Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №420/11412/23 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року

м. Київ

справа №420/11412/23

адміністративне провадження №К/990/15055/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Радишевської О.Р., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Іванова Е.А., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2019 року по 04 травня 2023 року включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2019 року по 04 травня 2023 року включно в сумі 178124,36 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки ОСОБА_1 звільнено з військової служби 30 серпня 2019 року, а остаточний розрахунок військова частина НОМЕР_1 здійснила на виконання судового рішення у справі №420/10895/21 - 05 травня 2023 року, то вона зобов`язана нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні згідно із приписами статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за період з 31 серпня 2019 року по 04 травня 2023 року включно в сумі 178124,36 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

ІІ. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 31 січня 2024 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2019 року до 29 лютого 2020 року. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2019 року до 29 лютого 2020 року в сумі 30971,86 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

4. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. Тому в цьому спорі правильним є застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівнику сум і виплат по день фактичного розрахунку. 30 серпня 2019 року ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а індексацію грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №420/10895/21 в сумі 84638,95 грн військова частина НОМЕР_1 йому виплатила 05 травня 2023 року. Отже, повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу частини, а лише 05 травня 2023 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, тому є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100). Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення за два місяці, що передували місяцю звільнення позивача (серпень 2019 року), розмір його грошового забезпечення у червні та липні 2019 року становив по 18736,80 грн, середньоденне грошове забезпечення склало 614,32 грн (18736,80 грн + 18736,80 грн/61). З урахуванням викладеного, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2019 року по 29 лютого 2020 року (враховуючи 6-місячний термін, установлений статтею 117 КЗпП України) становить 112420,56 (614,32 грн х 183 дні). Водночас, посилаючись на підхід, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 і Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, який підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 23 грудня 2020 року в справі №825/1732/17, від 29 грудня 2020 року в справі №520/11337/18, від 23 вересня 2021 року в справі №340/1405/20, від 18 листопада 2021 року в справі №200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року в справі №640/17872/19, суд першої інстанції зазначив, що, встановлюючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягає застосуванню принцип співмірності та пропорційності, що передбачає необхідність визначення істотності частки недоотриманого грошового забезпечення при звільненні в порівнянні з сумами, які належали особі та були виплачені при звільненні. Так, позивачу при звільненні не було виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 84638,95 грн, натомість виплачена сума при звільненні становила 307164,74 грн. Отже, істотність частки недоотриманого грошового забезпечення при звільненні у цьому випадку складає 27,55% (84638,95 грн х 100%/307164,74 грн). За таких обставин, сума, що підлягає відшкодуванню, з урахуванням істотності частки 27,55%, розраховується таким чином: 614,32 грн (середньоденний заробіток позивача) х 183 дні (кількість днів затримки розрахунку, враховуючи 6-місячний термін, установлений статтею 117 КЗпП України) х 27,55%, що дорівнює 30971,86 грн. Відтак, ураховуючи правове регулювання, а також указані критерії розміру простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 30971,86 грн.

5. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 квітня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 залишив без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року - без змін.

6. Приймаючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Зокрема зазначив, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Положення статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), які діяли на момент виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення, передбачають обов`язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 30 серпня 2019 року, а вже на дату його звернення до суду з цим позовом (17 травня 2023 року) стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, і підлягала застосуванню. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі №560/11489/22. Тому правильним є висновок суду першої інстанції про те, що строк затримки розрахунку при звільненні слід рахувати з 31 серпня 2019 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після непроведення вказаних виплат, проте не більш як за шість місяців. Водночас апеляційний суд визнав обґрунтованим урахування судом першої інстанції правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, згідно із якою суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, вказавши на правильність проведеного розрахунку, відповідно до якого середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2019 року до 29 лютого 2020 року підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 30971,86 грн. Суд апеляційної інстанції зазначив, що аналогічний підхід до розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наведений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19. Доводи позивача про те, що у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року в справі №560/9586/22 наведено правовий висновок про те, що сума компенсації розраховується шляхом додавання двох сум розрахованих за два періоди, апеляційний суд визнав безпідставними, вказавши, що у цій постанові відсутня остаточна правова позиція Верховного Суду, оскільки справу було направлено на новий розгляд. Водночас суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Представник ОСОБА_2 (далі - Дяченко О.В.) подав в інтересах ОСОБА_1 до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як підставу оскарження судових рішень скаржник визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Зазначив про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права (статті 117 КЗпП України) та порушення норм процесуального права, неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, від 09 березня 2023 року в справі №520/899/21, від 30 листопада 2023 року в справі №380/19103/22, від 26 січня 2024 року в справі №160/14384/22, від 29 січня 2024 року в справі №560/9586/22, від 13 лютого 2024 року в справі №380/10080/22, від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року в справі №560/831/23, від 14 березня 2024 року в справі №560/6960/23.

Скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, вказав на те, що суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення цього спору безпідставно обмежили період виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями і неправильно здійснили розрахунок суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача.

IV. Рух справи у суді касаційної інстанції

8. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мартинюк Н.М., суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М. ухвалою від 25 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

9. Військовою частиною НОМЕР_1 відзиву на касаційну скаргу не подано.

10. Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 серпня 2025 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року №925/0/78-25 (на підставі службової записки в.о. секретаря судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Єресько Л.О. від 15 серпня 2025 року №602/0/64-25 про проведення повторного автоматизованого розподілу судових справ у зв`язку з перебуванням судді Мартинюк Н.М. у відпустці по вагітності та пологах), для розгляду справи №420/11412/23 (провадження №К/990/15055/24) визначено новий склад колегії суддів: Кашпур О.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Радишевська О.Р., Соколов В.М.

11. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. ухвалою від 20 серпня 2025 року справу №420/11412/23 прийняв до провадження, а ухвалою від 25 вересня 2026 року призначив її до розгляду в порядку письмового провадження з 28 вересня 2026 року.

V. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

12. ОСОБА_1 з 24 червня 1999 року по 30 серпня 2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно витягу із наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 16 серпня 2019 року №399 позивач звільнений з військової служби, а 30 серпня 2019 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

13. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 16 серпня 2021 року в справі №420/10895/21 позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно. У іншій частині позовних вимог відмовив.

14. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 листопада 2021 року в справі №420/10895/21 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року скасував у частині позовних вимог щодо застосування місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січень 2008 року, в задоволенні яких було відмовлено. Прийняв у цій частині постанову, якою вказані позовні вимоги задовольнив. Виклав 2 та 3 абзаци резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року таким чином: «Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року». У іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року залишив без змін.

15. 05 травня 2023 року ОСОБА_1 отримав на виконання судового рішення у справі №420/10895/21 індексацію грошового забезпечення в сумі 84638,95 грн.

16. ОСОБА_1 , уважаючи, що він має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2019 року по 04 травня 2023 року включно, звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Джерела права й акти їхнього застосування

17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

19. У частині четвертій статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

20. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

21. Згідно із пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

22. За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

23. Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

24. 19 липня 2022 року набрав чинності Закон №2352-IX, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, текст статті 117 якого викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

25. Розрахунок середнього заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку №100.

VІІ. Позиція Верховного Суду

26. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

28. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

29. Касаційне провадження у справі №420/11412/23 відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

30. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги і оскаржуваним рішенню Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

31. Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.

32. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, ОСОБА_1 30 серпня 2019 року виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, а остаточний розрахунок із ним відповідач провів на виконання судового рішення у справі №420/10895/21 - 05 травня 2023 року.

33. Закон покладає на роботодавця (підприємство, установу, організацію) обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

34. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу).

35. Таким чином, ОСОБА_1 у зв`язку з непроведенням із ним повного розрахунку в день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 набув право на стягнення сум, передбачених статтею 117 КЗпП України.

36. Період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у справі №420/11412/23 охоплюється періодом з 31 серпня 2019 року до 04 травня 2023 року.

37. Після подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду прийняв постанову від 06 грудня 2024 року в справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19 липня 2022 року - положення статті 117 КЗпП України у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року №3248-IV (далі - Закон №3248-IV) втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягала застосуванню стаття 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно із положеннями статті 117 КЗпП України у попередній редакції Закону №3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України у новій редакції Закону №2352-IX, якими передбачено обмеження виплати шістьма місяцями.

38. Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX. Зокрема зазначив, що у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону №3248-IV. У зв`язку з набранням чинності Законом №2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено у новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України у редакції Закону №3248-IV втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України у новій редакції, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19 липня 2022 року, є неможливим.

39. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року, й відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року в справі №440/6856/22 про те, що із прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

40. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 констатувала, що вона у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України». Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року в справі №6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». Отже, частина перша статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

41. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд під час вирішення подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

42. Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон №2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

43. Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року в справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівнику сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

44. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми необхідно зазначити, що, спираючись на критерії, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. Зокрема у цій постанові Верховний Суд, здійснивши синтаксичний розбір текстуального змісту норми статті 117 КЗпП України, зробив висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівнику сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Верховний Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівнику сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум із урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівнику сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

45. Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23, і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих і непропорційних майнових втрат.

46. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в справі, з урахуванням наведених правових позицій, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат.

47. Установивши вказані обставини, суди мають присудити позивачу такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

48. Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду, зокрема, від 12 лютого 2026 року в справі №420/11420/23, від 23 лютого 2026 року в справі №320/46910/23, від 05 березня 2026 року в справі №420/22728/24, від 29 квітня 2026 року в справі №580/2562/24, від 04 червня 2026 року в справі №160/2115/24, від 18 серпня 2026 року в справі №520/271/24.

49. Суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, дійшовши висновку, що позивач має право на отримання відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, за затримку повного розрахунку при звільненні, зобов`язали військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30971,86 грн (застосувавши принцип співмірності та пропорційності) за період з 31 серпня 2019 року до 29 лютого 2020 року, тобто за шість місяців, як визначено положеннями статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.

50. Однак Верховний Суд, розглядаючи справи з подібними правовідносинами, у своїх постановах, прийнятих як до, так і після подання касаційної скарги у цій справі, дотримувався такої позиції, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно із положеннями статті 117 КЗпП України у попередній редакції Закону №3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України у новій редакції Закону №2352-IX, якими передбачено обмеження виплати шістьма місяцями.

51. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року в cправі №306/2708/23 не знайшла підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2024 року в справі №440/6856/22, щодо періодів нарахування сум, передбачених статтею 117 КЗпП України. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду, зокрема, виснувала, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом №2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями. Тобто, якщо працівника звільнено з роботи 02 серпня 2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом №2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом №2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.

52. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Верховний Суд зазначає, що період затримки розрахунку з позивачем при звільненні охоплюється періодом з 31 серпня 2019 року до 04 травня 2023 року, який умовно необхідно поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.

Період з 31 серпня 2019 року до 18 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

Період з 19 липня 2022 року до 04 травня 2023 року регулюється вже новою редакцією статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ), яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

53. Таким чином, середній заробіток за період з 31 серпня 2019 року до 18 липня 2022 року обчислюється із застосуванням норми статті 117 КЗпП України у редакції Закону №3248-IV без обмеження періоду виплати та з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), і Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19.

Середній заробіток за період з 19 липня 2022 року до 04 травня 2023 року обчислюється вже із застосуванням норми статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями (з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року), та також із застосуванням принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику, про що зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23.

54. Тож, вирішуючи спір у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 117 КЗпП України і безпідставно обмежили період виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями (з 31 серпня 2019 року до 29 лютого 2020 року).

55. Зобов`язуючи військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30971,86 грн за період з 31 серпня 2019 року до 29 лютого 2020 року, суди попередніх інстанцій неправильно визначили період, за який позивач має право на отримання відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, за затримку повного розрахунку при звільненні, та розмір середнього заробітку, який має бути стягнутий з відповідача на користь позивача.

56. Також слідує, що, здійснюючи розрахунок розміру середнього заробітку, застосовуючи принцип співмірності та пропорційності, суди першої та апеляційної інстанцій одночасно керувалися інформацією про нараховану загальну суму коштів (307164,74 грн, ураховуючи довідку про виплату належних сум всіх складових грошового забезпечення при звільненні з військової служби ОСОБА_1 , а.с. 56), тобто до оподаткування, і суму, яку позивач отримав на виконання судового рішення (84638,95 грн), тобто після відрахування з неї податків та обов`язкових платежів, що має наслідком неправильність здійсненого розрахунку вказаних складових.

57. Водночас, визначаючи середньоденний заробіток позивача, враховуючи дані, зазначені у довідці-розрахунку середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 (а.с. 38), суди попередніх інстанцій не звернули увагу на відсутність у цій довідці, зокрема, сум індексації грошового забезпечення, нарахованих і виплачених позивачу у червні та липні 2019 року.

58. Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили наявну в матеріалах справи довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2017 року до серпня 2019 року (а.с. 12 зворот), не порівняли дані, які містяться у цій довідці, з даними довідок, які врахували при здійсненні відповідних розрахунків.

59. Згідно із частинами другою та четвертою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

60. Отже, оскаржувані у цій справі судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та без повного з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, що, з огляду на приписи частин другої та четвертої статті 353 КАС України, є підставою для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко О.В., скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року і направлення справи №420/11412/23 на новий розгляд до суду першої інстанції.

VІІІ. Судові витрати

61. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, задовольнити.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року в справі №420/11412/23 скасувати.

3. Справу №420/11412/23 направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: О. Р. Радишевська

В. М. Соколов