Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №523/7628/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2257/26

Справа № 523/7628/24

Головуючий у першій інстанції Кисельов В.К.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2025 року по цивільній справі за позовом Житлово-будівельний кооператив «Суворовський-8» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року Житлово-будівельний кооператив «Суворівський-8» від імені та в інтересах якого діє адвокат Чекмарьова Л.Ю., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті заборгованості по внескам на утримання багатоквартирного будинку та обов`язковим платежам з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат в розмірі 30382,19 грн., а також судових витрат.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував на те, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг з утримання багатоквартирного будинку, водопостачання та вивіз сміття (твердих побутових відходів). Проте відповідач належним чином не виконує обов`язок по сплаті отриманих послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість за утримання багатоквартирного будинку, технічне обслуговування ліфтів та вивіз сміття (твердих побутових відходів, за період з 01.01.2015 року по 01.04.2024 року яка станом на 01.04.2024 року складає 27665,08грн., суму інфляційного збільшення за період 01.02.2019 року по 23.02.2022 року у розмірі 1928,11 грн., три відсотки річних за період 01.02.2019 року по 23.02.2022 року у розмірі 789,00 грн., що стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2025 року позовні вимоги Житлово-будівельного кооперативу «Суворовський-8» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Суворовський-8» (код ЄДРПОУ: 23207749, юридична адреса: вул. С. Палія буд. 93, м. Одеса) заборгованість за внески на утримання будинку і прибуткової території та житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2015 року по 01.04.2024 року у загальній сумі 27665 гривень 08 копійок, суму інфляційного збільшення за період 01.02.2019 року по 23.02.2022 року у розмірі 1928 гривень 11 копійок, три відсотки річних за період 01.02.201 року по 23.02.2022 року у розмірі 789 гривень, витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3700 гривень, а всього стягнути суму у розмірі 34082 гривень 19 копійок.

Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Сплачений Житлово-будівельним кооперативом «Суворовський-8» (код ЄДРПОУ: 23207749, юридична адреса: вул. С. Палія буд. 93, м. Одеса) судовий збір у розмірі 3028 гривень за платіжним дорученням №1206 від 28.03.2024р. (*;101;23207749;;101 23207749; СУДОВИЙ ЗБІР, ЗА ПОЗИВОМ ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ "СУВОРІВСЬКИЙ-8"; СУВОР?ВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ 101 23207749; СУДОВИЙ ЗБІР, ЗА ПОЗИВОМ ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ) компенсувати за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при винесенні рішення не застосував правовий висновок, викладений в Постанові Верховного Суду України від 22.03.2017р. по справі №761/12553/15-ц про те, що часткова оплата комунальних послуг не є підставою для переривання строку позовної давності, оскільки визнання боргу повинно бути усвідомленим та свідчити про те, що особа згодна з ним повністю. Коли особа вносить плату за комунальні послуги за відповідний місяць, виконавець повинен враховувати кошти саме за той місяць, який вказаний в платіжному документі. А тому, в справі доказів, які свідчили б про визнання відповідачем боргу, не має.

Суд першої інстанції при винесенні рішення не застосував правовий висновок, викладений в Постанові Верховного Суду у справі №924/532/19 від 14.01.2020 pоку, Постанові Верховного Суду у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 pоку щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на заборгованості, які мають різні строки виконання. Так як оплата здійснюється щомісячно, а тому розрахунок інфляційних втрат та 3% річних необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання. Тобто, розрахунок інфляційних витрат та 3 % річних здійснений позивачем з порушенням, оскільки позивачем не проведено розрахунок відносно кожного грошового зобов`язання за кожен місяць окремо.

Факти викладені в рішенні суду, не відповідають фактичним обставинам справи, зовсім не враховують докази, які є в матеріалах справи та порушують норми чинного законодавства України виходячи з наступного: суд першої інстанції не врахував той факт, що період нарахування заборгованості 9 років з 01.01.2015 року по 01.04.2024 року, тоді як загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки. Суд першої інстанції не врахував той факт, що позивачем не подано клопотання про поновлення строків позовної давності. Суд першої інстанції не врахував той факт, що відповідач ОСОБА_1 вказувала на часткову сплату заборгованості нею за житлово-комунальні послуги, починаючи з 19.02.2021 року по 18.06.2024 року, на загальну суму 4916,00 грн. Але, суд першої інстанції повторно стягнув з відповідача вказану суму. Суд першої інстанції не врахував той факт, що розрахунок заборгованості, інфляційних нарахувань та 3% річних зовсім не відповідає дійсності та був стягнений судом без застосування строків позовної давності. Суд першої інстанції не врахував той факт, що розрахунок заборгованості, інфляційних нарахувань та 3% річних зовсім не відповідає дійсності та був стягнений судом без застосування строків позовної давності. Суд першої інстанції не врахував той факт, що відповідач, посилаючись на п.6 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно акту 320 від 21.11.2023 року, виданого ЖБК «Суворовський-8», вказувала, що її син не проживає в квартирі з жовтня 2020 року по цей час, а сама відповідач з 22.04.2022 року була зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за іншим фактичним місцем проживання, а 01.12.2022 року була знята з обліку і в той же день зареєструвалась, тому плата за житлово-комунальні послуги підлягає перерахунку за період з 25.02.2022 pоку по 20.03.2023 року.

29.01.2026 року на адресу суду від представника Житлово-будівельного кооперативу «Суворівський-8» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач із вимогами, заявленими Відповідачем в апеляційній скарзі, не погоджується в повному обсязі, та вважає, що рішення Пересипського районного суду міста Одеси по справі № 523/7628/24 від 14 жовтня 2025 року є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права та його слід залишити без змін.

14.04.2026 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі, у зв`язку з тим, що на цей час в провадженні Пересипського районного суду м. Одеса перебуває справа №523/4699/26 за позовом ОСОБА_1 до «ЖБК Суворівський -8» про відшкодування збитків. ОСОБА_1 вважає, що рішення по цій справі має преюдиційне значення для апеляційного розгляду про стягнення боргу по справі 523/7628/24, оскільки встановлені факти збитків безпосередньо впливають на розмір та законність вимог «ЖБК Суворівський -8». Позов до Пересипського суду м. Одеса надісланий та зареєстрований 05.03.2026 року цивільна справа за № 523/4699/26. Ухвалою від 18.03.2026 року було відкрите провадження по цій справі.

Щодо вказаного клопотання про зупинення провадження, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Згідно до п. 5 ч. 1 ст. 253 ЦПК України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 6 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Оцінюючи доводи учасників цивільного процесу при розгляді питання про зупинення провадження з підстав п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України на предмет неможливості розгляду цієї справи, суд повинен встановити: чи існує тісний матеріально-правовий зв`язок між справами; чи результати розгляду іншої справи можуть вплинути на результати справи, де вирішується питання про зупинення провадження (мають преюдиціальне значення для іншої справи); чи повністю виключається за можливими результатами розгляду іншої справи ймовірність виникнення підстав, з якими цивільний процесуальний закон передбачує перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Між двома справами, що розглядається, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, тобто факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Між двома справами повинен існувати близький взаємозв`язок, який зазвичай проявляється у тому, що факти, які будуть встановлені в одній справі (яка розглядається), будуть мати преюдиційне значення у іншій справі (провадження у якій зупинене).

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 990/24/23 (провадження № 11-100заі23).

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 01 березня 2024 року у справі № 910/17615/20 зазначено, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Отже, підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти неможливість суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі № 924/645/18 та від 20.12.2019 року у справі № 910/13234/18, від 13.09.2019 року у справі № 912/872/18, від 21.02.2019 року у справі № 910/974/18.

Апеляційний суд наголошує, що за змістом норми, що викладена в п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства, викликається необхідністю встановлення у судовому рішенні по іншій справі фактів, які мають значення для даної справи.

Сторони не позбавлені можливості надати у даній справі докази, що дозволять встановити фактичні обставини у справі.

У справі, що переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості по оплаті заборгованості по внескам на утримання багатоквартирного будинку та обов`язковим платежам з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

Як на підставу для зупинення провадження у справі заявник посилається на факт розгляду судом цивільної справи № 523/4699/26 за позовом ОСОБА_1 до «ЖБК Суворівський -8» про відшкодування збитків.

З Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості якого є загальнодоступними, відомо, що лише 18.03.2026 року, тобто після ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі від 14 10.2025 року, місцевий суд відкрив провадження у справі № 523/4699/26 за позовом ОСОБА_1 до «ЖБК Суворівський -8» про відшкодування збитків.

Згідно з частинами першою - третьою, шостою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, при вирішенні клопотання щодо зупинення апеляційного провадження на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд має враховувати приписи статті 367 ЦПК України, якою регламентується межі розгляду справи судом апеляційної інстанції й не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року при розгляді справи № 357/10397/19.

Ураховуючи наведене вище, апеляційний суд не вбачає взаємопов`язаність справ, яка б свідчила про неможливість здійснення апеляційного перегляду цієї справи № 523/7628/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , до ухвалення судом рішення в іншій справі № 523/4699/26, тобто здійснити перевірку законності і обґрунтованості оскаржуваного відповідачем рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2025 року в межах доводів та вимог його апеляційної скарги, за обставинами, що існували на час вирішення судом першої інстанції цієї справи.

