Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №638/11501/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/11501/24 Головуючий суддя І інстанції Штих Т. В.

Провадження № 22-ц/818/4050/26, 22-ц/818/3704/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: визнання права власності

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.В.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката – Бабій Лідії Володимирівни на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 05 березня 2026 року, представника ОСОБА_1 адвоката – Бабій Лідії Володимирівни на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційний проект», про поділ спільного майна подружжя та витребування майна,-

в с т а н о в и в:

Адвокат Бабій Л.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського (Шевченківського) районного суду міста Харкова суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційний проект» про поділ майна подружжя та витребування майна з чужого незаконного володіння, в якому просила визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати квартиру АДРЕСА_2 , об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що позивач – ОСОБА_1 та відповідач 1 - ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 07 жовтня 1994 року, актовий запис № 1846. В шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.08.2021 шлюб між сторонами було розірвано. Але після розірвання шлюбу судом сторони ще мали відносини, навіть продовжували мешкати разом.

Під час шлюбу, діючи за спільною згодою, для потреб родини, 21 серпня 2010 року ОСОБА_2 уклала спадковий? договір з ОСОБА_5 , відповідно до якого остання після своєі? смерті передала у власність ОСОБА_2 належну і?и? квартиру АДРЕСА_1 . Даний договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської? області Бєсєда Т.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 5179.

28.06.2023, після смерті ОСОБА_5 , право власності на однокімнатну квартиру загальною площею 36,1 кв. м., житловою площею 20.1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2757978463120) було зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно No5004523115099. Підставою виникнення права власності став спадковий договір серія та номер: 5179, виданий 21.08.2010 року. Позивач вважає, що оскільки укладання спадкового договору відбулося під час сімейного життя з ОСОБА_2 , укладаючи цеи? договір остання діяла в інтересах їх родини, а позивач як і?і? чоловік допомагав і?и? в здійсненні догляду за ОСОБА_5 , та забезпечення і?і? утримання здійснювалося за спільний сімейний? бюджет, тому стверджує, що квартира АДРЕСА_1 , є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Харкова від 05 березня 2026 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м.Харкова від 16 квітня 2026 року заяву представника ОСОБА_2 – адвоката Сорокового Д.А. задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права представник ОСОБА_1 -адвокат Бабій Л.В., просить скасувати рішення, новим рішенням позов задовольнити в повному обсязі.

Скарга мотивовано наступним.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя. В нашому випадку спадковий договір було укладено за спільною згодою подружжя саме в інтересах родини, що не заперечували сторони по справі та визнали під час розгляду справи судом. До суду про визнання договору недійсним ніхто не звертався. Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору).

Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором. Згода іншого з подружжя має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом.

Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору, а значить і на виконання умов договору.

Під час виконання Спадкового договору, використовувались не тільки спільні кошти подружжя, а й надавались безпосередньо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідна допомога та догляд яких потребувала ОСОБА_5 , як Відчужувач за Спадковим договором. Умови договору виконувались під час шлюбу з 21 серпня 2010 року по 25.08.2021 рік та після його розірвання з 26.08.2021 р. по 17.06.2023 рік.

Витрати пов`язані з виконанням розпоряджень Відчужувача, здійснювались сторонами за рахунок спільних коштів подружжя та спільними зусиллями. Докази невиконання спадкового договору протягом 13-ти років його дії, щодо виконання розпорядження Відчужувача за час життя ОСОБА_5 , матеріали справи не містять, такі взагалі відсутні.

Протягом дії договору, ані сторонами за договором, ані іншими особами договір не змінювався, не оспорювався, не визнавався недійсним, що свідчить про його правомірність та належне виконання.

Також свідчить про участь Позивача в виконанні умов цього Спадкового договору З огляду на зазначене та аналізу Спадкового договору, за змістом якого зазначено його укладання за нотаріально посвідченою згодою Позивача і оформлення такої письмовою нотаріально посвідченої згоди, що вважаємо є належним підтвердженням того, що укладення такого договору здійснювалось ОСОБА_2 за згодою її чоловіка ОСОБА_1 , як іншого з подружжя, в інтересах сім`ї. І що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя і не може належати Відповідачці на праві особистої приватної власності.

Відповідачкою не спростовано презумпцію спільності права власності на спірну квартиру. Таким чином оскаржуване рішення є незаконним та ухвалене з порушенням норм матеріального права.

Однак, ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції не врахував презумпцію спільності майна подружжя, відповідно до якої все майно, набуте під час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності, якщо не доведено інше.

Не можна вважати, що Позивачем спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірну квартиру. Оскаржуване рішення не містить обґрунтованих та вагомих підстав спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірну квартиру, а метеріали справи належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя.

Проведення державної реєстрації право власності Відповідачкою на спірну квартиру 23.06.2023 року, тобто вже після розірвання шлюбу з Позивачем не може бути визнано безумовною підставою як для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Оскільки, основні умови спадкового договору виконувались за спільні кошти подружжя та безпосередньо за участю Позивача та Відповідачки, як подружжям на протязі 10 років, а також після розірвання шлюбу подружжям. А тому спірна квартира підлягає поділу між Позивачем та Відповідачкою як спільно нажите майно подружжя, а відтак Позивач має право на визнання за ним права власності на ? частину спірної квартири АДРЕСА_4 .

Отже, набуття майна, отриманого за спадковим договором, не може бути визнано особистою приватною власністю того з подружжя, хто його набув, як набутого у порядку спадкування. Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання права власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ,не підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 – адвоката Бабій Л.В. на додаткове рішення просить скасувати додаткове рішення та у задоволенні заяви відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що У разі подання стороною заяви про надання доказів правничих витрат у 5 денний строк за ч.8 ст.141 ЦПК — суд позбавлений можливості розглядати питання розподілу витрат на професійну правову допомогу до закінчення цього строку і повинен враховувати докази, подані у цей період (постанова ВП ВС від 5.07.2023 у справі №911/3312/21). Докази, які підтверджують розмір судових витрат, повинні подаватися до закінчення судових дебатів або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, за умови попереднього повідомлення суду про такий намір. Крім того, документи додані до заяви було отримано та складено відповідачем та його представником задовго до 05.03.2026 року і сторони по справі були заздалегідь повідомлені про стадію дебатів, що свідчить про відсутність поважних причин не надання таких документів до суду до ухвалення рішення судом по суті.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, щодо розміру понесених витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу Адвоката Сорокового Д.М.

На підтвердження фінансового стану ОСОБА_1 суду було надано довідки про отримання (недоотримання) допомоги та копію відривного корінця, які підтверджують матеріальний стан ОСОБА_1 , який здійснює догляд за матір`ю та отримує у вигляди доходу лише соціальну допомогу в розмірі 2120 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Сороковой Д.А. просить апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення та додаткове рішення залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги також ґрунтуються на помилковому ототожненні нотаріальної згоди одного з подружжя на укладення спадкового договору із виникненням права спільної сумісної власності на майно, яке в майбутньому може бути набуте на підставі такого договору.

Так, Позивач фактично стверджує, що сам факт надання ним нотаріальної згоди на укладення спадкового договору нібито свідчить про укладення такого договору в інтересах сім`ї та автоматично підтверджує виникнення у сторін права спільної сумісної власності на спірну квартиру.

Для застосування презумпції, передбаченої ст. 60 СК України, підлягає встановленню не лише факт перебування сторін у шлюбі чи надання одним із подружжя нотаріальної згоди на укладення договору, а й джерело набуття майна, характер участі кожного з подружжя у його набутті та наявність доказів того, що майно набуте саме за рахунок спільної праці чи спільних коштів подружжя.

Разом із тим, як вже зазначалось вище, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Позивач здійснював виконання умов спадкового договору, ніс витрати, пов`язані з утриманням ОСОБА_5 , або що спірна квартира була набута за рахунок спільних коштів сторін.

Сам по собі факт спілкування сторін після розірвання шлюбу, наявність спільних фотографій, листування чи окремих побутових правовідносин не свідчить про наявність між сторонами спільного бюджету, ведення спільного господарства або виконання Позивачем умов спадкового договору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться виключно до незгоди Позивача з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів та встановленими у справі обставинами, однак не містять належних доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Судом першої інстанції було повно, всебічно та безпосередньо досліджено наявні у справі докази, встановлено фактичні обставини справи та надано їм належну правову оцінку відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України.

При цьому Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира була набута за рахунок спільних коштів чи спільної праці подружжя, а також доказів його реальної участі у виконанні умов спадкового договору. Натомість матеріалами справи підтверджується, що право власності на спірну квартиру виникло у Відповідача лише після смерті Відчужувача та через 1 рік 10 місяців та 3 дні після розірвання шлюбу між сторонами.

Крім того, доводи апеляційної скарги про нібито наявність між сторонами після розірвання шлюбу спільного бюджету та ведення спільного господарства прямо суперечать обставинам, на які сам Позивач посилався під час розірвання шлюбу у справі №638/5668/21.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Міністерства оборони України задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно до ст. 263 ЦПК України:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказані вимоги судом дотримані.

Суд своє рішення обґрунтував наступним.

Незважаючи на те, що спадковий договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено в період існування шлюбу з позивачем, сама природа спадкового договору не змінює моменту виникнення права власності на таке майно: право власності виникає лише після смерті відчужувача, а вданому випадку вже після розірвання шлюбу.

Крім того, фактичне виконання умов спадкового договору, що передбачало догляд, матеріальне забезпечення та побутову допомогу ОСОБА_5 , як встановлено в судовому засіданні, здійснювалося не позивачем чи відповідачкою- ОСОБА_2 , а матір`ю відповідача — ОСОБА_6 . Саме вона до самої смерті відчужувача за спадковим договором, забезпечувала її потреби та доглядала.

Позивач, натомість, не надав суду жодних належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, які б підтверджували його реальну участь у виконанні умов договору, а надані ним пояснення зводяться до загальних тверджень, що не підтверджуються доказами у справі.

Також відсутні докази внесення ним матеріального вкладу в утримання ОСОБА_5 чи виконання інших суттєвих обов`язків, передбачених спадковим договором.

Виконання умов спадкового договору іншою особою — матір`ю відповідача, за її ініціативи та особистим коштом, із урахуванням взаємних домовленостей між нею та відчужувачем, свідчить про своєрідну форму дарування, в якій майно передано у власність доньки — відповідачки, як набувача.

Тобто даний спадковий договір, фактично, набув ознак безвідплатного правочину на користь відповідачки – ОСОБА_2 , що за своєю суттю відповідає правовій природі дарування. Наявність такого безвідплатного характеру правочину і відсутність жодної участі позивача у догляді чи утриманні відчужувача виключають можливість визнання спірної квартири спільним майном подружжя.

Наведене дає підстави суду надійти до висновку, що спірна квартира не відповідає критеріям, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, які викладені в мотивувальній частині рішення вище, які відображені в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року № 6-2333цс15.

Адже право власності на неї у відповідачки ОСОБА_2 виникло після розірвання шлюбу, що виключає автоматичне встановлення режиму спільної сумісної власності подружжя на момент його набуття (критерій 1). По-друге, квартира була передана безоплатно не за спільні кошти, і не як результат спільної праці подружжя. Її фактичне набуття стало можливим виключно завдяки особистим діям і витратам матері відповідачки, яка виконувала умови спадкового договору (критерій 2). І нарешті, не встановлено, що квартира набувалась для спільних потреб сім`ї, навпаки, вона передавалась персонально відповідачці як наслідок особистих домовленостей із відчужувачем (критерій 3).

З огляду на викладене суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов безпідставний та у його задоволенні слід відмовити.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач та відповідачка ОСОБА_2 з 07 жовтня 1994 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.08.2021 року розірвано.

В шлюбі у вказаних сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Разом з тим фактичні шлюбні відносини між ними припинено з часу розірвання шлюбу, що встановлено рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.08.2021 у справі № 638/5668/21.

Вказане рішення набрало законної сили, зазначені обставини у відповідності до ч. 5 ст. 82 ЦПК України не потребують доказуванню. А з урахуванням заявлення саме таких обставин при розірванні шлюбу позивачем – ОСОБА_3 , вони , в силу ч. 5 ст. 82 ЦПК України, не можуть бути спростовані в загальному порядку.

У період шлюбу між відповідачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_5 21 серпня 2010 року укладено спадковии? договір. За умовами якого ОСОБА_5 після своєї смерті передає у власність ОСОБА_2 належну ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 . Договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бєсєда Т.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 5179.

28.06.2023, після смерті ОСОБА_5 , право власності на однокімнатну квартиру загальною площею 36,1 кв. м., житловою площею 20.1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2757978463120) було зареєстровано за відповідачкою – ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно No5004523115099. Підставою виникнення права власності став спадковий договір серія та номер: 5179, виданий 21.08.2010.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині 2 статті 16 цього Кодексу визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним із яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина 1 статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина 1 статті 68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частини 1, 3 статті 70 СК України).

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1, 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

У постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15, вказано, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

У постанові Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16, зазначено, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення положень статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17, Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року у справі № 495/6578/17 (провадження № 61-17462св21)).

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Статтями 316, 317 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні положень статей 368, 372 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (частина 2 статті 367 ЦК України ) і на його основі виникає право власності кожного з колишніх співвласників на окреме майно, тобто, кожна зі сторін стає одноособовим власником певного майна.

Суть поділу майна полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При ухваленні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.

Згідно з частинами 2,3 статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Встановивши, що спірна квартира набута сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в якому частки майна дружини та чоловіка є рівними та відповідно підлягають поділу, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем презумпція спільної сумісної власності на майно, набуте в період шлюбу не спростовано, спірна квартира підлягає поділу, шляхом визнання за кожним з них право власності по 1/2 частини цієї квартири.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, а доводи скарги цього висновку не спростовують.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не повно з`ясував фактичні обставини справи, що мають значення для справи та не звернув уваги на джерело походження коштів для придбання спірної квартири, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені доводи не доведені належними та допустимими доказами у справі, а тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності, покладається на того з подружжя, який її спростовує, чого у даному випадку скаржником не зроблено. При цьому, суд першої інстанції надав цим доводам заявника належну правову оцінку.

Судом встановлено, що між відповідачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_5 21 серпня 2010 року, тобто в період перебування в шлюбі з позивачем укладено спадковий договір.

За умовами договору ОСОБА_2 зобов`язується виконувати розпорядження ОСОБА_5 і в разі її смерті набуває права власності на її майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бєсєда Т.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 5179.

28.06.2023, після смерті ОСОБА_5 , через два роки після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 право власності на однокімнатну квартиру загальною площею 36,1 кв. м., житловою площею 20.1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2757978463120) було зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 5004523115099. Підставою виникнення права власності став спадковий договір серія та номер: 5179, виданий 21.08.2010

В судовому засіданні на підставі наданих сторонами доказів встановлено факт виконання умов договору не відповідачкою ОСОБА_2 чи позивачем, а третьою особою - матір`ю відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_7 за її особисті кошти та з власної ініціативи.

Так, з показань свідка ОСОБА_7 , наданих в судовому засіданні вбачається, що вона перебувала у близьких дружніх відносинах із відчужувачкою за спадковим договором ОСОБА_5 так як вони були сусідами та мешкали в одному будинку. Оскільки в ОСОБА_5 не було близьких родичів, остання сама попросила її, щоб вона доглядала за нею, оскільки потребувала цього. Взамін такого догляду, ОСОБА_5 зазначила, що подарує належну їй квартиру її доньці ОСОБА_2 . Враховуючи, що ОСОБА_5 , потребувала допомоги, а вона – ОСОБА_8 мала можливість надавати таку допомогу, оскільки жили поруч та гарно товаришували вже довгі роки, вона особисто робила все можливе задля комфортного життя ОСОБА_5 . Також вона ОСОБА_7 розуміла, що загалом сама вже перебуває в немолодому віці, тому домовилась із ОСОБА_5 про те, що договір стосовно догляду та квартири буде укладений із ОСОБА_9 . Вона бажала, щоб спірна квартира була подарована доньці, оскільки розуміла, що чоловік доньки- позивач не забезпечує ту, та у випадку чого обдере її доньку. Весь період часу вона самостійно виплачувала ОСОБА_5 спочатку по 800 грн. щомісяця, потім сума збільшилась та задовольняла всі її майнові потреби. Її ж донька – ОСОБА_2 допомагала їй у вирішенні немайнових питань стосовно ОСОБА_5 таких як піти погуляти, приготувати їжу, допомогти провести необхідні гігієнічні процедури, тощо. Позивач ніколи не приймав участі в жодних з таких дій, ніколи не давав гроші та й взагалі не цікавився ні життям ОСОБА_5 , ні її потребами. Ніколи не допомагав їй особисто виконувати умови договору та не дозволяв її доньці витрачати та виконання умов договору бодай якісь кошти. Тому весь догляд ОСОБА_5 щодо фінансового забезпечення ліг на її плечі. На початку війни 2022 року вона разом із своєю донькою перевезла ОСОБА_5 в с. Бережинка, Кропивницького району, Кіровоградської області, де та була зареєстрована як ВПО і вони стали проживати разом. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла в с. Бережинка, Кропивницького району, Кіровоградської області і вони разом з донькою ОСОБА_2 її поховали. Участі в таких діях позивач не приймав.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомила, що на початку війни 2022 року її матір разом з позивачкою перевезла ОСОБА_5 в с. Бережинка, Кропивницького району, Кіровоградської області, де та була зареєстрована як ВПО і вони стали проживати разом. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла в с. Бережинка, Кропивницького району, Кіровоградської області, де і була похована. Похованням займались тільки її матір та сестра.

Свідок ОСОБА_11 - матір позивача суду пояснила, що у 1994 році її син уклав шлюб з відповідачкою. У шлюбі народилися двоє синів. Весілля влаштовували дві родини, на весілля була подарована квартира, у квартирі було зроблено ремонт, почали вони там мешкати. Сваха доглядала бабусь. Позивач працював, привозив з Москви товари та торгував, працював поваром. У 1995 році поїхав до Чехії, у 2003 році повернувся, продовжив забезпечувати сім`ю. У 2003 році родина сина придбала нову квартиру, зробили там ремонт, змінили меблі. Сваха та відповідачка запевняли позивача, що частина вказаноїквартири буде належати йому. У 2021 році шлюб сина та відповідачки був розірваний. Свідок запевнила суд, що позивач доглядав за ОСОБА_5 , надавав їй продукти харчування, ліки, допомогав, возив у лікарні. Післі офіційного розлучення позивач та відповідачка мешкали разом, син мешкав то в матері то з відповідачкою. У 2022 році син відвозив родичів відповідачки у ОСОБА_12 , а сам залишився у Харкові та доглядав за ОСОБА_5 . У подальшому ОСОБА_5 відвезли у Кропивницький. Під час спілкування ОСОБА_5 повідомляла свідку, що мати відповідачки у неї поцупила кошти та золоті прикраси. Свідок наполягала, що її син та відповідачка навіть після розлучення вели господарство, жили разом, відвідували її у гостях, всіляко разом доглядали за ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_13 – сестра позивача повідомила, що позивач та відповідачка були знайомі зі школи. На весілля матір ОСОБА_14 подарувала їм квартиру. ОСОБА_14 вчилася в медінституті, ОСОБА_15 працював, забезпечував родину. У 1998-1999 роках поїхав до Чехії на заробітки. У 2003 році позивач повернувся в Україну. У 2003 році помер батько позивача, залишив у спадок будинок. Вказаний будинок був проданий, кошти поділені, частина коштів була надана позивачеві, всі ці кошти він витратив на родину. ОСОБА_15 працював, торгував товарами з ятки. Потім продали квартиру та купили нову, зробили там дороговартісний ремонт. Потім почалися розлади у сім`ї. У 2021 році вони розлучились. Проте і після розлучення проживали як одна сім`я. ОСОБА_15 возив ОСОБА_14 на роботу, дітей у школу. Свідок повідомила, що знає про нову родину брата, проте цілковито підтримує колишню невістку та їй болить за родину. Також свідок запевняла, що ОСОБА_15 повністю самостійно забезпечував родину, забезпечував відпустки, одягав дружину та дітей. Після розлучення свідок також бувала у гостях у невістки та бачила речі свого брата. Щодо догляду за ОСОБА_5 свідок повідомила, що добре знає про цю ситуацію, її брат повністю завжди доглядав за ОСОБА_5 , надавав їх всю допомогу, фізично і матеріально. Доглядав, купував продукти харчування, ліки, надавав готівкові кошти.

З довідки форми ОК5 від 30.09.2024 вбачається, що позивач за період часу з 2003 року по 2017 рік отримав 27444 грн. 99 коп., що становить в середньому 1829 грн.26 коп. на рік, та в свою чергу 152 грн. 47 коп. на місяць доходів, що спростовує його твердження про можливість виконання ним умов спадкового договору.

Так, відповідно до копії свідоцтва про смерть відчужувачки за спадковим договором ОСОБА_5 серії НОМЕР_1 від 20.06.2023, остання померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Бережинка, Кропивницького району, Кіровоградської області, де була зареєстрована як ВПО , що також підтверджується відповідною довідкою № 3503-7001571639 від 17.10.2022.

В зазначеному населеному пункті відчужувачка за спадковим договором - ОСОБА_5 мешкала разом матір`ю відповідачки – ОСОБА_2 . Наведене додатково свідчить про виконання зобов`язань за спадковим договором саме матір`ю відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_16 .

Таким чином, доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, належним чином, відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України не доведені.

Оскільки рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводами скарги не спростовані, колегія суддів відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає рішення суду без змін, а скаргу – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката – Бабій Лідії Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 05 березня 2026 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 16 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 29 вересня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії Ю.М.Мальований.

О.Ю.Тичкова.