Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №591/2582/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/2582/26

Номер провадження 22-ц/816/2832/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Сізова Д.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 липня 2026 року, ухваленого в місті Суми у складі судді Клименко А.Я., у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

11 березня 2026 року представник ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (далі – ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 березня 2024 року між відповідачем та ТОВ «МІЛОАН» укладено кредитний договір №8918158 на суму 20500,00 грн зі сплатою відсотків та інших платежів та можливих санкцій, які відповідач не сплачує, та у нього виникла заборгованість, яка складається із простроченої заборгованості по тілу кредиту в розмірі 20500,00 грн, по процентам - 46740,00 грн, комісії за видачу кредиту - 2050,00 грн

29 липня 2024 року ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» уклали договір відступлення прав вимоги №108-МЛ, згідно з яким відбулося відступлення прав вимог за рядом кредитних договорів. Відповідно до вказаного договору позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до відповідача за кредитним договором №8918158 від 19 березня 2024 року.

Посилаючись на вказані обставини, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором №8918158 від 19 березня 2024 року в розмірі 69290 грн, судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 липня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором №8918158 від 19 березня 2024 року в розмірі 69290 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в даній справі у розмірі 1000 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення позову та стягнути з нього заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 30500 грн, з яких: 20500 грн — заборгованість за тілом кредиту та 10000 грн — заборгованість за відсотками. Також просить стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог та зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 500,00 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що умовами кредитного договору № 8918158 від 19 березня 2024 року передбачено надання кредиту в розмірі 20500 грн строком на 104 дні. Відповідач визнає заборгованість за тілом кредиту в розмірі 20500 грн, водночас не погоджується з розміром нарахованих процентів та комісії.

Зазначає, що позивач нарахував 46740 грн відсотків за весь строк дії договору, застосувавши процентні ставки 1,5 % та 2,3 % на день. На думку відповідача, такі нарахування суперечать положенням статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якими встановлено обмеження максимального розміру денної процентної ставки.

Відповідач вважає, що з урахуванням законодавчого обмеження денної процентної ставки на рівні 1% розмір відсотків за 104 дні кредитування становить 21320 грн (20500 грн ? 1% ? 104 дні).

У зв`язку з цим просить зменшити суму відсотків, що підлягають стягненню, до 21320 грн.

Крім того, відповідач посилається на положення пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вважаючи нараховані позивачем відсотки явно завищеними, несправедливими та непропорційними.

Зазначає, що не має офіційного доходу та здійснює постійний догляд за матір`ю, яка є особою пенсійного віку та потребує такого догляду, що підтверджується відповідним актом від 30 червня 2025 року.

Посилаючись на принципи справедливості, добросовісності та розумності, відповідач просить зменшити розмір процентів за кредитним договором до 10000 грн як пропорційної відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Також відповідач зазначає, що умовами кредитного договору № 8918158 від 19 березня 2024 року передбачено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 2050 грн, що становить 10 % від суми кредиту.

Вважає, що умова договору про сплату комісії за надання та обслуговування кредиту суперечить вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає плату за дії, що здійснюються кредитодавцем у власних інтересах. У зв`язку з цим відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 2050 грн комісії за видачу кредиту.

Також відповідач вказує на те, що з огляду на малозначність справи, її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження, обсяг і характер наданих послуг, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи та обсягом виконаних робіт. У зв`язку з цим, посилаючись на принципи пропорційності, співмірності та розумності, відповідач просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 500,00 грн.

Представник позивача правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте, суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в цій справі не можна повністю визнати законним і обґрунтованим.

У спорі, пов`язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором, підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Як встановлено матеріалами справи, 19 березня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №8918158 (далі – кредитний договір), відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 20500 грн.

Умовами кредитного договору передбачено:

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, та на строк, визначений пунктом 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній пунктом 1.2 договору (далі – кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі – плата) у рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, визначеної пунктом 1.4 договору, а також виконати інші зобов`язання в повному обсязі на умовах та у строки (терміни), визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Тип кредиту – кредит.

Згідно з пунктом 1.2 договору сума кредиту становить 20500,00 грн.

Пунктом 1.3 кредитного договору визначено, що кредит надається загальним строком на 104 дні, починаючи з 19 березня 2024 року (дата надання кредиту), та складається з пільгового і поточного періодів.

Пільговий період складає 14 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 02 квітня 2024 року.

Поточний період складає 90 днів, настає з дня, наступного за днем завершення пільгового періоду, та закінчується 01 липня 2024 року (дата остаточного погашення заборгованості).

Відповідно до пункту 1.4 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у рекомендовану дату платежу – 02 квітня 2024 року (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості – 01 липня 2024 року, яка є останнім днем строку кредитування.

Згідно з пунктом 1.5.1 кредитного договору комісія за надання кредиту становить 2050,00 грн та нараховується одноразово в момент видачі кредиту за ставкою 10,00 % від суми кредиту.

Пунктом 1.5.2 кредитного договору передбачені проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду становлять 4305,00 грн та нараховуються за ставкою 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом пільгового періоду.

Згідно з пунктом 1.5.3 кредитного договору проценти за користування кредитом протягом поточного періоду становлять 42435,00 грн та нараховуються за стандартною процентною ставкою 2,30 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.

Відповідно до пункту 2.2.3 кредитного договору проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою, визначеною пунктом 1.5.3 договору, яка є незмінною протягом усього строку кредитування, крім випадків застосування до позичальника протягом пільгового періоду зниженої процентної ставки, визначеної пунктом 1.5.2 договору.

У разі якщо ставка, визначена пунктом 1.5.2 договору, є нижчою за стандартну, після закінчення пільгового періоду, з урахуванням пролонгацій, проценти протягом поточного періоду нараховуються за стандартною ставкою відповідно до пункту 1.5.3 договору. Стандартна процентна ставка не є підвищеною та не може бути збільшена кредитодавцем без письмової згоди позичальника.

Після спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій, нарахування процентів за користування кредитом припиняється.

Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти відповідно до умов договору, однак належним чином свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

29 липня 2024 року ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» уклали договір відступлення прав вимоги №108-МЛ, за яким до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №8918158, укладеним із ОСОБА_1 .

Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором складає 69290 ,00грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 20500,00 грн.; заборгованість за відсотками – 46740,00 грн., заборгованість за комісією за видачу кредиту – 2050,00 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку ОСОБА_1 (а.с.15-а).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів, доказів погашення заборгованості первісному кредитору не надав, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості на користь нового кредитора.

З урахуванням обсягу наданої правничої допомоги, складності справи, ціни позову та принципів співмірності й розумності судових витрат суд визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню позивачу, у сумі 1000,00 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на зазначені положення процесуального закону апеляційний перегляд справи здійснюється в межах заявлених вимог, тобто в частині вирішення про стягнення заборгованості за процентами та комісії, в іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.

З висновком місцевого суду в оскаржуваній частині рішення колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з такого.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Відповідач не заперечує факт укладення кредитного договору від 19 березня 2024 року № 8918158 між ним та ТОВ «МІЛОАН».

У відповідності до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Згідно до змісту пункту 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» денною процентною ставкою за договором споживчого кредитування визначаються загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

За частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до таких витрат включаються: доходи кредитодавця у виді процентів, комісії кредитодавця та супутні витрати тощо. Внаслідок чого обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки базується на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі (частина 3 статті 8 цього Закону).

За нормами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності з 24 грудня 2023 року.

Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Передбачений п. 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» перехідний період у 240 днів із дозволеною ставкою: 120 днів 2,5%, 120 днів 1,5%, поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання Законом чинності. Про це зазначено у ч. 2 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Тобто вказаними положеннями закону визначено випадки, в яких можливе застосування збільшеної процентної ставки, а саме стосовно договорів, які були укладені до набрання чинності закону та якщо строк дії таких договорів продовжено вже після набрання ним чинності, що і становитиме в такому випадку перехідний період, протягом якого законодавець визначив вищезазначені процентні ставки.

