Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №522/5130/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/5130/26-Е

Провадження № 2/522/6788/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

21 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Шенцевої О.П.

за участю секретаря судового засідання – Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі продажу нерухомого майна дійсним, третя особа Одеська універсальна товарна біржа «Центр», -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 31.03.2026 року звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі продажу нерухомого майна дійсним, третя особа Одеська універсальна товарна біржа «Центр».

В обґрунтування позову зазначено, що 14.11.1995 року, між ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 на Одеській універсальній товарній біржі було укладено договір № Н/95-0728, відповідно до якого придбали 590/1000 квартири АДРЕСА_1 . Сторони виконали умови договору. Через необхідність нотаріального посвідчення потребується судове підтвердження вказаної угоди.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана справа була передана на розгляд судді Шенцевій О.П.

Ухвалою судді від 16.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі продажу нерухомого майна дійсним, третя особа Одеська універсальна товарна біржа «Центр» було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду.

27.04.2026 на виконання зазначеної ухвали суду позивачами усунуто недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 травня 2026 року, провадження по справі відкрито у порядку загального позовного провадження. Також ухвалою було витребувано документи.

21 вересня 2026 року від представника позивача до суду надійшло клопотання, в якому просили розглянути справу у відсутність позивачів та їх представника, позов підтримали в повному обсязі.

Інші учасники по справі в судове засідання не з`явились, належним чином сповіщені про дату та час судового засідання, про причини неявки до судового засідання не повідомили. Відзив від відповідача по справі до суду не надходив.

Відповідно до ч.ч. 7,8 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд вважає, що були створені всі умови для реалізації права відповідачів на доступ до правосуддя, суд оцінює таку поведінку відповідача як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Більш того, в умовах воєнного стану, з огляду на неприпустимість зупинення роботи судів та здійснення правосуддя та на розумність строків розгляду справ, суд не має чекати, що особа щодо якої розглядається справа виявить бажання з`явитись до суду за умови не повідомлення суду причин своєї неявки.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі N 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, за відсутності заперечень представника позивачів, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані докази, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

14 листопада 1995 року з біржового договору купівлі-продажу № Н/95-0728 (далі Договір), укладеного на Одеській універсальній товарній біржі «Центр», ОСОБА_1 , яка діяла від власного імені та від імені свого неповнолітнього на той час сина ОСОБА_2 (далі Позивачі), придбала у приватну власність у ОСОБА_3 590/1000 частин квартири АДРЕСА_1 .

Сторони домовилися про всі істотні умови договору, що відображено в підписаному договорі купівлі-продажу. При цьому були виконані всі умови угоди, крім нотаріального посвідчення договору: продавець отримав обумовлену плату до підписання договору та передав покупцям придбану частину квартири.

Вказаний договір було зареєстровано Одеською універсальною товарною біржею «Центр» 14.11.1995 року за № Н/95-0728. Право приватної власності покупців на 590/1000 частин квартири зареєстровано Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 16.11.1995 року за № 626, стор. 60, кн. 153пр.

Стаття 9 Житлового Кодексу України вказує, що громадяни України мають право на придбання будинків і квартир на біржових торгах.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За змістом ст.ст. 57, 58 Конституції України, ст. 5 Цивільного кодексу України, до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Положеннями п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності з 01.01.2004 року, визначено, що цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Договір купівлі-продажу від 14.11.1995 року укладено сторонами під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі ЦК УРСР), ст. 227 якого передбачено нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири (житлового будинку), якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Згідно ст. 47 цього Кодексу, недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору.

Приписами ст. 224 ЦК УРСР встановлено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

При укладанні договору купівлі-продажу від 14.11.1995 року сторони керувались ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», відповідно до якої угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Саме тому сторони вважали, що договір купівлі-продажу укладено згідно вимог чинного на той час законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР та п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», якщо угода, що потребує нотаріального посвідчення, виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального посвідчення, суд за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників, вправі визнати угоду дійсною.

В укладеному 14.11.1995 року договорі купівлі-продажу сторони повністю оговорили усі істотні умови договору. Усі зобов`язання за договором купівлі-продажу нерухомого майна сторонами виконані в повному обсязі. Факт купівлі-продажу квартири і виконання умов укладеного договору не оскаржено і ніким не оспорюється.

На момент укладення спірного договору ОСОБА_2 був неповнолітнім та членом Одеської універсальної товарної біржі «Центр» не був. Від його імені при укладенні договору діяла його мати ОСОБА_1 .

Разом з тим, відповідно до положень статті 15 Закону України «Про товарну біржу», чинних на момент укладення договору, біржовою операцією визнавалася угода, якщо її учасниками є члени біржі, а біржові операції дозволялося здійснювати лише членам біржі або брокерам, обов`язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють.

У роз`ясненні Міністерства юстиції України від 10.04.1998 № 17-12/44 «Щодо діяльності товарних бірж» зазначено, що угоди про відчуження об`єктів нерухомого майна, укладені між особами, які не є членами біржі, або угоди, укладені брокерами за дорученням третіх осіб, не відповідають вимогам Закону України «Про товарну біржу» і у зв`язку з цим не можуть вважатися біржовими операціями та реєструватися біржами.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 членом товарної біржі не був, сама по собі реєстрація спірного договору товарною біржею не усувала встановленої законом вимоги щодо нотаріального посвідчення договору.

Недодержання нотаріальної форми відповідно до статей 47, 227 ЦК УРСР було підставою недійсності такого договору. Водночас, оскільки сторони погодили всі істотні умови договору та повністю його виконали, зазначений дефект форми є підставою для вирішення питання про визнання договору дійсним у судовому порядку відповідно до положень законодавства, чинного на час його укладення.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони у письмовій формі погодили усі істотні умови договору купівлі-продажу та відбулося його повне або часткове виконання сторонами, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

У зв`язку з тим, що сторони за договором купівлі-продажу нерухомого майна повністю виконали свої обов`язки по цьому договору, однак не мають можливості його нотаріально посвідчити, то суд вважає необхідним вказаний договір визнати дійсним.

З матеріалів справи вбачається, що дана угода була виконана сторонами повністю.

Таким чином, суд вважає доводи позивачів про визнання біржового договору купівлі-продажу дійсним обґрунтованими.

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених предмету спору та підстав позову, з урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 16, 319, 328, 638, 655, 1261 ЦК України, ст. ст. 2, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 206, 209-210, 223, 247, 263-265, 268, 280-282, 353-354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі продажу нерухомого майна дійсним, третя особа Одеська універсальна товарна біржа «Центр» - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу № Н/95-0728 від 14.11.1995 року щодо 590/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_1 , яка діяла від власного імені та від імені свого неповнолітнього на той час сина ОСОБА_2 , як покупцями, через Одеську універсальну товарну біржу «Центр», зареєстровани Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 16.11.1995 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено та підписано 29.09.2026 року.

Суддя: