Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №211/8160/26 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/8160/26

Провадження № 2/211/6099/26

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

29 вересня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Ткаченко С.В.,

за участю секретаря судового засідання –Бодрухіній Є.А.,

у відсутність сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути заборгованість за укладеним кредитним договором № 17.09.2025-100001627 від 17.09.2025 в сумі 19 100,00 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 5 000,00 грн; заборгованості за процентами у сумі 7 750,00 грн., комісії за надання кредиту в сумі 450,00 грн., додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 900,00 грн., відсотків, нарахованих по ст. 625 ЦК України в сумі 5 000,00 грн. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що відповідно до укладеного між сторонами договору, позичальнику було надано кредит у сумі 5 000,00 грн. строком на 217 днів, з розміром погоджених відсотків за користування кредитом 1% за один день користування. Кредитні кошти було надано позичальнику на умовах строковості, платності та поворотності у спосіб, передбачений умовами договору, а саме шляхом перерахування на рахунок споживача, включаючи використання електронного платіжного засобу споживача. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, станом на дату подання позову утворилась заборгованість, яку, з метою захисту прав кредитора, позивач просить стягнути на свою користь.

Ухвалою суду від 18 серпня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Згідно прохальної частини позовної заяви, представник позивача Лисенко О.С. просить проводити розгляд справи за відсутності представника.

Відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду з відзивом на позов, зазначивши про скрутне матеріальне становище у зв`язку з перебуванням в декреті та відсутністю самостійного доходу, крім соціальної державної допомоги при народженні дитини, що підтверджується наданими нею письмовими доказами. Фактично вона з дитиною проживає за рахунок заробітної плати чоловіка, несучи витрати також на оренду житла та виплату інших кредитних зобов`язань в межах офіційних процедур реструктуризації. Зазначено про неспівмірність нарахованих відсотків та вкрай важкого фінансового становища її родини, оскільки нарахування відсотків та інших додаткових платежів у загальному розмірі 16 882,58 грн. (відсотки, комісія та проценти річних) при тілі кредиту 5 000,00 грн. є несправедливим. Тому просить задовольнити вимоги частково, зменшивши розмір нарахованих відсотків, комісій та інших відрахувань до тіла кредиту в розмірі 5 000,00 грн. через відсутність можливості здійснювати оплату за договором, застосувавши положення ст. 435 ЦПК України та розстрочивши платежі строком на 60 днів з моменту набрання рішенням законної сили для добровільної сплати одним платежем без відкриття виконавчого провадження та блокування її карткових рахунків. Розгляд справи здійснювати за її відсутності на підставі наявних доказів.

У відповіді на відзив представник позивача ТОВ «Споживчий центр» Чехун Ю.В. роз`яснила формулу розрахунку денної процентної ставки за кредитом, правомірність нарахованих процентів за користування кредитом в межах строку кредитування, встановленого умовами договору, відсутність власного розрахунку відповідачки та належність і допустимість наданого стороною позивача розрахунку заборгованості. Перелік послуг, за які нараховувалась комісія за обслуговування кредиту, погоджена умовами договору між сторонами, безоплатність цих послуг законодавством не встановлена. Тому оскільки своїм підписом на договорі відповідач підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами, в тому числі й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати, за відсутності доказів оскарження відповідачем умов договору щодо встановлення комісії, просить вимоги задовольнити, розгляд справи проводити за відсутності представника позивача.

У додаткових поясненнях відповідачка ОСОБА_1 наполягала на нікчемності комісії у розмірі 1 350,00 грн. на підставі частини 4 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», протиправності нарахування відсотків на загальну суму 15 532,58 грн. з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/8131/15-ц щодо заборони нарахування відсотків за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування та повторно зазначила про скрутне матеріальне становище її родини. Тому просить задовольнити вимоги лише в частині стягнення тіла кредиту, відмовивши у задоволенні вимог про стягнення комісій та відсотків і на підставі ст. 435 ЦПК України встановити порядок виконання рішення шляхом розстрочення сплати присудженої суми 5 000.00 грн. рівними частинами по 2 500,00 грн. або надати відстрочення сплати строком на 60 днів.

Ураховуючи вимоги частини першої статті 223 ЦПК суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутність на підставі наявних у справі доказів, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до таких висновків.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 17 вересня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», як кредитором, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено кредитний договір № 17.09.2025-100001627, відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти.

Сума кредиту: 5 000,00 грн.

Строк,на який надається кредит: 217днів з дати його надання.

Дата повернення (виплати) кредиту 21.04.2026.

Процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна у розмірі 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом.

Процентна ставка «Економ» фіксована незмінна у розмірі 0,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом наступних чергових періодів.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту становить 9% від суми кредиту та дорівнює 450,00 грн., яка розраховується шляхом множення суми кредиту на розмір комісії у відсотковому значенні та нараховується кредитором і обліковується в день видачі кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості становить у сумі 450,00 грн. у кожному з двох періодів , наступних за першим черговим періодом.

На підтвердження укладеного договору та видачі кредиту відповідачу, позивачем надано заявку на отримання кредиту, додаток до анкети позичальника, таблицю обчислення загальної вартості кредиту, пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), підтвердження укладення кредитного договору, копію квитанції про перерахунок кредитних коштів, що не спростовано відповідачем в судовому засіданні.

Цей правочин у розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, що не спростовано в судовому засіданні останнім.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

У частині першій статті 509 ЦК України зазначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено висновок, що «припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив нарахування відсотків за користування кредитними коштами у межах строку дії кредитного договору, розрахунок яких було здійснено на підставі боргу по тілу кредиту, що підтверджується наданим до суду розрахунком, який не спростований відповідачем, які і не спростовано відсутність його волевиявлення на погодження вказаної процентної ставки, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту.

Стосовно вимоги про стягнення комісії, суд вважає необхідним зазначити таке.

Відповідно до частини третьої статті 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково - касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Верховний Суд у своїй практиці також прирівнює комісію до плати за конкретні додаткові та супутні послуги кредитодавця, у даному випадку комісія за надання кредиту означає надання послуги кредитування в цілому.

Разом з тим, щодо додаткової комісії суд виходить з такого.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредитбанк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності)за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Як вбачається із матеріалів справи, укладений між сторонами кредитний договір є споживчим.

У Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина 2 статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення частини 1 статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Так, у цій справі в умовах договору № 17.09.2025-100001627 від 17 вересня 2025 року кредитодавцем встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості (п. 7 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), яка нараховується в сумі 450,00 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Споживчий кредит (кредит) грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідні висновки містяться у постанові Великої палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) та від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (провадження №14-53цс21).

Тому суд дійшов висновку, що встановлення комісії за надання консультаційних та інформаційних послуг щодо споживчого кредиту є нікчемною умовою кредитного договору, оскільки не зрозуміло, які саме послуги надавались відповідачу, як часто проводились консультаційні та інформаційні послуги з клієнтом, чи проводились вони за вимогою клієнта частіше одного разу на місяць, з огляду на встановлення комісії за забезпечення «надання можливості» робити платежі онлайн, інформувати про дату сплату чергового платежу, відновлювати паролі, тощо.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21), а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення додаткової комісії у розмірі 900,00 грн.

В частині вимоги про стягнення відсотків, нарахованих на підставі за ст. 625 ЦК України, суд вважає необхідним відмовити з огляду на таке.

Так, згідно пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд звертає увагу, що Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.

У постанові від 31 січня 2024 року №183/7850/22 Верховний Суд навів тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до яких законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

У постанові від 12 лютого 2025 року у справі №758/5318/23 Верховним Судом зроблено висновок, що «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 752/30967/21.

З урахуванням викладеного, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням відповідачкою грошових зобов`язань, що випливають із кредитного договору від 17 вересня 2025 року, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а отже вимога в частині стягнення відсотків, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 ЦК України під час дії мораторію на стягнення таких санкцій, задоволенню не підлягає.

Таким чином заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним зобов`язанням перед ТОВ «Споживчий центр» за договором № 17.09.2025-100001627 від 17.09.2025 становить у сумі 13 200,00 грн. та складається з:

-заборгованості за тілом кредиту у сумі 5 000,00 грн.;

-заборгованості за процентами у сумі 7 750,00 грн.;

-комісія за надання кредиту в сумі 450,00 грн.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд установив, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачці кредит, що не оспорюється стороною відповідача, однак ОСОБА_1 зобов`язання з повернення кредитних коштів та відсотків за їх користування, своєчасно та в повному обсязі не виконувала, що призвело до виникнення заборгованості, яка підтверджується детальним щомісячним розрахунком, не спростованим стороною відповідача, тому дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту, відсотків та комісії за надання кредиту, у зв`язку з чим суд відхиляє доводи відповідачки в цій частині.

Штрафні санкції (пеня, неустойка, штраф) позивачем до стягнення не заявлено.

Стосовно доводів ОСОБА_1 про скрутне матеріальне становище, як підставу звільнення від сплати відсотків, то за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 ЦК України) або відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України), про що наголошував Верховний Суд у постанові від 11 липня 2023 року у справі № 910/18432/21 з розгляду подібних правовідносин.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частинаперша статті 2 ЦПК України).

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи, що цивільне судочинство згідно частин першої-третьої статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, частково знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору в сумі 2 662,40 грн., сплачений ним при подачі позову, який суд з врахуванням положень статті 141 ЦПК України вважає можливим задовольнити частково пропорційно розміру задоволених вимог: 13 200,00 грн. х 2 662,40 грн. / 19 100,00 грн. = 1 839,98 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно частини другої статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем по справі понесені витрати, пов`язані з поштовим відправленням відповідачу документів у справі на суму 130,00 грн., на підтвердження чого надано список згрупованих поштових відправлень АТ «Укрпошта», тому ці витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог: 13 200,00 грн. х 128,18 грн. / 19 100,00 грн. = 83,06 грн.

Крім того, відповідачкою заявлено вимогу про розстрочення виконання рішення суду на підставі статті 435 ЦПК України.

Так, частинами 1-5 статті 435 ЦПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Тлумачення положень вищевказаної правової норми дає підстави дійти висновку, що питання про встановлення способу і порядку виконання рішення суду або його зміну може бути розглянуто у випадках, що обумовлені об`єктивними ускладненнями при виконанні судового рішення.

Тому враховуючи майновий стан відповідачки, відсутність заперечень позивача в цій частині, суд вважає можливим заяву ОСОБА_1 задовольнити та розстрочити виконання судового рішення із зобов`язанням відповідачки протягом 5 (п`яти) місяців щомісячно здійснювати часткове погашення заборгованості у розмірі 3 024,61 грн. до 01 числа кожного місяця.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 141, 263, 265, 288 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором – частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А), заборгованість за кредитним договором № 17.09.2025-100001627 від 17.09.2025 у сумі 13 200 (тринадцять тисяч двісті) гривень 00 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту у сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 коп.; заборгованість за процентами у сумі 7 750 (сім тисяч сімсот п`ятдесят) гривень 00 коп.; комісія за надання кредиту в сумі 450 (чотириста п`ятдесят) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр » в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 1 839 (одна тисяча вісімсот тридцять дев`ять) гривень 98 коп.,а також судові витрати, пов`язані з поштовим відправленням кореспонденції в сумі 83 (вісімдесят три) гривні 06 коп.

Відмовити у задоволенні іншої частини вимог.

Розстрочити виконання рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2026 року у справі № 211/8160/26 (провадження № 2/211/6099/26) про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр » заборгованості за кредитним договором № 17.09.2025-100001627 від 17.09.2025 у сумі 13 200,00 грн. та в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 1 839,98 грн. і витрат на поштову відправку в сумі 83,06 грн., що становить загальну суму 15 123,04 грн. – строком на 5(п`ять) місяців шляхом сплати рівними платежами до 01 число кожного місяця по 3 024 (три тисячі двадцять чотири) гривні 61 коп., встановивши останнім днем погашення боргу в повному обсязі 29 березня 2027 року.

Рішення може бути оскаржене учасниками процесу в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко