Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №442/969/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/969/26 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/811/966/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Савуляк Р.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представниці ОСОБА_2 , на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 08.03.2024-100001667 від 08.03.2024 року та судових витрат.

Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що 08.03.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір (оферти) №08.03.2024-100001667 (в подальшому – «Кредитний договір»), відповідно до умов якого відповідач зобов`язувався в поряду та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, сплачувати кошти за користування кредитом та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.

Кредитний договір є укладеним у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно - телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного цифрового підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач виконав свої зобов`язання у повному обсязі надавши відповідачу кредит, однак відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав і кредит у визначений строк не повернув, внаслідок чого у нього станом на момент пред`явлення позову утворилась заборгованість у розмірі 16 840 грн., яка складається з: 8 000 грн. заборгованості по тілу кредиту; 7 560 грн. заборгованості за відсотками; 1 200 грн. комісії, пов`язаної з наданням кредиту, та 80 грн. неустойки (а.с. 1-7).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором №08.03.2024-100001667 від 08.03.2024 року в сумі 15 560 гривень 00 копійок станом на 01.02.2026 року, а також 2 662 гривні 40 копійок судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено(а.с. 47-48).

Дане рішення оскаржила представниця відповідача.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає, що позивачем не доведено факту укладення з відповідачем Кредитного договору, а також факту отримання відповідачем кредитних коштів.

Вважає неправомірним стягнення з відповідача комісії за надання кредиту, а також нарахування неустойки.

Вважає, що «позивач здійснював нарахування відсотків за ставкою, що перевищувала максимально допустимий розмір щоденної відсоткової ставки визначений законодавством» (а.с. 52-81).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 23 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою (отримана апелянтом 24.03.2026 року; а.с. 102, 104), запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 99-100).

Клопотань від учасників справи про апеляційний розгляд справи з їх повідомленням до суду не поступало.

08 квітня 2026 року позивач подав до суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (а.с. 105-127).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Як стверджується матеріалами справи, позивач позовні вимоги обґрунтовує укладеним з відповідачем у відповідності до Закону України «Про електрону комерцію» Кредитним договором в електронній формі № 08.03.2024-100001667 від 08.03.2024 року

Задоволення позовних вимог суд мотивував тим, що позивачем доведено факт укладення з відповідачем Кредитного договору № 08.03.2024-100001667 від 08.03.2024 рокув електронній формі, підписання якого здійснювалося шляхом застосування електронного підпису відповідача. Зазначений підпис було сформовано із використанням одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону, зазначений відповідачем під час укладення договору.

Відповідно до довідки про ідентифікацію, клієнт ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з яким укладено договір № 08.03.2024-100001667 від 08.03.2024 року, ідентифікований ТзОВ «Споживчий центр». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) здійснювався в інформаційно-телекомунікаційній системі, одноразовий ідентифікатор Е467. Дата відправки ідентифікатору позичальнику 08.03.2024 на телефонний номер НОМЕР_2 .

В графі позичальник даного кредитного договору зазначено: ОСОБА_2 . Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ідентифікаційний код: НОМЕР_1 . Телефонний номер НОМЕР_2 .На підставі наведеного АТ КБ «ПриватБанк» 08.03.2024 року було здійснено успішний переказ грошових коштів в сумі 8 000 грн. на рахунок відповідача з призначенням платіжної операції «Видача за договором № 08.03.2024-100001667, що стверджується долученими до позовної заяви копіями квитанції про перерахування кредитних коштів, підписаними відповідачем одноразовим ідентифікатором (код з смс-повідомленням відправленим на телефонний номер НОМЕР_2 ) паспортом споживчого кредиту, Пропозицією про укладення кредитного договору (офертою), Відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 08.03.2024-100001667 та Інформаційним повідомленням позичальника; довідки про ідентифікацію (а.с. 29-39).

У ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто - таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Кредитний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін.

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги стосовно недоведеності позивачем укладення Кредитного договору не можуть прийматися до уваги.

У відповідності до умов Кредитного договору, кошти надаються Позичальнику (відповідачу) в безготівковій формі на банківську картку вказану Позичальником при укладанні Кредитного договору.

Первинний кредитор у своїй господарській діяльності з метою переказу та приймання грошових коштів за договорами позики користується фінансовими послугами платіжних провайдерів.

Верифікація банківської картки відбувається за допомогою сертифікованих платіжними системами Visa та MasterCard сервісів, зокрема WavForPav, Ipay, Platon, а також ТОВ «ПРОФІТГІД».

Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS.

Під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на веб- сайті кредитора, для надання платіжних реквізитів Товариству, кожен клієнт після натискання кнопки «Додати карту» автоматично перенаправляється на сайт відповідного платіжного провайдера, де вводить необхідні дані для проведення розрахунків та надає свої платіжні реквізити. Після блокування коштів клієнт повертається на веб-сайт Товариства. До бази даних Товариства від платіжного сервісу надходить виключно частина номеру картки та токен, згенерований платіжним сервісом, що забезпечує безпеку збереження інформації.

Кредитор (позивач) не мав і не має доступу до повного номера банківської картки відповідача, оскільки ця інформація є банківською таємницею.

Отже, доступ до повного номера банківської картки, а також до виписки по картковому рахунку, на який були зараховані кредитні кошти, має виключно банк-емітент та безпосередньо власник зазначеної картки, тобто - відповідач.

Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів.

Однак, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не був позбавленою можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

А згідно частин 1 та 2 статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками на запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи та за рішенням суду.

Отже, на виконання умов Кредитного договору, перерахування коштів було здійснено кредитором (позивачем) через платіжного провайдера — АТ КБ «ПриватБанк», яке надає позивачу послуги з переказу коштів, зокрема на банківський рахунок відповідача за реквізитами банківської картки, зазначеної ним під час реєстрації, що стверджується відповідною квитанцією, копія якої є наявною у матеріалах справи (а.с. 29).

Відтак, за наведених вище обставин в їх сукупності, доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем факту укладення з відповідачем Кредитного договору, а також факту отримання останнім кредитних коштів, до уваги прийматися не можуть.

Станом на час укладення між сторонами Кредитного договору (08 березня 2024 року) вже був чинний (з 24 грудня 2023 року) Закон, який обмежував максимальний розмір денної процентної ставки, а саме: частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» було встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, а пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (який набрав чинності 24 грудня 2023 року), установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Тобто, як вбачається з наведеного вище, до 21 квітня 2024 року можна було застосовувати процентну ставку у розмірі до 2,5 %.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи Розрахунку заборгованості, заборгованість за відсотками у розмірі 7 560 грн. розрахована виходячи з процентної ставки 1,00 % в день (а.с. 13-20).

Свого контррозрахунку, який би спростовував дані, які наведені позивачем у Розрахунку заборгованості (а.с. 13-20), відповідач, як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції, не подав.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що «позивач здійснював нарахування відсотків за ставкою, що перевищувала максимально допустимий розмір щоденної відсоткової ставки визначений законодавством», не відповідають фактичним обставинам справи, а тому також до уваги прийматися не можуть.

Оскаржуваним рішенням з відповідача стягнуто лише 8 000 грн. заборгованості по тілу кредиту та 7 560 грн. заборгованості за відсотками, що разом і становить 15 560 гривень 00 копійок.

Відтак, доводи апеляційної скарги стосовно неправомірності стягнення з відповідача комісії за надання кредиту та неустойки є надуманими, а тому не можуть прийматися до уваги.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.

Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року – 3 328 грн. 00 коп.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідача 16 840 грн. 00 коп. заборгованості за Кредитним договором.

Відтак, ціна позову у цій справі складає 16 840 грн. 00 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 16 840 грн. 00 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представниці ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 березня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено 30 вересня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Савуляк Р.В.