Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №635/2415/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 635/2415/26 Головуючий суддя І інстанції Якішина О. М.

Провадження № 33/818/1587/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря – Чабанової А.В.,

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника Козаренко Н.Ю. постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 18 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою,

ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у встановленому розмірі.

Оскаржуваною постановою встановлено, що 09.03.2026 року о 12-10 год. у с. Затишшя по вул. перемоги, 17 водій ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 21103 д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора DRAGER 6820 та у закладі охорони здоров`я відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.5 Правил дорожнього руху , чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисником Казаренко Н.Ю.. було подано апеляційну скаргу, в якій вона просила скасувати постанову суду першої інстанції та закрити адміністративне провадження стосовно ОСОБА_1 .

В обґрунтування поданої апеляційної скарги захисник посилався на те, що суд першої інстанції неправильно врахував норми матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт вважає, що працівники поліції не мали підстав для проведення огляду водія, оскільки ознаки сп`яніння в особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на його думку, відсутні та не підтверджуються відомостями відеозапису. Крім того, на думку сторони захисту, матеріали справи не містять відомостей щодо порушення водієм правил дорожнього руху, яке було підставою для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 . Крім того, захисник ставить під сумнів відомості направлення на огляд водія транспортного засобу, оскільки в ньому зазначено неіснуюча медична установа. Разом з тим, сторона захисту вважає підставою для скасування оскаржуваного судового рішення порушення працівниками поліції реєстрації адміністративних правопорушень стосовно ОСОБА_1 .

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити. В обґрунтування поданої апеляційної скарги також зазначав про те, що був зупинений працівниками поліції, оскільки керував транспортним засобу з непристебнутим ременем безпеки. Крім того, зазначив суду першої інстанції про те, що відмовився від проведення огляду, оскільки переймався за власну безпеку та безпеку своїх близьких.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника Казаренко Н.Ю. не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№610315 від 09.03.2026 року, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 09.03.2026 року о 12-10 год. у с. Затишшя по вул. перемоги, 17 автомобілем ВАЗ 21103 д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора DRAGER 6820 та у закладі охорони здоров`я відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.5 Правил дорожнього руху , чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У графі 14 протоколу «пояснення по суті правопорушення» зазначено «відмовляюсь від усього» що свідчить про те, що особу, яка притягається до адміністратвиної відповідальності було ознайомлення із змістом оскаржуваного протоколу, однак ОСОБА_1 не скористався своїм правом та не надав пояснення по суті правопорушення.

Відомостями копії посвідчення водія встановлено, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання водієм вимог Правил дорожнього руху в частині обов`язків водія, є свідомими діями ОСОБА_1 (а.с.4).

З відомостей копії постанови ЕНА№6796883 від 09.03.2026 вбачається, що ОСОБА_1 09.03.2026 о 12 год 17 хв в с. Затишшя по вул. Перемоги 17, керував транспортним засобом обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий пасками безпеки, чим порушив вимоги п. 2.3 Правил дорожнього руху.

Відомостями направлення на огляд водія транспортного засобу з метою встановлення стану сп`яніння встановлено, що медичний огляд ОСОБА_1 не проводився у зв`язку із його відмовою (а.с. 3).

Відомостями копії електронного рапорту встановлено, що 07.09.2025 зі служби 102 надійшло повідомлення про те, що НГУ СБДР виявили водія військовослужбовця в стані алкогольного сп`яніння. Заявник ОСОБА_2 .

З відомостей пояснення ОСОБА_3 допитаної судом першої інстанції вбачається, що ОСОБА_1 мав відвезти її з дитиною до родичів. Під час керування вона не помітила у нього ознак сп`яніння (а.с48).

З пояснень ОСОБА_1 наданих суду апеляційної інстанції вбачається, що його було зупинено працівниками поліції за керування транспортним засобом без пристебнутих пасків безпеки. Від проведення медичного огляду він відмовився, оскільки хвилювався за власну безпеку та безпеку своєї родини в умовах воєнного стану.

Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу встановлено, що транспортний засіб ОСОБА_1 знаходиться припаркованим на узбіччі дороги загального користування на перехресті, яке має ознаки блок-посту (наявні бетонні загородження). З відеозапису вбачається, що особу, яка притягається до адміністративної відповідальності було зупинено у зв`язку із керуванням ОСОБА_1 транспортним засобом без пристебнутих пасків безпеки. З цієї підстави було винесено постанову. Під час проведення процесуальних дій, пов`язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху у водія було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння ОСОБА_1 відмовився. Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності було роз`яснено права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.

При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Разом з тим, стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, суд встановив, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції або їх упередженості під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп`яніння, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині.

Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи.

Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп`яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв`язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.

Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови.

За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок – уникати юридичної відповідальності.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя.

З відомостей відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 фактично відмовився від проведення огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, про що повідомив працівників поліції

За таких обставин, наявність неспростованих під час апеляційного перегляду відомостей протоколу та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави стверджувати, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення медичного огляду водія на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

У зв`язку з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтованими, суб`єктивними та розцінює їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо виявлення ознак сп`яніння працівниками поліції апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 Розділу І «Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі Інструкція) вбачається, що ознаками алкогольного сп`яніння є: ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак сп`яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан сп`яніння.

Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп`яніння належить виключно до його повноваженнями, що знайшло своє законне відображення у процесуальному закріпленні працівником поліції своїх висновків щодо наявності ознак сп`яніння у ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення. Зазначене узгоджується з вимогами ст. 252 КУпАП відповідно до яких орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

З відомостей відеозапису вбачається, що працівниками поліції у водія ОСОБА_1 було виявлено ознаки сп`яніння, однак особа, яка притягається до адміністративної відповідальності відмовилась виконати законну вимогу поліцейського, яка відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху є імперативною.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає дотриманими вимоги ст. 266 КУпАП в частині виявлення ознак сп`яніння водія працівниками поліції та вважає доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтованими та суб`єктивними.

