Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №640/8661/21 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року

м. Київ

справа №640/8661/21

провадження №К/990/24061/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Уханенка С.А., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними рішення та наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року (у складі головуючої судді - Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року (у складі: головуючого судді - Шелест С.Б., суддів: Горяйнова А.М., Пилипенко О.Є.) у справі №640/8661/21,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Київської міської прокуратури (далі - відповідач-1), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-2), в якому просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 09.03.2021 №19 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки»;

визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків керівника Київської міської прокуратури від 22.03.2021 №824к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва та органів прокуратури, у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22.03.2021;

поновити ОСОБА_1 на відповідній рівнозначній посаді прокурора в органах прокуратури України з 22.03.2021 в територіально-адміністративній одиниці - місто Київ, зарахувавши час вимушеного прогулу в загальний строк служби в органах прокуратури України;

стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 22.03.2021;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок;

рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

2. Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу про звільнення позивача з органів прокуратури як такого, що прийнято за відсутності обставин, з якими пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» пов`язує наявність підстав для звільнення прокурора з посади, а саме: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Наголошено на відсутності у наказі про звільнення конкретизації підстави його прийняття.

3. Протиправність рішення Тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (далі також - Тринадцята кадрова комісія) від 09.03.2021 №19 обґрунтована його невмотивованістю та прийняттям на підставі нормативно-правового акту, що не зареєстрований в Міністерстві юстиції України - Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 03.10.2019 №221. Також позивачем зазначено про технічні збої комп`ютерної системи оцінювання при здачі іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, що перешкодило йому в отриманні прохідної кількості балів. Зауважено, що 24.02.2021 ним до Тринадцятої кадрової комісії подавалась заява з проханням надати роздруківку відповідей та допущених помилок, а також допустити його до повторного проходження тестування, на яку відповіді позивач не отримав.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2023, у задоволенні позову відмовлено.

5. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з правомірності спірного наказу про звільнення позивача, як такого, що прийнятий на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, за наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації. Судом першої інстанції із посиланням на судову практику Верховного Суду також зазначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації має наслідком звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який у спірних правовідносинах необхідно застосовувати у поєднанні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.

6. Також судами попередніх інстанцій зазначено про правомірність рішення Тринадцятої кадрової комісії від 09.03.2021 №19, як такого, що прийняте у зв`язку з набранням позивачем за результатами іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки меншої кількості балів, ніж прохідний бал. Зазначено про необґрунтованість доводів позивача щодо неналежності вказаних результатів з мотивів наявності технічних збоїв під час проведення іспиту. Вказано, що сам факт звернення прокурора із заявою про технічні збої програмного забезпечення після неуспішного проходження ним тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора не є доказом їх наявності, а може свідчити про намагання спростувати або оскаржити отриманий негативний результат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї

7. Не погодившись із прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2023 у справі №640/8661/21 в частині відмови у скасуванні наказу про звільнення, поновленні на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.

8. Підставою касаційного оскарження позивач зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування у подібних правовідносинах статті 49-2 КЗпП України, які викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №808/588/17, від 26.09.2018 у справі №804/7940/16, від 30.01.2019 у справі №808/932/17, від 24.04.2019 у справі №808/892/17, від 05.09.2019 у справі №826/5593/16. Сторона позивача доводить Суду позицію про те, що у спірних правовідносинах підлягала застосуванню загальна норма щодо порядку звільнення будь-якого працівника, яка передбачала, в тому числі, персональне повідомлення працівника про його наступне вивільнення за два місяці.

9. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

10. Касаційна скарга позивача до Верховного Суду надійшла 07.07.2023.

11. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2023 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

12. Ухвалою Верховного Суду від 23.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2023 у справі №640/8661/21.

13. Ухвалою Верховного Суду від 07.07.2026 справу призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

14. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2026 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В. судді: Уханенко С.А., Мельник-Томенко Ж.М.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив публічну службу на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва.

16. У зв`язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX, позивач проходив атестацію у порядку, передбаченому розділом ІІ Закону №113-IX.

17. За підсумками проведення Тринадцятою кадровою комісією іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки як одного із етапів атестації ОСОБА_1 отримав результат 90 балів, що є меншим за прохідний бал (93).

18. Після тестування ОСОБА_1 24.02.2021 до Тринадцятої кадрової комісії була подана заява про надання роздруківки його відповідей та допущених ним помилок, а також про надання можливості повторно пройти тестування.

19. Згідно з протоколом №5 засідання Тринадцятої кадрової комісії у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо повторного проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної технічки відмовлено та вирішено відповідно до вимог пунктів 6, 8 розділу І, пунктів 5,6 розділу ІІІ Порядку №221 ухвалити рішення про неуспішне проходження атестації.

20. Рішенням Тринадцятої кадрової комісії від 09.03.2021 №19 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки» прокурора Київської місцевої прокуратури №6 м. Києва ОСОБА_1 визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію. Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної технічки набрав 90 балів, що є менше прохідного балу (93) для успішного складання іспиту, встановленого наказом в.о. Генерального прокурора від 07.10.2020 №474.

21. Наказом Київської міської прокуратури від 22.03.2021 №824к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва та органів прокуратури у зв`язку з неуспішним проходженням атестації на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22.03.2021.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України)

24. Згідно з частиною третьою статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

25. Як видно зі змісту касаційної скарги, позивач не оскаржує судові рішення у цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Тринадцятої кадрової комісії від 09.03.2021 №19. Отже, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів зазначає наступне.

26. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

28. Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі і по тексту - КЗпП України) закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

29. Статтею 49-2 КЗпП України визначено порядок вивільнення працівників, відповідно до частини першої якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

30. Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

31. Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

32. Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (діє з 25 вересня 2019 року) (далі і по тексту - Закон №113-IX) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону України «Про прокуратуру» були внесені зміни.

33. Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

34. Зі змісту пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX випливає, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

35. Як видно з матеріалів справи, позивача було звільнено у зв`язку із наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем, останнього було звільнено з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», що на переконання скаржника, було незаконним.

36. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, що відображені у змісті касаційної скарги, вважаючи їх нерелевантними до застосування у спірних правовідносинах.

37. Судові рішення касаційного суду, на неврахування висновків яких щодо застосування положень статті 49-2 КЗпП України посилаються позивач, стосуються правовідносин, які не є подібними зі спірними.

38. Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону №1697-VII. Пункт 9 частини першої цієї статті встановлює, що прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

39. Безпосередні умови звільнення прокурора з посади, передбачені статтями 52-60 цього Закону, норми яких корелюються з нормами щодо загальних умов звільнення, що встановлені частиною першою статті 51 цього Закону.

40. Зокрема, щодо приписів пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, то їм корелюють положення статті 60 цього Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

41. Водночас варто зауважити, що дію статті 60 зупинено до 01.09.2021 (абзац четвертий пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, а тому з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, прокурора не може бути звільнено з посади в період зупинення дії цієї норми, тобто в період проходження ним атестації.

42. Частиною п`ятою статті 51 зазначеного Закону визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

43. Верховний Суд також звертає увагу, що 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-IX. Отже, саме з 25.09.2019 особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 КЗпП України, установлюються Законом №1697-VII.

44. Відтак, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом в постановах від 29.09.2021 у справі №440/2682/20, від 20.10.2021 у справі №420/4196/20, від 15.02.2022 у справі №340/1722/20, до спірних правовідносин застосовуються положення Закону №113-ІХ, а не КЗпП України.

45. Верховний Суд указує, що профільний Закон України «Про прокуратуру» у приписах частини першої і третьої статті 16 встановлює гарантії незалежності прокурора, яка забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

46. Системний аналіз запроваджених Законом №113-ІХ новел у взаємозв`язку з приписами Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що законодавець, втілюючи намір щодо кадрового перезавантаження органів прокуратури, заклав підвалини для проведення організаційних змін у системі органів прокуратури та встановив тимчасовий (до відновлення дії статті 60 Закону України «Про прокуратуру») порядок звільнення прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» під час здійснення передбаченої розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ процедури надання оцінки їхній професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності (атестації).

47. Водночас припис пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ був сформульований як попередження про звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» одразу всіх прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих і військових прокуратур, пункт 7 цього розділу Закону №113-ІХ встановлював порядок переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, які мали бути створені внаслідок відповідних організаційних дій (шляхом переведення, за умови успішного проходження атестації), а пункт 19 - умови (порядок) звільнення прокурора за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у період проведення передбаченої Законом №113-ІХ атестації.

48. Отже, проголошуючи про попередження про наступне вивільнення лише на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та зупиняючи дію статті 60 цього ж Закону, законодавець запровадив інший порядок, відобразивши його у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.

49. Підтвердженням такого висновку свідчить побудова пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, у якому чітко встановлено, що звільнення прокурора за вказаних у підпунктах 1-4 цього пункту умов (обставин) здійснюється на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», тобто безальтернативно визначено законну підставу звільнення прокурора при застосуванні зазначених норм Закону №113-ІХ.

50. Водночас, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора), та визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами.

У резолютивній частині цього Рішення зазначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що приписи Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» надають Генеральному прокурору як особі, що очолює прокуратуру, дискреційні повноваження, зокрема щодо організації діяльності органів прокуратури України. Водночас згідно з вимогами принципу правовладдя для захисту учасників суспільних відносин від свавільних рішень та дій органів публічної влади приписами права має бути чітко та зрозуміло визначено обсяг будь-якого з дискреційних повноважень, наданого цим органам.

Конституційний Суд України указав, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок - звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури.

Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», Конституційний Суд України урахував також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов`язків та професійного майбутнього. Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв`язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу.

З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України.

51. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

52. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.21.2000 (справа №1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

53. Отже, положення нормативно-правового акта, на підставі якого було звільнено ОСОБА_1 визнано такими, що суперечать Конституції України, а тому, відповідно до вимог частини четвертої статті 7 КАС України, указана норма не підлягає застосуванню при вирішенні цієї справи. Отже, указану справу необхідно вирішувати, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23).

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 23.07.2026 у справі №380/2461/21.

54. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

55. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

56. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

57. Враховуючи наведене, Верховний Суд уважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення судів попередніх інстанцій скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а справу в цій частині - направити на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

58. Під час нового розгляду судам попередніх інстанцій необхідно розглянути справу, виходячи із загальних принципів дотримання трудового законодавства на предмет додержання роботодавцем процедури звільнення позивача з органів прокуратури, з урахуванням висновків Верховного Суду, висловлених у в мотивувальній частині цієї постанови, щодо Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23).

59. Колегія суддів уважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

60. Відповідно до статей 1-2 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (далі - Закон №2825-IX), ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

61. Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

62. Отже, справа підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

63. Судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 7, 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №640/8661/21 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.

3. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №640/8661/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

С.А. Уханенко

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду