Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №712/2952/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 712/2952/26

Провадження № 2/711/2122/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.

при секретарі Півень С.А., Стозуб С.А.

за участі:

представника позивача Рибалки О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Представник позивача – Ткаченко М.М., який діє в порядку самопредставництва юридичної особи, як керівник ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», – звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором №014/0426/82/0829412 від 07.02.2018р. в розмірі 59 111,69грн. та судових витрат.

В обґрунтування вимог в позові зазначено, що 07.02.2018р. між АТ «Райффайзен банк» та відповідачкою був укладений кредитний договір №014/0426/82/0829412, на підставі якого відповідачці були надані кредитні кошти в сумі 23 513,75 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом на умовах, що передбачені договором. 20.09.2019р. первісний кредитор відступив право вимоги до відповідачки на користь ТОВ «Вердикт капітал», а останнє 10.01.2023р. відступило відповідне право вимоги на користь ТОВ «Коллект центр».

У зв`язку з порушенням відповідачкою порядку повернення кредитних коштів в неї утворилась заборгованість за кредитним договором №014/0426/82/0829412 від 07.02.2018р. в загальній сумі 59 111,69 грн., з яких: 21 227,94 грн. – заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 26 574,07 грн. – заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги, 8 753,99 грн. – заборгованість за нарахованими процентами з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості, 2 555,69 грн. – заборгованість за пенею та штрафами.

Оскільки відповідачка не виконує своїх зобов`язань з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути суму кредитної заборгованості, а також судові витрати, які складаються з витрат з оплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн. та оплати правової допомоги в розмірі 16 000 грн.

Відповідачка частково заперечила проти позовних вимог. В обґрунтування заперечень посилається на те, що оскільки її чоловік перебуває на військовій службі з 04.03.2022р. внаслідок його мобілізації, то на підставі п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період часу користування кредитними коштами з 04.03.2022р. кредитор не має права нараховувати відсотки за користування кредитом та штрафні санкції.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.03.2026р. матеріалами даної цивільної справи передано за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України.

30.03.2026р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

29.05.2026р. від представника відповідачки – адвокат Безвершенко І.С., яка діє на підставі ордеру серії СА №1153275 від 25.03.2026р., – на адресу суду надійшов відзив проти позову, в якому викладено заперечення відповідачки щодо позовних вимог. Додатково у відзиві викладені заперечення щодо розміру витрат позивача на правову допомогу в розмірі 16 000 грн. Відповідачка вважає, що такі витрати є завищеними та не відповідають критеріям розумності, співмірності із виконаною роботою, а їх відшкодування, за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи, матиме надмірний характер.

08.06.2026р. від позивача надійшли письмові пояснення, в яких зазначається, що відповідачка всупереч вимог п. 6.2 Кредитного договору не повідомляла ані первісного кредитора, ані його правонаступників про наявність у її чоловіка статусу військовослужбовця та наявність обставин, які впливають на умови кредитування. Оскільки умови кредитування були погоджені сторонами при підписанні кредитного договору, то кредитодавцями було правомірно нараховано заборгованість в межах строку користування кредитним лімітом, погодженого сторонами договору. Акцентується увага, що відповідачкою для підтвердження наявності пільги, передбаченої п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не надано витягу (завіреної копії) із наказу по особовому складу про призначення її чоловіка на посаду, як то передбачено у листі НБУ №14-0005/45819 від 14.06.2024р.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Рибалка О.К., який діє на підставі довіреності №42 від 07.01.2026р., – підтримав позовні вимоги в повному та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі з підстав, викладених у позові та письмових поясненнях позивача.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася та не повідомила про причини неявки, проте у відзиві викладено клопотання про розгляд справи за відсутності відповідачки та її представника, а відтак неявка відповідачки не перешкоджає розгляду справи.

17.09.2026р. суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

07.02.2018р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0426/82/0829412 (далі – Договір), за умовами якого банк видав позичальник кредит в розмірі 23 513,75 грн., а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на наступних умовах: дата надання кредиту – 07.02.2018р.; строк кредитування – 72 місяці; процентна ставка – 38,3% річних /а.с. 41-43/.

За умовами Договору повернення кредиту та сплата процентів мали здійснюватись за ануїтетною схемою шляхом щомісячних платежів до 7 числа кожного місяця в розмірі по 837,71грн., відповідно до графіку погашення кредиту, який є додатком №1 до Договору /а.с. 44-45/. Також сторонами узгоджено, що загальна вартість кредиту складає 60 815,40 грн. /а.с. 46/.

Аналогічні умови кредитування визначені у паспорті споживчого кредиту, що отриманий відповідачкою при укладанні Договору /а.с. 47-48/.

З виписки АТ «Райффайзен Банк Аваль» видно, що відповідачці 07.02.2018р. були видані кредитні кошти в сумі 23 513,75 грн. /а.с. 52-56/.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов`язань за Договором, відповідно до розрахунку АТ «Райффайзен Банк Аваль», за період з 07.02.2018р. до 17.03.2020р. утворилася заборгованість у розмірі 27 513,80 грн., з яких: 21 227,94 грн. – тіло кредиту; 3 653,31грн. – проценти за кредитом; 2 632,55 грн. – пеня /а.с. 50-51/.

20.09.2019р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-19-F, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило належне йому право вимоги до позичальників за кредитними договорами, зокрема й до ОСОБА_1 за кредитним договором №014/0426/82/0829412 в наступних розмірах: 21 227,94грн. – тіло кредиту, 3 653,31 грн. – проценти за кредитом, 2 555,69 грн. – пеня. Відступлення права вимоги відбулося 17.03.2020р., що підтверджується відповідним реєстром боржників /а.с. 57-64/.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Вердикт Капітал», за кредитним договором №014/0426/82/0829412 станом на 10.01.2023р. загальна сума заборгованості становить 50 357,70 грн., з яких: 21 227,94 грн. – тіло кредиту; 26 574,07 грн. – проценти за кредитом; 2 555,69грн. – пеня /а.с. 51/.

10.01.2023р. ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги на користь ТОВ «Коллект Центр» на підставі договору відступлення права вимоги №10-01/2023. Згідно з реєстром боржників до вказаного договору сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №014/0426/82/0829412 визначена у розмірі 50 357,70 грн., з яких: 21 227,94 грн. – тіло кредиту; 26 574,07 грн. – проценти за кредитом; 2 555,69 грн. – пеня /а.с. 66-78/.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеного ТОВ «Коллект Центр», розмір заборгованості відповідачки за Договором станом на 09.02.2026р. складає 59 111,69 грн., з яких: 21 227,94 грн. – тіло кредиту; 35 328,06 грн. – проценти за кредитом; 2 555,69 грн. – пеня /а.с. 79/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачкою не виконане грошове зобов`язання за Договором в добровільному порядку, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі – Закон №1734).

Статтею 509 ЦК встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 1054, 1055 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства, що передбачений статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію.

За матеріалами справи судом встановлено, що 07.02.2018р. відповідачкою було отримано у кредит кошти в сумі 23 513,75 грн. на умовах Договору №014/0426/82/0829412 від 07.02.2018р. Всупереч умов договору відповідачка не здійснювала належним чином кредитних платежів, внаслідок чого має заборгованість перед кредитором.

Набуття позивачем права вимоги до відповідачки, яке належало первісному кредитору, обумовлено дійсністю договорів про відступлення права вимоги №114/2-19-F1 від 20.09.2019р., укладеного між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», та договору про відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023р., укладеного між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР». Проте дотепер наявна за кредитним договором заборгованість не погашена відповідачкою.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що сторонами не заперечується факт укладання відповідачкою Договору №014/0426/82/0829412 від 07.02.2018р., умови кредитування, а також та обставина, що відповідачка не здійснила виконання своїх зобов`язань належним чином. Факт надання кредитних коштів підтверджується відповідними письмовими доказами та також визнається сторонами. Отже цілком обґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачкою свого зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Натомість відповідачка заперечує щодо розміру нарахованих їй відсотків за користування кредитом, а також щодо наявності підстав для стягнення з неї пені, посилаючись на наявність правових підстав для звільнення її від сплати процентів за період з 04.03.2022р. по 09.01.2023р., а також від сплати пені.

За матеріалами справи судом встановлено, що з 08.09.2001р. позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується копією відповідного свідоцтва про шлюб /а.с. 142/.

Чоловік позивачки з 04.03.2022р. до 11.03.2026р. перебував на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка та відповідними довідками військової частини від 15.04.2025р. та від 11.03.2026р. (форма 5).

Загальновідомою є та обставина, що з 24.02.2022р. і по теперішній час на території України діє режим воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Отже слід виснувати, що з 24.02.2022р. і по теперішній час на території України діє особливий період в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Положеннями пункту 15 статті 14 Закону України №2011-ХІІ від 20.12.1991 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011), в редакції згідно із Законом України №3633-ІХ від 11.04.2024 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», що набула чинності з 18.05.2024, передбачено, що «військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави».

Аналіз вищенаведених норм законодавства свідчить, що відповідачка має право на застосування до неї пільг, передбачених п. 15 ст. 14 Закону №2011, як дружина військовослужбовця, який був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період на весь час його призову. Натомість слід зазначити, що відповідна норма закону набрала чинності 18.05.2024р., а відтак право відповідачки на застосування до неї пільг, передбачених п. 15 ст. 14 Закону №2011, стосується періоду часу, починаючи з 18.05.2024р. Зазначений висновок обумовлений засадами дії законодавчих норм у часі, відповідно до яких закон не має зворотної дії і розповсюджується на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності.

В той же час аналіз змісту позовних вимог та наданих позивачем розрахунків свідчить, що предметом спору в даному випадку є залишок заборгованості за тілом кредиту в розмірі 21 227,94грн. та проценти в розмірі 35 328,06 грн. за користування кредитом, що нараховані кредитором та обчислені за період з 07.03.2018р. по 06.02.2024р. Отже доводи відповідачки про застосовність до неї пільг, передбачених п. 15 ст. 14 Закону №2011, є помилковими.

Аналіз змісту наданих позивачем розрахунків свідчить, що вони є арифметично вірними, а сума процентів обчислена відповідно до умов п. 1.1.8, 2.2 Договору за ставкою 38,3% річних та в межах строку дії Договору, що був погоджений відповідачкою з первісним кредитором /а.с. 50, 51, 79/.

Також суд бере до уваги, що обчислення залишку заборгованості за тілом кредиту та процентами здійснювалось первісним кредитором з врахуванням платежів, які були сплачені відповідачкою на виконання її кредитних зобов`язань протягом періоду часу з 07.02.2018р. до 17.03.2020р. (останній платіж 07.10.2019р. на суму 622,25грн.) /а.с. 50-51, 52-56/.

Будь-яких обставин, які б свідчили про невірність розрахунків кредитора чи неврахування якихось платежів, які здійснювались відповідачкою, але не враховані кредитором при обчисленні залишку заборгованості, суду не надано. Отже, всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідачкою не надано доказів на спростування здійснених позивачем розрахунків в частині обчислення розміру залишку кредитної заборгованості за тілом кредиту та процентами.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення залишку заборгованості за тілом кредиту в розмірі 21 227,94 грн. та процентами за користування кредитом в розмірі 35 328,06 грн. є обґрунтованими і правомірними, а тому підлягають до задоволення.

Стосовно доводів сторін щодо правомірності вимог про стягнення пені, то суд зауважує наступне.

За змістом наданих позивачем розрахунків судом встановлено, що вимоги про стягнення пені ґрунтуються на тому, що відповідна пеня була нарахована первісним кредитором за порушення відповідачкою її договірних зобов`язань, а саме за прострочення здійснення чергових платежів, що стосується періоду часу з 01.10.2019р. по 29.02.2020р. Сума нарахувань такої пені складала 2 632,55 грн. /а.с. 50/.

Разом з тим, відповідно до змісту договору про відступлення права вимоги №114/2-19-F від 20.09.2019р., а також змісту реєстру боржників від 17.03.2020р., предметом відступлення від первісного кредитора до ТОВ «Вердикт Капітал» було право вимоги до відповідачки щодо пені в межах суми 2 555,69 грн. В подальшому, жоден з правонаступників первісного кредитора не здійснював нарахування штрафних санкцій відповідачці за порушення нею умов повернення кредитних коштів.

Право первісного кредитора на нарахування пені у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення передбачено п. 10.3 Договору. Сума пені в розмірі 2 555,69 грн., що нарахована внаслідок прострочення відповідачкою кредитних платежів за період з 01.10.2019р. по 29.02.2020р., обчислена арифметично вірно з врахуванням розміру прострочених платежів. Будь-яких обставин, які б свідчили про наявність правових підстав для звільнення відповідачки від сплати пені, судом не встановлено, а відтак позовні вимоги в цій частині є також обґрунтованими.

Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачкою було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі і вона користувалась кредитними коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачкою допущене порушення її зобов`язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за нею обчислюється заборгованість в загальному розмірі 59 111,69 грн., з яких: 21 227,94грн. – тіло кредиту; 35 328,06 грн. – проценти за кредитом; 2 555,69 грн. – пеня.

За таких обставин суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

При цьому при вирішенні даного спору, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн. та оплати послуг правової допомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а відтак на підставі ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідачки 2 662,40 грн. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги від 01.07.2024р. №01-07/2024; заявка на надання юридичної допомоги №1413 від 01.01.2026р.; витяг з акту №18 про надання юридичної допомоги від 30.01.2026р.

Позивачем заявлено вимогу про компенсацію йому за рахунок відповідачки витрат з оплати правової допомоги адвоката в сумі 16 000 грн. Відповідачка заперечувала щодо обґрунтованості таких вимог посилаючись на невідповідність такої суми витрат принципам співмірності та розумності.

Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18, від 24.10.2019р. у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020р. у справі № 904/3583/19.

Також у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:

- надання юридичних консультацій (2 години, загальна вартість 4 000 грн.);

- складання позовної заяви (4 години, загальна вартість 12 000 грн.).

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною.

Представництво інтересів позивача здійснювалось партнерами адвокатського об`єднання «Лігал Ассістанс», з яким позивачем укладено договір про надання правової допомоги за різними напрямками юридичної діяльності, а оплата таких послуг здійснюється без їх деталізації.

Оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 16 000 грн. є необґрунтованою та не співмірною з реальним обсягом правової допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультаціями, складанням процесуальних документів).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 5 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи, ціну позову, а також результат розгляду справи судом та зміст і значення остаточного рішення суду для сторін.

Таким чином, загальна сума судових витрат, які слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача складає 7 662,40грн. (2 662,40грн. + 5 000грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження – ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 44276926; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, 01133) заборгованість за Договором №014/0426/82/0829412 від 07.02.2018р. в розмірі 59 111,69грн. та судові витрати в загальній сумі 7 662,40 грн., тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 66 774,09грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 25 вересня 2026 року.

Головуючий : В.М. Скляренко