Стосовно доводів апеляційної скарги стосовно того, що відомості відеозапису у цій справі не можна брати до уваги, оскільки відеозапис не є безперервним, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Приписами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Крім того, належить врахувати особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення.

Національний припис закону, а саме ст. 251 КУпАП, встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.

Враховуючи викладене, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22 протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкту владних повноважень. На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення, а також в межах тих обставин, яких вимагає обстановка, що склалася. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доданий до протоколу відеозапис відображає усі суттєві обставини, які надають можливості встановити вину ОСОБА_1 у вчиненому ним правопорушенні. Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що відеозапис долучений до матеріалів справи відповідальною посадовою особою, а посилання на нього містяться в оскаржуваному протоколі та супровідному листі, яким компетентний орган направи справу про адміністративне правопорушення до суду першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає відомості відеозапису такими, що підтверджують відомості протоколу, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи відомостей щодо підстав зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції вважає суто суб`єктивними та такими, що спростовуються відомостями справи.

З відомостей копії постанови ЕНА6796883 від 09.03.2026 вбачається, що ОСОБА_1 09.03.2026 о 12 год 17 хв в с. Затишшя по вул. Перемоги 17, керував транспортним засобом обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий пасками безпеки, чим порушив вимоги п. 2.3 Правил дорожнього руху.

Крім того, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності повідомила суд апеляційної інстанції про керування транспортним засобом за вказаними в оспорюваному протоколі обставин. Більш того, ОСОБА_1 було відомо про причину зупинки його транспортного засобу, яку він повідомив суду апеляційної інстанції, а саме про керування ним транспортним засобом без пристебнутого паску безпеки.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги в цій частині суб`єктивними та розцінює їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Також суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції критично ставиться до доводів сторони захисту щодо не роз`яснення ОСОБА_1 його прав та обов`язків при складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Сторона захисту не заперечує, що ОСОБА_1 було роз`яснено його права та обов`язки при складанні постанови за ч.5 ст. 121 КУпАП. Факт роз`яснення ОСОБА_1 прав та обов`язків також підтверджується дослідженим судом відеозаписом. Більш того, ці дві процедури поєднані спільним часом, місцем та обставинами, які оцінюються судом апеляційної інстанції у сукупності. Крім того, суд звертає увагу на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення (п. 13) міститься підпис ОСОБА_1 про роз`яснення йому прав та обов`язків, передбачених ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, повідомлено про місце розгляду справи, а також надано можливість надати свої письмові пояснення, від чого останній відмовився.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує, що ОСОБА_1 в графі 14 оскаржуваного протоколу зазначив, що відмовляється від усього, що свідчить про використання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності права, передбаченого ст. 63 Конституції України та спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.

Стосовно доводів апеляційної скарги про відсутність в матеріалах цієї справи акту огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Вимогами п 2.5. Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що причини відмови проходити огляд не мають значення при встановленні складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.3 ПДР зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Отже, ОСОБА_1 , маючи посвідчення водія, будучи учасником дорожнього руху, зобов`язаний знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху України, зокрема, заборону керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, обов`язок водія на вимогу поліцейського пройти відповідний огляд, а також наслідки відмови від такого огляду. Матеріали цієї справи не містять будь-яких відомостей, що оскарження дій працівників поліції з цих підстав.

Крім того, згідно відеозапису, інспектором було неодноразово запропоновано ОСОБА_1 пройти відповідний огляд та роз`яснено про складання відносно нього протоколу за ст. 130 КУпАП, що у цій справі має ключове значення. Разом з цим, ОСОБА_1 повідомив суд апеляційної інстанції про те, що він раніше притягався до адміністративної відповідальності за аналогічне правопорушення, а тому не міг не знати про свій обов`язок пройти огляд на стан сп`яніння. За таких обставин, не долучення працівниками поліції акту огляду на стан сп`яніння не виключає вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у цій справі за вчинене саме ОСОБА_1 правопорушення. Однак, з зазначеного питання сторона захисту не позбавлена можливості звернутися до відповідного органу Національної поліції для ініціювання службової перевірки.

Доводи сторони захисту про те, що працівниками поліції направлено ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я, який не уповноважений проводити огляд на стан сп`яніння внаслідок ліквідації, є необґрунтованими. Відповідно до чинного законодавства, саме працівники поліції визначають найближчий заклад охорони здоров`я для проведення такого огляду, зважаючи на його фактичне розташування та режим роботи, а також з урахуванням умов воєнного стану, що на теперішній час є цілком об`єктивною умовою. Враховуючи режим роботи підрозділів поліції, суд апеляційної інстанції враховує, що працівник поліції під час виконання своїх посадових обов`язків не доставити особу до закладу охорони здоров`я який не має права проводити відповідний огляд. Більш того, лікар, який особисто отримує направлення від поліцейського зобов`язаний перевірити його правильність.

Крім того, направлення вочевидь не може бути причиною відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння, оскільки направлення складається виключно для лікаря та вручається поліцейським саме лікарю, який буде провадити медичний огляд в присутності працівника поліції. Належить також врахувати, що матеріалами справи, зокрема відеозаписом з нагрудної камери поліцейського зафіксовано відмову ОСОБА_1 від проходження на стан сп`яніння взагалі, що є порушенням вимог п.2.5 ПДР та самостійним складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та розцінюються апеляційним судом як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Оцінюючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я.

Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника Козаренко Н.Ю. - залишити без задоволення.

Постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 18 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков