Вирок від 28 вересня 2026 р. у справі №643/11959/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Провадження № 1-кп/643/895/26

Справа № 643/11959/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5 ,

потерпілої – ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026170030000624 від 10.01.2026, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Нова Водолага Харківської області, громадянина України, з середньою технічною освітою, неодруженого, військовослужбовця, солдата, зареєстрованого за адресою:

АДРЕСА_1 , який фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 361, ч. 4 ст. 185 КК України,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 08.02.2026, близько 19 год. 30 хв., перебуваючи за місцем проживання раніше знайомої йому ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_3 , звернувся до неї з проханням поповнити його мобільний рахунок. Оскільки потерпіла не мала навичок користування банківським застосунком АТ КБ «ПриватБанк», вона повідомила ОСОБА_4 дані для входу до застосунку, і той із її згоди самостійно поповнив свій мобільний рахунок з її банківського рахунку, використовуючи мобільний телефон потерпілої. Після цього у ОСОБА_4 виник умисел на таємне викрадення грошових коштів з банківського рахунку потерпілої.

Реалізуючи цей умисел, 08.02.2026, близько 23 год. 44 хв., перебуваючи за тією самою адресою, ОСОБА_4 , діючи умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», без відома та дозволу потерпілої використав її мобільний телефон, на якому було встановлено застосунок «Privat24»

АТ КБ «ПриватБанк», що є інформаційною (автоматизованою) системою, та, знаючи пароль до нього, здійснив вхід до особистого кабінету ОСОБА_6 , тобто здійснив несанкціоноване втручання в роботу інформаційної (автоматизованої) системи та отримав доступ до банківського рахунку потерпілої

№ НОМЕР_1 .

Після цього ОСОБА_4 таємно, без волі та згоди потерпілої, 08.02.2026 о 23 год. 44 хв. здійснив переказ грошових коштів у сумі 20000 грн з рахунку ОСОБА_6 на банківську картку

АТ «Банк Південний», відкриту на його ім`я, та о 23 год. 45 хв. – переказ грошових коштів у сумі 20000 грн на банківську картку АТ «ПУМБ», відкриту на ім`я ОСОБА_7 , чим таємно викрав належні потерпілій грошові кошти та заподіяв їй матеріальну шкоду на загальну суму 40000 грн.

Ухвалою суду від 29.09.2026 ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, а кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Судовий розгляд продовжено в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 361, ч. 4 ст. 185 КК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав у повному обсязі. Підтвердив, що обставини їх вчинення, зазначені в обвинувальному акті, викладено правильно, у вчиненому щиро розкаявся. Зазначив, що завдану потерпілій шкоду відшкодував повністю.

На запитання суду обвинувачений ОСОБА_4 пояснив, що показання надає добровільно, будь-яке фізичне або психологічне насильство до нього не застосовувалось.

Захисник обвинуваченого підтримав позицію свого підзахисного щодо повного визнання ним вини у вчиненні кримінальних правопорушень.

Потерпіла ОСОБА_6 у судовому засіданні підтвердила, що завдану їй кримінальними правопорушеннями шкоду обвинуваченим відшкодовано в повному обсязі, не заперечувала проти розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 правильно розуміє зміст визнаних ним обставин, сумніви у добровільності його позиції у суду відсутні. Участь захисника у кримінальному провадженні забезпечила реалізацію права обвинуваченого на справедливий суд у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження роз`яснено, що в такому разі вони будуть позбавлені права оскаржити зазначені обставини в апеляційному порядку. Обвинувачений у присутності захисника зазначив, що розуміє наслідки розгляду справи в порядку, передбаченому

ч. 3 ст. 349 КПК України.

Враховуючи обставини кримінального провадження, позицію обвинуваченого та його захисника, думку прокурора та позицію потерпілої, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, та розглянув справу в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують його особу.

Надаючи оцінку показанням ОСОБА_4 , суд визнає їх правдивими і достовірними, оскільки вони послідовні, узгоджуються з обставинами, викладеними в обвинувальному акті, та в достатній мірі відображають обставини вчинених кримінальних правопорушень. Підстав для самообмови судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень доведена повністю, та кваліфікує його дії: за ч. 1 ст. 361 КК України як несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих) систем; за ч. 4 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 361 КК України, є кримінальним проступком, а передбачене ч. 4 ст. 185 КК України – тяжким злочином.

Дослідивши матеріали, що характеризують обвинуваченого, судом встановлено, що

ОСОБА_4 неодружений, є військовослужбовцем, призваним на військову службу під час мобілізації 06.12.2024. На диспансерному (профілактичному) обліку у лікаря-нарколога не перебуває (відповідь КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня» від 04.03.2026 № 1708). До поліклінічного відділення КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» за амбулаторною допомогою не звертався, відомості про стаціонарне лікування стосуються 2006–2007 років, тобто періоду його неповнолітнього віку (відповідь від 06.04.2026 № 01-21/4412). Згідно з медичною характеристикою військової частини НОМЕР_2 станом на 26.10.2025 він клінічно здоровий, у вживанні наркотичних і токсичних речовин помічений не був.

Раніше ОСОБА_4 засуджувався за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, проте судимості за цими вироками погашено в порядку ст. 89 КК України. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 88 КК України особа визнається такою, що має судимість, лише до її погашення або зняття, обвинувачений вважається таким, що не має судимості, і ці відомості не можуть враховуватися судом на його шкоду.

Суд також враховує, що командування військової частини НОМЕР_3 надало письмову згоду на продовження проходження обвинуваченим військової служби, і ухвалою суду від 29.09.2026 його звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України саме для продовження проходження військової служби.

Обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, визначених ст. 67 КК України, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд враховує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що заходи примусу повинні ґрунтуватися на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства (постанови від 31.01.2023 у справі № 759/6139/22, від 27.10.2022 у справі № 546/526/18, від 30.11.2022 у справі № 379/1657/18).

Прокурор у судових дебатах просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та призначити йому покарання: за ч. 1 ст. 361 КК України – у виді обмеження волі на строк 1 рік; за ч. 4 ст. 185 КК України – у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 70 КК України остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Враховуючи запропоноване покарання та подальші наміри обвинуваченого продовжувати військову службу, прокурор також просив скасувати застосований до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Потерпіла ОСОБА_6 погодилася з позицією прокурора щодо покарання. Також вона підтвердила, що жодних претензій до обвинуваченого не має, і надала суду відповідну письмову заяву від 19.09.2026, в якій зазначила, що претензій ані морального, ані матеріального характеру до

ОСОБА_4 не має у зв`язку з відшкодуванням ним заподіяної шкоди.

Захисник обвинуваченого зазначив, що в цьому кримінальному провадженні його позиція збігається з позицією сторони обвинувачення, та вважав за можливе призначити обвинуваченому запропоноване прокурором покарання, яке, на його думку, буде достатнім для виховання та виправлення його підзахисного.

Вислухавши думку учасників судового провадження, враховуючи ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких є кримінальним проступком, а інше – тяжким злочином, особу винного, наявність обставин, які пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують, суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 361 КК України у виді обмеження волі на строк один рік, а за ч. 4 ст. 185 КК України – у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією цієї частини статті, – п`ять років. Обмежень для призначення обмеження волі, встановлених ч. 3 ст. 61 КК України, щодо обвинуваченого, який не є військовослужбовцем строкової служби, немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Враховуючи, що обидва кримінальні правопорушення вчинено одночасно в межах єдиного епізоду, суд вважає за достатнє визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Водночас суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування призначеного покарання, в умовах здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

За приписами ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків, визначених цією нормою, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Кримінальні правопорушення, передбачені ст. 185, 361 КК України, до переліку, щодо якого застосування ст. 75 КК України виключається, не належать.

Звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд враховує повне визнання ним вини, щире каяття, добровільне відшкодування завданої шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання, позицію потерпілої, яка претензій до обвинуваченого не має, узгоджену позицію сторін щодо покарання, а також те, що обвинувачений повертається до проходження військової служби. На переконання суду, такі обставини свідчать, що можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства не втрачена, а таке покарання відповідатиме меті, визначеній ч. 2 ст. 50 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, щодо засуджених військовослужбовців здійснюється командирами військових частин.

Щодо цивільного позову суд зазначає таке. Ухвалою суду від 23.06.2026 прийнято до розгляду цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до обвинуваченого ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у розмірі 40000 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Судом встановлено, що заподіяну шкоду обвинувачений відшкодував потерпілій добровільно до ухвалення вироку. Потерпіла у судовому засіданні та у письмовій заяві від 19.09.2026 підтвердила, що претензій ані матеріального, ані морального характеру до обвинуваченого не має. Отже, порушене право потерпілої на час ухвалення вироку відновлено, і предмет спору відсутній, а тому у задоволенні цивільного позову слід відмовити.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Вирішуючи питання щодо речових доказів, суд керується ч. 9 ст. 100 КПК України. Постановами слідчого від 21.03.2026, 27.03.2026 та 10.04.2026 речовими доказами визнано оптичні диски з інформацією, отриманою в ході тимчасового доступу до речей і документів у банківських установах

АТ КБ «ПриватБанк», АТ «ПУМБ» та ПАТ АБ «Південний». Відповідно до п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання, тому зазначені диски слід залишити в матеріалах кримінального провадження.

Щодо запобіжного заходу суд зазначає, що ухвалою суду від 18.08.2026 строк тримання обвинуваченого під вартою продовжено до 16.10.2026 включно. Підставою для застосування до обвинуваченого виключно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою були, зокрема, положення ч. 8 ст. 176 КПК України у зв`язку з обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, однак в цій частині кримінальне провадження закрито. З урахуванням того, що обвинуваченого звільнено від відбування покарання з випробуванням, а також наявності обов`язку прибути до військової частини НОМЕР_3 для продовження проходження військової служби, покладеного на нього ухвалою суду від 29.09.2026, суд вважає, що наразі відсутні підстави для подальшого тримання обвинуваченого під вартою, а тому запобіжний захід підлягає скасуванню зі звільненням обвинуваченого з-під варти в залі суду.

Керуючись ст. 100, 129, 349, 368–374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 361, ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання

– за ч. 1 ст. 361 КК України – у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік;

– за ч. 4 ст. 185 КК України – у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки, поклавши на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за засудженим на період проходження ним військової служби покласти на командира військової частини, в якій засуджений проходить військову службу.

Початок іспитового строку рахувати з дня проголошення вироку, тобто з 29.09.2026.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 28.05.2026 по 29.09.2026 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати, звільнивши його з-під варти в залі суду негайно.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, – відмовити.

Речові докази, а саме: CD-R диск з написами «вх.5885030-ВБ», отриманий в ході тимчасового доступу в АТ КБ «ПриватБанк»; DVD-R диск з написами «КНО-07.8.5/4176БТ», отриманий в ході тимчасового доступу в АТ «ПУМБ»; DVD-R диск з написами «Виїмка400», отриманий в ході тимчасового доступу в ПАТ АБ «Південний», – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення з урахуванням обмежень, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, направити Державній установі «Харківський слідчий ізолятор». Після набрання вироком законної сили копію направити командиру військової частини НОМЕР_3 та уповноваженому органу з питань пробації – для виконання.

Суддя ОСОБА_8