Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №522/20313/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/20313/25

Провадження № 2/522/3862/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді — Шенцевої О.П.,

при секретарі — Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення в порядку ст. 625 ЦК України, -

ВСТАНОВИВ:

09 вересня 2025 року Акціонерне товариство «Укрсиббанк» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення в порядку ст. 625 ЦК України 3% річних у сумі 132121,54 грн., інфляційних втрат – 435720,69 грн. за період прострочення з 02.04.2017 по 23.02.2022, а також судового збору у розмірі 8517, 63 грн. та фактично понесених судових витрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01 липня 2008 року між Акціонерними комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11357928000 та відповідно до умов договору відповідачка ОСОБА_1 отримала кредит в іноземній валюті в сумі 100000,00 доларів США, та зобов`язалася сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах визначених цим договором. Кредит виданий ОСОБА_1 строком з 01 липня по 2008 року по 03 липня 2023 року. Також 1 липня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 210133 відповідно до умов якого поручитель ОСОБА_2 зобов`язалася перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 , усіх її зобов`язань перед кредитором, що виникли з Договору про надання споживчого кредиту від 1 липня 2008 року, укладеного між кредитором та ОСОБА_1 , також поручитель відповідає в тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплати процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Основного договору. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною. Причини невиконання боржником своїх зобов`язань за Основним договором ніяким чином не можуть впливати на виконання поручителем зобов`язань за Договором.

Через невиконання відповідачами своїх зобов`язань по кредитному договору № 11357928000 від 1 липня 2008 року станом на 5 лютого 2010 року загальний розмір заборгованості відповідачів перед позивачем становить 900197,24 грн., що в еквіваленті по курсу НБУ складає 112507, 78 доларів США, тому Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулось до суду за захистом своїх прав. 23.06.2011 року рішенням Київського районного суду м. Одеси частково задоволено позов позивача, Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11357928000 від 1 липня 2008 року у розмірі 900197 гривень 24 копійки. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк судові витрати у розмірі 1700 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень, а всього 1820 гривень, з кожної по 910 гривень. Стягнути з ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк судові витрати, повязані з наданням оголошення в пресі у розмірі 1359 гривень 66 копійок.

01 вересня 2011 року Київським районним судом міста Одеси Мартинюк Н.Д. було видано виконавчий лист №2-1718/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» грошової суми у розмірі 900197 гривень 24 копійок.

Не зважаючи на ухвалення судового рішення, ОСОБА_1 продовжує ухилятись від повернення боргу, а тому просить стягнути з останньої суму боргу в порядку ст. 625 ЦК України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана справа була передана на розгляд судді Шенцевій О.П.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 15.10.2025 позовну заяву Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення в порядку ст. 625 ЦК України було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду.

23.10.2025 на виконання зазначеної ухвали суду позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.10.2025 року було відкрито провадженні у справі й призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

13 березня 2026 року представник відповідача, адвокат Мельник Н.Ю. надала до суду через систему Електронний суд відзив на позовну заяву, якою просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що вимоги позивача необґрунтовані, оскільки останнім пропущений строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання за основним боргом, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог по стягненню боргу за ст. 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 29.06.2026 року судом закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

22 вересня 2026 року до суду від представника позивача надійшли заперечення АТ «УкрСиббанк» щодо покладення на Банк витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу (клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката).

22 вересня 2026 року до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, в якій підтримала позов в повному обсязі, просила задовольнити.

22 вересня 2026 року від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, в якій просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Враховуючи положення ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Відповідно до ч.4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позовної заяви, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви та справи, 1 липня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11357928000, та згідно з вказаним договором позивач зобов`язався надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 100000, 00 (Сто тисяч) доларів США 00 центів, та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим Договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 484890, 00 грн. за курсом Національного банку України на день укладання цього Договору. Відповідно до п.1.2 вказаного договору: Строк кредитування: надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: 01 липня 2008 року; п.1.2.1 позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 3 липня 2023 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди Сторін або до вказаного Банком терміну (достроково) відповідно до умов Розділу 12 цього Договору на підставі будь-якого з п.п.2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2, 10.14 Договору. Сукупна вартість кредиту визначається «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту»(Додаток № 1). Графік розрахований на дату підписання Договору. У випадку виникнення будь-яких змін, за ініціативою Сторони та/або Сторін, та/або на підставі законодавства України та/або умов Договору, Графік може бути змінений шляхом підписання Сторонами відповідної додаткової угоди. У випадку дострокового ( часткового або повного) погашення кредиту за ініціативою Позичальника, новий Графік не розраховується. У разі, якщо термін повернення кредиту або день сплати ануїтетного платежу припадає на вихідний, святковий або неробочий день, терміном повернення кредиту та днем сплати ануїтетного платежу вважається перший робочий день, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем. Позичальник зобов`язується повернути суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 1255,00 доларів США 00 центів в день сплати ануїтетних платежів. Розмір ануїтетного платежу зміниться у випадку зміни процентної ставки згідно із п.п.1.3.1, 10.2 цього Договору. Розмір останнього ануїтетного платежу може відрізнятися від розміру ануїтетного платежу встановленого цим пунктом Договору, і буде складатися із суми фактичної заборгованості за кредитом, що залишилася після сплати Позичальником всіх попередніх ануїтетних платежів та процентів за користування кредитом, нарахованих на суму вказаної заборгованості. Згідно п. 1.3 проценти за кредит: п.1.3.1 за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи за дати видачі кредиту процентна ставка встановлюється у розмірі 12,80 % річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування розмір процентної ставки підлягає перегляду відповідно до умов Договору.

Також, 1 липня 2008 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 була укладена Додаткова угода № 11357928000 до Договору про надання споживчого кредиту № 11357928000 відповідно до якої внесені зміни до Договору, а саме Додаток № 1 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», Додаток № 2 Тариф Банку.

Відповідно до п.4.1 та 4.2 даного договору відповідачка ОСОБА_1 зобов`язалася використовувати кредит на зазначені у цьому договорі цілі, повернути одержаний кредит та сплатити нараховані Банком проценти та інші платежі у порядку та терміни, встановлені Договором. Погашати кредит та сплачувати нараховані проценти шляхом сплати ануїтетних платежів, розмір яких встановлений згідно із п.1.2.2 Договору.

В пункті 4.9 вказаного Договору у разі порушення термінів сплати ануїтетного платежу, позичальник зобов`язується не пізніше першого числа місяця, наступного за тим, в якому виникло таке прострочення виконання зобов`язань Позичальника, надати Банку офіційні документи, що підтверджують отримання Позичальником доходів. Достроково повернути наданий Банком кредит та сплатити проценти в повному обсязі у випадку невиконання Позичальником вимог цього пункту Договору та за умови реалізації Банком права вимоги на дострокове повернення кредиту та сплати процентів згідно умов розділу Договору.

Як встановлено судом, позивач Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» виконав свої зобов`язання перед відповідачем ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного Кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належним чином відповідачка ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором кредиту не виконує, а саме не повертає кредитні кошти, не сплачує в термін відсотки за користування кредитними коштами.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Станом на 5 лютого 2010 року заборгованість ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» за кредитним договором № 11357928000 від 1 липня 2008 року складає 900197, 24 грн., що в еквіваленті по курсу НБУ становить 112507,78 доларів США; у тому числі: заборгованість за простроченим кредитом складає 789228,29 грн., що в еквіваленті по курсу НБУ становить 98638,74 доларів США; заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом складає 100891,85 грн., що в еквіваленті по курсу НБУ становить 12609,59 доларів США ; суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом складає 1672, 66 грн., що в еквіваленті по курсу НБУ становить 209,05 доларів США; сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом складає 8404,44 грн., що в еквіваленті по курсу НБУ становить 1050, 40 доларів США.

Також, судом встановлено, що 1 липня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 210133. Відповідно до умов вказаного договору п.1.1. відповідачка ОСОБА_2 зобов`язалася перед позивачем відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх її зобов`язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 11357928000 від 1 липня 2008 року, укладеного між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Поручителю добре відомі усі умови вищезазначеного Основного договору. Згідно пункту 1.3 відповідачка ОСОБА_2 відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і відповідачка ОСОБА_1 , за всіма зобов`язаннями останнього за Основним договором включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Основного договору. Та з п. 1.4. вбачається, що відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості, за наслідком розгляду якого 23 червня 2011 року Київським районним судом м. Одеси позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11357928000 від 1 липня 2008 року у розмірі 900197 гривень 24 копійки. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судові витрати у розмірі 1700 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень, а всього 1820 гривень, з кожної по 910 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк судові витрати, пов`язані з наданням оголошення в пресі у розмірі 1359 гривень 66 копійок (Справа №1512/2-1718/11).

Вказані обставини встановлені даним рішенням суду, яке в свою чергу набрало законної сили та не оскаржено сторонами по справі.

01 вересня 2011 року Київським районним судом міста Мартинюк Н.Д. було видано виконавчий лист №2-1718/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» грошової суми у розмірі 900197 гривень 24 копійок.

На підставі вказаного виконавчого листа, 20.10.2011 року головним державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№29448903 про примусове виконання виконавчого листа №2-1718/11, виданого 01.09.2011 року Київським районним судом міста Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» грошової суми у розмірі 900197 гривень 24 копійок.

02 грудня 2015 року звернувся до Київського районного суду м. Одеси з заявою про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для їх пред`явлення до виконання відносно ОСОБА_1 по цивільній справі №1512/2-1718/11.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28.01.2016 року Позивачеві було відмовлено у поновленні строку та видачі виконавчих листів.

26 червня 2018 року звернувся до Київського районного суду м. Одеси з заявою про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для їх пред`явлення до виконання відносно ОСОБА_1 по цивільній справі №1512/2-1718/11.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12.09.2018 року Позивачеві було відмовлено у поновленні строку та видачі виконавчих листів, у зв`язку з недоведенням поважності причин втрати виконавчих листів та пропуску строку для пред`явлення їх до виконання.

Також, даною ухвалою встановлено, що на підставі вказаного виконавчого листа, 20.10.2011 року головним державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№29448903 про примусове виконання виконавчого листа №2-1718/11, виданого 01.09.2011 року Київським районним судом міста Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» грошової суми у розмірі 900197 гривень 24 копійок.

Згідно з наданої представником ПАТ «УкрСиббанк» копії листа 30 травня 2018 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось на адресу Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси територіального управління юстиції в Одеській області з заявою про отримання інформації про хід виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-1718/11, виданого 01.09.2011 року Київським районним судом міста Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» грошової суми у розмірі 900197 гривень 24 копійок.

Згідно з листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси територіального управління юстиції в Одеській області від 11 червня 2018 року за вих. №09.2-4674 ПАТ УкрСиббанк» повідомлено, що виконавче провадження №29448903, відносно боржника ОСОБА_1 , завершено, у зв`язку з винесенням постанови від 25.02.2012 року про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.5 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

Додатково судом зазначається, що відповідно до положень ч.7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

За наслідком чого, суд доходить до висновку про наявність підстав для самостійної перевірки судом відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, що узгоджується з положенням ст. 12, 13, 81 ЦПК України.

Схожі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20 та від 24.10.2024 року по справі №752/8103/13-ц.

Приймаючи вищевикладені положення, судом було здійснено перевірку наявності оприлюднення текстів вищевказаних судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень, на які посилалася представник відповідача під час розгляду справи, за наслідком чого встановлено їх відповідність оприлюдненим текстам, а також набрання останніми законної сили у вищевказаний судом строк та спосіб.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Правовий аналіз положень ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.

Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення (ст.129 Конституції України).

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (ст.1291 Конституції України).

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до ч.1 ст.431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Як встановлено у справі, рішення суду від 23.06.2011 року про стягнення з відповідачки суми заборгованості не виконане та на примусовому виконанні не перебуває з 25.02.2012 року.

Позивач не надав доказів того, що виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа №2-1718/11, виданого 01.09.2011 року Київським районним судом міста Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» грошової суми у розмірі 900197 гривень 24 копійок перебуває на виконанні станом на день подачі позову. В підтвердження тієї обставини, що виконавчий лист №2-1718/11 станом на день подачі позову не знаходиться на виконанні щодо примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» представником відповідача надано роздруківку з офіційного сайту Автоматизованої системи виконавчих проваджень станом на 12.03.2026 року, з якої не вбачається будь-яких відкритих виконавчих проваджень відносно боржника ОСОБА_1 .

Ураховуючи положення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02.06.2016 року, який набрав чинності 05.10. 2016 року, судом встановлено, що строк пред`явлення виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСибБанк» присудженої суми заборгованості збіг.

У позовній заяві представник позивача жодним чином не обумовив про звернення позивача до суду в порядку ч.1 ст.433 ЦПК України із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц висловив правовий висновок про правильне застосування норм права, згідно якого натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Аналогічна позиція Верховним Судом висловлена у постановах по справах №569/12918/16-ц від 02 вересня 2020 року, №442/398/15-ц від 18 березня 2020 року, №390/880/16-ц від 11 грудня 2019 року, №554/9126/20 від 13 березня 2023 року.

У постанові від 13 березня 2023 року по справі №554/9126/20 Верховний Суд також вказав, що пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 11 лютого 2026 року по справі № 754/511/23 висловлено правову позицію, згідно якої зазначено:

92. Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

105. Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

106. Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

110. У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.

111. Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

112. З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

113. Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

114. Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

115. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Фактичні обставини цієї справи, за яких ухвалами Київського районного суду м. Одеси від 28.01.2016 року та від 12.09.2018 року, які набрали законної сили, позивачу ПАТ «УкрСибБанк» як стягувачу відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа та у поновленні строку для пред`явлення його до виконання, свідчать, що основна вимога позивача, яка виникла на підставі рішення суду, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, а тому між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можуть бути застосовані положення ст.625 ЦК України.

Отже, факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою судом у задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

У зв`язку із цим вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними.

Належить зазначити, що сплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

При цьому, суд враховує не лише право стягувача, а й права боржника, у підсумку обом гарантуючи право на справедливий суд, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у даному випадку правомірно протягом кількох років міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення.

Таким чином, встановивши відсутність обов`язку відповідача перед позивачем у грошовому зобов`язанні за договором позики від 20.06.2008 року у зв`язку зі спливом часового проміжку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, очевидним є відсутність правової підстави для стягнення з відповідача на користь позивача можливого похідного зобов`язання, передбаченого ст.625 ЦК України.

У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Враховуючи принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства суд не збирає докази за власною ініціативою та ухвалює рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановлені у справі фактичні обставини та норми чинного законодавства України в сукупності із правовими висновками Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі за їх безпідставністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відтак, відповідно до ст.141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в позові понесені позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3,10,12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, Конституцією України, ст.ст. 509, 514, 516, 525, 526, 530, 536, 599, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1057 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення в порядку ст. 625 ЦК України – залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.09.2026 року.

Суддя: