Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №346/3997/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/3997/25

Провадження № 22-ц/4808/1677/26

Головуючий у 1 інстанції Сольський В. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,

з участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Атаманюк Володимир Михайлович, на рішення Коломийського міськрайонного суду від 26 червня 2026 року, у складі судді Сольського В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Заболотівської селищної ради про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дитини,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Заболотівської селищної ради про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у шлюбі, у якому народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .21 лютого 2022 року шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу відповідач не бере участі в утриманні та вихованні дитини, ухиляється від сплати аліментів, не спілкується з дочкою, не цікавиться її життям, здоров`ям, навчанням та розвитком, не відвідує її та не виявляє батьківської турботи. Усі питання щодо виховання, утримання, лікування та розвитку дитини позивачка вирішує самостійно.

Позивачка не перешкоджала спілкуванню батька з дочкою, навпаки, неодноразово ініціювала їхні зустрічі. Зокрема, привозила дитину за місцем проживання відповідача, однак останній не виявив бажання зустрітися та поспілкуватися з нею. Відповідач добровільно самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, при цьому будь-яких об`єктивних перешкод для спілкування з дитиною не існувало.

З 2022 року позивачка разом із дочкою проживає переважно за кордоном, наразі дитина проживає з нею та навчається у школі в Республіці Польща, м. Тшебехув. Позивачка самостійно забезпечує дитину, займається її вихованням, розвитком та здоров`ям.

Таким чином, відповідач тривалий час без поважних причин не виконує покладених на нього законом батьківських обов`язків, свідомо не бере участі у вихованні та утриманні дитини, у зв`язку з чим позивачка просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 26 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Заболотівської селищної ради позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дитини – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Атаманюк В. М. подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим.

Вважає, що позивачкою подано до суду першої інстанції всі необхідні докази з приводу доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 . У судовому засіданні були допитані свідки, які підтвердили що відповідач не бере участі у вихованні дитини та не цікавиться її життям. Також подані фото таблиці, документи щодо заборгованості по сплаті аліментів, висновок Органу опіки та піклування. Вказані докази у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_2 ухиляється від своїх батьківських обов`язків.

Посилаючись на бажання відновити спілкування з дитиною, ОСОБА_2 не подав жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, так і не підтверджені доказами доводи відповідача щодо того, що позивачка заблокувала йому канали спілкування з дочкою. Крім того, відсутні докази погашення заборгованості відповідачем зі сплати аліментів на утримання дитини.

Вважає, що у батька дитини було достатньо часу щоб виправити свою поведінку до звернення позивачки до суду, проте він не вчинив будь-яких дій з метою налагодження стосунків з дитиною.

Зазначає, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник ОСОБА_2 адвокат Курко В. М. подав заяву про розгляд справи без участі відповідача та його представника. Проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване, прийняте з урахуванням вимог законодавства.

Представник третьої особи Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Заболотівської селищної ради у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Представник ОСОБА_1 адвокат Атаманюк В. М. у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у вій мотивів.

Прокурор Ноняк Т. В. заперечила доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , посилаючись на те, що матеріали справи не містять доказів винної поведінки відповідача, умисного ухилення ним від виконання своїх батьківських обов`язків відносно дочки ОСОБА_4 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, висновок прокурора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави, передбачені ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано відповідно до рішення суду від 21 лютого 2022 року, а малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з матір`ю.

Відповідно до судового наказу від 20 листопада 2018 року з ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини всіх видів доходів щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Згідно із розрахунком заборгованості зі сплати аліментів ВП 68794342 у ОСОБА_2 утворилася заборгованість, яка станом на 01.07.2025 становить 98 485 грн.

З характеристики класного керівника Беати Фурманської від 28 квітня 2025 року вбачається, що ОСОБА_5 є ученицею 2 класу освітнього комплексу в м. Тшебехув, Республіка Польща. З самого початку відвідування школи дитиною, класний керівник підтримував контакт виключно з матір`ю дівчинки. Мама оплачує всі необхідні збори та екскурсії. Мама допомагає дитині у навчанні, бере участь у батьківських зборах, цікавиться успішністю дитини та її взаєминами з однолітками.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (частина перша статті 164 СК України).

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого та тривалого нехтування своїми обов`язками щодо виховання, розвитку та утримання дитини.

