Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №450/2387/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/2387/25 Головуючий у 1 інстанції: Кукси Д.А.

Провадження № 22-ц/811/1067/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,

судді: Ванівський О.М. та Савуляк Р.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 41 700 грн. безпідставно отриманих коштів та 1 211 грн. 20 коп. судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 21.04.2025 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 був укладений договір на надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобіля BMW (номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ). Вартість послуг за рахунком №142 від 21.04.2025 року становила 83 400 грн., з яких 50 % (41 700 грн.) передбачалося сплатити як завдаток.

22.04.2025 року позивачка, здійснюючи оплату через додаток «Приват24», помилково перерахувала 41 700 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.4327619575.1 від 22.04.2025 року. Стверджувалося, що між позивачкою і відповідачкою жодних договірних або інших правовідносин не існувало і правових підстав для отримання згаданих вище коштів відповідачкою не було. Посилаючись на статтю 1212 Цивільного кодексу України, позивачка вважає ці кошти безпідставно набутими та просила стягнути їх з відповідачки, як безпідставно отримані (а.с. 1-6).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Стягнуто з фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуте майно, а саме отримані грошові кошти у розмірі 41 700 грн., а також 1 211 грн. 20 коп. судового збору (а.с. 150-153).

Дане рішення оскаржив представник відповідачки.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Вважає, що «позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки:

-неможливо було «випадково» ввести невірний 29-ти значний код, де помилка в будь-якій цифрі, особливо у перших восьми, унеможливлювала би здійснення операції;

-після введення IBAN Позивачка отримала інформацію про одержувача коштів (прізвище, ім`я, по батькові та ІПН отримувача коштів), ознайомилась з інформацією, самостійно ввела призначення платежу та здійснила операцію, що вказує на те, що кошти не були випадково та безпідставно перераховані;

-поведінка Позивачки є недобросовісною та суперечливою – вона не відмовлялась від операції, не повідомляла банк про помилковість здійсненої операції, не просила вжити заходів щодо повернення коштів протягом декількох місяців;

-Позивачкою не доведено достовірними доказами, що вона мала перерахувати таку ж суму коштів (41 700 грн.) в якості завдатку за ремонт автомобіля;

-поведінка Позивачки є суперечливою та необґрунтованою, оскільки нею не надано доказів здійснення оплати за ремонт автомобіля та, що автомобіль в принципі потребував ремонту. Позивачка «маючи договірні відносини» щодо ремонту автомобіля все-таки мала би заплатити кошти за ремонт. Відсутність доказів оплати послуг після виявлення «помилковості платежу» з ремонту автомобіля ґрунтовно ставить під сумнів наявності договірних відносин щодо ремонту автомобіля» (а.с. 157-169).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою, запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 176-177).

13 квітня 2026 року до Львівського апеляційного суду позивачка надіслала Відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу представника відповідачки залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін (а.с. 181-193).

Клопотань про апеляційний розгляд справи з повідомленням її учасників від останніх до суду не поступало.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками (в тому числі – і відповідачкою/апелянтом), а тому доказуванню не підлягає, те що на належний відповідачці рахунок 22.04.2025 року поступила 41 700 грн., які були перерахованими позивачкою з призначенням платежу «сплата по договору завдатку» (а.с. 10).

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1). Положення цієї глави (83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави») застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2).

Відповідно до частини 1 статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відтак, саме на набувача майна (у даному випадку – відповідачку ОСОБА_2 ) покладається обов`язок довести суду належними та допустимими доказами правомірність (правову підставу) набуття нею 41 700 грн., які були зарахованими на її рахунок в результаті їх переказу позивачкою 22.04.2025 року.

За змістом частини 1 статті 178 ЦПК України, всі заперечення проти позову відповідачем викладаються у відзиві на позов.

Як вбачається з Відзиву представника відповідачки на позовну заяву, сторона відповідачки стверджує, що «Сторонами було досягнуто згоди щодо купівлі вендінгового апарату солодкої вати, продаж якого через сайт ОЛХ здійснювала Позивач. Так, досягнуто згоди щодо предмету договору, його ціни. Крім цього, Сторонами досягнуто згоди щодо укладення договору завдатку, і з цим призначенням на повідомлені Відповідачем реквізити Позивачем і сплачено кошти» (а.с. 48-53).

Тобто, по версії відповідачки, отримані нею 22.04.2025 року спірні 41 700 грн. були завдатком, який сплатила позивачка за договором купівлі-продажу вендінгового апарату солодкої вати.

За змістом частини 1 статті 546 ЦК України, завдаток є видом забезпечення виконання зобов`язання.

А статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (частина 1) і такий, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина 2).

Жодних доказів (які можна було б визнати належними та допустимими) на підтвердження того, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу «вендінгового апарату солодкої вати» та «договір завдатку», стороною відповідачки/апелянта до суду подано не було і матеріали справи таких не містять.

За змістом частини 1 статті 570 ЦК України, завдатком є грошова сума, що видається кредиторові (по версії відповідачки/апелянта – ФОП ОСОБА_2 ) боржником (позивачкою ОСОБА_3 ) у рахунок належних з останньої за договором (купівлі-продажу «вендінгового апарату солодкої вати») платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

А частиною 1 статті 571 ЦК України встановлено, що у випадку, якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника (позивачки), завдаток залишається у кредитора (відповідачки). Якщо ж порушення зобов`язання сталося з вини кредитора (відповідачки), то вона зобов`язана повернути боржникові (позивачці) завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку.

Позивачка у Відповіді на відзив (на позовну заяву) категорично заперечує укладення між сторонами договору купівлі-продажу «вендінгового апарату солодкої вати» (а також і наявність будь-яких домовленостей щодо укладення такого договору) (а.с. 63-75).

В той же час, ні Відзив на позов (згаданий вище), ні Заперечення відповідачки (на відповідь на відзив) (а.с. 80-87), ні апеляційна скарга не містять пояснень з приводу виконання відповідачкою (по її ж версії) взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу «вендінгового апарату солодкої вати», а саме: передачі нею згаданого «апарату» позивачці після отримання від останньої «завдатку» у розмірі 41 700 грн.

А у випадку невиконання умов цього договору – не містять версії про те, з вини кого саме (позивачки чи відповідачки) сталося таке невиконання і в чому саме полягало порушення та якого саме зобов`язання.

За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про абсолютну недоведеність відповідачкою факту укладення нею з позивачкою договору купівлі-продажу «вендінгового апарату солодкої вати», а тим більше – «досягнення згоди щодо укладення договору завдатку», а її версію щодо наведеного розцінює як таку, що спрямована на ухилення від зобов`язання повернути потерпілому (позивачці) безпідставно отримані від неї 41 700 грн.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для відмови у задоволенні позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.

Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року – 3 328 грн. 00 коп.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідачки 41 700 грн. безпідставно отриманих грошових коштів.

Відтак, ціна позову у цій справі складає 41 700 грн., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 41 700 грн., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 лютого 2026 року- без змін.

Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено 30 вересня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Савуляк Р.В.