Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №711/11741/25 — Чигиринський районний суд Черкаської області

Справа № 711/11741/25

Провадження № 2/708/258/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Чигирин

Чигиринський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Попельнюха А. О.,

з участю:

секретаря судових засідань Омельченко Ю. М.,

представниці позивача адвоката Скіць Е. К.,

розглянув у відритому судовому засіданні в залі судових засідань Чигиринського районного суду Черкаської області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Черкаської міської ради, про визначення місця проживання дитини і встановлення факту, що має юридичне значення та

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свою представницю – адвоката Скіць Е. К. із використанням системи електронний суд звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини і встановлення факту, що має юридичне значення. На обґрунтування поданого позову зазначив, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі у період часу з 19.11.2016 до 06.10.2020. Зазначений шлюб розірваний рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.10.2020. Від шлюбі сторони мають спільну малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після припинення шлюбу спільна дитина позивача та відповідачки проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.11.2022 з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання їх неповнолітньої доньки у розмірі 1/8 частини всіх видів її доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з 13.06.2022 і до досягнення дитиною повноліття. Аліменти на утримання дитини надходять нерегулярно у розмірі близько 1 500,00 грн.

Зазначені фактичні обставини свідчать про те, що після розірвання шлюбу відповідачка повністю припинила будь-яку участь у житті своєї дитини та фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Нерегулярна сплата аліментів у розмірі 1 500,00 грн не може вважатися повноцінною участю матері у вихованні та реальному утриманні дитини, а лише підтверджує, що відповідачка самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків. Саме батько здійснює основне матеріальне забезпечення та повсякденний догляд за дитиною.

Відповідачка ОСОБА_2 постійно проживає за кордоном вже більше 5 років, за цей час не виявляла інтерес до виховання дитини. Під час телефонної розмови відповідачка повідомила, що не має наміру повертатися в Україну, у питаннях виховання повністю покладається на батька. Крім того, остання вже створила іншу сім`ю за межами України, а саме на території Естонської Республіки, де постійно проживає та має на утриманні інших неповнолітніх дітей.

Позивачем ОСОБА_1 до позовної заяви долучені докази, якими він підтверджує одноосібне виховання та утримання дитини. На переконання позивача сукупність поданих доказів беззаперечно свідчить про повне та тривале самоусунення відповідачки від виконання покладених на неї законом батьківських обов`язків, а саме - від участі у вихованні, розвитку, навчальному процесі, соціально-побутовому забезпеченні та охороні здоров`я малолітньої дитини. Таке самоусунення носить не одноразовий чи короткочасний характер, а є стійким, тривалим та системним явищем, що продовжується впродовж більше 5-6 років.

З огляду на зазначене, наведені докази є достатніми для висновку про те, що батько самостійно виховує дитину, місце проживання якої слід визначити із ним.

Позивач самостійно здійснює виховання та утримання дитини, забезпечує її матеріально та належно піклується про стан здоров`я, навчання і розвиток. За місцем проживання позивача створені всі необхідні умови для стабільного та безпечного життя дитини. Позивач належним чином виконує батьківські обов`язки, турбується про фізичний, емоційний і духовний стан доньки, підтримує її навчання та соціальну адаптацію. Відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком або негативно впливали на її виховання та розвиток. Натомість відповідачка, мати дитини, проживає окремо від сім`ї за кордоном, не приїздить до України, самоусунулась від виховання та утримання своєї дитини, її життям не цікавиться. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду, тому просить суд визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Встановити факт, що ОСОБА_1 , самостійно виховує та утримує ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26.12.2025 справа залишена без руху, позивачеві наданий час на усунення виявлених у ній судом недоліків.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08.01.2026 справа передана за підсудністю до Черкаського районного суду Черкаської області.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 16.01.2026 справа передана за підсудністю до Чигиринського районного суду Черкаської області.

Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 23.02.2026 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. До участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача залучений Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Черкаської міської ради, позивача зобов`язано направити на адресу залученої третьої особи копію позовної заяви, а суду надати докази такого направлення.

Протокольною ухвалою суду від 30.03.2026 підготовче засідання відкладено через на надання суду представницею позивача доказів направлення копії позовної заяви із додатками залученій судом третій особі.

У підготовчому засіданні 27.04.2026 суд за клопотанням представниці позивача – адвоката Скіць Е. К. витребував додаткові докази, у зв`язку із чим у підготовчому засіданні була оголошена перерва.

Витребувані докази на виконання ухвали від 27.04.2026 надані у визначний судом строк та долучені до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою суду від 19.05.2026 за клопотанням представниці позивача – адвоката Скіць Е. К. підготовче засідання було відкладено для отримання листа від відповідачки.

У підготовчому засіданні 09.06.2026 суд за клопотанням представниці позивача зобов`язав Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Черкаської міської ради надати висновок про доцільність/недоцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 . У зв`язку із цим у підготовчому засіданні була оголошена перерва.

Підготовче засідання 09.07.2026 ухвалою суду було відкладено за клопотанням представниці позивача – адвоката Скіць Е. К., оскільки Органом опіки та піклування не був підготовлений висновок про доцільність визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Витребуваний судом висновок Органу опіки та піклування був отриманий 03.08.2026 та долучений до матеріалів справи.

Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 04.08.2026 підготовче засідання було закрито, справа призначена до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представниця позивача – адвокат Скіць Е. К. позов підтримала та просила суд його задовольнити. Підтримала наведене у позовній заяві обґрунтування підстав звернення до суду та зазначила, що на підтвердження наведених фактів нею до позовної заяви долучені відповідні докази. Додатково зазначила, що після розірвання шлюбу між сторонами відповідачка ОСОБА_2 виїхала за кордон, а саме у Естонську Республіку, де наразі має іншу родину та трьох неповнолітніх дітей, на даний час не працює, відповідно вона не має можливості утримувати доньку ОСОБА_5 . Іноді відповідачка у рахунок сплати аліментів перераховує грошові кошти у розмірі 1 500,00 грн, проте їх не вистачає для забезпечення дитини. Протягом тривалого часу забезпеченням дитини займалися батько дитини – позивач у справі ОСОБА_1 , та його батько. Де саме працював позивач та які він отримував доходи представниці не відомо, але разом зі своїм батьком позивач забезпечував дитину усім необхідним, зокрема дідусь працював, а ОСОБА_1 займався вихованням. Наданий висновок Органу опіки та піклування, відповідно до якого вони зазначили про неможливість визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 із батьком представниця просила не враховувати. На обґрунтування наведеного зазначила, що батько дитини дійсно не приймав участь у засіданні комісії та не подавав жодних документів, оскільки після мобілізації на початку 2026 року він весною цього ж року отримав поранення і зараз продовжує проходити курс лікування. Згодом він загубив документи, у нього вкрали телефон, після чого вона втратила із ним будь-який контакт, його місце перебування представниці не відоме, на зв`язок він не виходить. Спілкування щодо юридичного супроводу вона має із його батьком. Коли вона, як представник позивача, усе це пояснювала на засіданні комісії це ніхто не врахував. Заслухати думку дитини на засіданні комісії також не було можливості, оскільки на той час дитина захворіла та разом із дідусем проходила стаціонарне лікування у медичному закладі. Але і це було залишено членами комісії поза увагою. Відповідно висновок не є обґрунтованим. Також зазначила, що наразі потреби відшкодовувати судові витрати немає, просила їх залишити за позивачем.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася. Засобами поштового зв`язку на адресу суду направила заяву якою підтвердила, що дитина ОСОБА_3 проживає із батьком і батько самостійно виховує дитину. Позовні вимоги ОСОБА_1 відповідають фактичним обставинам справи, тому просила суд проводити розгляд справи у її відсутність.

Представниця третьої особи – за довіреністю ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилася. Засобами електронного зв`язку надала суду заяву із проханням проводити розгляду справи у її відсутність. При прийнятті рішення просила суд урахувати висновок Органу опіки та піклування від 31.07.2025 та найкращі інтереси дитини.

Заслухавши представницю позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, судом установлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Спірні правовідносини між сторонами стосуються немайнових прав та обов`язків батьків і дітей, тому до їх правового регулювання підлягають застосуванню норми Глави 13 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (ч. 2 ст. 141 СК України).

Зі змісту частини першої статті 151 Сімейного кодексу України вбачається, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Під час реалізації цього права батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним чи юридичним особам; мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства (ч. 2 та ч. 3 ст. 151 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини регламентовані нормами статті 150 Сімейного кодексу України, з аналізу яких вбачається, що вказані обов`язки покладені на кожного із батьків не залежно від місця проживання та обраної форми і методів виховання дитини. Такі висновки суду також базуються на положеннях частини 2 статті 157 Сімейного кодексу України, відповідно до якої той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

На підставі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч. 3 ст. 157 СК України).

Право батьків на визначення місця проживання дитини закріплено статтею 160 Сімейного кодексу України, відповідно до якої місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків; у свою чергу місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. У випадку, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самостійно.

Зі змісту ч. 1 ст. 161 СК України вбачається, що у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного із них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із системного тлумачення статей 3, 9 та 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» слідує, що під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об`єктивні обставини спору, а вже потім права батьків.

Під час розгляду справи судом установлено, що сторони у справі є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Придніпровським районним у місті Черкаси відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області зроблений відповідний актовий запис № 202.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.10.2020 шлюб між сторонами розірваний.

З наданого суду рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.11.2022 судом установлено, що на момент розгляду спору про стягнення аліментів наданими доказами підтверджено, що малолітня ОСОБА_5 проживає разом із батьком та перебуває на його утриманні. Тому оцінивши усі надані сторонами докази суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_5 у розмірі 1/8 частини усіх видів доходу (заробітку) відповідача.

Одночасно суд звертає увагу, що позивачем не надані докази примусового виконання цього рішення, що у свою чергу виключає можливість встановлення факту наявності чи відсутності заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, представниця позивача під час судового розгляду визнала, що відповідачка ОСОБА_2 періодично перераховує кошти на утримання доньки.

Аналізуючи заявлені позовні вимоги та доводи сторони позивача на їх обґрунтування суд ураховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, наданий у постанові від 16.03.2026 у справі № 487/11354/24 (провадження № 61-13118св25)

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлена позовна вимога у частині встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підлягає до задоволення.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На підставі частини другої статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ч. 1 ст. 90 ЦПК України). Порядок допиту свідків регламентований статтею 230 цього Кодексу, з аналізу якої вбачається, що свідок допитується безпосередньо судом, перед допитом головуючий встановлює особу свідка, роз`яснює йому права та приводить свідка до присяги.

В силу частини першої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Питання допустимості доказів урегульовано положеннями статті 78 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, аналізуючи заявлені позовні вимоги у частині визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком суд зазначає, що під час розгляду справи позивач не надав суду належні, допустимі та достатні докази, на підтвердження, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 буде відповідати її найкращим інтересам.

Під час надання такого висновку суд ураховує, що позивачем не були надані докази на підтвердження належності йому або іншій особі квартири, у якій ініційовано визначення місця проживання дитини, не надані докази наявності у нього доходу та можливості забезпечити для дитини належні умови для проживання. У свою чергу наданий висновок Органом опіки та піклування підтверджує, що у батька з березня 2026 року дохід відсутній, характеризуючі дані батька відсутні, має задовільні умови проживання. Адвокат на засіданні комісії повідомила, що їй місце перебування ОСОБА_1 не відоме, малолітня у черговий раз не з`явилася на засідання, у зв`язку із чим визначити її думку не представилося можливим. За таких обставин Орган опіки та піклування дійшов висновку, що наразі неможливо підготувати висновок про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також суд позбавлений можливості вирішити питання про ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного із батьків, оскільки сторонами відповідні докази надані не були. У свою чергу ухилення позивача від спілкування із представниками органу опіки, а також зі своєю представницею взагалі ставить під сумнів наявність у нього волевиявлення та бажання отримати рішення про визначення місця проживання доньки разом із ним.

Під час розгляду справи суд ураховує, що ключовим критерієм при ухваленні рішення є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20) виснував, що є базовими елементами, які підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, та зазначив, що при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи:

(а) погляди дитини;

(б) індивідуальність дитини;

(в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин;

(г) піклування, захист і безпека дитини;

(ґ) вразливе положення;

(д) право дитини на здоров`я;

(е) право дитини на освіту.

Ураховуючи наведене суд дійшов висновку, що у даному спорі не доведена доцільність визначення місця проживання дитини разом із батьком та відповідність такого рішення інтересам дитини. За таких обставин позовні вимоги у цій частині також не підлягають до задоволення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд керується положеннями статті ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої у зв`язку із відмовою у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати покладаються на нього та не підлягають відшкодовуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 126, 157, 159-161, 166 СК України, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства»,ст.ст. 4 - 13, 76-84, 90-96, 141, 247, 258-265, 268, 351-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Черкаської міської ради, про визначення місця проживання дитини і встановлення факту, що має юридичне значення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні була проголошена лише вступна та резолютивна частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники та їх адреси:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстр.: АДРЕСА_1 );

Представниця позивача: адвокат Скіць Емма Кароївна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 001500 від 02.01.2024, видане Радою адвокатів Черкаської області, адреса робочого місця адвоката: Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Гоголя, буд. 224, оф. 307);

Відповідачка: ОСОБА_2 (РНОКПП: суду не наданий, зареєстр.: АДРЕСА_2 );

Третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Черкаської міської ради (код ЄДРПОУ: 04061547, місцезнаходження: Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, буд. 36);

Представниця третьої особи: Зубалій Наталія Анатоліївна (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Суддя Андрій ПОПЕЛЬНЮХ