Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №148/3197/25 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/3197/25

Провадження №2/148/400/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 вересня 2026 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Ковганича С.В.,

при секретарі Ліванчук А.Ф.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

представника співвідповідача ОСОБА_4 ,

представника третьої особи Буги С.Г., Наконечного В.В.,

представника третьої особи Шворака Б.О.,

свідка ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тульчині в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_6 , поданим представником ОСОБА_1 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Служби у справах дітей Тульчинської міської ради та Військової частини НОМЕР_1 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про встановлення факту утримання трьох дітей віком до вісімнадцяти років,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Служби у справах дітей Тульчинської міської ради та Військової частини НОМЕР_1 , про встановлення факту утримання трьох дітей віком до вісімнадцяти років, мотивуючи позовні вимоги тим, що ОСОБА_6 із 2019 року проживає разом із ОСОБА_8 та перебуває з того часу із нею у фактичних шлюбних відносинах.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_9 , що слідує із копії свідоцтва про народження від 05 червня 2020 року серії НОМЕР_2 .

30.08.2025 ОСОБА_6 та ОСОБА_10 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від того ж дня серії НОМЕР_3 . Після укладення шлюбу ОСОБА_11 змінила прізвище із « ОСОБА_12 » на « ОСОБА_13 ».

Разом з тим, ОСОБА_2 має ще двоє дітей, рідним батьком яких не є позивач. Це ОСОБА_14 , який згідно копії свідоцтва про народження від 21 червня 2022 року серії НОМЕР_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_15 , яка згідно копії свідоцтва про народження від 23 травня 2014 року народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач із моменту виникнення фактичних шлюбних відносин і на даний момент здійснює утримання та виховання дітей своєї дружини, а також їх спільної дитини.

ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та троє дітей проживають разом за однією адресою і за цією ж адресою зареєстровані: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу із Державного реєстру актів цивільного стану відомості про батька ОСОБА_16 здійснено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України за вказівкою матері.

Біологічний батько ОСОБА_17 не бере жодної участі у вихованні дитини, не спілкується з нею тривалий час, не цікавиться її навчанням, не надає їй матеріальної допомоги. Згідно довідки старшого державного виконавця від 13 жовтня 2025 року станом на дану дату у нього наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 165 762, 50 грн. у рамках виконавчого провадження, відкритого на підставі рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року у справі №148/377/18.

Згідно аналогічної довідки головного державного виконавця заборгованість ОСОБА_7 по аліментах станом на 12 грудня 2025 року складає 172 154,50 грн.

Батько ОСОБА_18 ухиляється від її матеріального утримання та виховання, натомість її утриманням та вихованням займається позивач.

Матір дітей ОСОБА_2 ніде не працює, вона займається вихованням, навчанням, розвитком трьох дітей, наразі домогосподарка, а тому не може утримувати трьох дітей. Фактично утриманням сім`ї займається позивач. Їх сім`я має статус багатодітної. За п. 6 Порядку виготовлення і видачі посвідчень батьків та дитини з багатодітної сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2010 року №209 дітям з багатодітної сім`ї посвідчення видаються з шести років, тому найменша дитина ОСОБА_9 ще немає посвідчення.

Згідно платіжних інструкцій ОСОБА_6 перераховував кошти для своєї дружини для утримання трьох дітей.

За довідкою начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , 1989 року народження, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» (зі змінами) та відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02 серпня 2025 року №597 призваний до лав Збройних Сил України по мобілізації та направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Встановлення факту утримання трьох дітей необхідне ОСОБА_6 для звільнення з військової служби на підставі абз. 13 п. п «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті.

Фактично на утриманні позивача перебувають: син ОСОБА_9 , син дружини – ОСОБА_16 та дочка дружини – ОСОБА_18 . ОСОБА_6 разом зі своєю дружиною та їх дітьми проживають за адресою: АДРЕСА_1 та разом ведуть спільне господарство.

З урахуванням наведеного та того, що даний факт підлягає встановленню в судовому порядку, позивач змушений звертатись до суду для доведення факту того, що на його утриманні дійсно перебувають троє дітей віком до 18 років та він несе обов`язок забезпечення своїй родині та дітям, які перебувають на його утриманні, належні умови проживання та виховання.

В зв`язку з даними обставинами, позивач, в особі представника, змушений звернутися до суду з даним позовом. Просить встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_6 , трьох дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

В судове засідання 24.09.2026 позивач та його представник не з`явилися, від представника заявника надійшла заява, згідно якої вона просить розгляд даної справи проводити без її та позивача участі, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В попередніх судових засіданнях, представник позивача підтримала заявлені вимоги, посилаючись на викладені в позові обставини. При цьому зазначила, що єдиною метою для встановлення даного юридичного факту, для позивача є звільнення з військової служби.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 позовні вимоги визнали в повному обсязі. В судових засіданнях відповідач вказала, що всі обставини, які викладенні в позовній заяві позивача, відповідають дійсності і нею визнаються. Позивач дійсно утримує трьох неповнолітніх дітей. Також відповідачем ОСОБА_2 подано письмову заяву про визнання позовних вимог (т.1 а.с. 112).

Представник співвідповідача ОСОБА_7 , адвокат Ковальчук Є.М., вказав, що його довіритель позовні вимоги визнає в повному обсязі. Він дійсно не утримує свою дитину ОСОБА_15 , і має заборгованість по аліментах, так як він хворіє, проходить лікування у Німечинні, дитину він не утримує. Крім того, його було виключено з актового запису про народження ОСОБА_20 , так як він не являвся його батьком, про що було винесено відповідне судове рішення. Також представником співвідповідача та співвідповідачем подано письмові заяви про визнання позову (т. 1 а.с. 115, 120).

Представник третьої особи - в/ч НОМЕР_1 Шворак Б.О. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції суду пояснив, що в солдата ОСОБА_6 відсутні підстави для звільнення з військової служби, так як ним не надано доказів щодо утримання трьох дітей віком до 18 років, відповідно до вимог ст. 268 СК України.

Представник третьої особи – служби у справах дітей Тульчинської міської ради позовні вимоги підтримали, з обставин заявлених позивачем.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання 24.09.2026.

Допитана в судовому засіданні 10.09.2026 свідок ОСОБА_5 , яка є матір`ю відповідача ОСОБА_2 суду пояснила, що її зять, позивач по справі ОСОБА_6 , проходить військову службу за мобілізацією. Її донька не працює, тому зять утримує всю сім`ю, і всіх трьох неповнолітніх дітей. Він надає їм кошти, купує одяг, продукти харчування, все необхідне для функціонування сім`ї.

Заслухавши учасників справи, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що згідно копії свідоцтва про шлюб від 30.08.2025 серії НОМЕР_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 уклали шлюб, і ОСОБА_10 змінила прізвище на « ОСОБА_13 » (т.1 а.с. 8).

ОСОБА_6 та ОСОБА_10 являються батьками ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 05.06.2020 (т.1 а.с. 7).

ОСОБА_10 також являється матір`ю:

- ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , де батьком вказано ОСОБА_21 (а.с. 7). Згідно копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, відомості про батька ОСОБА_14 , зазначено відповідно до ст 135 СК України (т.1 а.с. 14-15);

- ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьком якої є ОСОБА_7 , що також підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ( т.1 а.с. 8).

Згідно копій витягів з реєстру територіальної громади ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 зареєстровані та проживають в АДРЕСА_1 .

Як встановлено із копії довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 № 1118 від 29.08.2025, ОСОБА_6 призваний до лав ЗСУ по мобілізації та направлений для подальшого проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 .

Згідно копій витягів з Державного реєстру речових прав, за ОСОБА_6 на праві власності зареєстровано об`єкти нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 16-17).

В досліджених копіях довідок:

- Богданівського закладу дошкільної освіти «Дзвіночок» від 04.09.2025 зазначено, що ОСОБА_6 дбає матеріально та займається вихованням своєї дитини ОСОБА_19 ;

- Богданівського ліцею від 04.09.2025 №37, що ОСОБА_6 здійснює утримання дітей від іншого шлюбу ОСОБА_22 та ОСОБА_23 (т.1 а.с. 17-18).

Згідно копії посвідчення НОМЕР_6 , виданого управлінням соціального захисту населення Тульчинської РДА, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 мають пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей.

Аналогічні посвідчення мають діти ОСОБА_15 , ОСОБА_14 (т.1 а.с. 18-21).

Із копії Реєстру застрахованих осіб ПФУ на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 22-23), вбачається, що в період з 2012 по 2023 рр., проводилось відрахування та сплата страхових внесків.

Згідно копії довідки від 12.12.2025, за підписом головного державного виконавця, за ОСОБА_7 наявна заборгованість по сплаті аліментів на користь ОСОБА_24 для утримання доньки ОСОБА_15 в розмірі 172154,50 грн (т.1 а.с.24).

Згідно копій квитанцій та скріншотів з мобільного додатку, від ОСОБА_25 відбувалось перерахування коштів (т.1 а.с. 25-27).

Відповідно до копії довідки ВЛК від 23.03.2023, встановлено, що ОСОБА_7 непридатний до військової служби, із встановленням відповідного медичного діагнозу (т.1 а.с.119).

Як встановлено із копії відповіді в/ч НОМЕР_1 , адресованій адвокату Печерській О.Л., ОСОБА_6 відмовлено у звільненні з військової служби з підстав перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей віком до 18 років (т.1 а.с. 218-219).

Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов`язків закріплено у статтях 14, 15 СК України.

Зокрема, сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Відповідно до приписів ч.1 та 2 ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ч. 1 ст. 180, ч. 2 ст. 181 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Згідно з ч. 2 ст. 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 СК України, мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у разі перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Відповідно до Додатку 5 «Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024року, передбачено, що жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, додають документи, що підтверджують право на відстрочку: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 160/11228/23 вказано, що особа, перебуваючи у шлюбі з громадянкою, має право на участь у вихованні її дітей (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_6 є батьком однієї малолітньої дитини та перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір`ю ОСОБА_2 двох неповнолітніх дітей від попереднього шлюбу, щодо яких він є вітчимом.

Водночас предметом розгляду у цій справі є не з`ясування факту фактичної участі позивача у вихованні чи матеріальному забезпеченні дітей, а встановлення юридичного факту перебування дітей на його утриманні у розумінні ЦК та СК України, а також законодавства про військовий обов`язок і військову службу.

Згідно зі статтею 268 СК України, обов`язок вітчима утримувати пасинка або падчерку виникає виключно за наявності сукупності умов, а саме: відсутності у дитини матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів чи сестер або неможливості цих осіб з поважних причин здійснювати належне утримання, за умови наявності у вітчима можливості надавати матеріальну допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що мати дітей ОСОБА_2 , не позбавлена батьківських прав, здійснює батьківські права та обов`язки щодо дітей, перебуває з ними разом та фактично забезпечує їх догляд і представництво інтересів.

Також не надано суду доказів того, що відповідач ОСОБА_7 позбавлений батьківських прав відносно доньки ОСОБА_15 , або ж неможливість його виконувати свої батьківські обов`язки. Наявність заборгованості зі сплати аліментів, а так само висновок ВЛК про непридатність до військової служби також не свідчить про неможливість виконання батьківських обов`язків.

За таких обставин підстави для виникнення у позивача самостійного юридичного обов`язку щодо утримання дітей його дружини відсутні.

Посилання представника позивача на те, що біологічний батько дитини ОСОБА_15 – відповідач ОСОБА_7 ухиляється від виконання батьківських обов`язків та має заборгованість зі сплати аліментів, а батько дитини ОСОБА_26 – записаний відповідно до ст.135 СК України, суд оцінює критично. Наявність заборгованості свідчить про неналежне виконання обов`язків біологічним батьком, однак сама по собі не припиняє його статусу, як зобов`язаної особи та не породжує автоматичного обов`язку утримання дітей вітчимом.

Так, само, як і відсутні будь-які перешкоди у позивача для утримання дитини ОСОБА_26 , відповідно до вимог СК України, при наявності волевиявлення самого позивача опікуватись долею дитини, а не лише використання формального приводу, який надає право на звільнення з військової служби.

Так само не можуть бути прийняті доводи про необхідність встановлення відповідного факту з метою забезпечення найкращих інтересів дітей. Встановлення факту перебування дітей на утриманні є процесуальною дією, спрямованою на підтвердження конкретного юридичного факту, а не на вирішення питань соціального захисту чи матеріального забезпечення дітей. Саме по собі таке встановлення не створює, не змінює та не припиняє обсяг прав дітей і не впливає безпосередньо на рівень їх матеріального забезпечення, а тому не може розглядатися як захід забезпечення їх найкращих інтересів у розумінні Конвенції про права дитини.

Надання позивачем матеріальної допомоги дітям за власною ініціативою або за домовленістю із матір`ю дітей є проявом турботи та відповідального ставлення до сім`ї, однак не є тотожним виконанню законодавчо встановленого обов`язку утримання, який є визначальним для застосування підстав, передбачених законодавством про мобілізацію.

Суд також звертає увагу, що відповідно до змісту позовної заяви, встановлення факту перебування дітей на утриманні позивача необхідне останньому для реалізації права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.

Окремо слід зазначити, що в силу закону у позивача наявний обов`язок утримувати спільну з відповідачем дитину ОСОБА_19 , а тому такий факт взагалі не може бути встановлений стосовно цієї дитини.

Посилання позивача на положення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та необхідність встановлення факту утримання трьох неповнолітніх дітей для отримання відстрочки від мобілізації не можуть бути підставою для розширеного тлумачення сімейно-правових норм, оскільки цивільне судочинство не може підміняти собою механізми публічно-правового регулювання та створювати нові юридичні конструкції, не передбачені сімейним законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд також враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 вказав, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Таким чином, з врахуванням позиції як позивача так і його представника, які вказали, що встановлення вказаного факту необхідно виключно для звільнення з військової служби, суд дійшов переконання, що позивач ОСОБА_6 намагається застосувати (використати) способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку, фактично позов пред`явлено з метою створення умов та обставин, що можуть бути підставою для звільнення з військової служби.

Отже, позивач намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей з метою звільнення від виконання військового обов`язку за умови, що відповідачі (мати та батько дітей) не позбавлені батьківських прав, а відтак і обов`язку по їх вихованню та утриманню.

Верховний Суд неодноразово наголошував на схожі правовідносини та висловив свою сталу позицію щодо них, зокрема в постанові від 25 березня 2026 року в справі № 161/1337/25 (провадження № 61-13451св25), у постанові від 13 листопада 2025 року в справі № 592/20023/23 (провадження № 61-12694св25).

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються (Висновок ВС зроблений в постанові №739/1677/24 від 21.01.2026.

Надаючи оцінку доводам відповідача та представника співвідповідача про визнання позову, суд зазначає наступне.

Пленумом Верховного Суду України у п. 24 постанови № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» висловлена позиція, згідно з якою ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з визнанням його відповідачем можливе у разі, якщо таке визнання є безумовним, не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача).

З огляду на те, що під час судового розгляду справи встановлено, що заявлені позовні вимоги не відповідають вимогам Сімейного кодексу України, суд не бере до уваги визнання відповідачами позову, оскільки таке визнання суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Таким чином, аналізуючи дослідженні докази, надавши їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин в цій справі, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі матеріалів, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволеня позову, оскільки доводи позивача та його представника щодо необхідності встановлення відповідного факту, в тому числі в інтересах дітей, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами. Позивач, як вітчим, та за згодою матері дітей може брати участь у їх вихованні та матеріальному забезпеченні, однак це не породжує юридичного обов`язку щодо їх утримання у значенні, яке надається такому обов`язку законодавством про військову службу. Крім того, відповідачі (батько дитини та матір дітей) не позбавлені батьківських прав та визначеного Сімейним кодексом України обов`язку виховання та їх утримання.

З аналізу статті 268 СК України вбачається, що обов`язок утримання дітей дружини у позивача, як у вітчима, може виникнути лише за сукупності передбачених законом обставин, доказів наявності яких суду надано не було. Добровільне надання матеріального утримання чужій дитині, навіть у разі доведення такого факту, не свідчить про перебування дитини на утриманні особи у розумінні Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

За таких обставин суд дійшов висновку, що підстави для встановлення факту перебування на утриманні позивача трьох неповнолітніх дітей відсутні. Більш того, слід зазначити, що стосовно одного з неповнолітніх дітей позивач є батьком, у зв`язку з чим в силу положень Сімейного кодексу України на нього покладено обов`язок по утриманню та вихованню дитини, що не потребує додаткового підтвердження судовим рішенням про встановлення зазначеного факту.

В зв`язку з відмовою в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати підлягають залишенню за ним.

На підставі викладено. керуючись ст.2 та 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ст.. 4, 15, 141, 157, 180, 181, 260, 268 СК України, ст. 4, 13, 81, 141, 200, 206, 263- 265, суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_6 , поданого представником ОСОБА_1 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Служби у справах дітей Тульчинської міської ради та Військової частини НОМЕР_1 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про встановлення факту утримання трьох дітей віком до вісімнадцяти років - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: