Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №461/7545/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/7545/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Котельви К.О.,

з участю: секретаря судового засідання Тюпи Є.С.,

заявника: ОСОБА_1 ,

представника заявника: Водопийко Х.Т.,

представника заінтересованої особи: Туркас О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Водопийко Христина Тарасівна до заінтересованої особи ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, -

В С Т А Н О В И В:

До Галицького районного суду м. Львова звернулась адвокат Водопийко Христина Тарасівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , із заявою про видачу обмежувального припису.

Заява мотивована тим, що відносно заявниці та її сина роками триває систематичне насильство з боку колишнього чоловіка батька дитини ОСОБА_2 , з приводу чого наявні численні звернення заявниці ОСОБА_1 до органів поліції. Заявниця зазначає, що дитина перебуває в хронічному стресі, боїться батька, який забирав дитину проти її волі, що є психологічним насильством. Вважає, що ОСОБА_2 використовує малолітню дитину як інструмент психологічного тиску та шантажу заявниці, здійснює агресивні телефонні дзвінки, погрожує, залякує. Також ОСОБА_2 вчиняє насильство відносно матері заявниці. Станом на зараз ОСОБА_2 перебуває в зоні бойових дій, проте може приїхати в будь-який момент та продовжувати вчиняти протиправні дії.

Вищевикладене стало підставою для звернення адвоката заявника до суду з вимогою видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк 6 (шість) місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав:

1)заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче ніж на 200 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;

2)заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними;

3)обмежити спілкування ОСОБА_2 з постраждалою дитиною ОСОБА_3 ;

4)заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

23.09.2026 судом постановлено ухвалу про прийняття вищевказаної заяви до розгляду, відкрито окреме провадження у справі.

Адвокат заінтересованої особи подала заперечення на заяву про видачу обмежувального припису, зазначивши, що заява безпідставна, ОСОБА_2 жодного разу не вчиняв домашнього насильства, заявниця ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином, внаслідок чого він змушений був неодноразово звертатися в органи поліції, орган опіки та піклування щодо визначення графіку побачень з дитиною. Зазначає, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Львова перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживанння дитини, провадження в цій справі запинено до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України.

У судовому засіданні заявниця та її адвокат заявлені вимоги підтримали, просили їх задовольнити, аргументуючи мотивами, викладеними в заяві та відповіді на заперечення. Заявниця ОСОБА_1 також була допитана як свідок відповідно до ст. 92 ЦПК України.

Адвокат заінтересованої особи ОСОБА_2 – Туркас О.І. у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення заяви, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28.10.2019 року було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Від спільного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .

Згідно листа Львівського районного управління поліції №1 в період часу 2019-2026 років до Львівського РУП №1 ГУНП у Львівській області від ОСОБА_1 надійшло 9 звернень щодо прийняття мір до колишнього чоловіка ОСОБА_2 (а.с. 15-16). За результатами розгляду зазначених звернень не було виявлено даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення або ознак адміністративного правопорушення передбаченого статтею 173-2 КУпАП, про що наявні відповіді органів поліції (а.с. 23, 24, 29, 30).

Згідно листа Галицького відділу поліції від 07.12.2020 від ОСОБА_2 протягом 2020-2024 року надійшло 6 звернень щодо можливих неправомірних дій ОСОБА_1 . За результатами розгляду цих звернень ОСОБА_2 повідомлено, що спір між матір`ю і батьком щодо місця проживання малолітньої дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (а.с. 71-73, 78).

Розпорядженням Галицької районної адміністрації від. 13.10.2025 року № 237 ОСОБА_2 було встановлено дні та години зустрічей з малолітнім сином ОСОБА_3 (а.с. 90).

Згідно довідки командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 проходить військову службу на посаді командира інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти інженерно-саперного батальйону військової частини НОМЕР_1 з 30.09.2025 року по теперешній час (а.с. 104).

В провадженні Шевченківського районного суду м. Львова перебуває цивільна справа №466/12548/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживанння дитини. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 01.10.2025 року провадження в цій справі зупинено до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України.

В судовому засіданні були допитані в якості свідків заявниця та її матір ОСОБА_4 , які надали ідентичні свідчення про наявність випадків домашнього насильства з боку ОСОБА_2 , що негативно впливає на психоемоційний стан як матері, так і дитини. Зазначили, що не погоджуються з методами виховання дитини з боку ОСОБА_2 .

Під час судового розгляду справи також було відтворено відео та аудіо файли, які були долучені до матеріалів справи як заявницею, так і представником заінтересованої особи.

На відеофайлах зафіксовані випадки конфліктів між колишнім подружжям, які відбуваються в присутності дитини, яка зазвичай плаче, а також виклики поліції. В деяких випадках учасником конфлікту стає матір заявниці – свідок ОСОБА_4 .

Відтворені файли переконливо свідчать про напружені стосунки між заявницею та заінтересованою особою – батьком дитини, а також між заінтересованою особою та матірю заявниці – свідком ОСОБА_4 , які виникають з приводу виховання дитини.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.

Основним правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», згідно із пунктом 3 частини першої статті 1 якого домашнім насильством є діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання негативних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Виходячи з вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, зокрема, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд зобов`язаний враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2026 року у справі № 127/7231/26 зазначено, що під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи, а є тимчасовим заходом, який виконує захисну та запобіжну функцію, направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом (постанова Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22).

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. Суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про безрезультатність застосованих заходів впливу (постанови Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20, від 15 вересня 2025 року у справі № 607/21964/24).

У постанові від 28 травня 2025 року в справі № 761/44907/24 Верховний Суд зазначав, що докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків щодо безпеки постраждалої особи, вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатна вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді: психологічному, фізичному, економічному тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість і системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що кривдник не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії, що до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже, і застосування обмежувального припису є обґрунтованою.

Домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи певну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні негативних для потерпілого наслідків, порушенні чи обмеженні його прав і свобод. Тоді як виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23).

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; документи, які засвідчують факт насильства та його наслідки; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань; пояснення свідків.

Отже предметом доказування в цій справі є вчинення по відношенню до Заявниці домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

В цій справі заявниця не надала суду докази на підтвердження факту домашнього насильства. Водночас, судом встановлено, що між колишнім подружжям існує конфлікт, який виник з приводу виховання спільної дитини.

Разом з тим, наявність тривалого конфлікту між сторонами не є достатньою підставою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (постанова Верховного Суду від 08 липня 2026 року у справі № 127/7231/26).

Згідно з ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.89 ЦПК України).

Тому суд, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши відповідно до ст. 89 ЦПК України належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищезазначене, прийшов до висновку про відсутність підстав для видачі обмежувального припису.

Окрім того, виходячи з вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді цієї справи застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

Суд погоджується, що фізична та моральна недоторканість заявниці стосується сфери приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції та враховує, зокрема, рішення у справі «Левчук проти України» (2020), у якому ЄСПЛ наголосив, що питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства,- виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем. Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, ЄСПЛ визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами (п. 78).

В цій справі суду не було надано переконливих доказів на підтвердження існування систематичного домашнього насильства стосовно заявниці з боку заінтересованої особи – батька спільної дитини. Натомість судом встановлено факт існування спору з приводу місця проживання дитини, який станом на зараз перебуває в Шевченківському районному суді м. Львова.

При цьому, суд звертає увагу, що право взаємного спілкування одного з батьків та дитини також становить основоположний елемент сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції. При цьому основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, а тому необхідно дотримуватись справедливого балансу між конкуруючими інтересами, зокрема, особи та суспільства, іншими зацікавленими третіми особами.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що інтереси дітей мають надзвичайне значення, саме найкращим інтересам дитини має приділятись першочергова увага і вони, у залежності від свого характеру та серйозності, можуть перевищувати інтереси батьків.

Так, в рішенні у справі Справа «Вишняков проти України» (2018) ЄСПЛ зазначав, що у справах щодо здійснення одним із батьків прав на спілкування стаття 8 Конвенції передбачає батьківське право на вжиття заходів з метою возз`єднання зі своєю дитиною та обов`язок національних органів влади сприяти такому возз`єднанню настільки, наскільки інтереси дитини передбачають, що має бути зроблено все для збереження особистих стосунків. Адекватність вжитих заходів має оцінюватись оперативністю їхнього виконання, оскільки плин часу може мати непоправні наслідки для відносин між дитиною та тим із батьків, хто з нею не проживає (пункти 36-37).

У положеннях Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини (частина третя статті 9).

В рішенні у справі "Савіни проти України" (2008) ЄСПЛ повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8. Водночас, розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (пункти 47, 49, 50).

Повертаючись до цієї справи, суд зазначає, що встановлені фактичні обставини переконливо свідчать про наявний конфлікт між колишнім подружжям з питань виховання спільної дитини. При цьому батько дитини – заінтересована особа , перебуваючи в лавах ЗСУ, зазнає перешкод в реалізації свого права на спілкування з власною дитиною.

Оцінюючи можливі наслідки застосування обмежувального припису в цій ситуації, суд зазначає, що такі вочевидь призведуть лише до погіршення особистих стосунків між дитиною та батьком.

Також судом наразі не встановлено вірогідність настання ризиків вчинення насильства у майбутньому, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, приймаючи до уваги те, зокрема, що ОСОБА_2 проходить військову службу на посаді командира інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти інженерно-саперного батальйону військової частини НОМЕР_1 з 30.09.2025 року по теперішній час.

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2026 року у справі № 127/7231/26 виснував про відсутність істотних ризиків продовження вчинення домашнього насильства у зв`язку з проходженням військової служби у період воєнного стану, що пов`язано з перебуванням військовослужбовця за місцем несення військової служби та виконання відповідних завдань, зокрема з огляду на строковий характер дії обмежувального припису (не більше 6 місяців).

Отже, звернувшись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заявниця та її адвокат не надали беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Такі обставини не були й встановлені судом в ході розгляду справи.

У відповідності до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 13, 76-83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 293, 294, 350-1-350-6, ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Котельва К.О.