Вирок від 28 вересня 2026 р. у справі №405/3186/25 — Подільський районний суд міста Кропивницького

Справа № 405/3186/25

Провадження № 1-кп/405/153/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Подільський районний суд міста Кропивницького в складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

при секретарях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кропивницький кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025121130000247 від 16.04.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровограда, громадянина України, не працевлаштованого, не одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

-14.01.2011 Бобринецьким районним судом Кіровоградської області за ч.3 ст.28 ч.2 ст.122, ч.4 ст.187, ч.3 ст.146, ч.2 ст.147, ч.3 ст.28 ч.1 ст.125, ч.4 ст.189, ст.70 КК України до 8 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, належному останньому на праві власності, та штрафу в розмірі п`ятдесят неоподаткованих мінімумів доходів громадян, 11.01.2016 звільнений від відбування основного покарання у виді позбавлення волі як такий що повністю відбув покарання,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.129 КК України,-

за участі

прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

потерпілої ОСОБА_8 ,

захисників – адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

встановив:

15.04.2025 близько 11:00 год. ОСОБА_4 , знаходився біля квартири АДРЕСА_2 , де звернувся до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з приводу викликати його співмешканку ОСОБА_11 . Після повідомлення ОСОБА_8 про відсутність ОСОБА_11 у ОСОБА_4 виник умисел на висловлення потерпілій погрози вбивством з метою її залякування та впливу на її поведінку у зв`язку з розшуком своєї співмешканки.

Реалізовуючи свій протиправний умисел, діючи умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи, що висловлена ним погроза може викликати у потерпілої реальне побоювання за своє життя, в зв`язку з можливістю реалізації висловленого ним наміру, ОСОБА_4 , перебуваючи біля ОСОБА_8 , з мотивів впливу на поведінку потерпілої та залякування останньої, дістав з лівої кишені куртки, яка була на ньому одягнена, корпус бойової осколкової гранати 30-мм гранатометного пострілу «RHV-HEF» (типу ВОГ - 17 М), виробництва підприємства «Арсенал», Болгарія (2018 року – згідно маркувального позначення на корпусі) з засобом підриву, а саме уніфікований бойовий підривач ручних дистанційної дії типу УЗРГМ (УЗРГМ - 2), виробництва СРСР (1977 року - згідно маркувального позначення на важелі), які в поєднаному між собою стані являються саморобним вибуховим пристроєм типу «ручна граната» та висловив погрозу кинути вказану ручну гранату до приміщення квартири ОСОБА_8 , тим самим погрожуючи позбавленням її життя.

Внаслідок вказаних дій ОСОБА_4 , з урахуванням обстановки, що склалася, форми і характеру дій, останній вчинив погрозу вбивством потерпілої ОСОБА_8 , які остання сприйняла як реальну загрозу її життю.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та пояснив, що точної дати і часу події не пам`ятає, однак дату, час та місце події, зазначені в обвинувальному акті, не оспорює.

Потерпілу ОСОБА_8 знає близько чотирьох років, також знайомий з її донькою та чоловіком останньої. У день події він розшукував свою співмешканку ОСОБА_12 , оскільки не знав, де вона перебуває, та припускав, що вона могла знаходитися у потерпілої, з якою часто спілкувалася. До приходу за місцем проживання потерпілої він телефонував їй, а сам у цей час гуляв із собакою.

Прийшовши до будинку, постукав у двері, після чого до нього вийшла донька потерпілої, яку він попросив покликати ОСОБА_8 , оскільки саме остання спілкувалася з його співмешканкою. Потерпіла вийшла до нього у під`їзд. Під час їхнього спілкування до них вибігли діти, які гладили його собаку. На його запитання щодо місцезнаходження співмешканки потерпіла відповіла, що останньої у квартирі немає. Після цього він повідомив, що почекає на вулиці. Потерпіла зайшла до квартири, згодом вийшла до нього, після чого за допомогою її телефону їм вдалося зв`язатися з його співмешканкою.

Перебуваючи разом із потерпілою на вулиці, він побачив під лавкою предмет, схожий на гранату. За зовнішнім виглядом предмет нагадував гранати, які він раніше бачив лише на зображеннях, однак мав незвичний вигляд та відрізнявся від типової гранати. Обвинувачений зазначив, що раніше досвіду поводження зі зброєю чи вибуховими пристроями не мав.

За словами обвинуваченого, він одразу зрозумів, що виявлений предмет може бути гранатою та становити небезпеку, після чого підняв його, показав потерпілій та сказав, що це граната. Далі попросив потерпілу викликати працівників поліції, щоб вони прибули і забрали цей предмет. При цьому обвинувачений підтвердив, що на той момент у потерпілої при собі був мобільний телефон, яким вони безпосередньо перед цим користувалися для зв`язку з його співмешканкою. На запитання суду, чому за таких обставин для виклику поліції потерпілій необхідно було йти до квартири, обвинувачений цього пояснити не зміг.

Після цього потерпіла пішла до квартири. Виявлений предмет обвинувачений поклав до лівої кишені своєї куртки та продовжував тримати його при собі. На запитання суду, з якої причини він, усвідомлюючи, за власними словами, що предмет є гранатою та може становити небезпеку, підняв його із землі та поклав до кишені, ОСОБА_4 пояснив, що зробив це машинально.

Надалі, приблизно через 10–15 хвилин після того, як потерпіла пішла до квартири, він також піднявся до квартири потерпілої, продовжуючи мати при собі у лівій кишені куртки вказаний предмет. При цьому, за його словами, він достовірно знав, що у квартирі перебували потерпіла, її донька та діти. Пояснив, що до квартири підійшов для того, щоб попросити поставити його мобільний телефон на зарядку, оскільки той розрядився. На запитання суду, чому він, вважаючи предмет небезпечною гранатою, не залишився чекати працівників поліції на вулиці, а підійшов із цим предметом до квартири, де перебували люди та діти, переконливого пояснення не надав.

Обвинувачений заперечив, що під час спілкування з потерпілою поводився агресивно, ображав її або висловлював на її адресу будь-які погрози. Водночас визнав, що був емоційно схвильований та ображений на співмешканку через те, що вона протягом дня була відсутня, у зв`язку з чим міг емоційно висловлюватися під час телефонної розмови з нею, однак такі висловлювання, за його словами, були адресовані співмешканці, а не потерпілій.

ОСОБА_4 також заперечив, що встановлював будь-який строк для прибуття співмешканки, висував потерпілій будь-які вимоги чи говорив фразу про те, що в ОСОБА_12 є десять хвилин, щоб приїхати, інакше він кине гранату до квартири. Зазначив, що таких слів не висловлював. Предмет, схожий на гранату, показував лише ОСОБА_8 , оскільки вона перебувала поруч із ним, і зробив це, за його словами, виключно з метою повідомлення працівників поліції та подальшого вилучення цього предмета.

На момент прибуття працівників поліції він, за його словами, розмовляв зі співмешканкою по телефону потерпілої, в одній руці тримав повідець із собакою, а предмет, схожий на гранату, знаходився в лівій кишені його куртки. При цьому потерпіла, її донька та діти, за його спостереженнями, поводилися спокійно та ознак переляку не виявляли.

Після прибуття працівників поліції він одразу повідомив їм про те, де, за його словами, знайшов гранату, та пояснив, що поліцію було викликано саме для того, щоб вона забрала цей предмет. Водночас працівники поліції повідомили йому, що він нібито погрожував щось підірвати. Обвинувачений припустив, що працівники поліції могли неправильно зрозуміти його поведінку та висловлювання, оскільки на той момент він перебував в емоційному стані через відсутність співмешканки.

ОСОБА_4 пояснив, що на момент прибуття поліції вже спілкувався зі співмешканкою телефоном і знав, що вона має приїхати. За його словами, співмешканка дійсно приїхала, однак, побачивши здалеку працівників поліції та ситуацію біля будинку, до них не підійшла. У зв`язку з цим обвинувачений вважав, що будь-яких причин погрожувати потерпілій у нього не було, та наголосив, що умислу підірвати потерпілу, її житло чи будь-кого з присутніх він не мав.

Обвинувачений також зазначив, що йому невідомо про наявність у потерпілої причин його обмовляти. Разом із тим пояснив, що після події спілкувався з потерпілою, яка, за його словами, повідомляла, що підписала складені працівниками поліції документи, не читаючи їх, а згодом не бажала змінювати раніше надані показання, побоюючись відповідальності за повідомлення неправдивих відомостей. Також, за твердженням обвинуваченого, потерпіла висловлювала згоду на примирення.

Крім того, ОСОБА_4 пояснив, що після допиту потерпілої в судовому засіданні запитував її, чому вона надала саме такі показання. За його словами, потерпіла відповіла, що у разі зміни раніше наданих показань це могло б виглядати так, ніби вона повідомляє неправду, за що передбачена кримінальна відповідальність. Обвинувачений також зазначив, що коли потерпіла не з`являлася в окремі судові засідання, він зустрічався з нею та просив прийти до суду і повідомити обставини події так, як вони, на його думку, відбувалися.

Обвинувачений наголосив, що конфлікту чи сварки між ним та ОСОБА_8 не було, насильницьких дій щодо неї він не вчиняв, а зі своєю співмешканкою після зазначених подій продовжує перебувати у стосунках та проживати разом.

Щодо відомостей про себе ОСОБА_4 повідомив, що має середню технічну освіту за спеціальністю «фінансист», раніше досвіду поводження зі зброєю чи вибуховими пристроями не мав, проходив військову службу, однак самовільно залишив військову частину та не впевнений, чи має намір повернутися до проходження служби.

У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 надала показання про те, що обвинувачений є її знайомим. Навесні 2025 року потерпіла перебувала вдома, у квартирі, яку орендувала за адресою: АДРЕСА_3 , разом із донькою – ОСОБА_13 , двома її дітьми та ще двома своїми дітьми. У першій половині дня їй зателефонував обвинувачений та запитав, чи не знає вона, де знаходиться його співмешканка ОСОБА_12 . Потерпіла відповіла, що не знає. Через деякий час обвинувачений прийшов до неї до дому та повторно запитав, де знаходиться ОСОБА_12 , на що потерпіла відповіла, що їй це невідомо. Розмова з обвинуваченим відбувалася біля входу до під`їзду. Після цього обвинувачений зателефонував ОСОБА_12 та сказав, що або вона зараз прийде сюди, або буде «феєрверк», оскільки він кине гранату у квартиру. ОСОБА_12 наче їхала чи йшла до них, однак так і не приїхала. Обвинувачений дав їй 20–30 хвилин на те, щоб вона прийшла. Вказаний час минув, однак ОСОБА_12 не прийшла. Потерпіла запитала в обвинуваченого: «При чому тут діти?». Після цього вона зайшла в квартиру до старшої доньки та повідомила їй про ситуацію. За її вказівкою донька викликала поліцію. Працівники поліції приїхали дуже швидко та затримали обвинуваченого. Після цього потерпілій стало погано, однак не через обвинуваченого, а через особисті проблеми зі здоров`ям, у зв`язку з чим їй викликали швидку медичну допомогу. Обвинувачений показував потерпілій сірий залізний предмет, назвав його гранатою та сказав, що кине її. Коли потерпіла побачила цей предмет, їй стало страшно за своє життя та дітей, у зв`язку з чим вона повірила обвинуваченому. З ОСОБА_12 потерпіла знайома близько двох років, а з обвинуваченим – близько одного року. Їй відомо, що ОСОБА_12 та обвинувачений проживали разом. ОСОБА_12 нещодавно народила, однак хто є батьком дитини, потерпілій невідомо. ОСОБА_12 жалілася потерпілій, що вони з обвинуваченим то сварилися, то мирилися. На момент події обвинувачений був тверезий, поводився наче спокійно, однак трохи нервував. Потерпіла зазначила, що її донька злякалася, у зв`язку з чим за її вказівкою викликала поліцію. Обвинуваченому було відомо, де проживає потерпіла, оскільки раніше він разом з ОСОБА_12 іноді приходив до неї пити каву. Після приїзду працівників поліції потерпіла бачила, як вони дістали з кишені обвинуваченого якийсь предмет та наче сказали, що він осколочний. Щодо міри покарання потерпіла вважає, що обвинуваченому має бути призначене покарання відповідно до закону, у межах закону, на розсуд суду.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_13 надала показання про те, що потерпіла є її матір`ю, а обвинувачений – просто знайомий. У 2025 році, після 10 години ранку, точного часу свідок не пам`ятає, обвинувачений прийшов до неї та її матері за адресою: АДРЕСА_3 , та почав запитувати про свою співмешканку ОСОБА_12 , зокрема чи не бачили вони її та чи не приходила вона, оскільки ОСОБА_12 повідомила йому, що поїхала до них. Спочатку з обвинуваченим розмовляла свідок, після чого він попросив покликати її матір. Вони повідомили йому, що ОСОБА_12 у них немає. Після цього з квартири до обвинуваченого вийшла мати свідка, і вони спілкувалися. Потім мати зайшла до квартири, а до обвинуваченого знову вийшла свідок, після чого вони перекинулися кількома словами. Після цього свідок зайшла до квартири, а до обвинуваченого знову вийшла її мати. Про що саме та яким чином мати свідка спілкувалася з обвинуваченим, свідку невідомо, оскільки на той момент її вже не було поруч. Згодом мати зайшла до квартири, була дуже злякана та повідомила, що вони телефонували ОСОБА_12 і що у обвинуваченого є граната, яку вона бачила. Після цього до квартири підійшов обвинувачений, коли вона відкрила йому двері, то останній повідомив, що в ОСОБА_12 є десять хвилин, щоб прийти, оскільки, якщо вона не прийде, він кине гранату. Після того, як діти почули про гранату, вони почали кричати, бігати по квартирі та ховатися під ліжко, у зв`язку з чим свідок одразу набрала номер 102. Після цього приїхали працівники поліції. Обвинувачений був наче адекватний, але нервовий. Саму гранату свідок не бачила, а бачила лише, що в кишені обвинуваченого щось є, саму гранату бачила мати. Після того як приїхали працівники поліції, їм показали цю гранату в розібраному вигляді. Після цього матері свідка стало погано, у зв`язку з чим її забрала швидка медична допомога. На фоні чого саме їй стало погано, свідку невідомо.

Окремі об`єктивні обставини події, які не заперечуються самим обвинуваченим, а також показання потерпілої та свідка підтверджуються сукупністю інших належних і допустимих доказів, досліджених у судовому засіданні, а саме:

- протоколом огляду предмета від 12 травня 2025 року, яким зафіксовано огляд оптичного диска формату DVD-R, на якому виявлено один аудіофайл тривалістю 4 хвилини 32 секунди. Під час його відтворення встановлено, що аудіозапис містить розмову між диспетчером спеціальної лінії «102» та ОСОБА_13 , а також прослуханим під час судового розгляду аудіозаписом, який міститься на оптичному диску формату DVD-R.

У ході розмови ОСОБА_13 повідомила, що біля будинку за адресою: АДРЕСА_4 , перебуває чоловік на ім`я ОСОБА_14 , який розшукує свою співмешканку ОСОБА_12 . За словами заявниці, цей чоловік показав їй предмет, схожий на гранату, який тримав у кишені, та заявив, що, якщо ОСОБА_12 не з`явиться протягом десяти хвилин, він кине гранату безпосередньо до квартири АДРЕСА_5 , у якій перебувають четверо дітей. Також він наказав вивести дітей із квартири.

На запитання диспетчера ОСОБА_13 підтвердила, що особисто бачила продемонстрований їй предмет, та описала його як предмет зеленого кольору циліндричної форми, схожий на банку, із чекою. Вона зазначила, що на момент здійснення виклику чоловік перебував біля будинку та ходив із собакою, а також описала його одяг і зовнішні ознаки собаки. Наприкінці розмови диспетчер повідомив заявницю про направлення наряду поліції (т.1 а.с. 26-30);

- копією протоколу особистого обшуку затриманого та огляду речей, що знаходяться при ньому від 15.04.2025 з фототаблицею, з гідно якого у присутності понятих під час обшуку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який одягнутий у білі спортивні кросівки, чорні спортивні штани, коричневу куртку та сіру спортивну кофту, у останнього в лівій кишені коричневої куртки виявлено предмет – саморобний вибуховий пристрій типу «ХАТТАБКА» на базі 30-мм осколкової гранати з маркуванням: 30-mm RHV-HEF 10 (у двійному колі) - 07-18 A-IX-1 та підривача типу УЗРГМ 125-77 УЗРГМ-583. Корпус предмету, підривач та змиви з них поміщено до спецпакетів У фототаблиці розміщені фото корпусу предмету та підривача, а також прибудинкова територія за адресою: м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, буд. 3/5 (т.1 а.с.35-41);

- копією довідки про категорію вибухонебезпечності виявлених вибухових матеріалів від 15.04.2025 Управління вибухотехнічної служби ГУНП в Кіровоградській області, згідно якої під час перевірки/огляду 30 мм гранатометний постріл без підривача з маркуванням 30-mm RHV-HEF 10 (у двійному колі) - 07-18 A-IX-1 iCR 0220351 встановлено, що зазначений об`єкт належить до категорії друга (небезпечний) і вимагає таких заходів безпеки: не піддавати термічним діям та механічним пошкодженням (т.1 а.с.43);

- копією акту перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів від 15.04.2025 Управління вибухотехнічної служби ГУНП в Кіровоградській області, згідно якої здійснено починаючи з 14 год. 31 хв. огляд групою спеціалістів-вибухотехників об`єкту за адресою: м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 3/5, а саме оглянуто ліву кишеню куртки гр. ОСОБА_4 , 1984 року народження, в який виявлено та вилучено СВП типу «Хатабка» на базі 30мм гранатометного пострілу та підривача типу УЗРГМ (т.1 а.с.44);

- копією висновка експерта від 16.04.2025 №СЕ-19/112-25/5234-ВТХ, згідно якого:

1. Два предмети, надані на дослідження, є:

- корпусом бойової осколкової гранати 30-мм гранатометного пострілу «RHV-HEF» (типу ВОГ-17М), виробництва підприємства «Арсенал», Болгарія (2018 року - згідно маркувального позначення на корпусі) з саморобною втулкою в горловині;

- засобом підриву, а саме - уніфікованим бойовим підривачем ручних гранат дистанційної дії типу УЗРГМ (УЗРГМ-2), виробництва СРСР (1977 року - згідно маркувального позначення на важелі).

2. Два предмети, надані на дослідження, поєднуються між собою по різьбовому з`єднанню.

3. Два предмети, надані на дослідження, в поєднаному між собою стані являють саморобний вибуховий пристрій типу «ручна граната» (придатний до здійснення вибуху після видалення запобіжної чеки та вивільнення важеля на підривачі, що відноситься до категорії боєприпасів.

Поєднання корпусу бойової осколкової гранати 30-мм гранатометного пострілу «RHV-HEF» (типу ВОГ-17М) з бойовим уніфікованим підривачем ручних гранат дистанційної дії типу УЗРГМ (УЗРГМ-2) по різьбовому з`єднанню регламентованої перехідної втулки, що була вкручена в горловину корпусу-гранати, не передбачено конструктивним улаштуванням та призначенням зазначених виробів.

У військових колах подібний саморобний вибуховий пристрій називається «Хаттабка» (т.1 а.с.50-66);

- копією акта знищення (знешкодження) вибухових матеріалів або таких, що їх нагадують від 16.04.2025 №123 Управління вибухотехнічної служби ГУНП в Кіровоградській області, згідно якого знищено саморобний вибуховий пристрій типу «ХАТТАБКА» на базі 30-мм осколкової гранати з маркуванням: 30-mm RHV-HEF 10 (у двійному колі) - 07-18 A-IX-1 та підривача типу УЗРГМ 125-77 УЗРГМ-583 (т.1 а.с.67, 68).

Також судом були дослідженні надані стороною обвинувачення витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань (т.1 а.с. 1, 34), які в розумінні ст.84 КПК України не є доказами та не можуть підтверджувати доведеність вини ОСОБА_4 .

Крім того, судом досліджені надані: заява потерпілої про вчинення кримінального правопорушення (т.1 а.с.11) Суд зазначає, що заява про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.129 КК України, виходячи з положень глави 4 КПК України, не є доказом у кримінальному провадженні. Водночас дана заява є підтвердженням законності збирання доказів, так як відповідно до п.1 ч.1 ст.477 КПК України дане кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення та може бути розпочате слідчим, дізнавачем, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінального правопорушення, передбаченого зокрема ч.1 ст.129 КК України (погроза вбивством без обтяжуючих обставин). В свою чергу сторонами не ставилось під сумнів допустимість наданих суду доказів.

Стандарт доведення обвинувачення поза розумним сумнівом, який є усталеною правовою позицією (рішення «Кобець проти України» в тому числі), означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Оцінюючи досліджені під час судового розгляду докази відповідно до вимог ст. 94 КПК України, кожний з них з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність – з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом.

На початку судового розгляду ОСОБА_4 винуватість у пред`явленому обвинуваченні не визнав. Разом із тим саме по собі невизнання обвинуваченим вини не спростовує обвинувачення та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими дослідженими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КК України кримінальна відповідальність настає за погрозу вбивством за наявності реальних підстав побоюватися здійснення такої погрози.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 441/845/17, провадження № 51-8328км18, зазначив, що для кваліфікації дій за ч. 1 ст. 129 КК України не має значення, чи мав винний намір у подальшому фактично реалізувати висловлену погрозу вбивством. Визначальним є встановлення того, чи були у потерпілого реальні підстави побоюватися здійснення такої погрози.

В ухвалі від 21 лютого 2022 року у справі № 473/1078/21 Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду виходив із того, що реальність погрози підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням як суб`єктивного сприйняття її потерпілим, так і об`єктивних обставин, за яких така погроза була висловлена, зокрема її форми та характеру, обстановки події, поведінки винного, а також взаємовідносин між учасниками події.

Оцінюючи показання ОСОБА_4 , суд враховує, що обвинувачений, заперечуючи факт висловлення погрози, водночас не оспорює значну частину об`єктивних обставин події. Так, він підтвердив, що прибув за місцем проживання ОСОБА_8 саме з метою встановлення місцезнаходження своєї співмешканки, спілкувався з потерпілою, був емоційно схвильований у зв`язку з відсутністю співмешканки, мав при собі предмет, який сам сприймав як гранату, демонстрував його потерпілій, після чого поклав до лівої кишені куртки та продовжував носити при собі до прибуття працівників поліції.

Водночас версія обвинуваченого про те, що гранату він випадково виявив під лавкою, а демонстрував потерпілій виключно з метою виклику працівників поліції та подальшого вилучення цього предмета, не узгоджується з установленою судом послідовністю подій та спростовується сукупністю досліджених доказів, оцінка яких наведена нижче.

Так, за показаннями самого ОСОБА_4 , після виявлення предмета він одразу зрозумів, що той може бути гранатою та становити небезпеку, у зв`язку з чим нібито попросив потерпілу викликати поліцію. Разом із тим обвинувачений підтвердив, що на той момент у ОСОБА_8 при собі перебував мобільний телефон, яким вони безпосередньо перед цим користувалися для зв`язку з його співмешканкою. На запитання суду, з якої причини за таких обставин для здійснення виклику поліції потерпілій необхідно було залишати його та йти до квартири, ОСОБА_4 цього пояснити не зміг.

Не узгоджується із заявленою ним метою убезпечити оточуючих і подальше поводження з предметом. Усвідомлюючи, за власними словами, що предмет є гранатою та становить небезпеку, ОСОБА_4 не залишив його на місці до прибуття відповідних служб та не відійшов від нього на безпечну відстань, а підняв, взяв до рук та поклав до лівої кишені своєї куртки. При цьому обвинувачений зазначав, що раніше досвіду поводження зі зброєю чи вибуховими пристроями не мав. На запитання суду щодо причин таких дій пояснив лише, що зробив це «машинально», що не узгоджується з одночасним твердженням самого обвинуваченого про усвідомлення ним небезпечних властивостей виявленого предмета.

Крім того, приблизно через 10–15 хвилин після того, як потерпіла пішла до квартири, ОСОБА_4 , продовжуючи мати при собі у кишені предмет, який сам вважав небезпечною гранатою, підійшов до квартири потерпілої, хоча, за його ж показаннями, достовірно знав про перебування там ОСОБА_8 , її доньки та дітей. Обвинувачений пояснив таку поведінку необхідністю передати свій мобільний телефон для заряджання. Разом із тим таке пояснення не узгоджується з його одночасним твердженням про усвідомлення небезпечності предмета та необхідність очікувати прибуття працівників поліції для його вилучення.

Наведені суперечності у показаннях обвинуваченого, оцінені у сукупності з іншими дослідженими судом доказами, свідчать про те, що його версія щодо випадкового виявлення гранати та виключно безпечної мети подальшого поводження з нею не відповідає фактичним обставинам, установленим під час судового розгляду, у зв`язку з чим суд її відхиляє.

Із показань потерпілої ОСОБА_8 встановлено, що ОСОБА_4 , розшукуючи свою співмешканку ОСОБА_12 , прибув за місцем її проживання та після повідомлення про відсутність останньої заявив, що у разі її неприбуття буде «феєрверк» та він кине гранату до квартири. При цьому обвинувачений продемонстрував потерпілій металевий предмет, який назвав гранатою, та повідомив про намір його застосувати. Потерпіла зазначила, що сприйняла такі дії та висловлювання реально, оскільки злякалася за своє життя та життя дітей.

Показання потерпілої щодо змісту висловленої погрози узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_13 , яка повідомила, що після спілкування з обвинуваченим її мати повернулася до квартири у зляканому стані та повідомила про наявність у ОСОБА_4 гранати. У подальшому обвинувачений особисто підійшов до квартири та повідомив ОСОБА_13 , що в ОСОБА_12 залишилося десять хвилин, а якщо вона не прийде, він кине гранату. Після цього ОСОБА_13 зателефонувала на спеціальну лінію «102».

Отже, ОСОБА_13 безпосередньо сприймала висловлення ОСОБА_4 погрози застосувати гранату, а її показання в цій частині узгоджуються з показаннями потерпілої.

Вказані обставини підтверджуються також дослідженим у судовому засіданні аудіозаписом звернення ОСОБА_13 на спеціальну лінію «102». Із його змісту встановлено, що під час розвитку події ОСОБА_13 повідомила диспетчеру про чоловіка на ім`я ОСОБА_14 , який розшукував свою співмешканку ОСОБА_12 та заявляв, що у разі її неприбуття протягом десяти хвилин кине гранату до квартири АДРЕСА_5 , в якій перебували діти. Також заявниця повідомила про місцезнаходження обвинуваченого та надала його опис.

Зазначена обставина безпосередньо спростовує твердження ОСОБА_4 про те, що працівники поліції могли неправильно зрозуміти його поведінку чи висловлювання та помилково сприйняти їх як погрозу. Відомості про погрозу кинути гранату до квартири були повідомлені ОСОБА_13 оператору спеціальної лінії «102» під час розвитку події та ще до прибуття працівників поліції. Отже, зміст повідомленої погрози не міг бути наслідком подальшого неправильного сприйняття або тлумачення поведінки обвинуваченого працівниками поліції.

Суд враховує наявність певних розбіжностей між показаннями ОСОБА_13 у судовому засіданні та змістом її звернення на лінію «102» у частині того, чи бачила вона особисто предмет, який обвинувачений називав гранатою. У судовому засіданні свідок зазначила, що безпосередньо гранату не бачила, а помітила лише наявність певного предмета в кишені обвинуваченого, тоді як під час звернення до поліції описувала предмет, схожий на гранату.

Разом із тим зазначена розбіжність не стосується істотної для цього кримінального провадження обставини – факту висловлення ОСОБА_4 погрози кинути гранату до квартири. У цій частині показання свідка є послідовними та узгоджуються як із показаннями потерпілої, так і зі змістом її безпосереднього звернення на лінію «102».

Не знайшло підтвердження й твердження обвинуваченого про те, що потерпіла, її донька та діти до прибуття поліції поводилися спокійно та не виявляли ознак переляку. ОСОБА_8 безпосередньо в судовому засіданні зазначила, що після демонстрації предмета та висловлення погрози злякалася за власне життя та життя дітей. ОСОБА_13 повідомила, що її мати повернулася до квартири у зляканому стані, а після повторного висловлення обвинуваченим погрози діти почали кричати, бігати по квартирі та ховатися під ліжко, після чого вона одразу звернулася на спеціальну лінію «102». Наведена поведінка потерпілої та інших осіб узгоджується з реальним сприйняттям висловленої погрози.

Наявність у ОСОБА_4 предмета, про застосування якого він погрожував, підтверджується іншими дослідженими судом доказами.

Так, відповідно до протоколу особистого обшуку затриманого від 15 квітня 2025 року у лівій кишені куртки ОСОБА_4 виявлено та вилучено корпус 30-мм осколкової гранати та підривач типу УЗРГМ. Вказана обставина також зафіксована актом перевірки об`єкта спеціалістами вибухотехнічної служби.

Згідно з висновком експерта від 16 квітня 2025 року № СЕ-19/112-25/5234-ВТХ вилучені предмети є корпусом бойової осколкової гранати 30-мм гранатометного пострілу та бойовим підривачем типу УЗРГМ, які поєднуються між собою по різьбовому з`єднанню, а в поєднаному стані становлять саморобний вибуховий пристрій типу «ручна граната», придатний до здійснення вибуху після видалення запобіжної чеки та вивільнення важеля підривача.

Таким чином, предмет, який обвинувачений називав гранатою та про застосування якого висловлював погрозу, не був муляжем чи предметом, який лише за зовнішніми ознаками міг бути сприйнятий як вибухонебезпечний. У ОСОБА_4 фактично знаходилися складові саморобного вибухового пристрою, придатного до здійснення вибуху.

При цьому твердження обвинуваченого про випадкове виявлення зазначеного предмета під лавкою не знайшло підтвердження в жодному з інших досліджених судом доказів. Натомість установленим є те, що невдовзі після повідомлення про погрозу ОСОБА_4 було затримано безпосередньо за місцем події, а предмет, про застосування якого повідомляли потерпіла та свідок, знаходився саме у лівій кишені його куртки.

У цьому контексті суд враховує висновки Касаційного кримінального суду у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 295/17881/19, провадження № 51-5223км20, в якій Верховний Суд погодився з виправданням особи за ч. 1 ст. 129 КК України за обставин, коли твердження потерпілого про демонстрацію ножа не знайшло об`єктивного підтвердження, оскільки після затримання особи такого предмета при ній або на місці події не виявлено.

Обставини цього кримінального провадження є іншими, оскільки невдовзі після звернення на лінію «102» ОСОБА_4 було затримано за місцем події, а безпосередньо в кишені його одягу виявлено предмети, які згідно з висновком експерта у поєднаному стані становили придатний до вибуху саморобний вибуховий пристрій.

Суд також враховує, що погроза не обмежувалась висловленням абстрактної чи емоційної фрази під час сварки. Вона супроводжувалась демонстрацією предмета, названого гранатою, містила конкретний спосіб її реалізації — кинути гранату до квартири, була пов`язана з визначеною обвинуваченим умовою та повторно висловлювалась у ході події.

Заперечення ОСОБА_4 щодо встановлення ним будь-якого строку для прибуття співмешканки та висловлення слів про застосування гранати у разі її неприбуття спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, а саме показаннями ОСОБА_8 , показаннями ОСОБА_13 та змістом негайного звернення останньої на спеціальну лінію «102», у якому безпосередньо під час розвитку події було повідомлено про визначений обвинуваченим нетривалий строк та погрозу кинути гранату до квартири.

Те, що зазначені відомості були повідомлені оператору «102» безпосередньо під час події, до прибуття працівників поліції та до початку будь-якого процесуального спілкування з ними, додатково підтверджує достовірність відомостей щодо самого факту висловлення погрози та її змісту.

Те, що застосування гранати обвинувачений пов`язував із неприбуттям своєї співмешканки протягом визначеного ним часу, не змінює характеру висловленого як погрози, оскільки до відома потерпілої було доведено можливість застосування реально наявного у нього вибухового пристрою до житлового приміщення, в якому вона перебувала.

Не спростовує такого висновку і довід обвинуваченого про відсутність у нього причин погрожувати потерпілій через те, що на момент прибуття поліції він уже зв`язався зі співмешканкою та очікував її прибуття. Як убачається з установлених судом обставин, погроза застосування гранати була поставлена обвинуваченим саме у залежність від прибуття співмешканки у визначений ним строк, а тому подальше очікування її появи не суперечить, а відповідає умовному характеру висловленої ним погрози.

Не спростовує такого висновку і повідомлення обвинуваченого про необхідність вивести дітей із квартири, оскільки погроза застосувати гранату до самої квартири ним не відкликалась, а вибуховий пристрій залишався при ньому до прибуття працівників поліції.

Так само відсутність, за твердженням обвинуваченого, відкрито агресивної поведінки чи застосування насильства щодо ОСОБА_8 не виключає наявності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України. Для правової оцінки має значення зміст висловленої погрози, спосіб її доведення до потерпілої та об`єктивні обставини, які давали їй реальні підстави побоюватися її здійснення.

При цьому відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 441/845/17, для кваліфікації за ч. 1 ст. 129 КК України встановлення фактичного наміру особи у подальшому реалізувати висловлену погрозу не вимагається.

З огляду на це посилання ОСОБА_4 на відсутність у нього умислу фактично підірвати потерпілу, її житло чи інших осіб не спростовує наявності складу інкримінованого кримінального правопорушення. Для кваліфікації за ч. 1 ст. 129 КК України значення має умисне доведення до потерпілої погрози вбивством за таких обставин, які створювали реальні підстави побоюватися її здійснення, а не наявність у винного подальшого фактичного наміру привести вибуховий пристрій у дію.

Про реальне сприйняття погрози потерпілою свідчить також її поведінка після висловлення погрози. ОСОБА_8 повідомила про подію доньці та дала вказівку викликати поліцію, після чого ОСОБА_13 безпосередньо під час події звернулася на спеціальну лінію «102».

Разом із тим погіршення стану здоров`я ОСОБА_8 після прибуття працівників поліції суд не враховує як обставину, що підтверджує реальність погрози, оскільки сама потерпіла пов`язала погіршення самопочуття з наявними у неї проблемами зі здоров`ям, а не з діями обвинуваченого.

Посилання обвинуваченого на те, що після події потерпіла нібито повідомляла йому про підписання складених працівниками поліції документів без їх прочитання та про небажання змінювати раніше надані показання через побоювання кримінальної відповідальності, висновків суду не спростовують. Такі відомості наведені виключно самим обвинуваченим та не були підтверджені ОСОБА_8 під час її безпосереднього допиту в судовому засіданні.

Крім того, висновок суду щодо факту висловлення погрози ґрунтується не на змісті будь-яких пояснень чи документів, підписаних потерпілою під час досудового розслідування, а на її показаннях, безпосередньо наданих суду, які в істотній частині узгоджуються з показаннями ОСОБА_13 , змістом звернення на спеціальну лінію «102», результатами особистого обшуку обвинуваченого та висновком експерта.

Не впливає на оцінку достовірності показань потерпілої і посилання обвинуваченого на те, що після події вона нібито висловлювала згоду на примирення. Подальше ставлення потерпілої до обвинуваченого чи її позиція щодо можливого примирення не спростовують обставин події, установлених судом на підставі сукупності досліджених доказів.

Також суд враховує певні розбіжності у показаннях потерпілої та свідка щодо часу, який обвинувачений відвів для прибуття своєї співмешканки. Потерпіла зазначала про 20–30 хвилин, тоді як ОСОБА_13 та зміст звернення на лінію «102» містять відомості про десять хвилин.

Вказані розбіжності стосуються виключно точного проміжку часу, не мають істотного значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та не впливають на висновок суду щодо достовірності показань потерпілої і свідка в їх істотній частині, оскільки обидві узгоджено повідомили про встановлення обвинуваченим нетривалого строку для прибуття його співмешканки та пов`язану з її неприбуттям погрозу застосування гранати.

Такий підхід узгоджується з постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 28 серпня 2025 року у справі № 503/1855/19, провадження № 51-6691км23, у якій Верховний Суд, перевіряючи доведеність обвинувачення за ч. 1 ст. 129 КК України, врахував, що відповідні висновки суду ґрунтувалися на сукупності взаємопов`язаних та узгоджених між собою доказів.

У цьому кримінальному провадженні показання потерпілої ОСОБА_8 про висловлення погрози та демонстрацію гранати підтверджуються показаннями ОСОБА_13 про повторне висловлення обвинуваченим погрози кинути гранату, змістом негайного звернення на спеціальну лінію «102», результатами особистого обшуку ОСОБА_4 , під час якого в його одязі було виявлено складові вибухового пристрою, та висновком експерта щодо їх властивостей і придатності до здійснення вибуху.

Натомість версія ОСОБА_4 про випадкове виявлення гранати, демонстрацію її потерпілій виключно з метою виклику поліції та відсутність будь-яких погроз не знайшла підтвердження в інших досліджених судом доказах, суперечить показанням потерпілої та свідка, змісту негайного звернення на спеціальну лінію «102», а також не узгоджується з установленою судом послідовністю поведінки самого обвинуваченого після заволодіння вибухонебезпечним предметом. За таких обставин суд відхиляє зазначену версію обвинуваченого як таку, що спростовується сукупністю належних, допустимих, достовірних та взаємопов`язаних доказів, досліджених безпосередньо в судовому засіданні.

Наведені докази є взаємопов`язаними та в сукупності підтверджують як факт висловлення ОСОБА_4 погрози вбивством, так і наявність об`єктивних підстав для її реального сприйняття потерпілою.

Суд не вбачає підстав розцінювати дії обвинуваченого як випадкове емоційне висловлювання чи звичайну словесну сварку, оскільки погроза була конкретною, повторювалась, супроводжувалась демонстрацією реально наявного вибухонебезпечного предмета та була висловлена за обставин, які об`єктивно давали підстави побоюватися її здійснення.

Щодо суб`єктивної сторони кримінального правопорушення суд виходить із того, що умисний характер дій ОСОБА_4 підтверджується способом та послідовністю його поведінки.

ОСОБА_4 , прибувши за місцем проживання потерпілої та не отримавши відомостей про місцезнаходження своєї співмешканки, не залишив місце події, а визначив час для її прибуття, продемонстрував потерпілій предмет, який назвав гранатою, повідомив про намір кинути її до квартири у разі невиконання поставленої ним умови, а у подальшому повторив цю погрозу ОСОБА_13 .

При цьому навіть із власних показань обвинуваченого вбачається, що він усвідомлював характер предмета, який мав при собі, оскільки сам сприймав його як гранату та розумів його небезпечність. Отже, демонструючи потерпілій такий предмет одночасно з установленою судом погрозою його застосування, ОСОБА_4 усвідомлював характер своїх дій та те, що така поведінка за конкретних обставин здатна викликати у потерпілої реальне побоювання за своє життя.

Характер та послідовність зазначених дій свідчать про усвідомлене доведення до потерпілої погрози застосування вибухового пристрою та використання такої погрози як засобу залякування і впливу на поведінку осіб, з якими спілкувався обвинувачений.

При цьому встановлення того, чи мав ОСОБА_4 фактичний намір у подальшому привести вибуховий пристрій у дію та позбавити потерпілу життя, для кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 129 КК України не вимагається.

За таких обставин суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом доведено, що ОСОБА_4 умисно висловив щодо ОСОБА_8 погрозу вбивством, яка з урахуванням способу її висловлення, демонстрації вибухонебезпечного предмета, повторюваності погрози та фактичної наявності при обвинуваченому придатного до вибуху саморобного вибухового пристрою давала потерпілій реальні підстави побоюватися її здійснення.

Дії обвинуваченого суд кваліфікує за ч.1 ст.129 КК України як погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

При обранні міри покарання суд враховує вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також вимоги ст. 65 КК України, відповідно до яких суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті КК відповідно до положень Загальної частини Кодексу, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, які відповідно до вимог ст.ст. 66, 67 КК України пом`якшують або обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Разом із тим, вирішуючи питання про вид та розмір покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, його поведінку до та після вчинення кримінального правопорушення, а також інші обставини, що мають значення для індивідуалізації покарання.

Судом установлено, що ОСОБА_4 вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 14 січня 2011 року був засуджений, зокрема, за вчинення умисних особливо тяжких злочинів до покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі, від відбування якого звільнений 11 січня 2016 року у зв`язку з його повним відбуттям.

При цьому 02 лютого 2022 року, до закінчення передбаченого п. 9 ст. 89 КК України строку погашення зазначеної судимості, ОСОБА_4 вчинив нове умисне кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України, за яке вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31 серпня 2022 року його засуджено до 3 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки. Вказаний вирок набрав законної сили 01 жовтня 2022 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 90 КК України, якщо особа до закінчення строку погашення судимості вчинить нове кримінальне правопорушення, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. Як зазначено Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 431/2787/19, у разі засудження особи за нове кримінальне правопорушення із застосуванням ст. 75 КК України строк погашення судимості за попереднє кримінальне правопорушення обчислюється заново з дня набрання законної сили обвинувальним вироком за останнє кримінальне правопорушення.

З огляду на викладене, станом на 15 квітня 2025 року, тобто на момент вчинення кримінального правопорушення у цьому кримінальному провадженні, судимість ОСОБА_4 за вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 14 січня 2011 року погашена не була.

Таким чином, на момент вчинення кримінального правопорушення у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4 мав непогашену судимість за умисні кримінальні правопорушення.

Водночас суд окремо вирішує питання про можливість урахування рецидиву кримінальних правопорушень як обставини, що обтяжує покарання. Оскільки така обставина стороною обвинувачення в обвинувальному акті не зазначена, суд, з урахуванням меж судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, не визнає рецидив кримінальних правопорушень обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_4 .

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 червня 2024 року у справі №175/2963/22.

Разом із цим суд, вирішуючи питання про вид і розмір покарання, відповідно до ст. 65 КК України враховує дані про особу ОСОБА_4 : він офіційно не працює, неодружений, має на утриманні малолітню дитину, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікаря-нарколога не перебуває (т. 1 а.с. 89), одноразово у період з 29 квітня 2018 року по 30 квітня 2018 року перебував у психіатричному стаціонарі з діагнозом «емоційно-нестабільний розлад особистості, демонстративна суїцидальна спроба» (т. 1 а.с. 88).

Крім того, відповідно до листа-відповіді КФСУ ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» від 20 травня 2025 року №448, за медичним критерієм ОСОБА_4 не може бути визнаний неосудним, у зв`язку з чим проведення стосовно нього судово-психіатричної експертизи визнано недоцільним.

Судом також досліджено відомості щодо проходження ОСОБА_4 військової служби. Відповідно до повідомлення командування військової частини НОМЕР_1 та витягу з наказу командира цієї військової частини від 15 листопада 2025 року ОСОБА_4 проходив військову службу у військовому званні солдата на посаді навідника. 14 листопада 2025 року він самовільно залишив військову частину, у зв`язку з чим наказом командира військової частини йому призупинено виплату грошового забезпечення та зазначено про наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (т.2 а.с.124,125).

Водночас питання про наявність у діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, не є предметом судового розгляду у цьому кримінальному провадженні. У зв`язку з цим наведені відомості суд ураховує виключно як дані щодо проходження обвинуваченим військової служби та його фактичного стану на час судового розгляду, не роблячи висновків щодо його винуватості у вчиненні іншого кримінального правопорушення та не визнаючи зазначені обставини такими, що обтяжують покарання.

Суд також враховує, що вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України належить до кримінальних проступків, а потерпіла при вирішенні питання про покарання поклалася на розсуд суду.

Врахувавши наведені обставини в їх сукупності, характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого, дані про особу обвинуваченого, а також мету покарання, визначену ст.50 КК України, суд доходить висновку, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді пробаційного нагляду з покладенням обов`язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України.

Визначаючи строк покарання, суд ураховує конкретні обставини та спосіб вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення. Висловлена потерпілій погроза не обмежувалася лише словесним висловлюванням, а супроводжувалася демонстрацією предмета, який обвинувачений назвав гранатою та який, як установлено висновком експерта, у поєднаному стані становив саморобний вибуховий пристрій типу «ручна граната», придатний до здійснення вибуху. При цьому погроза була конкретною за своїм змістом та містила визначений спосіб її реалізації – застосування гранати шляхом її кидання до квартири потерпілої.

Наведені обставини характеризують конкретний спосіб вчинення кримінального правопорушення та враховуються судом при індивідуалізації покарання в межах санкції ч. 1 ст.129 КК України. З урахуванням наведених обставин у сукупності з даними про особу обвинуваченого суд вважає необхідним і достатнім призначити ОСОБА_4 покарання у виді пробаційного нагляду саме на максимальний строк, передбачений санкцією ч. 1 ст.129 КК України.

Підстав для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України суд не встановив.

Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_4 , органом досудового розслідування не обирався. Під час судового провадження клопотання від прокурора про застосування запобіжного заходу не надходило.

Цивільний позов в даному кримінальному провадженні відсутній.

Процесуальні витрати відсутні.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 349, 366-368, 371, 374, 376, 394, 395 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.129 КК України, та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки з покладенням обов`язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України, а саме: протягом строку пробаційного нагляду, виконувати такі обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Строк покарання у виді пробаційного нагляду та покладених на ОСОБА_4 обов`язків обчислювати з дня постановки його на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що в разі ухилення ним від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, уповноважений орган з питань пробації надсилає матеріали до органів Національної поліції для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.

Речові докази по справі, а саме:

-аудіофайл з назвою та об`ємом «b54clf34-3a19-4932-88d3-b658708000e7.mp3, 1188 КБ», який являє собою аудіо запис розмови по спеціальній лінії «102», записаний на оптичний диск, білого кольору, з надписом 16х DVD-R, який зберігається при судових матеріалах кримінального провадження №12025121130000247, після набрання вироком законної сили (т.1 а.с. 30, 31) – залишити зберігатись при судових матеріалах кримінального провадження №12025121130000247.

Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду згідно зі ст.ст. 395, 396 КПК України може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Подільський районний суд м. Кропивницького протягом 30 діб з моменту його проголошення.

Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Подільському районному суді м. Кропивницького копію цього вироку, подавши відповідну заяву.

Суддя Подільського районного суду

міста Кропивницького ОСОБА_15