Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №140/14025/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/14025/25 пров. № А/857/25812/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С. М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року в справі № 140/14025/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

суддя в 1-й інстанції - Костюкевич С.Ф.,

час ухвалення рішення - 03 квітня 2026 року,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач) про зарахування періодів до страхового стажу.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №262340029860 від 30.06.2025 в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1982 та періоду навчання з 15.12.1982 по 18.06.1984.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1982, період навчання з 15.12.1982 по 18.06.1984 та повторно розглянути її заяву від 23.06.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ГУ ПФУ у Волинській області за результатами розгляду заяви позивача 30 червня 2025 року прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії по віку № 262340029860 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу згідно поданих Позивачем документів для призначення пенсії не враховано період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10 вересня 1982 року, оскільки вказана трудова книжка оформлений з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме: прізвище позивача змінено на підставі свідоцтва про одруження, в якому прізвище “ ОСОБА_2 ” не відповідає паспортним даним “ ОСОБА_2 ”. Уточтюючі довідки, які б підтверджували спірні періоди роботи позивачем до Відповідача не подані.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 23.06.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV та її заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ у Волинській області.

30.06.2025 рішенням ГУ ПФУ у Волинській області №262340029860 відмовлено у призначенні пенсії в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду документів доданих до заяви до загального страхового стажу ГУ ПФУ у Волинській області їй протиправно не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1982, оскільки вказана трудова книжка оформлена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме: прізвище позивача змінено на підставі свідоцтва про одруження, в якому прізвище « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_2 »; період навчання згідно атестата № НОМЕР_2 з 15.12.1982 по 18.06.1984, оскільки атестат № НОМЕР_2 виданий на прізвище « ОСОБА_3 », а у свідоцтві про одруження, яким підтверджується зміна прізвища, наявні розбіжності у написанні прізвища з паспортними даними.

Вважаючи оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Волинській області протиправним та таким, що порушує гарантовані чинним законодавством України права, соціальні гарантії та інтереси позивача, останній звернулася з даним позовом до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (частина третя статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону N 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи, серед іншого, також зараховується: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Як слідує із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1982 позивач:

- 03.09.1982 згідно наказу №2/158 від 03.09.1982 прийнята покоївкою 4 поверху в готель «Гошлосіївський» (запис 1);

- 15.12.1982 наказом №193-к від 12.11.1982 звільнена за ст. 38 КЗпП УССР за власним бажанням (запис 2);

- 08.08.1983 відповідно до наказу №105-к від 03.08.1983 прийнята покоївкою 4 поверху в готель «Гошлосіївський» (запис 3);

- 09.09.1983 згідно наказу №140-к від 12.09.1983 звільнена за ст. 38 КЗпП УССР за власним бажанням (запис 4);

- 15.12.1982 наказом №216-л від 15.12.1982 зарахована на навчання перукарем (запис 5);

- 19.06.1984 відповідно до наказу №130 від 18.06.1984 завершила навчання за спеціальністю «перукар жіночий», «перукар чоловічий» (запис 6);

- 25.06.1984 згідно наказу №135-к від 25.06.1984 прийнята чоловічим перукарем в Київське міське об`єднання перукарського господарства (запис 7);

- 27.11.1991 наказом №285-к від 25.11.1991 звільнена за ст. 38 КЗпП УССР за власним бажанням (запис 8);

- 10.12.1991 відповідно до наказу №214-к від 09.02.1991 прийнята на роботу в ЖЕК №1209 (запис 8);

- 17.04.1993 згідно наказу №57-к від 17.04.1993 звільнена за ст. 38 КЗпП УССР за власним бажанням (запис 11);

- 26.04.1993наказом №123-к від 19.04.1993 прийнята на роботу в ЖЕК №1387 (запис 12);

- 01.10.1994 відповідно до наказу №120-к від 21.09.1994 переведена в ЖЕК №1209 (запис 13);

- 31.01.2002 згідно наказу №23 від 31.01.2002 звільнена за переводом в КП «Житлобуд-сервіс» за п. 5 ст. 56 КЗпП України (запис 14);

- 01.02.2002 наказом №5-к від 01.02.2002 прийнята на роботу в ЖЕК №314 (запис 15);

- 16.01.2006 відповідно до наказу №3-к від 06.01.2006 звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (запис 16);

- 17.01.2006 згідно наказу №11 від 17.01.2006 прийнята на роботу чоловічим перукарем в ТзОВ «Леся» (запис 16);

- 16.03.2017 наказом №2 від 16.03.2017 звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (запис 16).

