Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №354/497/26 — Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №354/497/26

Номер провадження 2/348/1345/26

28 вересня 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді О.Ю.Максименко

за участю секретаря судових засідань О.Р.Боєчко

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Надвірна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговою розпискою,

У с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговою розпискою 19.07.2025.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19.07.2025 між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів в розмірі 1651 дол. США, що еквівалентно 72361 гривень за офіційним курсом НБУ на дату складання позовної заяви (25.03.2026). Факт укладення договору позики, а також отримання Відповідачем від Позивача зазначеної грошової суми підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 19.07.2025. Згідно умов даної розписки, яка написана власноручно Відповідачем, вона бере в борг у Позивача грошові кошти в розмірі 1651 дол. США, які вона ( ОСОБА_2 ) зобов`язалася повернути ОСОБА_1 до 31 жовтня 2025 року. Відповідач не повернула Позивачеві позичених грошових коштів, про причини невиконання своїх зобов`язань нічого не повідомляла, на неодноразові телефонні дзвінки перестала відповідати і всіляко ухиляється від спілкування, при тому, що відповідача застерігалось, що у випадку неповернення боргу в сумі 1651 дол. США, Позивач буде звертатися до суду з позовом про стягнення усієї суми боргу, а також обумовленого розпискою штрафу в розмірі 3% від суми несвоєчасно поверненої заборгованості та пеню в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої НБУ за кожен день прострочення, що передбачено ст. 625 ЦК України, а також судові витрати та витрати на правничу допомогу у зв`язку із зверненням до суду. Законні вимоги ігноруються Відповідачем, що явно свідчить про відверте ухиляння ОСОБА_2 від виконання свого грошового зобов`язання. Тому просила стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 1651 доларів США, що еквівалентно 72361,00 грн, а також відповідно до ст. 625 ЦК України: 3% річних за прострочення грошового зобов`язання за період з 19.07.2025 по 25.03.2026 в сумі 1486,87 грн та 15255,28 грн - подвійна облікова ставка. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати: судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн.

Позивач в судове засідання не з`явилася.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи в його відсутність та у відсутність позивача, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судові засідання 26.06.2026, 27.08.2026 та 28.09.2026 не з`явилася, про дату та час розгляду справи була повідомлена шляхом направлення судових повісток за адресою реєстрації, повістки повернуті до суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні ... відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Таким чином, ОСОБА_2 вважається належно повідомленою про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи без її участі до суду не надходило.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 12.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

28.09.2026 постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази кожен окремо та в їх сукупності, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 19.07.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики в усній формі, згідно якого ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1651 дол. США, які зобов`язалася повернути ОСОБА_1 до 31 жовтня 2025 року. У разі неповернення суми боргу у встановлений термін, позичальник сплачує позикодавцеві штраф в розмірі 3% від простроченого платежу за кожен день прострочки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки встановленої Банком України від несвоєчасно повернутої суми за кожен день. Боргова розписка про отримання грошових коштів написана ОСОБА_2 власноручно та нею підписана (а.с.6).

З моменту укладення договорів жодних грошових коштів позивачу повернуто не було. Доказів на повернення суми позики відповідачем суду не надано.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

В свою чергу, приписами ч. 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У своїй постанові від 05 вересня 2018 року у справі №756/8630/14-ц Верховний Суд зазначив, що ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

В свою чергу, згідно з вимогами ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Ч. 3 ст. 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ч. 4 ст. 545 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).

Як вбачається з договору позики грошових коштів від 19.07.2025, позичальник отримала в борг грошові кошти в доларах.

При цьому позивач в своїх позовних вимогах просить стягнути суму, еквівалентну 1651 доларам США.

Велика Палата Верховного Суду сформувала такий правовий висновок у справі № 500/5194/16-ц: якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Отже, борг за договором позики від 19.07.2025 підлягає стягненню саме в гривнях відповідно до еквіваленту доларам США станом на день виконання судового рішення.

З огляду на досліджені судом докази, які містяться у справі, суд приходить до висновку, що відповідач порушила свої зобов`язання щодо своєчасного повернення грошових коштів. Своїм підписом відповідач засвідчила, що її волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає її внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦПК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 1050 Цивільного кодексу України, наслідки порушення договору позичальником, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його невиконання (договір чи делікт). Отже, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Нарахування 3% річних на суму боргу та подвійної облікової станки НБУ входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язанням як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань.

Таким чином, враховуючи вищенаведені положення законодавства, а також зважаючи на те, що обставини щодо невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд, з урахуванням положень ст. 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, вважає, що вимоги позивача про відшкодування йому відповідачем суми трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК України, та суми подвійної облікової станки НБУ є правомірними.

Згідно проведеного позивачем розрахунку боргу, який перевірено судом, встановлено, що за порушення відповідачем грошового зобов`язання підлягає стягненню від заборгованої суми відповідно до подвійної облікової станки НБУ у розмірі 15255,28 грн та 3% річних – 1486,87 грн.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором позики щодо повернення позивачеві суми позики, суд, перевіривши правильність розрахунків, вважає, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1331,20 грн, сплачений останнім при зверненні до суду.

Щодо судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу в сумі 5000 грн, суд зауважує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, зміст наведених норм законодавства вказує на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду №810/3213/16 від 04.08.2020, № 640/15803/19 від 05.08.2020.

У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У позовній заяві позивач зазначає про стягнення з відповідача на її користь понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, але на підтвердження вказаного, нею надано лише ордер на надання правничої (правової) допомоги та договір доручення про надання правничої допомоги від 20.03.2026 року, в якому витрати на правничу допомогу не зазначені.

Зважаючи на те, що на підтвердження понесених витрат позивачем не надано належних доказів для підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, суд відмовляє позивачу у стягненні витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 99 Конституції України, ст. 22, 192, 207, 509, 524, 525, 526, 527, 530, 533, 545, 549, 550, 598, 599, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 628, 631, 638, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст. 9, 10, 12, 13, 77-81, 89, 133, 134, 137, 141, 247, 259, 263-265, 272-273, 280-289, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики грошових коштів від 19.07.2025 в сумі еквівалентній 1651 (одна тисяча шістсот п`ятдесят один) долар США на день виконання судового рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , 3% річних в розмірі 1486,87 грн, та подвійну облікову ставку НБУ в сумі 15255,28 грн, а також судові витрати, понесені позивачем на оплату судового збору в сумі 1331,20 грн, а всього 18073 (вісімнадцять тисяч сімдесят три) грн 35 коп..

У стягнення витрат на правову допомогу відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: Ватутін Іван Петрович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 763 від 09.02.2011, адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Надвірнянського районного суду

Івано-Франківської області О.Ю. Максименко