Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №641/896/26 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/3720/2026 Справа № 641/896/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова у складі

головуючого - судді Маньковської О.О.,

за участю секретаря судових засідань Макарової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 03.11.2023 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем був укладений договір про надання споживчого кредиту № 101346466, відповідно до умов якого, відповідачу надано споживчий кредит в умовах строковості, зворотності, платності. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти в строки та порядку, визначені умовами договору. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо повернення суми кредиту та відсотків не виконав, в зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на день подачі позову складає 7000 грн. 26.03.2024 між ТОВ «Кредит-Капітал» та позивачем було укладено Договір факторингу №106-МЛ/Т, згідно якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 . Оскільки відповідачем заборгованість не погашено до теперішнього часу, позивач змушений звернутись із даним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в сумі 24481,55 грн., яка складається з 5645,80 грн. - заборгованості за тілом кредита, 18834,75 грн. - заборгованість за відсотками, а також просить стягнути судові витрати за сплату судового збору в розмірі 2662,40 грн., та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

Ухвалою суду від 06.05.2026 року скасовано заочне рішення по справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Сторона відповідача в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, просили розглянути справу за їх відсутності.

Надали суду відзив проти позовних вимоги та додаткові пояснення, в яких проти задоволення позовних вимоги заперечували, при цьому вказали, що позивачем не надано належним та допустимих доказів щодо ідентифікації особи при укладенні кредитного договору, що, на думку відповідача, свідчить про його неукладеність. Крім того, посилались на Закон України «Про споживче кредитування» щодо неправомірності нарахування комісії за надання кредиту та надалі її пролонгацію, в розмірі 490 грн., 700 грн., 210 грн., сума якої була сплачена, тому, на думку відповідача загальну суму комісії в розмірі 1400 грн., сплаченої, за кредитним договором, слід врахувати в тіло кредита, у зв`язку з чим заборгованість за тілом кредита складатиме не як заявлено у позовних вимогах 5646,80 грн, а 4246,80 грн. Крім того, неправомірність нарахування комісії, сторона відповідача, посилаючись на Закон України «Про споживче кредитування», обумовила тим, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Крім того, заперечувала щодо строку нарахування відсотків за кредитним договором та відсоткової ставки, надавши свій розрахунок, при цьому посилаючись на Закон України «Про споживче кредитування».

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Так, 03.11.2023 року ОСОБА_1 звернулась із заявою № 101346466 про отримання кредиту та заповнила анкету - заяву на кредит № 101346466 (а.с. 13, а.с. 14 зворотній бік-15).

03.11.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладений договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 101346466, відповідно до умов якого, банк надає позичальнику кредит, а позивальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього договору і правил (а.с. 7-12).

Договір підписаний електронним підписом ОСОБА_1 , про що до суду надано довідку про ідентифікацію, в якій зазначений одноразовий ідентифікатор 463841, відправлений позичальнику 03.11.2023 року о 15:32:33 з номеру телефону НОМЕР_1 (а.с. 14).

ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти в строки та на умовах, визначених договором, що підтверджується розрахунком заборгованості за Договором № 101346466.

ТОВ «Мілоан», згідно платіжного доручення 75779668 перераховано грошові кошти, згідно договору 101346466 в сумі 7000 грн. на картку НОМЕР_2 та надано відомість про щоденні нарахування та погашення, в якій міститься інформація про надання кредиту ОСОБА_1 в сумі 7000, 00 грн. (а.с. 15 зворотній бік).

Твердження сторони відповідача щодо ненадання доказів укладення кредитного договору, а саме неналежної ідентифікації особи ОСОБА_1 , якою одноразовим ідентифікатором підписано кредитний договір, судом оцінюються критично з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідно до ч. 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до пункту 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: -електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; -аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

У постанові Верховного суду від 29 травня 2024 року в справі № 545/1750/21 зроблено висновок, що для укладення електронного кредитного договору необхідно пройти ідентифікацію особи та зробити електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти, або у банківському застосунку, що виключає підписання позивачем спірного кредитного договору через будь-який із зазначених способів та взагалі подання заявки на отримання кредитних коштів.

Отже, виходячи із вказаних висновків можливо зазначити, що підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором це: -отримання певного набору літер та/або цифр за допомогою смс-повідомлення на фінансовий номер позичальника, прив`язаний до банківської картки; -реєстрація в особистому кабінеті з допомогою логіна та пароля на сайті продавця товарів/надавача послуг; -отримання електронного листа на електронну пошту позичальника, за допомогою якого підтверджується реєстрація в особистому кабінеті шляхом здійснення входу на вебсайт продавця/надавача.

Лише вчинення таких дій з ідентифікацією особи позичальника за ПІБ, фінансовим номером телефону, прив`язаним до банківської картки, та e-mail вказують на укладення електронного договору, підписаного електронним підписом одноразового ідентифікатора.

Тож, враховуючи, що на особистий номер телефону НОМЕР_1 , зазначений ОСОБА_1 , який є тотожний тому, що зазначений як у анкеті -заяві на отримання кредиту, так і в документах, поданих суду, позикодавцем надіслано одноразовий ідентифікатор, застосований останньою для підписання кредитного договору, тому суд дійшов висновку, про належність та допустимість доказів, наданих стороною позивача на підтвердження факту ідентифікації при укладенні кредитного договору № 101346466 від 03.11.2023 року.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору.

Щодо заперечень сторони відповідача неправомірності нарахування комісії та зарахування її в суму заборгованості за тілом кредита, суд зазначає наступне.

Так, у п.п. 1.5.1. п. 1 кредитного договору № 101346466 від 03.11.2012 року зазначено комісію за надання кредиту у розмірі 490,00 грн., яка нараховується за ставкою 7,00% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію, зокрема, за надання кредиту.

Виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача, як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 надано кредит, згідно умов договору на суму 7000 грн., в позовній заяві, позивач просить стягнути тіло кредиту в розмірі 5646,80 грн., тобто заборгованість за тілом кредиту із врахуванням сплаченої комісії.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заперечення сторони відповідача про зарахування сплаченої суми комісії в тіло кредиту не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та вважає таким, що доведено належним та достовірними доказами суму заборгованості за тілом кредита в сумі 5646,80 грн. яка підлягає стягненню з відповідача за кредитним договором.

При розв`язанні вимоги щодо стягнення нарахованої суми відсотків, суд приходить до наступного.

Так, положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як вбачається з наданої відомості про щоденні нарахування та погашення проценти нараховано відповідачу в період до 05.03.2024 року.

Згідно вимог п. .1.3 Кредитного договору, кредит надається строком на 105 днів з 03.11.2023 року і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати вчинення кредиту та завершується 18.11.2023 року (п. .1.3.1). Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду та закінчується 16.02.2024 року.Таким чином, строк кредитування за кредитним договором № 101346466 від 03.11.2023 року спливав 16.02.2024 року. Додаткових угод, щодо продовження строку користування позикою, які повинні бути підписані між сторонами, суду не надано.

З огляду на вищевказане, у позикодавця - ТОВ "Мілоан" виникло право нарахування процентів за кредитним договором тільки у межах строку його дії - до 16.02.2024 року.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18), де зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Крім того, враховуючи, умови кредитного договору щодо нарахування процентів, зокрема, п. 1.5.2. проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду 1218,00 грн., які нараховуються за ставкою 1.16 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду; п. .1.5.3. проценти за користування кредитом протягом поточного періоду 22050,00 грн., які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду. п.1.6. тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2.,2.3 цього Договору.

При цьому, загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні, визначені Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.

Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір № 101346466 про споживчий кредиту укладений 03.11.2023 року, тобто до внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, враховуючи встановлені межі кредитного договору в період з 03.11.2023 року по 16.02.2024 року, відсотки мають бути розраховані за 105 днів наступним чином.

Так, у пільговий період, визначений п.п. 1.3.1,1.5.2 - з 03.11.2023 року по 18.11.2023 рік із врахуванням суми заборгованості, що є обгрунтованою та підлягає стягненню - 5646,80 грн. х 1,16% х15 днів = 982,54 грн.; поточний період п. п. 1.3.2,1.5.3 до набрання чинності Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ - 19.11.2023 р. - 23.12.2023 р. = 5646,80 грн. х 3,5 % х 35 днів =6917,33 грн. та після набрання чинності Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ ставка максимального розміру денної процентної ставки не може перевищувати 2,5 % протягом перших 120 днів та цей період складає з 24.12.2023 р. - 16.02.2024 р. = 5646,80 грн. х 2,5 % х 55 днів = 7764,35 грн.

