з усією суворістю кримінально-правові гарантії статті 6 Конвенції, що констатовано рішенням ЄСПЛ (п. 42 справи Фігурка проти України).

Крім того, застосування аналогії при накладенні адміністративного стягнення свідчить про порушення принципу законності, на якому ґрунтуються норми КУпАП, а також принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.

З огляду на викладене, а також відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем ЗСУ, у зв`язку з чим право керування потрібно йому для керування військовим автотранспортом, а позбавлення права керування транспортними засобами може впливати на якість роботи підрозділу, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем безальтернативної санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає такі доводи суперечливими до інших доводів апеляційної скарги за якими захисник просив закрити адміністративне провадження у зв`язку із відсутністю складу правопорушення. Зазначені доводи та прохання є взаємовиключні.

Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки з ознаками алкогольного сп`яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих.

Отже, накладене судом першої інстанції адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП, вимогам ст.ст.33, 34 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення ним адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також не позбавляти його посвідчення водія, що надає право на керування транспортними засобами.

Оцінюючи відомості всіх доказів у справі як окремо, так і в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: керування транспортного засобом у стані сп`яніння.

Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 2.9 «а» ПДР встановлено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

Пунктом 1. 9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставними.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання захисника Гуревича Р.Г. про закриття адміністративного провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП – відмовити.

У задоволенні клопотання захисника Гуревича Р.Г. про зупинення адміністративного провадження у цій справі – відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову судді Чугуївського міського суду Харківської області від 04 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков