Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №202/2734/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/2734/26

Провадження № 2/202/3551/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

22 вересня 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді – Мачуського О.М.

за участю секретаря судового засідання – Карасьової Г.І.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Дніпро, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання,-

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2026 року представник ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М.Е. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних збитків в сумі 79580,33 гривень, та трьох процентів річних в розмірі 32724,51 гривень, за прострочення виконання грошового зобов`язання в період з 25.02.2019 року до 23.02.2022 року щодо сплати заборгованості за кредитним договором № 014/2636/5/21346 від 11.08.2008 року в розмірі 363938,14 гривень, стягнутих рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.04.2013 року в справі № 2-407/2011.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.04.2013 року по справі № 2-407/2011, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованість за кредитним договором № 014/2636/5/21346 від 11.08.2008 року в розмірі 363938,14 гривень. Право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс» та ухвалою суду замінено сторону виконавчого провадження. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства.

Відповідач не виконувала покладені на неї зобов`язання, й у кредитора виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення. Таке порушення є триваючим, й право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Відповідно до розрахунку, з 25.02.2019 року до 23.02.2022 року на заборгованість відповідача 363938,14 гривень, здійснено нарахування інфляційних втрат в сумі 79580,33 грн. та 3% річних в розмірі 32724,51 гривень, які підлягають сплаті відповідачем на користь позивача.

При цьому, представник позивача вказує, що звертаючись до суду з позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 25 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року, позивач дотримується строків позовної давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ до 30.06.2023 року, а в подальшому, були зупинені на строк дії в Україні воєнного стану.

Ухвалою судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 31 березня 2026 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в спрощеному позовному провадженні до справи не подавались.

22 травня 2026 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву в якому зазначила, що вона не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими, безпідставними й такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. На думку відповідача, звертаючись до суду 26.03.2026 року, позивач пропустив трирічний строк позовної давності до вимоги про стягнення інфляційний втрат та 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання, що нараховані за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року. Крім того, позивачем не надано доказів, які б підтверджували пред`явлення виконавчого документа до виконання у встановлені законодавством строки, переривання строків пред`явлення виконавчого листа до виконання, та наявності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду від 16.04.2013 року, в період нарахування сум, передбачених статтею 625 ЦК України,. При цьому, сама лише наявність рішення суду від 2013 року, без підтвердження триваючого примусового виконання, не є автоматичною підставою для нарахування додаткових сум через 13 років після його ухвалення. З урахуванням наведеного, відповідач просила застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Правом, передбаченим ст. 189 ЦПК України щодо подачі відповіді на відзив на позовну заяву, позивач не скористався.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, натомість директор ТОВ «Діджи Фінанс» за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи без його участі, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, натомість подала заяву в якій просила розглянути справу без її участі, врахувати викладені у відзиві доводи та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд доходить наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2013 року, ухваленого у справі № 2-407/2011p.( № 0417/2-407/11) задоволено позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» заборгованість за кредитним договором №014/2636/5/21346 від 11.08.2008 року у розмірі 45989 доларів США 53 центи, що по курсу НБУ на 30.09.2010 року є еквівалентом 363938 гривні 14 копійок, з яких: несплачена частина кредиту в розмірі 32695,78 доларів США по курсу НБУ на 30.09.2010 року є еквівалентом 258738,05 гривень; проценти за фактичне користування кредитними коштами в розмірі 7977,57 доларів США що по курсу НБУ на 30.09.2010 року є еквівалентом 63130,50 гривень; штрафні санкцій за кредитним договором склала 5316,18 доларів США, що по курсу НБУ на 30.09.2010 року є еквівалентом 42069,59 гривень, а також судові витрати по справі в розмірі 1820 грн.00 коп.

Дане рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 05 травня 2021 року в справі № 0417/2-407/11 задоволено заяву ТОВ «Діджи Фінанс» й замінено стягувача виконавчого провадження ПАТ «Ерсте Банк», його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» з виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2013 року по цивільній справі № 2-407/2011р. за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 11.08.2008 № 014/2636/5/21346

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на те, що рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2013 року у справі 0417/2-407/11 не виконане, ТОВ «Діджи Фінанс» 26 березня 2026 року звернулось до суду з позовом про стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат.

Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, в сумі 112304,84 гривень, з яких: за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року на суму боргу 363938,14 гривень розмір інфляційного збільшення складає 79580,33 гривень, а 3% річних – 32724,51 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст.1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення як ст.3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

У постановах від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20, від 18 березня 2020 року в справі № 442/398/15-ц Верховний Суд зазначив, що натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц).

Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч.1 ст.267 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (ст.625 ЦК України).

Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (п.4 ч.1 ст.602 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що:

- натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

- кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

- задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто, складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги.

Рішенням суду від 16.04.2013 року у справі № 2-407/2011p. встановлено, що кредитним договором № 014/2636/5/21346 від 11.08.2008 року було визначено строк його дії до 10.08.2015 року. Однак, кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту та на власний розсуд, змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії кредитного договору № 014/2636/5/21346 від 11.08.2008 року, шляхом вручення 11.08.2009 року вимоги про дострокове повернення коштів й пред`явлення в жовтні 2010 року позову про стягнення заборгованості.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2013 року в справі № 2-407/2011p. з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором №014/2636/5/21346 від 11.08.2008 року у розмірі 45989 доларів США 53 центи, що по курсу НБУ на 30.09.2010 року є еквівалентом 363938 гривні 14 копійок.

Водночас, можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений Законом час, та порушило б принцип правової визначеності, як одного із основоположних аспектів верховенства права.

Відповідно до ст. 22 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції від 18.01.2013 року, чинній на момент набрання рішення суду від 16.04.2013 року законної сили), строк пред`явлення виконавчого документа до виконання складав один рік, з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Рішення суду від 16.04.2013 року набрало чинності 29.04.2013 року. Тобто, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа у справі № 2-407/2011p. встановлювався з 30.04.2013 року й спливав 30.04.2014 року.

На час звернення до суду з даним позовом, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2013 року у справі № 2-407/2011p., на виконанні не знаходиться.

Доказів пред`явлення виконавчого документа до виконання, відкриття виконавчого провадження, переривання строку давності для пред`явлення виконавчого документа до виконання чи поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, позивачем не надано.

Суд звертає увагу, що відповідно до змісту ухвали суду від 05 травня 2021 року про заміну стягувача з виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2013 року по цивільній справі № 2-407/2011р., звертаючись до суду, представник ТОВ «Діджи Фінанс» вказував, що Товариство не являється стороною у справі, а тому не має законних підстав звернутись у відповідні органи ДВС для отримання інформації щодо перебування відповідного листа на виконанні, що зумовило звернутись до суду з відповідною заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

Після постановлення ухвали суду про заміну стягувача, позивач об`єктивно мав змогу отримати всі необхідні дані щодо стану виконання рішення суду , зокрема, відомості про пред`явлення виконавчого документа, строку його пред`явлення до виконання, й у разі необхідності вжити заходи для звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Водночас, під час звернення до суду з даним позовом, представником позивача не надано жодного доказу на підтвердження його посилань щодо невиконання рішення суду, а також доказів того, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, не сплив. Копії виконавчого листа до позову також не додано.

Клопотань про витребування доказів – документів щодо виконання рішення суду від 16.04.2013 року у справі № 2-407/2011p.,позивачем не заявлялось.

Наведене, дає підстави дійти висновку, що строк пред`явлення виконавчого листа з примусового виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2013 року в справі № 2-407/2011p. (№ 0417/2-407/11), сплив й дане рішення суду не може бути виконане.

Отже, позивач, як правонаступник кредитодавця, не реалізував своїх прав на звернення у встановлені законом строки до примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитом, втратив своє право вимоги на примусове виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором та рішенням суду (сплив строк пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого з метою примусового виконання рішення суду).

У даному випадку, зобов`язання відповідача за кредитним договором № 014/2636/5/21346 від 11.08.2008 року є задавненим, у зв`язку з чим набуло характеру натурального зобов`язання. Тобто, заборгованість, в порядку ст. 625 ЦК України, була нарахована позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов`язанні.

При цьому, приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

У позивача, як правонаступника кредитодавця, для охорони інтересів боржника, була можливість пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» не заявлено вимог про стягнення задавненої вимоги, що з урахуванням вищенаведених норм національного законодавства та практики Верховного Суду у спірних правовідносинах, вказує на необґрунтованість позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2011 року, остаточне 10.05.2011).

Судом висвітлено істотні аспекти доводів сторін та не надається детальна відповідь інші аргументи, наведені сторонами, оскільки вони самі по собі, або в сукупності з іншими аргументами та доказами у справі, не впливають на вищезазначені висновки суду.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, не підлягають задоволенню.

При цьому, суд не вирішує питання щодо застосування строку позовної давності, оскільки наявні самостійні підстави для відмови у позові.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з платіжною інструкцією в національній валюті № 6251303-01 від 13 березня 2026 року, за звернення до суду із даним позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» понесені витрати з оплати судового збору в сумі 2662,40 гривень.

Доказів фактичного понесення сторонами інших судових витрат, зокрема, на професійну правову допомогу, на час розгляду справи суду не надано.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, то понесені позивачем витрати з оплати судового збору в сумі 2662,40 гривень, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, покладаються на ТОВ «Діджи Фінанс».

Керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 602, 610, 625 ЦК України, ст. ст. 2-5, 13, 81-82, 141, 265, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання – відмовити.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Мачуський