Таким чином, заперечення відповідача в частині понадстрокового нарахування відсотків знайшли своє підтвердження та загальна сума заборгованості за відсотками складає 15664,22 грн., яка підлягає стягненню з відповідача, а позовні вимоги в цій частині підлягають частковою задоволенню.

26.03.202 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 106-МЛ/Т, відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача, зокрема, за кредитним договором № 101346466, укладеним з ОСОБА_1 , про що надано реєстр боржників (а.с.17 зворотній бік-28).

Позивачем на адресу ОСОБА_1 направлено претензію про добровільне погашення заборгованості за кредитним договором, проте, відповіді ОСОБА_1 не надано (а.с. 28).

При цьому, в порушення положень договору та вимог ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач, користуючись коштами, наданими йому Банком, не виконав своєчасно та у повному обсязі свої зобов`язання, не вносив платежі, передбачені умовами договору, у зв`язку з чим виникла заборгованість

За правилами статей 526, 530, 610ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статі 611 ЦК України).

Частиною першою статті 1054ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини першої статті 1049ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 628ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 512ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Відповідно до статті 516ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.

Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права нового кредитора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти його вимог.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15 та постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №681/44/15-ц.

Як встановлено судом, відповідач повідомлявся про зміну кредитора в зобов`язанні та порядок погашення заборгованості новому кредитору, але погашення заборгованості не здійснив.

Враховуючи встановлені обставини та наведені норми права, а також доведеність позивачем порушення відповідачем грошових зобов`язань, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та стягнення заборгованості в розмірі 5646,80 - заборгованості за тілом кредита та 15664,22 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками, а всього суму в розмірі 21311,02 грн.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Крім того, при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Так, положеннями частин 1-6 статті 137ЦПКУкраїни визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025 року, акт наданих послуг, детальний опис наданих послуг.

Верховним Судом зазначено в постановах від 10 грудня 2019 року у справі №160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Разом з тим, згідно Постанови Верховного суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22, визначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Сторона відповідача заперечувала проти стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 8000,00 грн. вважаючи їх завищеними, не відповідає складності справи, тому просив зменшити до 5000 грн.

Таким чином, враховуючи що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, представник позивача участі в судових засіданнях не приймав, а процесуальні документи, у тому числі, позовну заяву, подавав через підсистему «Електронний суд», що не потребувало значного обсягу часу. Крім того, зазначені позивачем послуги з усного консультування клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором, ознайомлення з матеріалами кредитної справи та погодження правової позиції фактично охоплюються послугою зі складення позовної заяви та є складовою підготовки позовних матеріалів.

З урахуванням категорії та складності справи, обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, незначних витрат процесуального часу, доводів відповідача, а також часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн.

Таке зменшення відповідає принципу пропорційності цивільного судочинства, закріпленому у ст.11 ЦПК України, та забезпечує справедливий баланс між понесеними позивачем витратами і результатом розгляду справи.

Разом з тим, стороною відповідача заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу, що складає 5000 грн.00 коп., надавши при цьому ордер та договір про надання правничої допомоги.

Заперечень від сторони позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу на користь відповідача - не надано.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем не заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу, суд приходить до висновку про те, що вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу із позивача на користь відповідача у визначеному останнім розмірі є об`єктивними та пропорційними. Враховуючи усі обставини спірних правовідносин у їх сукупності, суд погоджується із заявленою відповідачем сумою витрат на правову допомогу та приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України, та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме, в розмірі 2316,28 грн. з розрахунку: 21311,02 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х100%/24481,55грн (розмір заявлених позовних вимог) = 87 % задоволених позовних вимог; 2662,40 грн (ставка судового збору) х 87 %/100% = 2316,28 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 19, 27, 141-142, 200, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 101346466 від 03.11.2023 в загальному розмірі 21311,02 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредита в сумі 5646,80 грн. та 15664,22 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками, витрати зі сплати судового збору в сумі 2316,28 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн., а всього 28627 (двадцять вісім тисяч шістсот двадцять сім) грн. 30 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, адреса: м. Київ, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-й поверх;

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя О.О.Маньковська