Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №463/918/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Суд: Личаківський районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 22 вересня 2026 р.

Справа: №463/918/26

Суддя: Яворський С. Й.

Справа № 463/918/26

Провадження № 2/463/1054/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м.Львів

Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Яворського С.Й.,

секретаря судового засідання - Салатюк Ю.О.,

представника позивача – Теслі П.О.,

представника відповідача - Гірника В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Личаківський відділ державної виконавчої служби у м.Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення безпідставно отриманих аліментів, -

встановив:

адвокат Тесля Петро Олексійович який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом майнового характеру про стягнення безпідставно отриманих аліментів. Згідно прохальної частини поданої позовної заяви просить суд: стягнути з ОСОБА_2 , РНОКП НОМЕР_1 безпідставно отримані аліменти по виконавчому провадженню № 72100553 від 23.06.2025 року на утримання сина ОСОБА_3 за період 01.07.2025 року по 31.10.2025 року в сумі 39 009,68 гривень в користь ОСОБА_1 , РНОКП 2982806239.11 квітня 2024 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про стягнення безпідставно отриманих коштів (аліменти).

Свої вимоги позивач мотивує тим, на виконанні Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження №72100553 від 23.06.2025 року з примусового виконання виконавчого листа №463/233/23 виданого 20.06.2023 року Личаківським районним судом міста Львова про : «Стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 16 квітня 2023 року і до закінчення ним навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років». Стягнення аліментів проводилось із доходів ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_2 та після надходження на депозитний рахунок відділу перераховувались на рахунок стягувача.

04.11.2025 року державного виконавця повідомлено, що ОСОБА_3 закінчив навчання в червні 2025 року та на новий період навчання його не зараховано.

Оскільки згідно вимог виконавчого листа №463/233/23 виданого 20.06.2023 року Личаківським районним судом міста Львова аліменти слід стягувати до закінчення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років», а згідно відповіді Львівського національного університету природокористування від 24.11.2025 року ОСОБА_3 завершив навчання 30.06.2025 року, навчання в університеті не продовжує. Також станом на 15.12.2025 року підтвердження про продовження навчання у відділ не надано. В зв`язку з невиконанням стягувачем вимог частини 4 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» та частини 8 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» після закінчення 30.06.2025 року навчання ОСОБА_3 з 01.07.2025 року по 31.10.2025 року на рахунок ОСОБА_2 перераховано кошти по виконавчому листу № 463/233/23 виданому 20.06.2023 року Личаківським районним судом міста Львова без визначених в рішенні суду підстав в сумі 39009,68 гривень.

На адресу відповідача ОСОБА_2 відділом ДВС скеровувалась вимога від 07.11.2025 року щодо повернення коштів отриманих за період коли син не навчався, однак кошти на рахунок відділу не повернуто. Також позивач стверджує що на його рахунок також зазначені кошти відповідачем повернуті не були.

За період 01.07.2025 року по 31.10.2025 року на рахунок ОСОБА_2 перераховано кошти в сумі 39009,68 гривень, а саме платіжною інструкцією №54607 від 10.07.2025 року 5333,28 гривень, платіжною інструкцією №55979 від 28.07.2025 року 7387,5 гривень, платіжною інструкцією №57176 від 15.08.2025 року 1734,24 гривень, платіжною інструкцією №58804 від 11.09.2025 року 5366,09 гривень, платіжною інструкцією №60362 від 02.10.2025 року 5957,66 гривень, платіжною інструкцією №61311 від 13.10.2025 року 5366,09 гривень, платіжною інструкцією №62632 від 28.10.2025 року 3678,57 гривень, платіжною інструкцією №62734 від 29.10.2025 року 4186,25 гривень.

З огляду на вищенаведене, відповідач як отримувач та розпорядник коштів має обов`язок повернути зайво отримані кошти (майно) позивачу від так просить позовні вимоги задовольнити.

Представником відповідача адвокатом Гірником В.М. подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого в задоволенні позову просить відмовити. Зазначивши, що позивач покликається на норми ч.1 ст.1212 ЦК України та вважає, що зайво отриманні кошти відповідач набула без достатньої правової підстави, а тому повинна їх повернути. Сторона відповідача вважає таку позицію безпідставною з огляду на наступне. Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 03 травня 2023 року у справі №463/233/23 позов ОСОБА_2 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частки заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 16.04.2023 року і до закінчення ним навчання, але не більше ніж до досягнення 23 річного віку. На підставі цього рішення видано виконавчий лист №463/233/23 від 02.06.2023 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частки заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 16.04.2023 року і до закінчення ним навчання, але не більше ніж до досягнення 23 річного віку. В подальшому постановою старшого державного виконавця Личаківського відділ державної виконавчої служби у м.Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дробного А.М. від 23.06.2023 року на підставі цього виконавчого листа, виданого 20.06.2023 року було відкрито виконавче провадження. Розгляд справи був проведений за участю сторін, з огляну на це випливає, що позивач був обізнаний про те, що аліменти він повинен сплачувати включно до 30 червня 2023 року. Водночас ОСОБА_4 з`ясовував у державного виконавця чи продовжує син навчання на денній формі, а відтак був проінформований, що син вступив до Львівського національного університету природокористування та продовжує навчання на денній формі до 30 червня 2025 року. З огляду на вищенаведене, позивач був добре обізнаний про період навчання сина та дату завершення такого. Згідно ч.4 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Водночас згідно ч.8 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно заяви ОСОБА_2 від 28.09.2023 року долученої до матеріалів виконавчого провадження, зокрема довідки №2492 від 27.09.2023 року повідомила про строк закінчення навчання ОСОБА_3 , який завершився 30.06.2025 року. Тим самим відповідач виконала вимоги закону, а тому у державного виконавця були всі підстави для закінчення виконавчого провадження у визначений законом строк.

Разом з тим, звертає увагу суду на те, що позивачем було порушено норми ч.4, ч.8 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки останній будучи обізнаним про строки стягнення з нього аліментів згідно рішення суду та термін коли син завершив навчання, позивач був зобов`язаний не пізніше наступного дня після настання відповідних обставин повідомити державного виконавця про необхідність закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом №463/233/23. Натомість, позивач, як сторона виконавчого провадження, проявив повну безвідповідальність, не вчинив дій щодо забезпечених законом йому прав, не здійснював ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження №72100553 щодо строку закінчення його повнолітнім сином навчання, а відтак припинення стягнення аліментів, про що в матеріалах виконавчого провадження є відповідні документи, не подав з приводу цього жодних заяви чи клопотань до державного виконавця у разі неможливості особисто здійснити ознайомлення із документами які містяться у виконавчому провадженні, що як наслідок призвело до порушення вимог ч.8 ч.4 ст.19 ЗУ «Про виконавче провадження».

Із відповідною заявою позивач звернувся до державного виконавця лише 05.12.2025 року, хоча зобов`язаний був це зробити ще 01.07.2025 року.

Зазначає, що закон не зобов`язує стягувача щомісяця звітувати боржнику, державному виконавцю, що дитина все ще навчається, натомість боржник знаючи вік сина та термін навчання, мав право подати запит як до навчального закладу так і до державного виконавця.

Водночас, представник відповідача наголошує, що саме дитина є власником одержаних на його утримання аліментів, враховуючи що позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 безпідставно отриманні аліменти на утримання сина ОСОБА_3 та беручи до уваги, що власником та розпорядником аліментів є безпосередньо ОСОБА_3 просить суд у задоволенні позову позивача відмовити у зв`язку із зазначенням неналежного відповідача у справі.

Позовна заява поступила до суду 02.02.2025 року та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду такої було визначено суддю Білоуса Ю.Б.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 12.02.2026 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків зазначених у мотивувальній частині ухвали суду.

18.02.2026 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 19.02.2026 року, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 20.04.2026 року клопотання представника позивача – адвоката Кулявця А.М. задоволено та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Личаківський відділ державної виконавчої служби у м.Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

01 липня 2026 року у зв`язку із закінченням строку відрядження судді Білоуса Ю.Б. до Личаківського районного суду м.Львова, з метою забезпечення розгляду справ у визначеним законом строки, у відповідності до положень п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п.2.13 Засад використання автоматизованої системи документообігу Личаківського районного суду м.Львова, на підставі розпорядження керівника апарату справу було передано для повторного автоматизованого розподілу.

У відповідності до вимог ч.1 ст.33 ЦПК України автоматизованою системою документообігу суду для розгляду вказаної справи визначено суддю Яворського С.Й.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 06.08.2026 року суддею Яворським С.Й. прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом адвоката Тесля Петра Олексійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Личаківський відділ державної виконавчої служби у м.Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення безпідставно отриманих аліментів.

В судовому засіданні представник позивача Тесля П.О., вимоги викладені у позові підтримав повністю, посилаючись на обставини позову.

Представник відповідача Гірник В.М. у судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просив відмовити у задоволенні позову. Крім того, зазначив, що аліменти не підлягають поверненню, як безпідставно набуті кошти в силу вимог ст.1215 ЦК України.

Представник третьої особи Личаківський відділ державної виконавчої служби у м.Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Личаківського районного районного суду м.Львова від 03 травня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 16 квітня 2023 року і до закінчення ним навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років.

20 червня 2023 року на підставі рішення Личаківського районного суду м.Львова від 03 травня 2023 року був виданий виконавчий лист та 23 червня 2023 року було відкрито виконавче провадження №72100553.

Як вбачається із змісту довідки Львівського національного університету природокористування №2492 від 27 вересня 2023 року, долученої відповідачем до матеріалів виконавчого провадження 28.09.2026 року, ОСОБА_3 дійсно у 2023 році вступив та навчається у Львівському національному університету природокористування IV рівня акредитації та зараз навчається на I курсі денного відділення. Строк закінчення навчання – 30.06.2025 року.

Беззаперечним є той факт, що позивач був проінформований державним виконавцем про період навчання його сина – ОСОБА_3 , на денною відділенні зазначеного навчального закладу по 30 червня 2025 року, тому жодних його звернень до державної виконавчої служби про припинення стягнення аліментів після 30.06.2023 року (що визначено судовим рішенням) від ОСОБА_1 не надходило.

Згідно ч.4 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Частиною 8 цього Закону визначено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Відповідач вимоги ст.19 Закону «Про виконавче провадження», виконала, сумлінно користувалася наданими їй правами, на наступний день після отримання інформації у вигляді довідки про дату часу закінчення сином навчання невідкладно повідомила про це державного виконавця, що дало йому можливість визначити порядок та строки вчинення виконавчих дій за цим виконавчим провадженням.

Згідно вимог ч.4 ст.71 Закону виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження.

За умови виконання вимог цієї норми Закону та за наявності поданого стягувачем документа про дату закінчення навчання сином ОСОБА_3 , який присутній в матеріалах виконавчого провадження, у державного виконавця були усі підстави для закінчення виконавчого провадження у визначені законом строки.

Будучи обізнаним про строки стягнення з позивача аліментів за судовим рішення та строк закінчення навчання сином, позивач був зобов`язаний не пізніше наступного дня «після настання відповідних обставин», а саме закінчення навчання ОСОБА_3 , 01 липня 2026 року повідомити державного виконавця про необхідність закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом №463/233/23.

Згідно вимог ч.1 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Однак позивач, як сторона виконавчого провадження, не вчинив дій щодо забезпечених йому Законом прав, не здійснював ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження №72100553 щодо строку закінчення його повнолітнім сином навчання, а відтак припинення стягнення аліментів, про що в матеріалах виконавчого провадження є відповідні документи, не подавав з приводу цього відповідних заяв та клопотань до державного виконавця у разі неможливості особисто здійснити ознайомлення із документами виконавчого провадження, що, як наслідок, привело до порушення ним вимог ч.8 та ч.4 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження».

Із відповідною заявою позивач звернувся до державного виконавця лише 05.12.2025 року, хоча зобов`язаний був це зробити ще 01.07.2025 року.

Закон не зобов`язує стягувача щомісяця звітувати боржнику, державному виконавцю, що дитина все ще вчиться. Як уже вказано вище, стягувач подала державному виконавцю відповідну довідку про період навчання.

Натомість боржник, знаючи вік сина та терміни навчання, мав право сам подати запит як до навчального закладу, так і до державного виконавця.

Крім цього, державний виконавець, в провадженні якого перебувало дане виконавче провадження, сам мав контрулювати стягнення за виконавчим документом, шляхом реалізації повноважень наданих йому Законом.

Відповідно до вимог ч.1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до положень статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Верховний Суд у Постанові від 07 вересня 2022 року, справа №677/876/21, вказує на те, що аналіз частини першої статті 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Схожий за змістом висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та підтриманий сталою судовою практикою (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія "добросовісність" закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов`язків проголошується принципом міжнародного договірного права.

Цивільний кодекс України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п`ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави, тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З вказаного випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 179 Сімейного кодексу України визначено , що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини . Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Водночас, вимога про повернення коштів, витрачених на забезпечення життєдіяльності дитини, не відповідає інтересам дитини.

Відповідно до частини першої статті 179 СК України саме дитина є власником одержаних на її утримання аліментів, а концепція забезпечення найкращих інтересів дитини є провідною у вітчизняному та міжнародному сімейному праві.

Вимоги позивача про повернення добровільно сплачених на утримання дитини аліментів не ґрунтуються на вимогах закону, зокрема і статті 1215 ЦК України.

Згідно із ст. 34 ЦК України, повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 (вісімнадцяти) років.

Відповідно до статті 179 СК України саме дитина є власником одержаних на її утримання аліментів.

Отже, аліменти після досягнення дитиною повноліття є власністю дитини.

Враховуючи, що згідно вимог чинного законодавства, власником та розпорядником аліментів є ОСОБА_3 , то ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі.

З врахуванням встановлених по справі обставин та наведених вимог закону, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості.

Відповідач у зв`язку із захистом своїх прав поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 250,0 гривень.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно зі ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як встановлено судом, між відповідачем та адвокатом Гірник В.М. укладено договір щодо надання правничої допомоги № 2602/26 від 26.02.2026 року про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Згідно Додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги №2602 від 26.02.2026 року сторони погодили послуги та їх вартість.

Відповідно до Акту виконаних робіт, вбачається, що правова допомога полягала у ознайомленні із матеріалами справи (0,5 години) вартість 750 гривень, ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження (0,5 години) вартість 750 гривень, аналіз та опрацювання документів по справі, матеріалів виконавчого провадження, опрацювання правової позиції, оцінка судової перспективи (1 година) вартістю 1 500,0 гривень, опрацювання, аналіз чинного законодавства, судової практики ( 1,5 години) вартістю 2 250,0 гривень, консультації по законодавству з приводу вивчених документів, погодження позиції по справі (1 година) вартістю 1 500,0 гривень, підготовка відзиву на позовну заяву вартістю 5 000,0 гривень та участь у судовому засіданні (17.03.2026 року) – 0,5 години – вартістю 750 гривень.

Суд враховує те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Представником відповідача у справі подані докази понесених судових витрат у строк визначений ст.141 ЦПК України.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, беручи до уваги, що сторона позивача в судовому засіданні не висловила позиції щодо необгрунтованості заявленої суми витрат на правничу допомогу, не скерувала на адресу суду ані заперечень, ані клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу заявлену представником відповідача, суд вважає, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 250,0 гривень.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 273, 274, ЦПК України, суд-

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 11 250,0 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 .

Третя особа: Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, місцезнаходження: 79019, м.Львів, пр.В.Чорновола,39, код ЄДРПОУ 35009358.

Повний текст рішення суду складено 28.09.2026 року.

Суддя С.Й. Яворський

Оригінал: reyestr.court.gov.ua