У зазначеній справі кредитний договір укладено 19 березня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні (1,50% та 2,30% ) є нікчемною в силу положень ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Тому в період з 19 березня 2024 року по 30 червня 2024 року кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитними коштами та вимагати їх стягнення в розмірі 21320,00 грн. (20500,00 грн. х 1% х 104 дні).

В апеляційній скарзі відповідач просить зменшити загальний розмір процентів до 10000,00 грн, що, на його думку, буде справедливою та пропорційною відповідальністю за прострочення грошового зобов`язання у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак у цій справі спірними є нарахування відсотків за правомірне користування кредитними коштами, а не відсотків компенсації у разі невиконання споживачем зобов`язань за договором.

Крім того, за наслідками апеляційного перегляду цієї справи колегія суддів апеляційного суду визначає суму заборгованості за процентами виходячи з максимального розміру денної процентної ставки, який врегульовано на законодавчому рівні, а тому не можна вважати такий розмір несправедливим.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру процентів з мотивів їх неспівмірності та несправедливості.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність нарахування комісії колегія суддів зазначає таке.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до умов кредитного договору у справі, яка переглядається, комісія за надання кредиту є одноразовою винагородою, що сплачується позичальником за підготовку, організацію та надання кредитодавцем фінансової послуги (кредиту), розмір якої визначено пунктом 1.5.1 договору.

Укладаючи кредитний договір, відповідно до пункту 1.5.1 сторони погодили сплату комісії за надання кредиту в розмірі 2050 грн, яка нараховується одноразово в момент видачі кредиту за ставкою 10 % від суми кредиту.

Разом із тим аналіз змісту кредитного договору свідчить, що ним не визначено конкретного переліку додаткових чи супутніх послуг кредитодавця, за які встановлено відповідну плату. Позивачем також не надано доказів фактичного надання таких послуг та їх погодження зі споживачем при укладенні договору.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Позивачем порушено питання про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за комісією в сумі 2050,00 грн, проте Договір про споживчий кредит № 8918158 від 19 березня 2024 року у частині встановлення комісії за надання кредиту є нікчемним.

Колегія суддів, керуючись частиною п`ятою статті 216 ЦК України, вважає за необхідне застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. За таких обставин умова кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту не може бути підставою для її стягнення з відповідача.

Ураховуючи наведене, сума заборгованості, яка була стягнута за рішенням суду першої інстанції з відповідача на користь позивача, підлягає зменшенню на розмір комісії — 2050,00 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, рішення суду підлягає зміні в частині стягнення розміру заборгованості за кредитним договором, а апеляційна скарга відповідача частковому задоволенню.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає зміні в частині розміру заборгонованості за кредитним договорм та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг у загальному розмірі 41820,00 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту - 20500 грн, відсотки за користування кредитом – 21320,00 грн. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду судового рішення позов задовольняється частково (на 60%), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1597,44 грн (60% від 2662,40 грн) судового збору за подання позову.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 4243,20 грн (85% від 4992,00 грн).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Вказане відповідає позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилався на малозначність справи, обсяг та характер наданих послуг та виконаних робіт, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без участі представника позивача, стверджував, що понесені витрати є неспівмірними із складністю справи, наданим обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. Просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 500,00 грн.

В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції вирішено до стягнення з відповідача на користь позивача 1000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такий висновок суду правильним, а визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу співмірним зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг.

В той же час, враховуючи зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення заборгованості за кредитним договором, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеним позовним вимогам підлягають стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 600,00 грн. (60% від 1000,00 грн).

Оскільки справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 липня 2026 року змінити в частині розміру присудженої до стягнення заборгованості за кредитним договором та розподілу між сторонами судових витрат, виклавши абзац другий резолютивної частини в такій редакції.

«Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором №8918158 від 19 березня 2024 року в розмірі 41820 грн 00 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1597 грн 44 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 600 грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити».

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 4243 грн 20 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.П. Сидоренко

Судді: О.І. Собина

Д.В. Сізов