Вирок від 22 вересня 2026 р. у справі №314/5771/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 23.09.2026 Справа№ 314/5771/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/5771/24 Головуючий суддя у 1 інст. ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/807/866/26 Доповідач у 2 інст. ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5

за участю:

захисниці обвинуваченого,

адвоката (по відеоконференції) ОСОБА_6

прокурора ОСОБА_7 ,

розглянувши 23 вересня 2026 року у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_8 на вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 02 червня 2026 року в кримінальному провадженні № 12024082140000085, яким

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець с. Степанівка Друга Приазовського району Запорізької області, що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 1111 КК України, та йому призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна.

Початок строку покарання обраховано з моменту його фактичного затримання.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишений у вигляді тримання під вартою.

Стягнуто з ОСОБА_10 на користь держави витрати на залучення експертів. Питання щодо речових доказів вирішене відповідно до ст. 100 КПК України,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком суду обвинувачений ОСОБА_10 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 1111 КК України, за наступних обставин.

Встановлено, що ОСОБА_9 , після початку збройної агресії РФ проти України, будучи громадянином України, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та направленість їх проти інтересів держави України, громадянином якої він є, з власної волі, підтримуючи ідеологічну основу політики, заснованої на військовій агресії, загарбницьких та імперських амбіціях РФ щодо України, яка має у своїх намірах підкорення народу України та знищення української національної ідентичності, діючи всупереч інтересам національної безпеки України та її народу, будучі призначеним окупаційною владою вчителем фізичної культури «ГКУ Богданівська СОШ «11» та водночас призначений керівником осередку Приазовського району загальноросійського руху «Молодіжний народний фронт», свідомо та добровільно зайняв активну позицію щодо підтримки правомірності збройної агресії РФ проти України, та вчинив дії, спрямовані на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань, прийняв активну участь у ряді заходів політичного характеру, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань, на тимчасово окупованій території Запорізької області із залученням неповнолітніх дітей з метою їх мілітаризації та політизації в інтересах країни-агресора, створення позитивного ставлення дітей до органів влади та збройних сил РФ, спотворення їх світогляду та знань про реальну історію України, місце України та українського народу у світі в історичному, культурному та політичному плані, та, як наслідок, знищення їхньої української ідентичності.

Так, ОСОБА_9 , знаходячись в період часу не пізніше вересня-листопада 2022 року (більш точні дата та час не встановлені) на тимчасово окупованій території в селищі Богданівка, Мелітопольського району Запорізької області, свідомо підтримуючи дії окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями РФ, та з власних ідеологічних і політичних мотивів, маючи вільний вибір прийняття рішень щодо своїх дій та поведінки, з метою проведення інформаційної діяльності для підтримки та співпраці з окупаційною владою держави-агресора у селищі Богданівка Мелітопольського району Запорізької області, усвідомлюючи протиправний характер своїх умисних дій, прийняв пропозицію невстановлених під час досудового розслідування осіб із числа представників збройних формувань РФ та окупаційної адміністрації «военно-гражданской администрации Запорожской области», та добровільно зайняв посаду вчителя фізичної культури так званої «ГКУ Богдановская СОШ «11», та керівника осередку Приазовського району так званого загальноросійського руху «Молодежный народный фронт».

Після цього, ОСОБА_9 , маючи навички з проектування та проведення культурно-масових заходів, діючи умисно, у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, почав брати активну участь в заходах політичного характеру, а також здійснювати активну інформаційну діяльність у соціальній мережі «ВКонтакте» на особистій сторінці у соціальній мережі «ВКонтакте» під назвою « ОСОБА_11 », якими активно користуються люди всіх вікових та соціальних груп, що є актуальним та найефективнішим інструментом поширення інформації та впливу, як основного інструменту пропаганди, де систематично висвітлював інформацію про здійснену ним діяльність, спрямовану на підтримку політичної сили держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань з метою уникнення ними відповідальності за збройну агресію проти України на території тимчасово окупованого Мелітопольського району Запорізької області.

Так, 07 грудня 2023 року, перебуваючи на тимчасово окупованій території Мелітопольського району Запорізької області (більш точний час та місце не встановлені), ОСОБА_9 , діючи умисно, здійснюючи інформаційну діяльність в інтересах держави-агресора, з метою формування у мешканців селища позитивного ставлення до РФ, органів її влади та збройних сил, викривлення їхнього усвідомлення щодо власної національної ідентичності, з метою поширення серед невизначеного кола осіб, опублікував у соціальній мережі «ВКонтакте» на особистій сторінці під назвою « ОСОБА_11 », інформацію щодо нагородження останнього як волонтера регіону за проявлені ініціативу, патріотизм та активну цивільну позицію, за активну діяльність в розвитку популяризації добровольчого руху Запорізької області, представниками окупаційної влади держави-агресора, а саме так званим губернатором Запорізької області ОСОБА_12 та так званим заступником голови уряду по цивільному розвитку ОСОБА_13 .

Крім того, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 21 липня 2024 року, продовжуючи свою злочинну діяльність спрямовану на підтримку держави агресора, окупаційної влади, встановлення правового режиму РФ на тимчасово окупованих територіях України, перебуваючи на тимчасово окупованій території у селищі Богданівка Мелітопольського району (більш точний час та місце не встановлені), ОСОБА_9 , діючи умисно, у співпраці з окупаційною адміністрацією, з метою формування у школярів так званої «ГКУ Богдановская СОШ № 11» позитивного ставлення до РФ, органів її влади та збройних сил, викривлення їхнього усвідомлення щодо власної національної ідентичності, прийняв активну участь у заході країни-агресора, під назвою «письма учасникам СВО», яка полягала у написанні школярами листівок для бійців збройних формувань РФ. У подальшому ОСОБА_9 особисто передав вказані листівки бійцям збройних формувань РФ.

Інформацію щодо прийняття участі в заході політичного характеру та передачі листівок бійцям збройних формувань РФ ОСОБА_9 , з метою поширення серед не уточненого кола осіб, розмістив 21 липня 2024 року на особистій публічно доступній сторінці в соціальній мережі «ВКонтакте» під назвою «Команда Молодежного крыла Народного фронта села Приазовья передала письма участникам СВО от учеников Богдановской школы №11. Письма, написанные ребятами, станут для участников СВО доброй весточкой, а для школьников это благородность за мирное небо, которое бойцы защищают».

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважає оскаржуваний вирок таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Зазначила, що при призначенні ОСОБА_9 покарання, суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення.

Так, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 1111 КК України відноситься до кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України. Його суспільна небезпечність істотно зростає в умовах триваючої збройної агресії РФ проти України і такі дії обвинуваченого об`єктивно сприяють функціонуванню окупаційної адміністрації держави-агресора та завдають шкоди суверенітету та територіальній цілісності України.

Також судом не в повній мірі враховано те, що свою колабораційну діяльність ОСОБА_9 здійснював, в тому числі, шляхом впливу на неповнолітніх, з метою формування у них позитивного ставлення до Російської Федерації, органів її влади та її збройних сил, викривлення власної національної ідентичності дітей.

За таких обставин призначення судом першої інстанції мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 6 ст. 1111 КК України, не відповідає тяжкості вчиненого ОСОБА_9 злочину.

Крім того, судом не було враховано те, що злочин ОСОБА_9 вчинив перебуваючи на посаді вчителя так званої «ГКУ Богдановская СОШ № 11», тобто – його злочинна діяльність була безпосередньо пов`язана зі здійсненням освітнього процесу. Вказане мало бути враховано судом при призначенні додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади та займатись певною діяльністю.

Просить апеляційний суд скасувати вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 02.06.2026 відносно ОСОБА_9 за ч. 6 ст. 1111 КК України в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 1111 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, місцевого самоврядування, а також займатись будь-якою діяльністю, пов`язаною із освітнім процесом, на строк 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна.

Захисницею обвинуваченого ОСОБА_9 , адвокатом ОСОБА_6 подані заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в яких захисниця вказує, що при постановленні оскаржуваного вироку суд першої інстанції належним чином врахував характер і ступінь небезпечності кримінального правопорушення, у вчиненні якого визнаний винуватим ОСОБА_9 . Призначене судом основне покарання відповідає принципам справедливості та пропорційності, оскільки прокурором не наведено істотних обставин, за яких ОСОБА_9 необхідно призначити максимальне покарання, визначене у санкції ч. 6 ст. 1111 КК України.

З приводу доводів апеляційної скарги щодо призначення ОСОБА_9 додаткового покарання захисниця зазначила, що прокурор в своїй апеляційній скарзі не пояснює правової мети зміни призначеного судом додаткового покарання у вигляді заборони ОСОБА_9 займати посади в органах, що надають публічні послуги на заборону обіймати будь-яку посаду, пов`язану з освітнім процесом.

Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, захисницю обвинуваченого, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 розглядалось у суді першої інстанції у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 323 КПК України, відповідно до якої судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 2971 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.

За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого.

При цьому, застосування процедури «in absentia» припускає можливість деякого відступу від загальних правил кримінального процесу. Особливе значення при цьому надається питанню про забезпечення прав відсутнього в залі судового засідання підсудного.

До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.

У рішенні «Медєніца проти Швейцарії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень лише за умови, що при цьому дотримуються гарантії, що забезпечують права людини, закріплені Конвенцією.

Ключове значення в цьому випадку відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійснено відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа «Сейдовіч проти Італії»).

Відповідно до вимог статті 2975 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

У цьому провадженні вказаних вимог було дотримано як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, а також апеляційного провадження, що стороною захисту не заперечується.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд першої інстанції згідно з вимогами ст.ст. 370, 374 КПК України та відповідно до ст. 337 КПК України в межах пред`явленого ОСОБА_9 обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 1111 КК України, виклавши їх у вироку.

В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів, зазначив підстави, з яких приймає одні докази та відкидає інші.

Вина ОСОБА_9 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 1111 КК України, підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме показаннями свідків та дослідженими в судовому засіданні документами.

У суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_9 не допитувався у зв`язку з проведенням судового розгляду в порядку спеціального судового провадження на підставі ч. 3 ст. 323 КПК України.

Відповідно до статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В своїй апеляційній скарзі прокурор не оспорює фактичних обставин кримінального провадження, доведеність вини ОСОБА_9 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 1111 КК України та, власне, правової кваліфікації його дій. Апеляційна скарга, якою б заперечувались наведені обставини, стороною захисту не подавалась.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині невідповідності призначеного ОСОБА_9 покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, апеляційний суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Статтею 65 КК України визначені засади призначення судом покарання, до яких відносяться як формальні аспекти – межі, визначені санкцією відповідної статті Особливої частини КК України та положення Загальної частини КК України; так і аспекти, пов`язані з конкретним кримінальним провадженням – ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_9 після окупації російськими військами Мелітопольського району Запорізької області добровільно, з власних ідеологічних переконань, був призначений окупаційною владою на посади вчителя фізичної культури «ГКУ Богданівська СОШ «11» та керівника осередку Приазовського району загальноросійського руху «Молодіжний народний фронт».

Тобто, окрім зайняття посади вчителя фізичної культури в загальноосвітній школі, ОСОБА_9 свідомо та добровільно зайняв посаду в організації, яка нерозривно пов`язана з підтримкою збройної агресії РФ проти України, підтримкою політики держави-агресора, діяльності її окупаційної адміністрації та збройних формувань, на тимчасово окупованій території Запорізької області.

При цьому апеляційний суд враховує, що діяльність очоленої ОСОБА_9 організації здійснюється на окупованій території України, в ході триваючої російської збройної агресії РФ проти України із залученням неповнолітніх дітей – громадян України, з проведенням заходів по їх мілітаризації і політизації в інтересах країни-агресора – РФ, спотворенням їх свідомості та світогляду в межах політики, що проводиться державою-агресором та, фактично, спрямована на завдання шкоди інтересам України.

Фактично – здійснювані під безпосереднім керівництвом ОСОБА_9 заходи політичного характеру та здійснювана ним інформаційна діяльність на підтримку держави-агресора спрямована на спотворення свідомості найбільш уразливих громадян України, які опинились в окупації – неповнолітніх дітей, та налаштуванні цих дітей проти своєї власної держави – України.

Вказана обставина була встановлена судом першої інстанції, але не була в повній мірі врахована при призначенні ОСОБА_9 покарання, яке судом було призначене на рівні мінімальної межі, встановленої санкцією ч. 6 ст. 1111 КК України. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про явну невідповідність призначеного ОСОБА_9 основного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке за своїм розміром є явно несправедливим через його м`якість.

Слушними також є доводи апеляційної скарги щодо необхідності призначення ОСОБА_9 додаткового покарання у вигляді заборони займатись будь-якою діяльністю, пов`язаною з освітнім процесом, оскільки кримінальне правопорушення вчинене ним з використанням посади вчителя середньої загальноосвітньої школи.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України у разі необхідності застосування більш суворого покарання апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок.

Керуючись ст.ст. 404, 407, ч. 2 ст. 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 02 червня 2026 року відносно ОСОБА_9 за ч. 6 ст. 1111 КК України скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 1111 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, а також займатись будь-якою діяльністю, пов`язаною з освітнім процесом строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

____________ ____________ ____________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4