Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №389/1777/26 — Знам’янський міськрайонний суд Кіровоградської області

21.09.2026

ЄУН 389/1777/26

Провадження №2/389/918/26

Рішення

іменем України

21 вересня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,

з участю секретаря судового засідання Брудницької О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію,

за участю: позивача – ОСОБА_1 , його представника – адвоката Яушева В.В., представника відповідача – адвоката Бабака А.В.,

встановив:

ОСОБА_1 18.05.2026 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 4 655 грн, одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 4 середньомісячних заробітків в сумі 72 919 грн 40 коп, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 20.02.2026 до дня ухвалення судового рішення в сумі 130 595 грн 40 коп.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що в період з 28.07.2008 до 20.02.2026 він працював на посаді стрільця 4 розряду команди воєнізованої охорони ст.Знам`янка у виробничому підрозділі «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Служба корпоративної безпеки» АТ «Українська залізниця». Згідно з наказом АТ «Українська залізниця» №56/ос від 16.02.2026 про припинення трудового договору, 20.02.2026 він був звільнений з вказаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, на підставі ст.38 КЗпП України. В наказі про припинення трудового договору зазначено, що виплата одноразової матеріальної допомоги, передбачена п.3.4.6 Колективного договору, в розмірі 4 середньомісячних заробітків, буде проведена після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». В день звільнення відповідач не повідомив його письмово про нараховані та невиплачені при звільненні виплати всіх сум, виплативши після звільнення лише компенсацію за невикористані 101 день відпусток. Водночас, при звільненні йому не було виплачено одноразову допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу (п.4.10 Колективного договору) та одноразову матеріальну допомогу в розмірі 4 середньомісячних заробітків (п.4.11 (п.3.4.6) Колективного договору). Позивач вважає, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності 24.03.2022, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14.03.2022 у правління АТ «Українська залізниця» не було через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону. За приписами ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни до колективного договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін та з дотриманням певної процедури. В свою чергу, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 05.02.2025, визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Отже, на час його звільнення (20.02.2026) вказане рішення відповідача було визнане незаконним та скасоване, а тому відповідач повинен виплатити йому всі належні суми при звільненні.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заперечення проти позову в частині стягнення 4 середньомісячних заробітків обґрунтовані тим, що ці виплати були призупинені на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 та згідно з витягом з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, в якому зазначено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Звертає увагу, що АТ «Українська залізниця» не відмовляла позивачу у виплаті спірних коштів, такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні, або прийняття окремого рішення про їх поновлення. Крім того, у спільному листі АТ ”Укрзалізниця” та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 №Ц-3-91/1459/ЦПроф/30-22 наголошується, що на період дії правого режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Рішенням правління АТ “Укрзалізниця” від 24.10.2022 (протокол засідання правління АТ “Укрзалізниця” №Ц-54/90 Ком.т.) було призупинено здійснення працівникам нарахування та виплату матеріальної допомоги.

Заперечення проти позову в частині стягнення одноразової грошової допомоги на оздоровлення обґрунтовані тим, що наказом начальника виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» №НОР-Зн-02/428 від 27.11.2023 «Про виплату одноразової матеріальної допомоги» було призначено матеріальну допомогу на оздоровлення згідно з поданими заявами на 2023 рік з відтермінуванням на підставі рішення правління АТ ”Укрзалізниця” від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т. (позивач зазначений у п.18 наказу). Зазначений наказ не змінено і не відмінено.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій, відхиляючи заперечення представника відповідача, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні пред`явлені позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 28.07.2008 до 20.02.2026 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 . Зокрема, 01.04.2018 був переведений на посаду стрільця 4 розряду стрілецької команди воєнізованої охорони ст.Знам`янка.

Згідно з п.п.1.1.4 п.1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Відповідно до витягу з протоколу №Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022, ухвалено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до п.п.1.1.4 п.1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.).

Позивач 14.11.2023 на ім`я роботодавця подавав заяву про надання матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з відпусткою, яка керівництвом погоджена.

Згідно з наказом начальника виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» №НОР-Зн-02/428 від 27.11.2023 позивачу призначено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50% посадового окладу, що становить 4 655 грн, однак з відтермінуванням на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т.

Відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024, ухвалено виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року в порядку черговості згідно з пунктом 2 цього рішення та з урахуванням пункту 3 цього рішення. Нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, починаючи з листопада 2024 року згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціальної політики.

Наказом в.о.начальника виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Служба корпоративної безпеки» АТ «Українська залізниця» №56/ос від 16.02.2026 позивача звільнено із займаної посади стрільця 4 розряду команди воєнізованої охорони ст.Знам`янка з 20.02.2026 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст.38 КЗпП України.

Вказаним наказом визначено компенсувати позивачу невикористані 101 день відпустки та виплатити одноразову виплату при звільненні на пенсію за віком в розмірі 4 середньомісячних заробітків відповідно до п.3.4.6 Колективного договору філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Українська залізниця». Водночас, виплату такої матеріальної допомоги вирішено провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

В день звільнення (20.02.2026) позивач отримав повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, про що свідчить його підпис в цьому повідомленні.

Позивач 16.03.2026 звертався до роботодавця з письмовою заявою, в якій, зокрема, просив провести з ним повний розрахунок та виплатити всі належні йому суми, на що йому 16.04.2026 повідомлено про призупинення таких виплат на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, на підставі протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Що стосується одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Згідно з п.4.10 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом Знам`янського загону відомчої воєнізованої охорони на 2011-2015 роки (в редакції, станом на час призначення роботодавцем позивачу допомоги на оздоровлення), адміністрація зобов`язується за письмовою заявою працівників надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при відході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу (Додаток №5).

Представник відповідача не оспорював право позивача на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, вказуючи на те, що наразі такі виплати призупинені і будуть виплачені позивачу після прийняття окремого рішення правління.

Судом встановлені факти подання позивачем у 2023 році заяви на отримання одноразової допомоги на оздоровлення та призначення роботодавцем такої допомоги в розмірі 50% посадового окладу, що становить 4 655 грн, з відтермінуванням на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т.

Таким чином, оскільки виплата одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення, в тому числі і за 2023 рік, передбачалася п.4.10 Колективного договору, тому позивач має право на її отримання.

Що стосується призупинення виплат матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію.

Представник відповідача, не заперечуючи права позивача на отримання матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 4 середньомісячних заробітків, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15.03.2022, яка передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, а також рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення.

Так, приписами ст.43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Як вже встановлено вище, згідно з п.п.1.1.4 п.1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Надалі, рішенням засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т.) ухвалено відновлювати поетапно виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яка була призупинена згідно з п.п.1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.). Це стосується тих працівників, які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року в порядку черговості.

Водночас, станом на час виникнення спірних відносин (як день видання наказу, так і день звільнення позивача) редакція ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» згідно із Законом №4582-IX від 21.08.2025 зазнала змін та була викладена наступного змісту: «У період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором».

У свою чергу, п.4.10 Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Знам`янського загону відомчої воєнізованої охорони на 2011-2015 роки (в редакції, станом на час призначення позивачу допомоги на оздоровлення) (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачалося:

- адміністрація зобов`язується за письмовою заявою працівників надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при відході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу (Додаток №5).

Крім того, п.3.4.6 Колективного договору між адміністрацією філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Українська залізниця» та спільним представницьким органом первинних профспілкових організацій філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Українська залізниця» (в редакції, станом на час видання наказу про звільнення позивача), передбачається:

- при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи, що дає право на виплату надбавки за вислугу років: до 5 років – 1 середньомісячний заробіток, від 5 до 10 років – 2 середньомісячні заробітки, понад 10 років – 3 середньомісячні заробітки,

- у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи, що дає право на виплату надбавки за вислугу років (для чоловіків): з 20 до 25 - 1 середньомісячний заробіток, з 25 до 30 - 2 середньомісячні заробітки, з 30 до 35 - 3 середньомісячні заробітки, з 35 до 40 - 4 середньомісячні заробітки, понад 40 - 5 середньомісячних заробітків.

Відповідно до п.2.4, 2.5 вказаного Колективного договору за взаємною згодою сторін у договір протягом строку його дії можуть вноситися зміни і доповнення, що не погіршують умови праці працівників, передбачені законодавством та Галузевою угодою, у сфері дії якої перебувають працівники Філії, а також цим договором, шляхом підписання сторонами спільної постанови. Жодні зі сторін в період дії договору не може в односторонньому порядку припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

Суд враховує, що згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №4582-IX від 21.08.2025, який набрав чинності 13.09.2025, протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом сторони колективного договору зобов`язані почати переговори про можливості та строки поновлення дії його положень, зупинених без взаємної згоди його сторін. Порядок та строки поновлення дії таких положень визначаються сторонами колективного договору.

Водночас, докази, які б свідчили про внесення змін та доповнень до Колективних договорів в частині призупинення виплат одноразової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, в матеріалах справи відсутні.

Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Як встановлено судом, відповідач не попереджав належним чином позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» та ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Таким чином, станом на 20.02.2026 (день звільнення позивача) у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги позивачу.

Крім того, відповідач ухвалив відповідне рішення 14.03.2022, з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24.03.2022.

Суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23.02.2024 залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15.03.2022, а набрав чинності він 24.03.2022, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Отже, на час звільнення позивача (20.02.2026) пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнане незаконним та скасоване.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача – 20.02.2026 відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік та при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 4 середньомісячних заробітків.

Позивач просив достягнути одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 4 655 грн, що складає 50% його посадового окладу за відповідний місяць.

Представник відповідача не заперечував щодо такого розрахунку, крім того ця сума нарахування підтверджується наказом роботодавця №НОР-Зн-02/428 від 27.11.2023, тому суд приймає його до уваги.

Щодо матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію.

Позивач просив стягнути матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 4 середньомісячних заробітків, загальний розмір яких становить 72 919 грн 40 коп.

Представник відповідача вказану суму не оспорював, вона також підтверджується письмовим розрахунком, здійсненим відповідачем.

За викладеного, до стягнення підлягає невиплачена матеріальна допомога в розмірі 4 середньомісячних заробітків, що становить 72 919 грн 40 коп.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 21.02.2026 до дня ухвалення судового рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20.12.2005; в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачу. Позивача позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні, як того передбачають положення ст.116 КЗпП України. Подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом приймається до уваги довідка відповідача про середньоденну заробітну плату позивача, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують його звільненню, тобто за грудень 2025 року, січень 2026 року.

Так, середньоденна заробітна плата позивача за останні відпрацьовані два місяці перед звільненням становила 725 грн 53 коп.

Позивач звільнений із займаної посади на пенсію 20.02.2026 та за вимогами позовної заяви просив стягнути середній заробіток до дня ухвалення судового рішення, тобто 21.09.2026.

Оскільки на час ухвалення цього рішення з дня звільнення позивача пройшло більше 6 місяців, тому, враховуючи обмеження, визначені ст.117 КЗпП України, середній заробіток за весь час затримки необхідно визначити з 21.02.2026 до 21.08.2026.

Число робочих днів у періоді з 21.02.2026 до 21.08.2026, які мають бути оплачені за середнім заробітком – 130 днів (з урахуванням ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.02.2026 до 21.08.2026 становить 94 318 грн 90 коп (725 грн 53 коп х 130 робочих днів).

Однак зазначена сума значно перевищує загальний розмір невиплаченої при звільненні заробітної плати, яка судом стягнута на користь позивача і становить 77 574 грн 40 коп (4 655 грн + 72 919 грн 40 коп).

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, з огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становитиме 60 000 грн, що є співмірним розміру заявлених позивачем вимог.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, але є співмірною розміру заборгованості.

В порядку ч.4 ст.263 ЦПК України суд застосовує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23, викладені у постанові від 08.10.2025, за якими обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст.117 КЗпП України після 19.07.2022 Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, але не скасовує необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації.

Розглядаючи подібні спори після 19.07.2022, суд повинен брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи (зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), а також враховувати які наслідки зазнав позивач через порушення строків виплати розрахункових сум, у чому полягає завдана йому шкода.

Отже, застосований підхід забезпечує справедливий баланс інтересів сторін: захищає право працівника на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допускає понесення роботодавцем несправедливих і непропорційних майнових втрат.

Таким чином, зважаючи на вищевказані вимоги законодавства та обставини справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, судом частково задоволені позовні вимоги майнового характеру на загальну суму 137 574 грн 40 коп. Разом з цим, позивач на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Отже, з відповідача підлягає до стягнення на користь держави судовий збір в сумі 1 375 грн 74 коп пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.9, 10, 13, 18, 47, 97, 115, 116, 117 КЗпП України, ст.11, 15, 23, 1167 ЦК України, керуючись ст.12, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 274-279, 430 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 4 655 (чотири тисячі шістсот п`ятдесят п`ять) грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачені при звільненні одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію уперше та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю в розмірі 4 середньомісячних заробітків, що становить 72 919 (сімдесят дві тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять) грн 40 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 60 000 (шістдесят тисяч) грн.

Вказані суми визначені без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення в частині стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1 375 (одна тисяча триста сімдесят п`ять) грн 74 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», місце знаходження: вул.Єжи Гедройця,5, м.Київ, 03150, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 40075815.

Повне судове рішення складено 25.09.2026.

Суддя Знам`янського міськрайонного суду

Кіровоградської області О.В. Савельєва