Сам факт неналежного виконання батьківських обов`язків, проживання окремо від дитини або відсутності достатньої участі у її вихованні не може бути безумовною підставою для позбавлення батьківських прав. Для застосування такого виняткового заходу суд повинен встановити, що особа свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо дитини, не виявляє належного піклування про її фізичний, духовний та моральний розвиток, не підтримує з нею особистих стосунків і така поведінка є результатом її власного волевиявлення, а не наслідком об`єктивних обставин чи перешкод у спілкуванні з дитиною.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, керуючись об`єктивними обставинами спору, а вже тільки потім права батьків.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом сімейно-правової відповідальності, який допускається лише за наявності достатніх, належних і переконливих доказів, що змінити поведінку матері чи батька у кращий бік неможливо, а їхня поведінка становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я, психічного чи морального розвитку. Самі собою факти недостатньої участі одного з батьків у вихованні дитини, проживання окремо, неналежного матеріального забезпечення або конфлікту між батьками не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав.

Розірвання сімейних зв`язків шляхом позбавлення батьківських прав є виправданим лише за виняткових обставин, оскільки такий захід фактично позбавляє дитину правового зв`язку з одним із батьків і може мати негативний вплив на її свідомість. Тому під час вирішення спору визначальним є не формальне констатування відсутності достатньої участі матері чи батька у житті дитини, а встановлення їхнього реального ставлення до дитини, бажання спілкуватися з нею, брати участь у її вихованні, а також наявності чи відсутності об`єктивних перешкод для такого спілкування.

У справах, що стосуються дитини, першочергове значення мають її найкращі інтереси, які повинні переважати над інтересами батьків. Водночас найкращі інтереси дитини, як правило, передбачають збереження її сімейних зв`язків, крім випадків, коли сім`я є явно неблагополучною або збереження такого зв`язку суперечить безпеці, здоров`ю чи гармонійному розвитку дитини.

Отже, у спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери сімейного життя та долі дитини, питання про позбавлення батьківських прав має вирішуватися без формального чи уніфікованого підходу, з урахуванням конкретних обставин справи, доказів у їх сукупності, особистості батьків, думки дитини, причин невиконання батьківських обов`язків, можливості зміни поведінки матері чи батька та пропорційності втручання у сімейне життя.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч. 1,2 ст. 12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч.ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , не цікавиться її життям, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, не сплачує аліменти на утримання дочки, не спілкується з нею, не виявляє інтересу до її здоров`я, не створює умов для отримання освіти. Вважає, що вказані обставини слід розцінювати як ухилення відповідача від виховання та матеріального утримання власної дитини та є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Позивачка, посилалася також на те, що вона з дитиною постійно проживають за кордоном, батько дитини під час перебування дитини в Україні не зустрічається з дочкою та не налагодив спілкування з нею іншими способами.

Даючи оцінку зібраним доказам у справі, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачкою не доведено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з батьком сімейних відносин не буде відповідати інтересам дитини, які вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю, за винятком випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини.

В матеріалах справи, наявний висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , затверджений рішенням Виконавчого комітету Заболотівської селищної ради від 26 лютого 2026 року №1231-78/2026.

Відповідно до змісту даного висновку встановлено, що працівники відділу соціального забезпечення населення та захисту прав дітей селищної ради 23 січня 2026 року у телефонному режимі спілкувалися з ОСОБА_1 . ОСОБА_6 повідомила, що разом з дочкою проживає та працює в Польщі, а відповідач із дитиною не спілкується та участі у її вихованні не бере.

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 23 лютого 2026 року № 80 по АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , але на даний час не проживають. У зв`язку з перебуванням Карини за межами України членам комісії не вдалося встановити думку дитини щодо даного питання. На засідання комісії ОСОБА_2 не прибув та не надав будь-яких підтверджуючих документів щодо його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Орган опіки та піклування залишив питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав на розсуд суду.

Суд першої інстанції дав належну оцінку вищезазначеному висновку у сукупності з іншими доказами, які містяться у матеріалах справи та правильного зазначив, що у цій справі не встановлено обставин, які б однозначно свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з матір`ю. Та обставина, що на час розгляду справи вихованням та розвитком неповнолітнього дитини займається матір, не свідчить безумовно про те, що батько свідомо та умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Що стосується заборгованості щодо сплати аліментів, то така заборгованість сама по собі не є підставою для позбавлення батька / матері дитини батьківських прав, наявність заборгованості зі сплати аліментів враховується судом як один із доказів у комплексній оцінці поведінки матері чи батька.

Відповідач заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, надав суду апеляційної інстанції докази переписки із позивачкою щодо його бажання спілкуватися з дочкою, яка перебуває за кордоном, тобто відповідач не втратив інтерес до дитини та має намір налагодити з дочкою відносини.

Колегія суддів також враховує, що матеріали справи не містять негативних характеристик та доказів винної поведінки відповідача, згідно зібраних доказів у справі, відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та не встановив підстав для застосування до відповідача такого крайнього, виключного і надзвичайного заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 .

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Атаманюк Володимир Михайлович, залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 26 червня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 вересня 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин