Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №160/33286/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/33286/25

Головуючий суддя І інстанції – Лозицька І.О.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),

суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 в адміністративній справі №160/33286/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 27.12.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 27.12.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 було повернуто.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене судове рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не було одержано письмового повідомлення який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку його грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на запит позивачу фактично стало відомо про порушення його права.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду за відсутності поважних підстав.

Суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку виходить з наступного.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»(19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Отже, у зв`язку з відміною карантину на території України з 24:00 год 30 червня 2023 року не існує підстав для застосування приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України

Відтак, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Пунктом 9 частини 4 ст. 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 ст. 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву

Як свідчать встановлені обставини справи, предметом спору у цій справі є правомірність зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 27.12.2022 по 20.05.2023.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Так, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.03.2025 року по справі № 460/21394/23, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 244 КАС України.

Як видно з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у відповідача та був звільнений зі служби 18.01.2025, що підтверджується даними військового квитка позивача серії НОМЕР_2 .

Доказів, які б спростовували наведену інформацію, матеріали справи не містять.

Отже, з огляду на вказані обставини справи, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ч. 2 ст. 233 КЗпП.

Згідно штемпелю суду першої інстанції, проставленому на адміністративному позові, останній було подано до суду першої інстанції 20.11.2025.

В свою чергу, згідно пояснень позивача відображених в адміністративному позові, останній дізнався про порушення своїх прав після отримання відповіді відповідача, оформленої листом від 17.09.2025.

При цьому, доказів більш раннього отримання інформації щодо складових грошового забезпечення за спірний період, відповідачем до суду апеляційної інстанції надано не було.

Отже, з огляду на викладене, звернення позивача до суду було здійснено з дотримання строків звернення до суду.

Відтак, з огляду на наведені обставини справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо безпідставності висновків суду першої інстанції щодо повернення адміністративного позову на підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України. Пункт 1 частини 4 статті 169 КАС України в даному випадку застосуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 320 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 в адміністративній справі №160/33286/25 – скасувати.

Матеріали справи №160/33286/25 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає на підставі ч. 2 ст. 328 КАС України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко

суддя В.А. Шальєва