Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №202/7776/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/7776/26

Провадження № 2/202/5827/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

28 вересня 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Мачуського О.М.,

за участю: секретаря судового засідання – Карасьової Г.І.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

31 липня 2026 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовною заявою до Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею 45,60 кв.м, житловою площею 30,90 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що на підставі договору обміну квартир, посвідченого приватним нотаріусом Авдіївського нотаріального округу Малімон А.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 2599, ОСОБА_1 є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на дану квартиру зареєстровано Донецьким бюро технічної інвентаризації 08.10.1999 року в реєстровій книзі № 31 за реєстровим № 5028, що підтверджується реєстраційним посвідченням, яке є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа.

Набуття та реєстрація права власності за ОСОБА_1 відбулась в період шлюбу, тобто спірне майно фактично належить позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.

Позивач ОСОБА_1 звернулась до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, у задоволенні якої було відмовлено у зв`язку із неможливістю отримання від БТІ інформації про зареєстровані права до 2013 року на будь-який об`єкт нерухомого майна, розташований у м. Авдіївка.

Наведене, з урахуванням відсутності реєстрації квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, порушує права позивачів, як власників, а тому вони вимушені звернутись до суду.

Ухвалою судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 03 серпня 2026 року, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України щодо подачі відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились, натомість подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити.

Представник відповідача Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області Малярчик Е.Е. в судове засідання не з`явилась, натомість подала до суду заяву в якій просила розглянути справу без її участі та зазначила, що Авдіївська МВА Покровського району Донецької області не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За результатами підготовчого засідання, згідно ч. 4 ст. 200, ч. 4 ст. 206 ЦПК України, суд ухвалює рішення про задоволення позову у разі визнання позову відповідачем за наявності для того законних підстав, якщо таке визнання відповідачем позову не суперечить закону або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Як роз`яснив Пленум Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, зареєстрований 22 червня 1996 року Кіровським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Донецька, актовий запис № 290, що підтверджується копією Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 22.06.1996 року.

В період шлюбу, ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_4 Договір обміну квартир від 05.10.1999 року, що посвідчений приватним нотаріусом Авдіївського нотаріального округу Малімон А.О., та зареєстрований в реєстрі за № 2599. За умовами даного Договору, у власність ОСОБА_1 перейшла квартира АДРЕСА_2 .

Згідно з Реєстраційним посвідченням, квартира АДРЕСА_2 , на підставі Договору міни від 05.10.1999 року зареєстрована Бюро технічної інвентаризації м. Донецька на праві власності за ОСОБА_1 , що 08.10.1999 року записано в реєстрову книгу № 31 за реєстровим номером 5028. Даний запис закріплений підписом начальника та печаткою БТІ м. Донецька.

У технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 45,6 кв.м, складеному 30.09.1999 року начальником БТІ м. Донецька, зазначено, що власником даної квартири є ОСОБА_1 , реєстровий номер 5028.

Відповідно до Переліку вулиць та провулків, які підлягають перейменуванню в Авдіївській міській територіальній громаді що є Додатком до розпорядження начальника Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області № 8 від 08.01.2024 року, вулицю Гагаріна у місті Авдіївка перейменовано на Дмитра « АДРЕСА_3 . Переліку).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна з номером інформаційної довідки 472722006 від 15.04.2026 року, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій № 78927771 від 15 травня 2025 року, державний реєстратор прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ Донецької області Єгорова Л.С. розглянувши заяву від 07.05.2025 року за реєстраційним номером 66785766, відмовила у проведенні реєстраційної дії, оскільки встановлено наявність обставин, які є підставою для такої відмови – подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме: у відповіді на запит державного реєстратора, отриманої від Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області зазначається про неможливість отримання від БТІ інформації про зареєстровані права до 2013 року на будь-який об`єкт нерухомого майна, розташованого в м. Авдіївка, в тому числі на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з листом Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області від 26.12.2025 року № П-0123-1.7, до 01 січня 2013 року державну реєстрацію прав власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані у місті Авдіївка Донецької області, здійснювали Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації м. Донецька та Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації Ясинуватської міської ради. До квітня 2014 року архівні справи на паперових носіях щодо об`єктів нерухомого майна, розташованих у місті Авдіївка, зберігались в БТІ в місті Ясинувата Донецької області. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 1085-р від 07.11.2014 в населених пунктах Донецького району Донецької області органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, оскільки дана територія є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України. Отже, перенаправити запит до Донецької міської територіальної громади Донецького району Донецької області та КП БТІ м. Донецька не уявляється можливим.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності; право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом; спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Статтею 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до п. 1.4. наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.98 «Про затвердження Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб» (далі – Наказ),чинний на момент реєстрації права власності, державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т.п.).

Пунктами 1.5., 1.6. Наказу передбачено, що державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації; державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Розділом 2 Наказу передбачено, що реєстрація права власності провадиться на підставі правовстановлювальних документів за заявою; відповідальний працівник БТІ на підставі цих документів робить запис у реєстровій книзі; на оригіналі та копії правовстановлюваного документа робиться реєстраційний напис з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації; до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлювального документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна з підписом особи, відповідальної за реєстрацію.

Проаналізувавши надані суду документи, можливо дійти висновку, що позивач ОСОБА_1 дійсно, на підставі Договору обміну квартир від 05.10.1999 року придбала у власність квартиру АДРЕСА_2 , що зареєстровано 08.10.1999 року БТІ м. Донецька і записано у реєстрову книгу № 31 за реєстровим номером 5028.

При цьому, реєстрацію права власності на спірну квартиру здійснено у відповідності до Інструкції № 121.

Відповідно до п.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч.2 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Як встановлено в ході судового розгляду, архівні справи на паперових носіях щодо об`єктів нерухомого майна та проведену до 01.01.2013 року державну реєстрацію на нерухоме майно, розташоване в м. Авдіївка, до 2014 року зберігалися в БТІ м. Ясинувата Донецької області.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309, зі змінами, вся територія Донецького району, у тому числі м.Ясинувата з 07.04.2014 року відноситься до територій України, які тимчасово окуповані Російською Федерацією.

Відомості про перевезення реєстраційних справ та інших архівних документів вищезазначених БТІ відсутні.

Наведене вказує на неможливість отримання документів щодо реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна м. Авдіївка Донецької області, проведені БТІ до 01.01.2013 року, зокрема, й на спірну квартиру.

З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При цьому, передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як зазначають позивачі, спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки право власності на неї ОСОБА_1 набула 05.10.1999 року, під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Згідно із пунктом 1 Прикінцевих положень СК України, з урахуванням відповідних положень ЦК України, цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З урахуванням зазначених правових норм порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися Кодексом про шлюб та сім`ю України в редакції від 01.04.1996 року, чинній на час набуття спірного нерухомого майна (далі – КпШС України), а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.

Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними (ст. 28 КпШС України)

Аналогічні положення закріплені у статтях 60, 70 СК України та статті 368 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням.

Звертаючись до суду з даним позовом про визнання права власності, подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтверджують набуття ними у спільну сумісну власність подружжя спірної квартири, а також рівність своїх часток у праві спільної сумісної власності.

Водночас, позивачі позбавлені можливості реалізувати своє право на реєстрацію у встановленому законом порядку прав власності на предмет спільної сумісної власності – набуте у шлюбі нерухоме майно.

За змістом ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право особи на доступ до суду, зокрема, включає в себе право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо оцінки доказів, встановлення обставин, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28 червня 1990 року у справі «Обермейєр проти Австрії» ; п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 4 березня 2014 року у справі "Гранд Стівенс проти Італії").

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Частиною 1 ст.82 ЦПК України встановлено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч.4 ст.206 ЦПК України).

Представник відповідача зазначила, що відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог, що фактично є визнанням відповідачем позову. Як встановлено судом, таке визнання позову не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

На даний час продовжує існувати, зазначена державним реєстратором, причина відмови в реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме відсутність реєстрації спірного майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також неможливість витребування реєстраційних документів у відповідного бюро технічної інвентаризації, яке здійснювало реєстрацію права власності, що пов`язано з перебуванням на тимчасово окупованій території України.

Враховуючи відсутність у позивачів іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права - реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у визначеному законом порядку, суд вважає за необхідне з метою захисту прав позивачів на вказане майно, визнати за ними право приватної спільної сумісної власності в рівних частках на даний об`єкт нерухомого майна.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права власності, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 48, 49, 51, 76- 89, 102, 200,206, 209, 210, 247, 258-259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права власності – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , в рівних частках, право приватної спільної сумісної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,6 кв.м., житловою площею 30,9 кв.м

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Мачуський