Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №127/15379/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/15379/26

Провадження № 22-ц/801/2459/2026

Категорія: 44

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.,

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу представника Головного Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області Цюрукало Олександри Володимирівни

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Іщук Т.П.,

у справі №127/15379/26

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідачі)

про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи вимоги тим, що 06 липня 2022 року їй було встановлено ІІ групу інвалідності, а тому 19 липня 2022 року вона звернулася до ГУ Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Проте рішенням від 25 липня 2022 року їй відмовлено в призначені пенсії з посиланням на відсутність необхідного страхового стажу (з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року), оскільки запис дублікату трудової книжки від 15 вересня 2000 року потребує підтвердження факту роботи довідкою про роботу. Вона неодноразово зверталася до Головного управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області з заявами про призначення пенсії та зарахування певних періодів роботи, так як їй попередньо відмовляли в їх зарахуванні. Рішенням ГУ ПФУ у Луганській області від 25 серпня 2022 року їй відмовлено в призначені пенсії та не зараховано до страхового стажу період роботи з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року по дублікату трудової книжки від 15 вересня 2000 року, оскільки він виданий з порушенням Інструкції.

13 липня 2023 року їй встановлено ІІІ групу інвалідності.

Рішенням ГУ ПФУ у Полтавській області від 19 жовтня 2023 року їй відмовлено в призначенні пенсії та не зараховано до страхового стажу період роботи з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року по дублікату трудової книжки від 15 вересня 2000 року, оскільки період початку трудової діяльності раніше дати видачі трудової книжки.

Аналогічне рішення винесло 23 жовтня 2023 року і ГУ ПФУ у Харківській області.

08 липня 2024 року вона вчергове звернулася до ГУ ПФУ у Хмельницькій області та рішенням ГУ ПФУ у Рівненській області їй не зараховано до страхового стажу періоди: з 10 квітня 1984 року по 17 січня 1985 року, оскільки відсутній переклад печатки на українську мову та повідомлено, що іноземні документи повинні мати офіційний переклад українською мовою із засвідченням перекладу нотаріально; з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року по дублікату трудової книжки від 15 вересня 2000 року, оскільки період початку трудової діяльності раніше дати видачі трудової книжки.

ГУ ПФУ в Хмельницькій області листом від 30 серпня 2024 року повідомило, що до страхового стажу не зараховані періоди: з 10 квітня 1984 року по 17 січня 1985 року, згідно архівної довідки Республіки Вірменії, оскільки відсутній її переклад; з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року по дублікату трудової книжки від 15 вересня 2000 року, оскільки запис внесено в дублікат трудової книжки 15 вересня 2000 року.

04 грудня 2024 року позивач вкотре звернулася із заявою про призначення пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області від 10 грудня 2024 року їй відмовлено у призначені пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного трудового стажу та не зараховано до страхового стажу періоди: з 10 квітня 1984 року по 17 січня 1985 року, оскільки відсутній переклад печатки на українську мову та повідомлено, що іноземні документи повинні мати офіційний переклад українською із засвідченням перекладу нотаріально; з 01 квітня 2000 року по 30 вересня 2000 року згідно трудової угоди від 20 квітня 2000 року, оскільки не підтверджено індивідуальними відомостями про зареєстровану особу, та з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року по дублікату трудової книжки від 15 вересня 2000 року, оскільки період початку трудової діяльності раніше дати видачі трудової книжки.

Вказує, що їй завдано моральну шкоду неправомірною бездіяльністю відповідача, що виразилося у відмові розглядати її звернення про призначення пенсії, в результаті чого було порушено її нормальний режим лікування й відпочинку, вона змушена замість того, щоб лікуватися витрачати свій вільний час та кошти на захист порушеного права. Зазначає, що вона зазнала психологічного напруження, розчарування та незручностей, нервувалася, що призвело до погіршення здоров`я.

При цьому вказує, що факт протиправної бездіяльності відповідача встановлено рішенням суду. Так, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року, яке залишене в силі судом апеляційної інстанції, визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 10 грудня 2024 року та зобов`язано ГУ ПФУ у Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди: з 10 квітня 1984 року по 17 січня 1985 року, з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року, з 01 квітня 2000 року по 30 вересня 2000 року.

На даний час рішення суду не виконане. Вона не отримує щомісячно належну пенсію.

За вказаних обставин просила стягнути з державного бюджету в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 липня 2026 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути з стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

У решті позову – відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із судовим рішенням, представник відповідача ГУ ПФУ в Хмельницькій області Цюрукало О.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати його та ухвалити нове про відмову у задоволенні вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що позивачем не надано обґрунтованих пояснень щодо стягнення моральної шкоди, а також належних та допустимих доказів на підставі яких можна було дійти висновку про наявність моральної шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправними діями та вини відповідача в її заподіянні, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ГУ ПФУ у Вінницькій області Галуша П.В. просив апеляційну задовольнити, а судове рішення скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просила апеляційну залишити без задоволення.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 16 вересня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

Учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 040762 від 06 липня 2022 року, позивачу встановлено другу групу інвалідності на строк до 01 серпня 2023 року. Огляд інваліда - вперше.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 133544 від 13 липня 2023 року ОСОБА_1 було встановлено третю групу інвалідності загального захворювання довічно.

19 липня 2022 року вперше та повторно 16 серпня 2022 року, 26 вересня 2022 року, 02 жовтня 2023 року, 17 жовтня 2023 року та 08 липня 2024 року ОСОБА_1 зверталася до пенсійного органу із заявами про призначення пенсії, однак пенсійними органами прийняті рішення від 25 липня 2022 року, від 25 серпня 2022 року, від 30 вересня 2022 року, від 10 жовтня 2023 року, від 23 жовтня 2023 року, 15 липня 2024 року про відмову у призначенні їй пенсії по інвалідності у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Відомостей про оскарження цих рішень матеріали справи не містять та позивач про це також не вказує.

04 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 10 грудня 2024 року № 222650005535 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Такі обставини встановлені рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року в справі № 560/440/25, а тому відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України вони не підлягають доказуванню.

Так, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ у Вінницькій області № 222650005535 від 10 грудня 2024 року; зобов`язано Головне управління ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10 квітня 1984 року по 17 січня 1985 року, з 13 лютого 1995 по 10 жовтня 1998 року, з 01 квітня 2000 року по 30 вересня 2000 року та призначити їй пенсію по інвалідності з 04 грудня 2024 року.

Згідно листа Головного управління ПФУ в Хмельницькій області від 15 грудня 2025 року № 17693-16842/Б-02/8-2200/25 на виконання рішення суду ОСОБА_1 з 04 грудня 2024 року призначено пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та станом на грудень 2025 року нараховано доплату в сумі 38291,29 грн, у т. ч. за період з 04 грудня 2024 року по 29 жовтня 2025 року в розмірі 32019,29 грн (минула заборгованість перерахованих сум пенсій за рішенням суду за період з дати набрання рішенням законної сили) та з перерахованих сум пенсій з рішенням суду з дати набрання рішенням законної сили з 30 жовтня 2025 року по 31 грудня 2025 року в сумі 6 272,00 грн (поточна заборгованість). Також повідомлено, що виплата коштів, нарахованих на виконання рішення суду буде здійснюватися з урахуванням Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, та в межах затверджених бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.

29 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ПФУ у Хмельницькій області із заявою про роз`яснення причин неперерахування щомісячно призначеної їй пенсії.

Листом Головного управління ПФУ у Хмельницькій області від 11 травня 2026 року № 12502-9650/Б-05/8-2200/26 повідомлено, що на виконання рішення суду позивачу нарахована пенсія за період з 04 грудня 2025 року по 29 жовтня 2025 року в сумі 32019,29 грн (минула заборгованість). З дати набуття законної сили у справі №560/440/25 щомісячно розраховується поточна заборгованість, яка включається до переліку в електронній пенсійній справі на кожне перше число місяця, сума якої за період з 30 жовтня 2025 року по 31 травня 2026 року складає 22 566,00 грн. З урахуванням виділених коштів на поточний рахунок позивача, відкритий у АТ КБ «Приватбанк» перераховано частину нарахованих коштів на виконання рішення суду:

- у грудні 2025 року – 2465,91 грн (минулої заборгованості) та 3234,00 грн (поточної заборгованості);

- у лютому 2026 року – 103,00 грн (минулої заборгованості) та 1211,50 грн (поточної заборгованості);

- у березні 2026 року – 101,00 грн (минулої заборгованості) та 1193,50 грн (поточної заборгованості);

- у квітні 2026 року – 100,00 грн (минулої заборгованості) та 1088,50 грн (поточної заборгованості.

Згідно довідки Головного управління ПФУ в Хмельницькій області від 11 травня 2026 року №12502-9650/Б-05/8-2200/26 розмір пенсії призначеної рішенням суду за період з 04 грудня 2024 року по травень 2026 року становить у загальному розмірі 54585,29 грн, сума виплаченої пенсії за цей самий період – 0,00 грн, розмір доплати, який підлягає виплаті при надходженні відповідного фінансування за цей самий період – 54 585,29 грн. При цьому також зазначено, що з дати набрання законної сили у справі № 560/440/25 щомісячно розраховується поточна заборгованість, яка включається до переліку в електронній пенсійній справі на кожне перше число місяця, сума якої за період з 30 жовтня 2025 року по 31 травня 2026 року складає 22566,00 грн. З урахуванням виділених коштів на зазначені цілі на поточний рахунок ОСОБА_1 відкритий в АТ КБ «Приватбанк», перераховано частину нарахованих коштів на виконання рішення суду в сумі 9497,41 грн.

Позиція апеляційного суд у

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог, водночас врахувавши характер завданої позивачеві шкоди та тривалість її заподіяння, глибину душевних страждань, яких зазнала вона унаслідок дій державного органу, та переживання, час, витрачений на захист своїх прав, обставини справи, прийшов до висновку про часткове задоволення позову в розмірі 5000,00 грн.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За положеннями статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом, зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначено статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України, відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади майнової та моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 405/500/18 (провадження № 61-14498св20) вказав на те, що сам лише факт тривалого невиконання рішення суду не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між невиконанням/несвоєчасним виконанням рішення суду та завданою шкодою.

У справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди (постанови Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 указувала, що внаслідок протиправних рішень, подальших дій і бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області їй були заподіяні моральні страждання, які вона оцінила у 200 000 грн, оскільки звернення за судовим захистом призвело до душевних страждань, зміни звичайного укладу життя та істотного погіршення здоров`я.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи та неодноразово зверталася до органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії у зв`язку з інвалідністю, однак їй було відмовлено.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ у Вінницькій області № 222650005535 від 10 грудня 2024 року; зобов`язано Головне управління ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10 квітня 1984 року по 17 січня 1985 року, з 13 лютого 1995 по 10 жовтня 1998 року, з 01 квітня 2000 року по 30 вересня 2000 року та призначити їй пенсію по інвалідності з 04 грудня 2024 року.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Отже в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року в справі № 560/440/25 має преюдиційне значення у цій справі, оскільки вказаним судовим рішенням встановлено факт протиправності рішення відповідача і вказана обставина належала до предмета доказування та безпосередньо досліджувалася і встановлювалася судом, що відображено в мотивувальній частині судового рішення. При цьому за результатами вирішення спору по суті суд визнав протиправним рішення відповідача щодо неврахування певних періодів роботи до страхового стажу та визнав право позивача на призначення пенсії з 04 грудня 2024 року.

Колегія суддів бере до уваги, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку обставинам справи в частині протиправності дій відповідача (відмова в зарахуванні до трудового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 10.04.1984 по 17.01.1985, з 13.02.1995 по 10.10.1998 та з 01.04.04.2000 по 30.09.2000 ), що безумовно, призвело до душевних страждань позивача, оскільки тривале неотримання пенсії негативно вплинуло до суттєвих змін її життя, порушення нормальних життєвих зв`язків.

Крім того, безпідставне невиплата або неотримання пенсії є прямим порушенням законодавства України та прав людини. Нарахована особі пенсія є її майновим правом, і держава має безумовне грошове зобов`язання перед громадянином.

Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції згідно з вимогами закону врахував характер завданої шкоди та тривалість її заподіяння, глибину душевних страждань, яких зазнала позивачка унаслідок дій державного органу, та переживання, час, витрачений на захист своїх прав, обставини справи, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають до часткового задоволення в розмірі 5000 грн.

Доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів і помилкового розуміння норм матеріального і процесуального права.

За вказаних підстав порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника Головного Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області Цюрукало Олександри Володимирівни залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 липня 2026 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді Ю.Б.Войтко

І.В. Міхасішин