За таких підстав, апеляційний суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у даній справі.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Дана справа за ціною позову (30382,19 грн.) згідно зі ст. 369 ЦПК України підлягає розгляду апеляційним судом без виклику її учасників.

Як встановлено ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу частково задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги Житлово-будівельного кооперативу «Суворовський-8» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг, стягуючи з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу «Суворовський-8» заборгованість за внески на утримання будинку і прибуткової території та житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2015 року по 01.04.2024 року у загальній сумі 27665 гривень 08 копійок, суму інфляційного збільшення за період 01.02.2019 року по 23.02.2022 року у розмірі 1928 гривень 11 копійок, три відсотки річних за період 01.02.2019 року по 23.02.2022 року у розмірі 789 гривень, витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3700 гривень, а всього стягнути суму у розмірі 34082 гривень 19 копійок, розподіляючи судові витрати, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи до уваги, що в порушення вищезазначених приписів закону, відповідачем несвоєчасно та не у повному обсязі сплачувались кошти за надані послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, а також проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.

Щодо заявленого відповідачкою застосування строків позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою були оплачені комунальні платежі у розмірі 530 гривень у березні 2015 року, а далі відповідачка регулярно стала вносити платежі починаючи з травня 2018 року. Необхідно відзначити, що у наявні заборгованості не розділяються платежі за окремими видами нарахування, а тому неможливо встановити, за які саме послуги сплачувала відповідачка. Окрім того, періодичність внесення платежів свідчить про часткове визнання заборгованості, а тому в даному випадку неможливо застосувати наслідку пропуску позовної давності.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Управління житловим будинком за адресою: АДРЕСА_3 ».

ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності№ НОМЕР_2 від 22 червня 2000 року належить квартира №5300 від 08.11.2000 року на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , загальна площа квартири - 49,4 кв. м..

Відповідно до п. 2.1 Розділу II Статуту ЖБК створено Рішенням №468 від 23.08.1991 року Суворовського виконкому м. Одеси, з метою забезпечення житлом членів ЖБК і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку, а також для наступної експлуатації та управління багатоквартирним будинком.

ЖБК «Суворівський-8» сприяє в наданні послуг відповідачу іншими організаціями УББ (утримання багатоквартирного будинку), водопостачання та вивіз сміття (твердих побутових відходів) як споживачу, а відповідач, споживаючи ці послуги, зобов`язаний щомісяця в повному обсязі та вчасно сплачувати за це кошти.

Відповідно до Протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 30.03.2015 року було встановлено з 01.01.2015 року цільовий внесок на капремонт і модернізацію ліфтів в розмірі 0,03%, на капремонт внутрішньобудинкових мереж -0,12% від балансової вартості 1 кв. м, загальної площі.

Відповідно до вищезазначеного протоколу було вирішено з 01.04.2015 року встановити внески на утримання будинку та прибудинкової території для 1-го поверху - 2,377 грн./кв. м., з 2-го поверху - 2,884 грн./кв. м.

Відповідно до Протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 30.03.2015 року було вирішено провести реконструкцію теплових пунктів з установкою теплолічильників і рівнянням температури між нижніми та верхніми поверхами та встановити цільовий внесок в розмірі 1246,83 грн., згідно кошторису виконаних робіт.

Відповідно до Протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 30.06. 2015 року було вирішено встановити з 01 липня 2015 року тариф за вивіз сміття для 1-го поверху - 2,212 грн./кв. м., з 2-го поверху - 2,719 грн./кв. м.; витрати на вивіз смітті в розмірі 0,165 грн./кв. м.

Відповідно до вищезазначеного протоколу було вирішено понад затверджені тарифи з 01 липня 2015 року встановити витрати на вивіз сміття в розмірі 11,50грн./особу.

Відповідно до Протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 29.01 .2016 року було затверджено внески з управління багатоквартирним будинком ЖБК «Суворівський-8» з 01.02.2016 року у розмірі 2,201 грн. за 1 кв. м загальної площі - для жителів 1-го поверху та 2,801 грн. за 1 кв. м загальної площі - для жителів 2-го та вище поверхів, плата за вивіз сміття - 11,50 грн./чол., нараховується окремо від затвердженого тарифу.

Відповідно до Протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 16.01. 2018 р. було затверджено внески з управління багатоквартирним будинком ЖБК «Суворівський-8» з 01.01.2018 року у розмірі 3,573 грн. за 1 кв. м загальної площі - для жителів 1-го поверху та 4,508 грн. за 1 кв. м загальної площі - для жителів 2-го та вище поверхів, плата за вивіз сміття - 11,50 грн./чол., нараховується окремо від затвердженого тарифу.

Відповідно до Протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 15.01.2019 року було затверджено внески з управління багатоквартирним будинком ЖБК «Суворівський-8» з 01.01.2019 року. у розмірі 3,758 грн. за 1 кв. м. загальної площі - для жителів 1-го поверху та 4,631 грн. за 1 кв. м. загальної площі - для жителів 2-го та вище поверхів, плата за вивіз сміття становить 17,11 грн./чол., нараховується окремо від затвердженого тарифу.

Відповідно до Витягу із протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 26.01.2020 року було затверджено внески з управління багатоквартирним будинком ЖБК «Суворівський-8» з 01.01.2020 року у розмірі 5,049 грн. за 1 кв. м. загальної площі - для жителів 1-го поверху та 6,238 грн. за 1 кв. м. загальної площі - для жителів 2-го та вище поверхів, платня за вивіз сміття - 17,11 грн./чол. поверх затверджених внесків.

Відповідно до Інформаційної довідки щодо тарифів №336 від 20.02.2024 р., тариф на водопостачання та водовідведення встановлений філією «ІНФОКСВОДОКАНАЛ»: з 01.01.2015 року 9,36 грн. за кубічний метр; з 02.08.2016 року 12,984 грн. за кубічний метр; з 28.07.2017 року 16,164 грн. за кубічний метр; з 13.07.2018 року 19,296 грн. за кубічний метр; з 08.11.2018 року 21,948 грн. за кубічний метр; з 05.02.2020 року 26,724 грн. за кубічний метр; з 01.01.2021 року 30,024 грн. за кубічний метр; з 01.01.2022 року 35,160 грн. за кубічний метр.

Тариф на вивезення ТПВ встановлений ТОВ «Еко-Ренесанс»: з 01.07.2015 року 11,50 грн./на місяць на одну людину;з 01.01.2019 року 17,11 грн./на місяць на одну людину; з 01.02.2021 року 18,75 грн./на місяць на одну людину; з 01.12.2022 року 35,49 грн./на місяць на одну людину.

Таким чином, з встановлених обставин вбачається, що відповідач, як власник квартири повинен був сплачувати кошти за отримані ним послуги, проте не виконує своїх обов`язків, у зв`язку з чим відповідно до наданого позивачем розрахунку вбачається, що за власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,40 кв. м. утворилася заборгованість за період з 01.01.2015 року по 01.04.20 року в розмірі 27665,08 грн.

Колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про кооперацію» кооперативи реалізують товари та надають послуги за цінами і тарифами, встановленими самостійно, а у випадках, передбачених законом, - за державними цінами і тарифами; кооперативи мають право реалізувати товари та надавати послуги за цінами і тарифами, що встановлюються на договірних засадах, окремо для членів кооперативу та інших осіб.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 2 Закону України «Про кооперацію», кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу (ст. 15 Закону України «Про кооперацію»).

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються нормами ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актами, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме: 1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку; 2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою; 3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії). У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.

Разом з тим, відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Суд першої інстанції вірно визначився з тим, що в розрізі даного спору зобов`язання відповідача оплатити житлово-комунальні послуги не врегульовано окремим договором між сторонами спірних правовідносин, тому зобов`язання щодо сплати таких послуг визначено публічним договором надання цих послуг, відповідно до якого відповідач зобов`язаний сплати вартість фактично отриманих ним житлово-комунальних послуг.

Відповідно ст. 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до положення ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 5 ст.13 «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники багатоквартирних будинків, утримання яких до дня набрання чинності цим Законом здійснювали житлово-будівельні (житлові) кооперативи, продовжують відшкодовувати витрати на утримання відповідних будинків і споруд та прибудинкових територій таким кооперативам до моменту створення в багатоквартирному будинку об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (у тому числі шляхом реорганізації кооперативу) або прийняття співвласниками рішення про форму управління багатоквартирним будинком.

Судом встановлено, що житлово-будівельний кооператив «Суворівський-8» забезпечує обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , сприяє в наданні послуг відповідачу іншими організаціями УББ (утримання багатоквартирного будинку), водопостачання та вивіз сміття (твердих побутових відходів) як споживачу, а відповідач, споживаючи ці послуги, зобов`язаний щомісяця в повному обсязі та вчасно сплачувати за це кошти.

Відповідачці ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності№ НОМЕР_2 від 22 червня 2000р. належить квартира №5300 від 08.11.2000р. на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , загальна площа квартири -49,4 кв.м..

Відповідно до Протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 30.03.2015 року було встановлено з 01.01.2015 року цільовий внесок на капремонт і модернізацію ліфтів в розмірі 0,03%, на капремонт внутрішньобудинкових мереж -0,12% від балансової вартості 1 кв. м, загальної площі.

Відповідно до вищезазначеного протоколу було вирішено з 01.04.2015р. встановити внески на утримання будинку та прибудинкової території для 1-го поверху - 2,377 грн./кв. м., з 2-го поверху - 2,884 грн./кв. м.

Відповідно до Протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 30.03.2015 року було вирішено провести реконструкцію теплових пунктів з установкою теплолічильників і рівнянням температури між нижніми та верхніми поверхами та встановити цільовий внесок в розмірі 1246,83 грн, згідно кошторису виконаних робіт.

Відповідно до Протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 30.06. 2015 року було вирішено встановити з 01 липня 2015 року тариф за вивіз сміття для 1-го поверху - 2,212 грн./кв. м., з 2-го поверху - 2,719 грн./кв. м.; витрати на вивіз смітті в розмірі 0,165 грн./кв. м.

Відповідно до вищезазначеного протоколу було вирішено понад затверджені тарифи з 01 липня 2015 року встановити витрати на вивіз сміття в розмірі 11,50грн./особу.

Відповідно до Протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 29.01 .2016 р. було затверджено внески з управління багатоквартирним будинком ЖБК «Суворівський-8» з 01.02.2016 року у розмірі 2,201 грн. за 1 кв. м загальної площі - для жителів 1-го поверху та 2,801 грн. за 1 кв. м загальної площі - для жителів 2-го та вище поверхів, плата за вивіз сміття - 11,50 грн./чол., нараховується окремо від затвердженого тарифу.

Відповідно до Протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 16.01. 2018 р. було затверджено внески з управління багатоквартирним будинком ЖБК «Суворівський-8» з 01.01.2018 року у розмірі 3,573 грн. за 1 кв. м загальної площі - для жителів 1-го поверху та 4,508 грн. за 1 кв. м загальної площі - для жителів 2-го та вище поверхів, плата за вивіз сміття - 11,50 грн./чол., нараховується окремо від затвердженого тарифу.

Відповідно до Протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 15 .01.2019 року було затверджено внески з управління багатоквартирним будинком ЖБК «Суворівський-8» з 01.01.2019 р. у розмірі 3,758 грн. за 1 кв. м загальної площі - для жителів 1-го поверху та 4,631 грн. за 1 кв. м загальної площі - для жителів 2-го та вище поверхів, плата за вивіз сміття становить 17,11 грн./чол., нараховується окремо від затвердженого тарифу.

Відповідно до Витягу із протоколу загальних зборів ЖБК «Суворівський-8» від 26.01.2020 року було затверджено внески з управління багатоквартирним будинком ЖБК «Суворівський-8» з 01.01.2020 року у розмірі 5,049 грн. за 1 кв. м загальної площі - для жителів 1-го поверху та 6,238 грн. за 1 кв. м загальної площі - для жителів 2-го та вище поверхів, платня за вивіз сміття - 17,11 грн./чол. поверх затверджених внесків.

Відповідно до Інформаційної довідки щодо тарифів №336 від 20.02.2024 р., тариф на водопостачання та водовідведення встановлений філією «ІНФОКСВОДОКАНАЛ»: з 01.01.2015 року 9,36 грн. за кубічний метр; з 02.08.2016 року 12,984 грн. за кубічний метр; з 28.07.2017 року 16,164 грн. за кубічний метр; з 13.07.2018 року 19,296 грн. за кубічний метр; з 08.11.2018 року 21,948 грн. за кубічний метр; з 05.02.2020 року 26,724 грн. за кубічний метр; з 01.01.2021 року 30,024 грн. за кубічний метр; з 01.01.2022 року 35,160 грн. за кубічний метр.

Тариф на вивезення ТПВ встановлений ТОВ «Еко-Ренесанс»: з 01.07.2015 року 11,50 грн./на місяць на одну людину;з 01.01.2019 року 17,11 грн./на місяць на одну людину; з 01.02.2021 року 18,75 грн./на місяць на одну людину; з 01.12.2022 року 35,49 грн./на місяць на одну людину.

У відповідності до розрахунку заборгованості за період з листопада 01.01.2015 року по 01.04.2024 року по квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 49,40 кв. м у відповідачки утворилася заборгованість в розмірі 27665,08 грн.

Відповідачкою частково та періодично сплачувалися платежі, що враховано позивачем при формуванні розрахунку заборгованості.

Дослідивши матеріали справи, колегією суддів установлено, що у зв`язку з неналежною (неповною) сплатою відповідачкою грошових коштів на утримання квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,40 кв. м. у неї перед позивачем утворилася заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з листопада 01.01.2015 року по 01.04.2024 року у розмірі 27665,08 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачкою у відзиві було зроблено заяву про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, як це закріплено положеннями ст. 257 ЦК України.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як це унормовано вимогами ч. 1 ст. 261 ЦК України.

У ст. 264 ЦК України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналіз зазначеної норми ст. 264 ЦК України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

У постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16 зазначено, що: «відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №761/12553/15-ц.

Аналіз змісту ч. ч. 1 та 3 ст. 264 ЦК України дає підстави для висновку, що переривання перебігу строку позовної давності є можливим виключно в його межах (загальний строк 3 роки), а не після спливу позовної давності чи поза її межами. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 914/2026/17, Верховний Суд зазначив, що оскільки при дослідженні обставин, пов`язаних з вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може відбутися лише в межах строку давності. Така позиція Верховного Суду сформована у цілому ряді постанова і є сталою.

За правилами ч. 5 ст. 216 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, прийнятій у справі №6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року, прийнятій у справі №6-169цс14, від 30 вересня 2015 року, прийнятій у справі №6-154цс15, зроблено висновок про те, що за договором, що визначає щомісячні платежі перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (п. п. 6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019, прийнятій по справі №911/3681/17).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивачем нарахована заборгованість за період з січня 2015 року по лютий 2024 року.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ, строк дії карантину закінчився з 01 липня 2023 року.

Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану.

Досліджуючи докази на підтвердження переривання відповідачем позовної давності, колегія суддів виходить із того, що розрахунок заборгованості не відображає обставин визнання відповідачкою боргу, сторонами не було надано доказів, а саме квитанцій про сплату боргу із зазначенням призначення платежів, платників, період оплат, що було б підставою, передбаченою частиною першою статті 264 ЦК України, для переривання перебігу позовної давності.

Таким чином, відповідачка не вчиняла дій щодо визнанню боргу, заборгованість в повному обсязі чи її частини не сплачувала.

З наданого позивачем розрахунку за період з січня 2015 року по лютий 2024 року вбачається, що відповідачка здійснила платіж у розмірі 530 гривень у березні 2015 року.

При цьому, позивачем у своїх заявах по суті справи вказувалося, що відповідачкою вносилися суми коштів не у визначеному щомісячному розмірі, без призначення платежу, а на власний розсуд і у більшій/меншій сумі, тому виконавцем на власний розсуд відносився надлишок та непозначену суму до сплати заборгованості за попередні періоди.

Оскільки відповідачка заперечує щодо визнання боргу за вказаний період, здійснений платіж у розмірі 530 гривень у березні 2015 року був у сумі більше, ніж була нарахована за поточний місяць (213,92), без призначення платежу, доказів цього матеріали справи не містять, вказане не свідчить про визнання боргу відповідачкою та переривання строку позовної давності.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, та встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення ЖБК «Суворовський-8» із даною позовною заявою у квітні 2024 року (під час дії воєнного стану) просило стягнути заборгованість за період з січня 2015 року по лютий 2024 року. а тому позивачем пропущено строк позовної давності щодо платежів за період з січня 2015 року по квітень 2017 року, а тому у цій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що в цій частині доводи скарги знайшли своє підтвердження: позивач не довів наявність поважних причин, з яких пропущено строк звернення до суду з позовом за період з січня 2015 року по квітень 2017 року, а відтак позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за цей період заявлена поза межами строку позовної давності, у зв`язку із чим сума заборгованості за цей період не підлягає стягненню, оскільки відповідачкою заявлено вимогу про застосування строку позовної давності.

Щодо іншої частини заявлених позовних вимог, то враховуючи вищевикладене, трирічний строк позовної давності щодо платежів за період з квітень 2017 року по березень 2024 року включно позивачем не пропущено та підлягає до стягненню.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність у відповідачки заборгованості перед позивачем за період з квітня 2017 року по березень 2024 року у розмірі – 20566,82 грн. (27665,08 грн. (заявлена сума заборгованості – 7098,26 грн. (сума нарахована за період з січня 2015 року по березень 2017 року), яка підлягає стягненню.

Відтак, колегія суддів доходить до висновку, що наявні правові підстави для стягнення заборгованості у розмірі 20566,82 грн., надавши належну правову оцінку розрахунку заборгованості та квитанціям про оплату послуг, які були надані відповідачкою, що підтверджують лише часткову оплату нею житлово-комунальних послуг.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідачки 3% річних у розмірі 789,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1928,11 грн. за період з 01.02.2019 року по 23.02.2022 рік.

Так, загальновідомим є той факт, що з 12 березня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (530-ІХ від 17 березня 2020 року), згідно якого, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

При цьому, норми матеріального права вирізняють штрафні санкції, до складу яких належить неустойка (штраф, пеня) та компенсаційні втрати, до складу яких належить інфляційні витрати та 3% річних.

Згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18 зазначено, що нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні ст. 549 цього Кодексу. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» заборонено нараховувати та стягувати саме неустойку (штраф, пеню), при цьому жодної заборони нараховувати та стягувати компенсаційні втрати вказаним Законом не передбачено. Отже, положення ст. 549 ЦК України (штраф, пеня) та ст. 625 ЦК України (3 % річних, інфляційні втрати) є різними за своєю правовою природою.

У даній справі, що переглядається, позивачем до відповідача пред`явлені позовні вимоги про стягнення саме 3 % річних та інфляційних втрат, у зв`язку з несплатою заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Відтак, доводи позивача про наявність правових підстав для нарахування цих складових (3 % річних та інфляційних втрат) ґрунтуються на вимогах закону.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що згідно положень Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206, встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні: забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх несплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

В той же час, в розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи, чітко відображено, що позивач здійснював нарахування інфляційних втрат та 3 % річних до лютого 2022 року (включно) на заборгованість за несвоєчасну сплату житлово-комунальних послуг.

Разом тим, колегія суддів звертає увагу, що оскільки апеляційним судом під час апеляційного перегляду застосована позовна давність до заборгованості з комунальних послуг у розмірі 7 098,26 грн за період з січня 2015 року до березня 2017 року включно, то загальний розмір заборгованості 11 349,38 грн (згідно з Довідкою про розрахунок заборгованості т. 1 а. с. 13-14), в межах якого позивачем визначений розмір заборгованості станом на 01.02.2019 року для нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.02.2019 року до 23.02.2022 року – 8 578,62 грн, то даний базовий розмір підлягає зменшенню з урахуванням зменшення на 7 098,26 грн розміру загальної заборгованості з збільшеним підсумком.

Колегія суддів засновує своє переконання на тому, що 3% річних та інфляційні втрати (ст. 625 ЦК України) є додатковими (акцесорними) вимогами до основного грошового зобов`язання і у разі спливу позовної давності та застосування її наслідків судом, у позові про стягнення основного боргу в цій частині відмовляють, що автоматично позбавляє і права на стягнення нарахувань за ст. 625 ЦК за цей самий період на цю той розмір заборгованості, до якого застосовано позовну давність.

Так, загальний розмір заборгованості зі збільшеним підсумком становить 11 349,38- 7 098,26 = 4 251,12 грн, у зв`язку з чим підлягає зменшенню до даної суми і базовий розмір, з якого позивачем обчислено інфляційне збільшення та 3% річних при заяві відповідних позовних вимог.

Слід зазначити, що позивачем заявлені вимоги виключно з обраного ним розміру прострочених зобов`язань 8 578,62 грн в межах розміру загальної заборгованості з збільшеним підсумком 11 349,38 грн. за період з 01.02.2019 року до 23.02.2022 року. Інших вимог зі стягнення інфляції та 3% річних з збільшених (наростаючих) щомісячних сум прострочених зобов`язань зі сплати комунальних платежів, позивачем не заявлено.

При таких обставинах, апеляційний суд здійснює перерахунок інфляційних втрат та 3% річних саме з розміру заборгованості 4 251,12 грн за період заявлений позивачем з 01.02.2019 року до 23.02.2022 року у відповідності до наведених нижче таблиць з розрахунками.

Розрахунок 3% річних:

Період розрахунку Сума боргу 3% річних, грн.

01.02.2019 - 23.02.2022 4251.12 391.00 грн.

Втрати від інфляції:

Місяць року за період розрахунку Індекс інфляції, %

лютий місяць 2019 100.5

березень місяць 2019 100.9

квітень місяць 2019 101.0

травень місяць 2019 100.7

червень місяць 2019 99.5

липень місяць 2019 99.4

серпень місяць 2019 99.7

вересень місяць 2019 100.7

жовтень місяць 2019 100.7

листопад місяць 2019 100.1

грудень місяць 2019 99.8

січень місяць 2020 100.2

лютий місяць 2020 99.7

березень місяць 2020 100.8

квітень місяць 2020 100.8

травень місяць 2020 100.3

червень місяць 2020 100.2

липень місяць 2020 99.4

серпень місяць 2020 99.8

вересень місяць 2020 100.5

жовтень місяць 2020 101.0

листопад місяць 2020 101.3

грудень місяць 2020 100.9

січень місяць 2021 101.3

лютий місяць 2021 101.0

березень місяць 2021 101.7

квітень місяць 2021 100.7

травень місяць 2021 101.3

червень місяць 2021 100.2

липень місяць 2021 100.1

серпень місяць 2021 99.8

вересень місяць 2021 101.2

жовтень місяць 2021 100.9

листопад місяць 2021 100.8

грудень місяць 2021 100.6

січень місяць 2022 101.3

лютий місяць 2022 101.6

Результати розрахунку:

Період розрахунку Сума боргу, грн. Сума боргу з інфляцією, грн.

лютий 2019 - лютий 2022 4251.00 5206.45

Інфляційне збільшення боргу, грн.

955.45

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції про стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають зміні в сумі стягнення у відповідності з наведеним вище розрахунком – 955 грн 45 коп інфляційних втрат та 391 грн – 3% річних.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачка з 22.04.2022 року була зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за іншим фактичним місцем проживання, а 01.12.2022 року була знята з обліку і в той же день зареєструвалась, тому плата за житлово-комунальні послуги підлягає перерахунку за період з 25.02.2022 року по 20.03.2023 року, апеляційний суд відхиляє.

Відповідно до положень пункту 6 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Отже, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.

Так, 20.02.2024 року відповідачкою було подано заяву до керуючої ЖБК «Суворовський-8» про здійснення перерахунку за вивіз сміття (твердих побутових відходів), без підтверджуючих документів.

Відповідно до відповіді керуючої ЖБК «Суворовський-8» вих. №342 від 18.03.2024 року у проведенні перерахунку було відмовлено, оскільки відповідачкою не було підтверджено факту не проживання в квартирі відповідним актом, підписаним не менше 3 сусідами та довідкою щодо підтвердження факту свого перебування у цей час за іншою адресою.

Таким чином, відповідачкою не надано доказів належного документального підтвердження проживання за іншою адресою, дотримання встановленого законом порядку щодо зміни фактичного місця проживання, у зв`язку з чим підстави для проведення перерахунку в цій частині відсутні.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував той факт, що відповідач ОСОБА_1 вказувала на часткову сплату заборгованості нею за житлово-комунальні послуги, починаючи з 19.02.2021 року по 18.06.2024 року, на загальну суму 4916,00 грн. є необґрунтовані, оскільки при формуванні розрахунку заборгованості, позивачем зазначено вказані платежі за спірний період.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності задоволення судом першої інстанції вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3700 гривень, внаслідок чого відсутні підстави для скасування або зміни рішення районного суду в ці частині.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 змінити, зменшивши розмір заборгованості за внески на утримання будинку і прибуткової території та житлово-комунальні послуги за період з 01.04.2017 року по 01.04.2024 року у загальній сумі 20566 гривень 82 копійок, суму інфляційного збільшення за період 01.02.2019 року по 23.02.2022 року у розмірі 945 гривень 55 копійок, три відсотки річних за період 01.02.2019 року по 23.02.2022 року у розмірі 391 гривень, витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3700 гривень, а всього стягнути суму у розмірі 25 603 гривень 37 копійок.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

При зверненні до суду з позовною заявою Житлово-будівельний кооператив «Суворівський-8» сплатив 3028,00 грн.

ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Зважаючи, що позовні вимоги ЖБК «Суворівський-8» задоволено частково, а саме на 75,12% (25 603,37 / 34082,19 х 100%), ЖБК «Суворівський-8» має бути відшкодовано 2 274,63 грн. (3028 х 75,12% ) грн., за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С ТА Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2025 року – змінити.

Позовні вимоги Житлово-будівельного кооперативу «Суворовський-8» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Суворовський-8» (код ЄДРПОУ: 23207749, юридична адреса: вул. С. Палія буд. 93, м. Одеса) заборгованість за внески на утримання будинку і прибуткової території та житлово-комунальні послуги за період з 01.04.2017 року по 01.04.2024 року у загальній сумі 20566 гривень 82 копійок, суму інфляційного збільшення за період 01.02.2019 року по 23.02.2022 року у розмірі 955 гривень 45 копійок, три відсотки річних за період 01.02.2019 року по 23.02.2022 року у розмірі 391 гривень, витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3700 гривень, а всього стягнути суму у розмірі 25 603 гривень 37 копійок.

Компенсувати Житлово-будівельному кооперативу «Суворовський-8» (код ЄДРПОУ: 23207749, юридична адреса: вул. С. Палія буд. 93, м. Одеса) судовий збір у розмірі 2 274 гривень 63 копійок за платіжним дорученням №1206 від 28.03.2024 року за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова