Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №500/3156/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/3156/25 пров. № А/857/40531/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О. І.,

Запотічного І. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Дерех Н.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Тернопіль 19 вересня 2025 року, у справі №500/3156/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

26.05.2025 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі, відповідач - 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі, відповідач - 2), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просила визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 15.04.2025 № 192650013395 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за винятком підтвердженого страхового стажу; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити і виплачувати з 18.03.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років до 01 січня 1993 року. Суд першої інстанції вказав, що оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту постійного проживання та (або) роботи позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) до 01.01.1993 не менше 4 років, тому відповідачем правомірно відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що наявність посвідчення потерпілого від наслідків аварії на ЧАЕС 4 категорії є беззаперечним доказом, що особа прожила або відпрацювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років станом на 01.01.1993. Скаржник зазначає, що позивач має право на зменшення пенсійного віку як особа, яка в установленому порядку набула статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 необхідних 4 роки. Також зазначає, що факт проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю додатково підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.05.1991, згідно яких позивач перебувала у трудових відносинах з Чортківським управлінням по експлуатації газового господарства на різних посадах з 14.05.1991 по 04.10.2023, що узгоджується з довідкою цього підприємства №19 від 24.03.2025 та особовою карткою працівника (Типова форма№11-2). Крім того, додатково на факт проживання позивача на території зони посиленого радіоекологічного додатково вказує народження дітей в м. Чорткові Тернопільської області, а саме Лесі, ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво серії НОМЕР_2 від 25.02.1992) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво серії НОМЕР_3 від 12.11.1998). При цьому, її дітям було надано статус особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи, що вбачається відповідно з посвідчень серія НОМЕР_4 від 10.03.1996 та серії НОМЕР_5 від 02.03.2001.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 08.04.2025 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №192650013395 від 15.04.2025 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку на 5 років, оскільки станом на 01.01.1993 відсутній період постійного проживання ( постійної роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю. Зокрема, відповідач - 1 вказав, що період постійного проживання (постійної роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю становить 03 роки 07 місяців 18 днів, а станом на 01.01.1993 - 01 рік 07 місяців 18 днів.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Спірним у цій справі є наявність у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII (далі - Закон №796-XII).

Так, Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Статтею 55 Закону №796-XII також передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина (3 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Тобто, обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону №796-XII - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 року у справі №565/1829/17, від 26.09.2018 року у справі №205/4589/16-а та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01 січня 1993 року, необхідно пов`язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26.04.1986 року по 01.01.1993 року. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на ЧАЕС.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 має статус громадянина потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_6 від 25.02.2002.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач щодо наявності у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та чинності посвідчення серії НОМЕР_6 від 25.02.2002 не заперечує.

Спірним у цій справі є питання проживання (роботи) позивача не менше 4 років у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993.

Так, механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до положень підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, для потерпілих від Чорнобильської катастрофи є:

23. Згідно з абзацом дев`ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:

- для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

- для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

З аналізу наведених норм убачається, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Водночас, факт проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення засвідчують довідки видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23.

У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2025 року у справі № 460/27065/23 вказав, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - а зокрема «якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років».

Отже, період перебування особи (навчання, роботи) на території, яка не віднесена до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, не може бути зарахований до періоду проживання (навчання та період роботи) на території зони посиленого радіоекологічного контролю.

З матеріалів справи убачається, що до заяви про призначення пенсії позивачем долучено акт від 20.03.2025 року про встановлення факту проживання, який підписано депутатом Чортківської міської ради, у період з 05.12.21985 по 01.06.1991, без реєстрації.

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про те, що зазначений Акт не приймається до уваги як доказ постійного проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю, адже документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи, є довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органом місцевого самоврядування та посвідчення постраждалого від аварії ЧАЕС.

Стосовно доводів позивача щодо перебування у трудових відносинах з організаціями, що розташовані на території м. Чорткова Тернопільської області з 14.05.1991, народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво серії НОМЕР_2 ), апеляційний суд зазначає, що такі періоди складають менше, ніж 4 роки проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993, як це передбачено ст.55 Закону №796.

Інших доказів у розумінні у розумінні п.п. 7 п. 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, які підтверджують 4 роки проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993, позивачем до суду не подано та судом таких доказів не здобуто.

При цьому, судом першої інстанції правильно враховано доводи представника Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з приводу того, що початкова величина до ОСОБА_1 не застосовується, оскільки доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні посиленого радіологічного контролю матеріали справи не містять, а тому позивач не має права на початкову величину заниження пенсійного віку на 2 роки.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивач не довела проживання (праці) у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) до 01.01.1993 не менше 4 років, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави відмови у задоволенні позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі №500/3156/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний