Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №703/1145/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1145/26

2/703/1366/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Волосовського В.В.

за участю секретаря судових засідань Похітон Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,-

встановив:

Позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 13381 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у січні 2026 року між позивачем та відповідачем фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 шляхом особистого листування у соціальній мережі Instagram було досягнуто домовленості щодо надання послуги короткострокового проживання (глемпінг) у купольному будинку на дату 14 лютого 2026 року. Позивач зауважує, що письмовий договір між сторонами не укладався, істотні умови правочину узгоджувалися виключно у переписці.

На виконання досягнутих домовленостей у січні 2026 року позивачем було здійснено оплату послуги у два етапи: внесено частину вартості послуги (аванс), а згодом здійснено остаточний платіж. Загальна сума сплачених коштів склала 13 381 грн.

Позивач стверджує, що на момент здійснення першого платежу йому не були доведені умови скасування бронювання, умови повернення коштів, будь-які штрафні санкції або положення про згоду з внутрішніми правилами. Посилання на так звані «правила проживання» було надано відповідачем лише після отримання частини оплати, що суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» щодо доведення істотних умов договору до моменту його укладення.

Крім того, вважає, що зазначені правила є одностороннім внутрішнім документом відповідача, який не може змінювати умови вже укладеного правочину та не може покладати на споживача додаткові обов`язки або обмежувати його права.

В подальшому, за 7 днів до дати заїзду позивач належним чином повідомив відповідача про неможливість заїзду у зв`язку з проходженням ним військової служби під час дії воєнного стану. Отже, послуга короткострокового проживання позивачу фактично надана не була. Крім того, позивач зазначив, що купольний будинок на дату 14 лютого 2026 року був повторно реалізований іншому клієнту. Таким чином, відповідач не зазнав жодних збитків у зв`язку з відмовою позивача та отримав оплату за одну й ту саму послугу двічі.

Позивач направив відповідачу досудову претензію з вимогою добровільного повернення коштів, яка була отримана та прочитана відповідачем, однак залишена без відповіді та без виконання, що, на переконання позивача, свідчить про ухилення від мирного врегулювання спору.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду із наведеним позовом, в якому останній просить стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 13381 грн. 00 коп., а також стягнути понесені судові витрати.

Ухвалою судді від 24 квітня 2026 року призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу – для надання відповіді на відзив.

Реалізуючи право на подання відзиву, у порядку ст. 178 ЦПК України, відповідач подав відзив на позовну заяву, який надійшов до суду 19 травня 2026 року, у якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Узагальнені доводи наведені відповідачем у поданому відзиві зводяться до наступного. Так, відповідач зауважує, що між сторонами фактично склались договірні відносини щодо бронювання послуг тимчасового проживання у глемпінгу «Мінімаліст». Позивач самостійно звернувся до відповідача з метою бронювання куполу на конкретну дату — 14 лютого 2026 року, погодив умови проживання, обрав конкретний купол та додаткові послуги, після чого здійснив частково передплату бронювання в розмірі 4000 грн. на рахунок ФОП. Стверджує, що після здійснення передоплати позивачу було надіслано інструкцію щодо проживання та відпочинку із посиланням на правила проживання та умови скасування бронювання. Незважаючи на це, позивач у подальшому добровільно здійснив повну оплату вартості бронювання на рахунок ФОП, що свідчить про погодження ним умов бронювання та подальше виконання домовленостей між сторонами. Таким чином відповідач вважає, що позивач, здійснивши оплату, вчинив конклюдентні дії та погодився з умовами договору.

Крім того, відповідач наголосив, що інформація щодо умов проживання та скасування бронювання також знаходилась у відкритому доступі на офіційному сайті та у профілі Instagram, через який здійснювалось бронювання позивачем.

В свою чергу, позивач звернувся із проханням про скасування бронювання менш ніж за 7 днів до дати заїзду, посилаючись на особисті обставини. Водночас, відповідач не відмовився від врегулювання ситуації та запропонував позивачу альтернативні варіанти вирішення питання, а саме: часткове повернення коштів; перенесення бронювання на іншу дату; пошук заміни на заброньовану дату; збереження оплаченого бронювання для майбутнього використання.

При цьому, позивач у ході листування погоджувався на окремі запропоновані відповідачем варіанти, зокрема на пошук заміни на заброньовану дату та можливість подальшого перенесення бронювання, однак у подальшому змінював свою позицію та повторно починав вимагати повернення повної суми коштів.

Відповідач зауважує, що він продовжував діяти добросовісно, підтримував комунікацію та пропонував позивачу додаткові можливості для врегулювання спору без судового розгляду, незважаючи на висловлені позивачем погрози зверненнями до контролюючих органів та проведення перевірок.

Крім того, бронювання здійснювалось на святкову дату — 14 лютого, у зв`язку з чим відповідач резервував об`єкт проживання за позивачем та фактично був позбавлений можливості приймати інших гостей на зазначену дату, тим самим не отримав кошти.

Таким чином, вважає вимоги позивача безпідставними, оскільки кошти були отримані в межах погоджених сторонами домовленостей щодо бронювання послуг проживання на конкретну дату.

На підставі викладеного, відповідач просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач правом на подачу відповіді на відзив не скористався, в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив розглядати справу у його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом отримання судової повістки.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.

Вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21).

Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 18.02.2021 у справі №442/3516/20 надані сторонами скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.

Також Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 25.03.2020 у справі №570/1369/17, від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 27.11.2019 у справі №1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.

Так, з наданих скріншотів листування між сторонами в соціальній мережі Instagram, судом встановлено, що ОСОБА_1 14 січня 2026 року о 17:25 звернувся до відповідача з метою отримання інформації щодо послуг, які ним надаються, умов їх замовлення, вартості та порядку бронювання. Зокрема, позивач звернувся з питанням: «Яка вартість оренди?». Із наданої відповідачем відповіді вбачається, що останнім надана інформація щодо місцязнаходження, доступних куполів для бронювання з детальним переліком зручностей, які останні містять та інформацію щодо додаткових послуг.

В подальшому, позивач вказав бажану дату для бронювання – 15 лютого. В свою чергу, відповідач зазначив «вартість проживання 14 лютого 8881 грн». На прохання позивача, відповідачем надіслано фотографічні зображення зовнішнього та внутрішнього вигляду купольного будинку та відео чану із зазначенням вартості користування останнім, зокрема вказано «просто гарячий чан – 4000 грн за дві години; чан з травами – 4500 грн за від години».

14 січня 2026 року о 23:34 позивачем надіслано повідомлення наступного змісту «хочу забронювати на 14 лютого». Після повідомлення позивачем всіх бажаних деталей для здійснення бронювання, відповідач надіслав деталі для бронювання куполу ОСОБА_1 . Так, вказано «купол №2; дата: заїзд 14.02.2026 15:00 – виїзд 15.02.2026 11:00; вартість: 8881 грн бронювання куполу, 4500 грн аромачан, разом до сплати 13 381 грн; оплата на картку: НОМЕР_1 ; бронювання куполу на святкову дату повна оплата та чан можливо оплатити ближче до заїзду». В подальшому відповідачем повідомлено про можливість оплати до 25.01.2026 50% вартості бронювання за добу у розмірі 4000 грн.

На виконання досягнутих між сторонами домовленостей, позивач ОСОБА_1 здійснив оплату у сумі 4000 грн., що підтверджується копією наданої позивачем платіжної інструкції №P24A5377911687D9955 від 15 січня 2026 року.

06 лютого 2026 року позивач ОСОБА_1 сплатив решту узгодженої суми у розмірі 9381 грн., що також підтверджується копією платіжної інструкції № P24A5468196712D2908 від 06 лютого 2026 року.

Таким чином, позивач без застережень здійснюючи оплату, очевидно був обізнаним, за які саме послуги відбувається така сплата. Відтак, суд доходить висновку, що позивач зв`язувався попередньо із відповідачем для отримання всієї необхідної інформації щодо можливості скористатися послугами, що надає останній та з`ясував необхідні умови для користування ними.

З матеріалів листування сторін, вбачається, що 07 лютого 2026 року позивач надіслав повідомлення наступного змісту «Підкажіть будь ласка, чи можливо відмінити бронювання? Просто я військовий, і проблеми почались, не вийде на 14 додому приїхати». На зазначене, відповідач повідомив «Дуже шкода та сподіваємось вийде вирішити без відміни, адже повна відміна з поверненням всієї суми наразі не можлива згідно наших правил в інструкції. У разі індивідуального скасування бронювання діють такі умови: якщо ви скасовуєте бронювання більш ніж за 14 днів до заїзду – повертаємо оплату в 100% розмірі; якщо скасування менш ніж за 14 днів, але більш ніж за 7 днів – повертаємо 50% або перенесемо дату відпочинку на аналогічну; якщо скасування відбувається менш ніж за 7 днів до заїзду – передплата не повертається». Посилання на вказані правила та вебсайт https://mnmlst.space/odesa/ були надані відповідачем, також після першої сплати за бронювання у сумі 4000 грн, що підтверджується матеріалами листування між сторонами.

Вищевказані правила також містяться у відкритому доступі на вебсайті відповідача в мережі Інтернет та доступний кожному користувачу для ознайомлення до отримання послуги короткострокового проживання (глемпінг) у купольному будинку «Мінімаліст».

Отже, суд відхиляє твердження позивача, щодо того, що умови скасування бронювання не були доведені до його відома до моменту оплати, а також, що вони відсутні на офіційному вебсайті відповідача, що унеможливило його ознайомлення з такими правилами та є порушенням вимог ст.4 та 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Проаналізувавши вебсайт відповідача за посиланням https://mnmlst.space/odesa/ встановлено, що останній містить «Правила проживання та відміни бронювання», які перебувають у вільному доступі та з якими позивач мав можливість ознайомитись до моменту першої оплати. Крім того, як вже зазначалось, посилання на вказані правила та вебсайт https://mnmlst.space/odesa/ були надані відповідачем після першої сплати за бронювання (авансу) у сумі 4000 грн, а тому у разі незгоди з правилами скасування бронювання, позивач мав можливість не здійснювати оплату решти суми у розмірі 9381 грн. Однак, як встановлено з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, позивач здійснив повну оплату на виконання досягнутих між сторонами домовленостей у загальному розмірі 13 381 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статті 1212 ЦК України, просив суд стягнути на його користь із ОСОБА_2 безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 13381 грн. 00 коп.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Отже, договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (зобов`язання із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

У даній справі, майном є грошові кошти в сумі 13381 грн. 00 коп., які були отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 на виконання попередньої домовленості між ними, зафіксованій в скріншотах листування між сторонами в соціальній мережі Instagram.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд (див. постанову Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/11589/16-ц (провадження № 61-194св17)).

Крім того, у постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 №3-11гс15 та від 24.09.2014 №6-122цс14, також висловлено позицію про те, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №922/318/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 25.02.2020 у справі №910/5241/16.

Оцінюючи встановлені у справі обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що між сторонами виникли саме договірні правовідносини щодо надання послуг з тимчасового проживання та відпочинку.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача ОСОБА_2 з метою замовлення конкретної послуги, згодом в процесі листування отримав інформацію щодо об`єкту відпочинку, його основних характеристик та вартості, після чого погодив визначену дату бронювання та здійснив оплату. У свою чергу, відповідач прийняв замовлення та отримав від позивача оплату саме як плату за заброньовану послугу.

Таким чином, дії сторін були взаємними та узгодженими, спрямованими на досягнення конкретного правового результату – бронювання та подальше надання позивачу послуги з відпочинку за визначену плату. Зазначені обставини свідчать про наявність між сторонами взаємних прав та обов`язків, характерних саме для договірного зобов`язання.

Отже, сама по собі відсутність укладеного сторонами окремого письмового договору у формі єдиного документа не свідчить про відсутність договірних правовідносин, оскільки про їх виникнення, у даному випадку, свідчить сукупність послідовних і взаємопов`язаних дій сторін: звернення позивача щодо отримання послуги, погодження її істотних умов, бронювання конкретного об`єкта на визначену дату, повідомлення вартості послуги та її оплата позивачем, прийнята відповідачем.

За наведених обставин, вимога ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 13381 грн. 00 коп., не ґрунтується на вимогах закону та спростовується матеріалами справи, тому не може бути задоволена.

Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.133 та ч.1 - 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, оскільки у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, з відповідача не підлягають стягненню судові витрати.

Керуючись ст.ст. 259,263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів – відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 29 вересня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Головуючий: В. В. Волосовський