Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №643/2962/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/2962/26

Провадження № 2/643/4169/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2026 року Салтівський районний суд міста Харкова у складі: головуючого судд –Майстренко О.М. , за участю секретаря судового засідання – Полчанінової А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, суд,-

Встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просила визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивач вказала, що 31.08.2012 року уклала шлюб з ОСОБА_2 , від шлюбу сторони мають сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньку- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 16.01.2024 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.19.06.2019 року в період шлюбу позивачки та відповідача за спільні сімейні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 . Квартира являється об`єктом спільної сумісної власності подружжя .При оформленні договору купівлі-продажу спірної квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. , реєстровий №2905.Є позивач надала згоду на купівлю-продаж спірної квартири , про що зазначено у п.8 вказаного договору купівлі-продажу . На сьогоднішній день сторони разом не проживають , згоди про добровільний поділ спільного сумісного майна між подружжям не досягнуто, а тому позивач звертається з позовом про визнання права власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

Представник позивача позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити , справу слухати без участі позивача та представника позивача .

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату та час судового засідання, позиції щодо заявлених позовних вимог не висловлював, заяв по суті справи не подавав .

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Ураховуючи одночасне існування умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вирішив постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши надані суду докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути в тому числі і відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належним чином є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. ст.13,43,81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Судом встановлено, що 31.08.2012 року сторони уклали шлюб , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу сторони мають сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньку- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

19.06.2019 року в період шлюбу позивачки та відповідача за спільні сімейні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 . Квартира являється об`єктом спільної сумісної власності подружжя .

При оформленні договору купівлі-продажу спірної квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. , реєстровий №2905, позивач надала згоду на купівлю-продаж спірної квартири , про що зазначено у п.8 вказаного договору купівлі-продажу .

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 16.01.2024 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Угоди про добровільний поділ спільного сумісного майна між подружжям не досягнуто.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, законодавець встановлює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Згідно з ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, житлові й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до п.8 Договору купівлі-продажу квартири від 19.06.2019 року Покупець ( ОСОБА_2 придбаває вказану квартиру знаходячись у зареєстрованому шлюбі за згодою дружини гр. ОСОБА_1 , посвідченою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. , реєстровий №2902.

Враховуючий, що законодавець встановлює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, суд приходить до висновку, що вищевказане майно є спільною сумісною власністю сторін, тобто їх частки у зазначеному майні є рівними, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 , права власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 141, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст. 364 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 63, 68, 69, 70, 71 Сімейного Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя -задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити рішення суду в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Майстренко О. М.