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 Про трудові книжки працівників установлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

Апеляційний суд підкреслює, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Певні недоліки ведення трудової книжки роботодавцем, не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018, в якій суд касаційної інстанції зауважив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.

Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Також Верховний Суд переглядаючи судові рішення у подібних спорах у своїх постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а і від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 сформував такі висновки:

"…Відповідальність за можливі помилки або виправлення у трудовій книжці, у тому числі якість записів та відбитків печаток не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії. Недотримання правил ведення трудової книжки, якщо є такі факти, може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.";

"…певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.".

Суд зауважує, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.

Більше того, перша сторінка трудової книжки позивачки заповнена саме російською мовою, та вказані записи на такій відповідають зазначенню, на другій сторінці паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 - " ОСОБА_1 ".

Відтак доводи про розбіжність в написанні прізвища позивачки, судом відхиляються.

Суд вважає, що право на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

В даному випадку, доказів визнання недостовірним записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 10.09.1982 щодо періодів роботи ОСОБА_1 відповідачем суду не надано, а тому такі періоди безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком.

В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, суд враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу позивача.

Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов`язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Колегія суддів зазначає, що перекладення тягаря доказування на позивача не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті органи Пенсійного фонду, свою позицію побудували виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу.

Зі змісту рішення ГУ ПФУ у Волинській області №262340029860 від 30.06.2025 вбачається, що ОСОБА_1 також відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, при цьому, до страхового стажу позивача не зараховано, зокрема, період навчання згідно атестата № 10411 з 15.12.1982 по 18.06.1984, оскільки атестат № НОМЕР_2 виданий на прізвище « ОСОБА_3 », а у свідоцтві про одруження, яким підтверджується зміна прізвища, наявні розбіжності у написанні прізвища з паспортними даними.

В атестаті № НОМЕР_2 , виданому Київським професійно-технічним училищем Київського обласного управління побутового обслуговування населення 18.04.1984, про проходження курсу навчання за спеціальністю «перукар жіночий, перукар чоловічий», прізвище позивача зазначено « ОСОБА_4 », при цьому згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого Відділом ЗАГС Московського РЦК 07.05.1987 – прізвище позивача « ОСОБА_5 », відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 , виданого Відділом РАЦС Ватутінського району м. Києва 01.10.1998 – прізвище позивача « ОСОБА_2 », а згідно паспорта серії НОМЕР_3 , виданого Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві 11.05.2010 – прізвище позивача « ОСОБА_6 ».

Разом з тим, виявлені відповідачем розбіжності щодо написання прізвища позивача, на переконання суду, ґрунтуються на неповному з`ясуванні усіх обставин, які мають значення у спірному випадку, оскільки не спростовують дійсність наданих позивачем документів.

Суд переконаний, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСШІ у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії", "Трго проти Хорватії").

Таким чином, держава в особі її органів зобов`язана забезпечити належні процедури для виправлення помилок у офіційних документах, не покладаючи відповідальність за такі помилки на громадян.

Суд зазначає, що усі надані позивачем документи вказують на повний збіг інших відомостей про його ім`я українською мовою. Зазначена помилка у документах, що складалися російської мовою за часів СРСР, є досить поширеним явищем. Будь-які сумніви, що у цьому випадку є саме помилка у написанні прізвища, а не обман чи маніпулювання з боку позивача, у суду відсутні. Аргументів про протилежне учасниками справи не надано.

На підтвердження періоду навчання, ОСОБА_1 був наданий експертний висновок Українського бюро лінгвістичних експертиз від 13.06.2025 №056/955-m, де зазначено, що прізвище ОСОБА_2 (свідоцтво про одруження, запис ОСОБА_7 ) та ОСОБА_6 (паспорт, запис ОСОБА_1 ), а також рос. ОСОБА_6 (трудова книжка, запис російською мовою ОСОБА_2 ( ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ) у документах наданих для експертизи, а також в інших документах зазначеної особи є ідентичними. Розбіжності виникли внаслідок міжмовної інтерференції, неоднозначної мотивації прізвища та ситуації контактного білінгвізму.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що рішення ГУ ПФУ у Волинській області №262340029860 від 30.06.2025 в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1982 та періоду навчання з 15.12.1982 по 18.06.1984 є протиправним та підлягає скасуванню.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року в справі № 140/14025/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.