Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №711/7043/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/7043/26

Провадження № 2/711/3760/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючий суддя Скляренко В.М.

при секретарі Півень С.А., Стозуб С.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Представник позивача - Кишковська К.А., яка діє на підставі довіреності №27 від 11.03.2026р., - звернулася до суду з позовом, сформованим в підсистемі «Електронний суд», в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1655-3621 від 30.01.2026р. в розмірі 7 800 грн. та судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 30.01.2026р. відповідачем за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», був укладений електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1655-3621, на підставі якого відповідач отримав кредитні кошти в сумі 3 000 грн. строком на 365 днів. Всупереч умов кредитного договору відповідач не повернув в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконав всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем, внаслідок чого станом на 05.05.2026р. за ним обчислюється заборгованість в загальному розмірі 7 800 грн., яка складається з наступних сум: за кредитом - 3 000 грн.; за нарахованими відсотками - 2 850 грн.; проценти за ст. 625 ЦК України - 1 500 грн.; за комісією - 450 грн. Тож у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача всю суму кредитної заборгованості та судові витрати.

Відповідач заперечив проти позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору, оскільки кредитний договір не містить підписів сторін, зокрема, і позичальника за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Також відповідач акцентує увагу, що у кредитному договорі відсутні реквізити позичальника для перерахування кредитних коштів, а позивачем не надано належних, з точки зору допустимості та достатності, доказів на підтвердження факту видачі відповідачу кредиту. Окремо відповідач зазначає, що визначений ТОВ «Укр Кредит Фінанс» у кредитному договорі розмір процентів (стандартна процентна ставка періоду - 1,0 % за кожен день та 0,74% (починаючи з 181 дня) є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), а відтак вимоги пункту 4.10 кредитного договору є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 %) у разі невиконання/ неналежного виконання відповідачем, як позичальником, зобов`язань за цим договором. Оскільки обставини, на які посилається позивач, як підставу своїх вимог, не підтверджені належними і допустимими доказами, то відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими і недоведеними, що є підставою для відмови у позові.

06.07.2026р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

28.07.2026р. від відповідача надійшов відзив проти позову, в якому викладено обґрунтування позиції відповідача проти позовних вимог.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, проте до позовної заяви було додане клопотання про розгляд справи без участі позивача (представника позивача), а відтак неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи.

Відповідач в судове засідання також не з`явився, проте 31.08.2026р. до суду надійшла заява відповідача про розгляд справи без його участі.

15.09.2026р. суд перейшов до стадії ухвалення рішення у справі.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

30.01.2026р. між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (кредитодавець) і ОСОБА_2 (позичальник) за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено Договір про відкриття кредитної лінії №1655-3621 в електронній формі (далі - Кредитний договір) /а.с. 39-86/.

Підписання договору та Паспорту споживчого кредиту з боку позичальника здійснено за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором - А4192 та А4611 відповідно.

Відповідно до умов Кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту - 3 000грн.; дата надання кредиту - 30.01.2026р.; строк кредитування - 365 календарних днів; базовий період - 17 календарних днів; стандартна процентна ставка - 1% за кожен день користування кредитом протягом перших 180 календарних днів, а починаючи з 181 календарного дня - 0,74%; дата повернення кредиту - 29.01.2027р.; орієнтовна загальна вартість кредиту - 13 047,68 грн.; загальні витрати за кредитом - 10 047,68 грн.; денна процентна ставка - 0,918%.

Пунктом 4.11 Кредитного договору передбачено, що комісія за видачу кредиту становить 15% від суми виданого кредиту .

Згідно умов Кредитного договору позичальник зобов`язувався сплачувати проценти за користування кредитом та комісію за видачу кредиту не пізніше дат, які є останніми днями відповідних базових періодів (п. 4.8, 4.9 Кредитного договору). Детально графік всіх обов`язкових платежів, направлених на погашення кредитної заборгованості, відображений у додатку №2 до Кредитного договору /а.с. 38, 51/.

На виконання умов Кредитного договору позивач з використанням системи EasyPay здійснив перерахування кредитних коштів 30.01.2026р. у сумі 3 000 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та листом ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 06.05.2026р. /а.с. 87, 88/.

Відповідач з моменту отримання кредитних коштів не здійснював платежів на погашення заборгованості за договором, внаслідок чого станом на 05.05.2026р. за ним обліковується заборгованість за Кредитним договором в розмірі 7 800 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 3 000грн; проценти за користування кредитом - 2 850 грн.; проценти за ст. 625 ЦК України - 1 500грн.; комісія за видачу кредиту - 450 грн. За змістом наданого позивачем розрахунку заборгованості суд доходить висновку, що нарахування процентів обчислено за період користування кредитом з 30.01.2026р. по 04.05.2026р. (95 календарних днів), а нарахування процентів за ст. 625 ЦК України зумовлено простроченням сплати відповідачем першого платежу, внаслідок чого відповідні проценти нараховані за період прострочення з 16.02.2026р. по 12.03.2026р. Зазначене підтверджується відповідним розрахунком, наданим позивачем /а.с. 89-90/.

Оскільки відповідач в добровільному порядку не здійснює погашення заборгованості за Кредитним договором, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1734). При цьому, згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За частиною першою статті 640 ЦК договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (а. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 641 ЦК).

Відповідно до ст. 13 Закону №1734 договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону №1734 договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).

За матеріалами справи судом встановлено, що обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на умови Кредитного договору, який був укладений між сторонами 30.01.2026р. В той же час відповідач заперечує факт укладання такого договору, погодження ним умов кредитування та факт отримання кредитних коштів.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин на предмет погодження сторонами умов Кредитного договору суд виходить з наступного.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2020р. у справі № 674/461/16-ц.

Згідно з п. 1, 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України, всі учасники судового процесу рівні перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Статтею 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Поняття електронного доказу є значно ширшим за поняття електронного документу.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (статті 5, 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).

В цьому контексті слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин в аспекті висловлених відповідачем заперечень суд виходить з наступного.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що укладанню Кредитного договору передувала авторизація позичальника шляхом створення особистого кабінету, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та доступний через веб-сайт товариства https://creditkasa.com.ua. Ідентифікація відповідача, як позичальника, здійснювалась за допомогою технології системи BankID (державна система віддаленої ідентифікації, що забезпечує передавання персональних даних користувачів від банку/небанківського надавача платіжних послуг з обслуговування рахунку, в якому користувачу відкрито рахунок, до суб`єкта, який надає послугу користувачу), у якій позивач зареєстрований, як надавач послуг, з 26.10.2020р., що є загальновідомою інформацією, яка наявна у публічному доступі на веб-сайті НБУ (https://bank.gov.ua/ua/bank-id-nbu/abonents).

Про належну верифікацію та ідентифікацію відповідача в ІТС позивача свідчить наявність актуальних персональних даних відповідача в ІТС позивача (номер паспорта ID-картка, місце реєстрації, РНОКПП, номер особистого платіжного засобу). При цьому, суд бере до уваги, що платіжна картка, яка за відомостями ІТС позивача є платіжним засобом відповідача, емітована АТ «Універсал банк» (Монобанк), тобто банком, який є абонентом-ідентифікатором системи BankID з 05.07.2019р., що також є загальнодоступною інформацією.

Підписання Кредитного договору від імені відповідача здійснено за допомогою електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора в ІТС надавача послуг, де реєстрація позичальника здійснювалась з використанням каналу зв`язку через електронну поштову скриньку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». При цьому, Паспорт споживчого кредиту та сам Кредитний договір підписані різними одноразовими ідентифікаторами, що свідчить про неодноразове використання споживачем відповідного каналу зв`язку для підписання документів електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Отже зазначені обставини свідчать про пов`язаність відповідного каналу зв`язку (адреси електронної скриньки) з верифікованими системою Bank-ID персональними даними відповідача.

Підписання Кредитного договору з боку позичальника відбулось 30.01.2026р. і в той же день о 10год. 16хв. позивачем було здійснено грошовий переказ на банківську картку № НОМЕР_1 в АТ «Універсал банк» з позначкою призначення платежу «видача кредитних коштів за договором 1655-3621, 2026-01-30, ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 ».

У свою чергу відповідач, всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не надав суду будь-яких доказів на підтвердження тих обставин, що він не був зареєстрованим користувачем в ІТС позивача, не мав у користуванні банківської картки № НОМЕР_1 в АТ «Універсал банк», не отримував від позивача кредитних коштів на відповідну картку.

В цьому контексті варто звернути увагу, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

Досліджуючи питання змісту принципу добросовісності, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018р. у справі №910/1873/17 зазначив, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019р. у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У поставі від 30.05.2024р. у справі №229/7156/19 Верховний Суд зазначив, що процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів.

За обставинами даної справи суд бере до уваги, що відповідач у своєму відзиві не заперечував факт укладання кредитного договору та факт отримання кредитних коштів. Системний аналіз змісту доводів відповідача, викладених у його відзиві, свідчить, що такі доводи базуються лише на тлумаченні норм процесуального права щодо процесуальних обов`язків сторони позивача у такий спосіб, що саме позивач зобов`язаний доказувати абсолютно всі обставини спірних правовідносин, а відповідач займає виключно пасивну та заперечувальну позицію. В той же час, сукупний аналіз обставин спірних правовідносин та оцінка доказів, наданих суду та наявних в матеріалах справи, дозволяє дійти висновку, що Кредитний договір підписаний саме відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 30.01.2026р. правочину на умовах, передбачених змістом договору про відкриття кредитної лінії №1655-3621 від 30.01.2026р. Без отримання електронного листа на власну електронну поштову скриньку, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, що передбачає верифікацію користувача, кредитний договір між відповідачем та ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не був би укладений.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 22.11.2021 у справі № 234/7719/20, від 17.01.2022 у справі № 234/7723/20. Тобто судова практика у цій категорії справ є сталою.

Отже, в даному випадку, враховуючи вищевикладені мотиви та обсяг досліджених доказів, суд доходить висновку про обґрунтованість тверджень позивача про те, що відповідачем було погоджено умови кредитування за Кредитним договором та отримана на підставі такого договору кредит в розмірі 3 000 грн.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем було укладено Кредитний договір в електронній формі, в якому сторони погодили умови надання позивачем кредитних коштів відповідачу. На підставі такого договору відповідачем 30.01.2026р. було отримано кредитні кошти в сумі 3 000 грн., які він зобов`язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом, але в порушення умов договору не зробив цього. Факт надання кредитних коштів підтверджується відповідними письмовими доказами. Отже цілком обґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачем свого зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами.

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» складеного станом на 05.05.2026р., розмір заборгованості позичальника за кредитним договором №1655-3621 від 30.01.2026р. складає 7 800 грн., яка складається з наступних сум: заборгованість за кредитом - 3 000 грн.; проценти за користування кредитом - 2 850 грн.; проценти за ст. 625 ЦК України - 1 500грн.; комісія за видачу кредиту - 450 грн.

Аналіз змісту такого розрахунку свідчить, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось позивачем за період з 30.01.2026р. по 04.05.2026р. за ставкою 1% (30грн/день), а загалом нарахування процентів здійснено кредитором за 95 календарних днів користування кредитними коштами.

Зазначений розрахунок відповідає умовам, викладеним у п. 4.9-4.11, 4.14, 8.2 Кредитного договору.

Отже, станом на 04.05.2026р. розмір заборгованості зафіксований: за кредитом - 3 000грн., за відсотками за користування кредитом - 2 850 грн., за процентами за ст. 625 ЦК - 1 500 грн., за комісією за видачу кредиту - 450 грн.

Разом з тим, згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Загальновідомою є та обставина, що з 24.02.2022р. і по теперішній час на всій території України діє режим воєнного стану, а відтак з огляду на імперативний характер змісту пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК за прострочення здійснення відповідачем щомісячних платежів не підлягають задоволенню.

В контексті доводів сторони позивача суд зауважує, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, законодавцем було запроваджене особливе регулювання певних аспектів цивільних правовідносин, зокрема, на період дії в Україні воєнного стану запроваджено пільгу шляхом звільнення позичальника від відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем). Зазначена пільга введена в дію Законом України від 15.03.2022р. №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким доповнено розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 пунктом 6-1, а розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК пунктом 18.

Згідно з п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Отже у п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 та п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК з 17.03.2022р. (дата набрання чинності Законом №2120) містилися схожі за змістом норми, які передбачають звільнення на період воєнного стану позичальника за кредитним договором від обов`язку сплати штрафних санкцій на користь кредитора за прострочення виконання грошового зобов`язання. В той же час положення п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 стосувалися лише правовідносин за договором про споживчий кредит, тоді як положення п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК стосуються будь-яких правовідносин за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем). Таким чином слід виснувати, що сфера дії п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 повністю охоплюється сферою дії п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК, оскільки відносини споживчого кредитування є видом кредитних правовідносин.

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 був виключений відповідно до Закону України від 22.11.2023р. №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023р. Натомість зміни до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК дотепер законодавцем не вносилися. Отже, незважаючи на скасування п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734, на законодавчому рівні залишилась закріпленою пільга для позичальників за кредитними договорами щодо звільнення їх від відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання під час дії режиму воєнного стану. Виключення п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 обумовлено удосконаленням системи нормативно-правового регулювання правовідносин споживчого кредитування та виключенням зі спеціального закону норми, яка дублює положення окремої норми ЦК та фактично не регулює ніяких правовідносин, оскільки сфера її дії повністю охоплюється сферою регулювання п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК.

Таким чином доводи сторони позивача про наявність на теперішній час суперечності у законодавчому регулюванні питань щодо права кредитодавця на нарахування та отримання неустойки за порушення споживачем грошових зобов`язань є необґрунтованими, а на період дії режиму воєнного стану у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором про споживчий кредит, він звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК.

Аналіз змісту спірних правовідносин свідчить, що предметом позовних вимог є стягнення процентів, що обчислені відповідно до п. 8.2 Кредитного договору та положень ст. 625 ЦК України в сумі 1 500 грн., які нараховані за прострочення відповідачем сплати чергових платежів у період з 16.02.2026р. по 12.03.2026р., що мало місце в період дії режиму воєнного стану. Натомість відповідач звільнений від сплати таких штрафних санкцій на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК, а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Кредитному договорі і він користувався кредитними коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення його зобов`язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за ним обчислюється заборгованість в загальному розмірі 6 300 грн., з яких: за кредитом - 3 000 грн., за відсотками за користування кредитом - 2 850 грн., за комісією за видачу кредиту - 450 грн.

За таких обставин суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 6 300грн., що складає з урахуванням заокруглення 80,77% від ціни позову (6300грн. / 7800грн. * 100%), а відтак на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача 2 150,40 грн. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору (2 662,40грн. / 100% * 80,77%).

На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст. 7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407) заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії №1655-3621 від 30.01.2026р. в розмірі 6 300 грн. та судовий збір в розмірі 2 150,40 грн., тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 8 450,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 25 вересня 2026 року.

Головуючий: В.М. Скляренко