Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №577/1379/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/1379/26

Номер провадження 22-ц/816/2540/26

Категорія - 60

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Худика А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Суми у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.05.2026 ухваленого під головуванням судді Галяна С.В. у справі № 577/1379/26 за позовом ОСОБА_1 до Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Конотопського районного нотаріального округу Сумської області Фесенко Анатолій Олексійович про встановлення факту перебування на утриманні у спадкодавця та визнання права на підставі спадкування,

УСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позову

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою та просила суд встановити факт про те, що вона перебувала у період з січня 1996 року до 20.06.1997 на утриманні ОСОБА_2 ; визнати факт належності права на земельну частку (пай) розміром 4,2 умовних кадастрових гектарів, яка перебувала в колективній власності КСП «Нива» Конотопського району Сумської області згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) Серія СМ № 0158679 виданого 20.01.1997 Конотопською райдержадміністрацією Сумської області на підставі рішення від 26.11.1996 за № 344-р, та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів па право на земельну частку (пай) за № 679, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на земельну частку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві «Нива» розміром 3,40 гектарів згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) Серія СМ № 0158679 виданого 20.01.1997 Конотопською райдержадміністрацією Сумської області на підставі рішення від 26 листопада 1996 року за № 344-р. та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 679.

Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка була сестрою її матері - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зазначила, що ОСОБА_2 проживала за адресою: АДРЕСА_1 . У ОСОБА_2 на момент її смерті родичів не було, заміжня вона ніколи не була та дітей не мала. Вказала, що вона, як племінниця була єдиною її родичкою. Зазначила, що її тітка ОСОБА_2 опікувалась нею з її дитинства, оскільки в 5 років вона залишилась сиротою, а тому вона жила і виховувалася у своєї тітки ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_2 залишилося майно, зокрема право на земельну частку пай у Колективному сільськогосподарському підприємстві «Нива» розміром 3,40 гектарів згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) Серія CM № 0158679 - виданого 20.01.1997 Конотопською райдержадміністрацією Сумської області на підставі рішення від 26 листопада 1996 року за № 344-р, та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право па земельну частку (пай) за 679, та деяке рухоме майно, яке вона успадкувала, так як була єдиним родичем і вступила у фактичне управління майном та здійснила поховання померлої. Зазначила, що на той момент вона перебувала на утриманні своєї тітки ОСОБА_2 , оскільки мала значні проблеми зі здоров`ям. На момент смерті спадкодавиці їй було вже 60 років, вона декілька років була як пенсіонерка, проте вся її пенсія йшла на лікування, а ОСОБА_2 на той час мала гарну пенсію та домогосподарство. Разом вони вели спільне господарство та жили за рахунок пенсії її тітки, що і було її основним джерелом існування. ОСОБА_2 не отримувала державного акту на земельну частку пай, на її ім`я лише був виданий Сертифікат па земельну частку (пай) в КСП «Нива» серії CM № 0158679 проте він був втрачений і про наявність права на земельну частку (пай) вона дізналась лише в 2025 році випадково. Зробивши запит до Головного управління Держгеокадастру отримала відповідь від 13.02.2026 № 278/15-26 про те, що на ім`я ОСОБА_2 був виготовлений Сертифікат на право па земельну частку (пай) Серія CM № 0158679 у Колективному сільськогосподарському підприємстві «Нива» розміром 3,40 гектарів виданий 20.01.1997 Конотопською райдержадміністрацією Сумської області на підставі рішення від 26.11.1996 за № 344-р, та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 679.

Разом з тим, звернувшись до приватного нотаріуса Конотопського районного нотаріального округу Фесенка А.О. вона отримала відмову в отриманні свідоцтва на право на спадщину. Вважає, що її спадкове право порушене, що і змусило звернутися з позовом до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.05.2026 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні у спадкодавця та визнання права на підставі спадкування - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що в ході судового розгляду не було встановлено обставин, що позивачка перебувала на утриманні спадкодавця, тобто отримувала від неї допомогу та ця допомога була постійним і основним джерелом існування. Тобто позивачкою в суді не доведено факту перебування на утриманні у ОСОБА_2 .

При цьому суд дійшовши висновку, що оскільки позивач не відноситься до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , то встановлення факту належності ОСОБА_2 та право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 , яке їй належало на момент смерті, до позивачки не перейшло, а тому відповідно, вказана позовна вимога є безпідставною, так як жодним чином не стосується і не порушує права, свободи чи інтереси позивачки.

Короткий зміст апеляційної скарги

З рішенням суду не погодилася позивачка - ОСОБА_1 , оскарживши його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі, яка надійшла 29.06.2026 до Сумського апеляційного суду ОСОБА_1 просить скасувати рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.05.2026 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вважає, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, на підставі неправильно встановлених обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що вона довела факт перебування її на утриманні тітки. Вказала, що вона користувалась її пенсією, доходами від господарства та додатковими заробітками для забезпечення їх проживання та її лікування. Вказала, що вказані обставини були підтверджені належними доказами, зокрема поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Проте суд всупереч вимог закону не надав належної правової оцінки поданим нею доказам.

Вважає, рішення незаконним та необґрунтованим.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026 справу передано судді-доповідачеві - Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 14.07.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 29.07.2026 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи не надходили.

Позиція апеляційного суду

У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи учасники справи не з`явились.

ОСОБА_1 , при зверненні з апеляційною скаргою, просила справу розглядати у її відсутність.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст.ст.371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності учасників, які не з`явились.

ОСОБА_1 27.07.2026 до апеляційного суду звернулась з заявою, в якій просила долучити довідку Дубов`язівської селищної ради № 271 від 23.07.2026, як доказ її позовних вимог.

Колегія суддів, вивчивши заявлене клопотання, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №638/12578/17, від 15.04.2020 у справі №409/2909/18 зроблено висновок про те, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Враховуючи викладене, те що позивачка не мотивувала чому вона не подала зазначений доказ до суду першої інстанції та не надала доказів неможливості його подання раніше, колегія суддів дійшла висновку про неприйняття довідки Дубов`язівської селищної ради № 271 від 23.07.2026, як доказу в даній справі.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Мотиви з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам цивільного матеріального та процесуального законодавства.

Фактичні обставини справи

Суд першої інстанції встановив, і це вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка була сестрою матері позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16).

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Сумській області №278/15-26 від 13.02.2026 вбачається, що на ім`я ОСОБА_2 був виготовлений Сертифікат на право па земельну частку (пай) Серія CM № 0158679 у Колективному сільськогосподарському підприємстві «Нива» розміром 3,40 гектарів виданий 20.01.1997 Конотопською райдержадміністрацією Сумської області на підставі рішення від 26.11.1996 за № 344-р, та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 679 та був отриманий, державні акт на ім`я ОСОБА_2 не обліковуються (а.с. 19).

Згідно копії довідки №101 від 16.03.2026 Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської області вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті та на день смерті проживала в АДРЕСА_1 . Коло спадкоємців селищній раді невідоме. Після смерті ОСОБА_2 залишилось спадкове майно. Заповіт від імені померлої виконавчим комітетом Дубов`язівської селищної ради не посвідчений (а.с.18).

З довідки-роз`яснення щодо оформлення спадщини від 27.10.2025 №177/01-16 наданої приватним нотаріусом Конотопського районного нотаріального округу Сумської області Фесенком А.О. вбачається, що після смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , правила спадкування визначалися Цивільним Кодексом УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, визначення кола спадкоємців за законом. Відповідно до ст. 531 ЦК до числа спадкоємців за законом належить непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Встановлення факту перебування позивачки на утриманні ОСОБА_2 як підстава закликання до спадкування проводиться у судовому порядку. Відповідно до ст. 548 ЦК для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Ст. 549 ЦК визначено перелік дій спадкоємця, що свідчать про прийняття спадщини, однак відповідних доказів вчинення таких дій позивачкою подано нотаріусу не було. Таким чином, при наявності підстав закликання до спадкування позивачці необхідно підтвердити факт прийняття спадщини у судовому порядку (а.с.8).

При вирішенні спору судом першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які суду пояснили, що померла ОСОБА_2 була рідною тіткою позивачки по лінії матері, вони разом проживали з п`яти років останньої, вели спільне господарство, доглядали один за одним.

Мотивувальна частина та застосовані норми права

Встановивши вказані обставини, дослідивши надані докази та врахувавши покази свідків, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачка не довела факт перебування позивачки на утриманні ОСОБА_2 .

Колегія суддів в повному обсязі погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Частиною 1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться у постанові від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилась до набуття чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

У роз`ясненнях, наданих Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.1 листа від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР. Лише якщо спадщина відкрилась після 1 липня 2003 року та не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мають право спадкування на підставі ЦК УРСР, право спадкування виникає також у спадкоємців за законом третьої, четвертої та п`ятої черг («нових черг») відповідно до статей 1263 - 1265 ЦК України.

Аналіз положень Розділу VІІ «Спадкове право» ЦК УРСР свідчить, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На час смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , діяв Цивільний кодекс УРСР.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини. Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті (ст.ст. 526-527 ЦК УРСР).

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Відповідно до ст. 530 ЦК УРСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Крім того, ст. 531 ЦК УРСР 1963 року до числа спадкоємців за законом віднесено непрацездатних осіб, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Стаття 535 ЦК УРСР 1963 року передбачала право на обов`язкову частку у спадщині неповнолітніх або непрацездатних дітей спадкодавця (в тому числі усиновлених), а також непрацездатної дружини, батьків (усиновителів) і утриманців померлого, які успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Згідно ст. 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

У Постанові від 30.05.2024 року у справі № 990/49/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку про те, що як обов`язок із доказування потрібно розуміти закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Колегія суддів звертає увагу, що утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.

Так, відповідно до ст. 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення», члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 р. N 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» передбачено, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді витрат на утримання житла, його ремонті, сплату комунальних платежів, купівлі продуктів харчування, речей першої необхідності тощо. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, викладеної у листі Верховного Суду України від 01.01.2012, до заяви про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, в якій зазначається мета цього встановлення, можуть надаватися: 1) докази, що підтверджують факт перебування заявника на утриманні особи, яка померла (документи, акти, листи ділового й особистого характеру); 2) докази, які встановлюють, що надані заявнику матеріальні засоби є основним і постійним джерелом його існування (корінці поштових переказів, квитанції та інші документи, що свідчать про одержання заявником грошей або іншої допомоги від годувальника); 3) довідка із ЖЕКу або сільської ради про те, що заявник звертався до них за одержанням документа про перебування на утриманні померлого, однак йому в цьому було відмовлено через відсутність відомостей про утримання або на тій підставі, що заявник не був на утриманні; 4) документи, які свідчать про те, що заявник є членом сім`ї померлого - копія свідоцтва про шлюб, народження, усиновлення тощо; 5) документи, які встановлюють, що заявник був неповнолітньою або непрацездатною особою, не був членом сім`ї спадкодавця, але перебував на утриманні останнього не менше п`яти років та одержував від нього матеріальну допомогу, що була єдиним джерелом засобів до існування (копія свідоцтва про народження, довідка про інвалідність, інші письмові докази); 6) копія свідоцтва про смерть годувальника.

Таким чином, для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та дав належну оцінку зібраним доказам у справі і прийшов до висновку про те, що ОСОБА_1 не надано належних доказів перебування її на утриманні у ОСОБА_2 у зазначений у позовних вимогах період, в тому числі і у строк не менше одного року до смерті останньої (ст.531 ЦК УРСР), що давали б підстави встановити, що надані позивачці з боку ОСОБА_2 матеріальні засоби були основним і постійним джерелом її існування. При цьому покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не змогли підтвердити вказаного факту.

Також суд дійшов висновку про те, що не підлягає задоволенню й вимога про встановлення факту належності ОСОБА_2 та право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 , яке їй належало на момент смерті, оскільки до позивачки не перейшло право власності в порядку спадкування, а тому відповідно, вказана позовна вимога є безпідставною, так як жодним чином не стосується і не порушує права, свободи чи інтереси позивачки

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.)

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381-382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.05.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду

Головуючий - О.М. Черних

Судді: Я.Л. Петен

А.М. Худик