Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №447/1731/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 447/1731/25 Головуючий у 1 інстанції: Друзюк М.М.

Провадження № 22-ц/811/504/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

з участю: представника ОСОБА_1

– ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зменшення обов`язкової частки у праві на спадщину, –

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про зменшення обов`язкової частки у праві на спадщину.

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Після його смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку, розташовану у с. Демня, Стрийського району, Львівської області.

Вказувала, що за життя, а саме 25 серпня 2010 року ОСОБА_4 склав заповіт, за яким все належне йому на день смерті майно він заповів позивачці ОСОБА_1 ..

Такий заповіт посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області - Алескеєвою Г.М.

Стверджувала, що вона успадкувала 7/8 майна спадкодавця, оскільки син ОСОБА_3 , є особою з інвалідністю ІІІ групи та подав заяву на прийняття спадщини у вигляді обов`язкової частки, яка становить 1/8 спадкового майна.

Покликалася на те, що протягом життя у спадкодавця та сина ОСОБА_3 були погані стосунки, неодноразові бійки, які доходили до викликів поліції, що надалі було предметом розгляду в Миколаївському районному суді Львівської області.

Враховуючи наявність вкрай поганих стосунків між спадкодавцем та його сином, який заявив себе як спадкоємець, якому належить обов`язкова частка у спадщині після смерті батька, позивачка просила зменшити розмір обов`язкової частки ОСОБА_3 у спадщині з 1/8 до 1/32 частки.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 16 січня 2026 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 червня 2026 рокуоскаржила представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що за життя спадкодавця між ним та відповідачем склалися неприязні стосунки, оскільки відповідач постійно провокував батька на сварки, знущався над ним через особисту неприязнь, пов`язану із відносинами батьків, що має істотне значення, а відтак обов`язкова частка відповідача у спадщині підлягає зменшенню.

Погане поводження із спадкодавцем, аморальна поведінка обов`язкового спадкоємця не лише щодо спадкодавця, а й щодо інших спадкоємців є підставою для зменшення обов`язкової частки у спадщині.

Погані стосункии між ОСОБА_3 та батьком сторін ОСОБА_4 підтверджуються постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2011 року у справі №1-130/11, якою встановлено, що 10 грудня 2009 року у с. Демня Миколаївського району Львівської області на грунті особистих неприязних відносин ОСОБА_3 наносив численні удари по голові та інших частинах тіла ОСОБА_4 чим завдав останньому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

Крім того, 01 січня 2011 року ОСОБА_3 на грунті особистих неприязних відносин завдав ОСОБА_5 тілесні ушкодження.

Актами судово-медичного обстеження №182 від 10 грудня 2009 року та №01 від 01 січня 2011 року відтверджується, що ОСОБА_4 були заподіяні легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

Зазначає, що ОСОБА_4 звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.

Також, рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання втратившим право користування житловим приміщенням.

ОСОБА_4 звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (справа 447/1978/15), що свідчить про те, що між ними були погані стосунки.

Крім того ОСОБА_4 звертався до суду із скаргою в порядку ст.27 КПК України про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за ч.1 ст. 125, ч.2 ст.125 КК України (справа № 1-234/11).

У постанові апеляційної інстанції у справі 447/1465/17 від 04 червня 2018 року суд зазначено про відсутність підстав для задоволення позову спадкодавця до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право на користування житловим будинком АДРЕСА_1 , оскільки відповідач через неприязні стосунки з позивачем не проживав в цьому будинку Саме про неприязні стосунки з батьком у апеляційній скарзі вказував відповідач.

Зазначені судові справи є належним та допустимим доказом вкрай поганих стосунків сина (відповідача у справі) з батьком ОСОБА_4 .

В оскаржуваному рішення взято до уваги лише твердження відповідача, які не були підтверджені належними доказами, та безпідставно відхилено подані нею доводи, що призвело до необґрунтованої відмови у задоволенні позовних вимог.

Просить рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

10 квітня 2026 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він посилався на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.

У відзиві відповідач зазначив, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_3 та батьком сторін існували неприязні стосунки, зумовлені поведінкою саме спадкоємця обов`язкової частки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, ОСОБА_3 на спростування доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом та матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 03 березня 1978 року.

Крім того, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 11 червня 2024 року, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 76 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 02 листопада 2023 року.

11 червня 2024 року приватним нотаріусом Алексеєвою Г.М., на підставі заповіту після смерті ОСОБА_4 , видані свідоцтва про право на спадщину №№ 865, 867, на 7/8 часток земельних ділянок КН 4623084000:01:007:0226, 4623084000:01:007:0227 по АДРЕСА_2 .

Відповідно до висновку про вартість нерухомого майна від 04 березня 2025 року, ринкова вартість земельної ділянки площею 421 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4623084000:01:007:0227, становить 82 100 грн. Ринкова вартість 1/8 частки зазначеного об`єкта нерухомого майна визначена у розмірі 10 263 грн

Згідно висновку про вартість нерухомого майна від 04 березня 2025 року, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 100,6 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4623084000:01:007:0227, ринкова вартість об`єкта оцінки становить 425 800 грн, ринкова вартість 1/8 частки об`єкта становить 53 255 грн.

Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 77287497 від 11 червня 2024 року підтверджується, що спадкоємцем житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 100,6 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .

З довідки №36 від 05 лютого 2024 року, виданої виконкомом Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області вбачається, що постійним та останнім місцем реєстрації та проживання ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 було АДРЕСА_1 .

На день смерті ОСОБА_4 за цією адресою були зареєстровані: ОСОБА_7 , (колишня дружина), ОСОБА_3 , (син), ОСОБА_1 , (дочка), ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В матеріалах справи міститься заповіт від 25 серпня 2010 року, згідно якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті розпорядився усім належним йому майном, незалежно від його місцезнаходження, складу та виду, а також усім майном, яке належатиме йому на день смерті та на яке він матиме право відповідно до закону, заповівши його ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У разі смерті ОСОБА_1 до відкриття спадщини або неприйняття нею спадщини, усе належне спадкодавцеві майно заповідано ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 66).

ОСОБА_3 є особою з інвалідністю (ІІІ група), що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААГ № 374811 від 27 липня 2023 року.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає

в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Право на обов`язкову частку – це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця, в силу прямої вказівки закону.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України розмір обов`язкової частки у спадщини може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

При вирішенні спорів про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині встановленню та оцінюванню судом підлягає характер відносин між спадкодавцем та спадкоємцем, інші обставини, що мають істотне значення. Зокрема ними може вважатися тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні стосунки, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця тощо.

Зменшення розміру обов`язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця.

Заявляючи вимоги про зменшення розміру обов`язкової частки, позивач повинен довести суду та підтвердити належними і допустимими доказами підстави такого зменшення, зокрема, відсутність або негативний характер відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, неприязні стосунки в зв`язку з аморальною поведінкою спадкоємця тощо.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який 25 серпня 2010 року склав заповіт, згідно якого заповів все своє майно доньці ОСОБА_1 .

ОСОБА_3 є сином ОСОБА_4 та, як особа з інвалідністю ІІІ групи, має право на обов`язкову частку в спадщині після смерті ОСОБА_4 , що передбачено стаття 1261 ЦК України.

Право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні, чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, необхідно враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 199/9931/15ц, аналіз абзацу 2 ч. 1 ст. 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо). Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України.

Подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 707/2048/17, від 23 січня 2020 року у справі № 497/51/18.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 757/40264/15-ц, серед підстав для зменшення обов`язкової частки у спадщині вказують: 1) не підтримання спадкоємцем зв`язків зі спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому; 2) погане поводження із ним; 3) нездійснення належного догляду; 4) надання заздалегідь неправдивих свідчень у суді проти спадкодавця; 5) звинувачення спадкодавця у вчиненні тяжкого злочину; 6) неповідомлення про те, що готується замах на життя спадкодавця; 7) не надання спадкодавцеві допомоги, коли той перебував у небезпеці; 8) аморальна поведінка обов`язкового спадкоємця не лише щодо спадкодавця, а й щодо інших спадкоємців, зокрема й тих, хто має право на обов`язкову частку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 30травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», суд може зменшити розмір обов`язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця.

Позивачка, обґрунтовуючи вимогу про зменшення розміру обов`язкової частки ОСОБА_3 у спадщині після смерті ОСОБА_4 , посилалася, зокрема, на характер відносин між спадкодавцем та відповідачем, зазначаючи, що між ними існували неприязні відносини, виникали конфлікти та бійки, у зв`язку з чим неодноразово викликалися працівники поліції.

ОСОБА_1 також зазначала, що відповідач систематично провокував спадкодавця на конфлікти, завдавав йому тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я, та що відповідні обставини були предметом розгляду в судах.

Колегія суддів враховує, що характер відносин між спадкоємцем та спадкодавцем відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України є однією з обставин, яка може бути врахована судом при вирішенні питання про можливість зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині. Водночас сам по собі факт існування у минулому конфліктних чи неприязних відносин між спадкоємцем та спадкодавцем не є безумовною підставою для зменшення такої частки.

Для застосування зазначеної норми необхідно встановити конкретний характер цих відносин, їх тривалість, причини виникнення, поведінку сторін та, що має істотне значення у цій справі, характер відносин між ними на час відкриття спадщини.

Як убачається з матеріалів справи, постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2011 року у справі № 1-130/11 матеріали за скаргою приватного обвинувачення ОСОБА_4 про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за частинами першою, другою статті 125 КК України та про стягнення заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди направлено прокурору Миколаївського району Львівської області для проведення досудового слідства.

Постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 27 лютого 2012 року у справі № 1-234/11 кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3 за частинами першою, другою статті 125 КК України закрито у зв`язку з примиренням сторін.

Крім того, рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 27 жовтня 2015 року у справі № 447/1978/15-ц відмовлено за недоведеністю у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_9 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року у справі № 447/1465/17 задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Водночас постановою Апеляційного суду Львівської області від 04 червня 2018 року зазначене рішення скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Також ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 14 травня 2010 року у справі № 2-815/10 позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, залишено без руху для усунення недоліків.

Таким чином, наведені судові рішення та постанови свідчать про те, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у різні періоди до 2018 року виникали конфлікти, у тому числі такі, що ставали предметом судового розгляду.

Разом з тим зазначені документи стосуються подій, які мали місце у 2010–2017 роках, тобто за значний проміжок часу до смерті ОСОБА_4 . Самі по собі вони не підтверджують характеру взаємовідносин між спадкодавцем та відповідачем у період, безпосередньо передуючий відкриттю спадщини, та, відповідно, не дають достатніх підстав для висновку про те, що неприязні відносини між ними зберігалися на час смерті спадкодавця.

Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів не підтримання ОСОБА_3 зв`язків зі ОСОБА_4 за життя останнього, погане поводження з ним, нездійснення належного догляду, надання ОСОБА_3 заздалегідь неправдивих свідчень в суді проти спадкодавця, жорстокого чи неналежного поводження ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_4 , ухилення від надання йому необхідної допомоги чи догляду, а також щодо можливої його аморальної поведінки відносно батька.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачкою не надано доказів існування обставин, які б свідчили про наявність підстав для зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.