Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №380/2300/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/2300/26 пров. № А/857/24797/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 380/2300/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

місце ухвалення судового рішення м. Львів

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїМричко Н.І.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, в якому позивач просив:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій України у Львівській області щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні;

стягнути з Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, обчисленого з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 07.06.2024 та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, без застосування принципу співмірності, в розмірі 193915,54 грн (сто дев`яносто три тисячі дев`ятсот п`ятнадцять гривень 54 копійки);

зобов`язати Головне управління державної служби з надзвичайних ситуацій України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 (період початку невірного нарахування розмірів посадового окладу, окладу за військове звання, що вплинуло на розмір грошового забезпечення) по 29.01.2026 включно (день фактичного розрахунку).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 380/2300/26 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій України у Львівській області щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні.

Cтягнуто з Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій України у Львівській області (код ЄДРПОУ 38627339, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Підвальна, 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки при звільненні, з 08.06.2024 по 29.01.2026, але не більше як за шість місяців в загальній сумі 10996 (десять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) грн 16 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій України у Львівській області (код ЄДРПОУ 38627339, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Підвальна, 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна ) грн 20 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині суми стягнення позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції частково та прийняти нове, яким стягнути з відповідача 193915,54 грн. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що, на його думку, суд мав би стягнути на його користь середній заробіток за шість місяців у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, обчисленого з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 07.06.2024 та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, без застосування принципу співмірності, в розмірі 193915,54 грн.

Сторони своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційних скарг відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційних скарг до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи з принципу пропорційності, за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Сума, яка підлягає відшкодуванню за весь період з урахуванням істотності частки 7,91 % становить: 759,65 грн (середньоденний заробіток позивача) х 7,91 % х 183 (кількість днів затримки виплати) = 10996,16 грн.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати грошового забезпечення, то у задоволенні такої відмовлено, як передчасної.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Головному управлінні державної служби з надзвичайних ситуацій.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій (по особовому складу) від 07.06.2024 №191 Про кадрові питання, капітана служби цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено зі служби за п.176 п/п 9 (за згодою сторін) з 07.06.2024.

29.01.2026 Головне управління державної служби з надзвичайних ситуацій на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 у справі № 380/21046/24, здійснило виплату грошового забезпечення на загальну суму 11000,67 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ “ПРИВАТБАНК”.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі, порядок проходження служби цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України.

Згідно частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 115 Кодексу цивільного захисту України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Згідно статті 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.

Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту із списків особового складу органу (підрозділу) цивільного захисту.

Порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту унормовано розділом ХХVІІ Інструкції №623.

Кодексом цивільного захисту України та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення осіб рядового і начальницького складу, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.

Верховний Суд України в постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Верховний Суд у постановах від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 зазначив, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

У цьому випадку з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

З вищенаведених мотивів, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про те, що у цій справі підлягають застосуванню норми Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України від 20.07.2018 №623.

Частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Наведеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення зі служби грошового забезпечення в повному обсязі за період затримки такого розрахунку.

На підставі матеріалів справи, апеляційний суд встановив, що позивача звільнено з військової служби 07.06.2024, а остаточний розрахунок з позивачем проведено 29.01.2026.

Отож, відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення зі служби (07.06.2024) остаточний розрахунок та не виплачено в повному розмірі належних коштів, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку).

Як вказано у пункті 8 Порядку № 100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок № 260).

Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Як наслідок до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100 з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 від 18.02.2026 №33-ДВ/5807 заробітна плата за два місяці служби перед звільненням становила 46338,60 грн ( у квітні 2024 року - 23169,30 грн та у травні 2024 року - 23169,30 грн. (а.с.34).

При цьому, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 759 грн. 65 коп. (46338 грн. 60 коп. (розмір грошового забезпечення у квітні та травні 2024 року / 61 (кількість календарних днів у квітні та травні 2024 року).

Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 08.06.2024 наступний день, що слідує за датою звільнення позивача та 29.01.2026 дата розрахунку з позивачем.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 1 липня 2022 року, який набув чинності 19.07.2022 року текст статті 117 викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Апеляційний суд встановив, що стягненню із відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.06.2024 (наступний день після звільнення) до 08.12.2024, що становить 183 календарних дні (шість місяців).

За змістом правового висновку, відображеного у постанові КАС ВС від 20.06.2024 року у справі № 120/10686/22 слідує:

« 57. Варто врахувати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

58. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.

За обставин цієї справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні…».

Також при вирішенні даного спору підлягає урахуванню правова позиція ВП ВС, відображена у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, відповідно до якої Суд вирішив виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року, а зокрема ВП ВС сформовано такий правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»

З матеріалів справи убачається, що на дату виключення позивача із списків, сума нарахованого та виплаченого грошового забезпечення становила 5406,17 (довідка на виконання ухвали суду), окрім того 29.01.2026 позивачу додатково виплачено грошове забезпечення за рішенням суду у сумі 11000,67 грн.

Як наслідок, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 16406,84 грн ( 5406,17 + 11000,67 грн, що складає 100%), з якої розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення у розмірі 11000,67 грн, становить 67,05%.

Отож, з урахуванням формули застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, який міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, колегією суддів для обрахунку середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні ураховано:

- середньоденне грошове забезпечення позивача у розмірі 759,65 грн.;

- кількість днів затримки розрахунку з 08.06.2024 (наступний день після звільнення) до 08.12.2024, що становить 183 календарних дні (шість місяців);

- розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення у розмірі 11000,67 грн, становить 67,05% від суми грошового забезпечення, яке підлягало виплаті при звільненні позивача.

З урахуванням вказаних критеріїв розмір середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні відповідач мав би сплатити позивачу 93210,19 грн. Розрахунок: (759,65 грн х 183 днів х 67,05%).

Стосовно строку звернення до суду, то колегія суддів зазначає, що з цим позовом позивач звернувся 09.02.2025, тобто протягом місячного строку звернення до суду, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України, який обчислюється з 29.01.2026 (з дати проведення відповідачем повного розрахунку із позивачем), а тому апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, зазначені у апеляційній скарзі відповідача.

З урахуванням зазначеного колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження.

Доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє часткове підтвердження, а висновки суду першої інстанції в частині проведеного розрахунку суми стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні є такими, що зроблені з порушенням норм матеріального права та неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а рішення суду в частині проведеного розрахунку суми стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні скасувати з прийняттям нового судового рішення.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 380/2300/26 в частині стягнення з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10996 (десять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) грн 16 коп. - скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою:

стягнути з Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій України у Львівській області (код ЄДРПОУ 38627339, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Підвальна, 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 08.06.2024 до 08.12.2024 у розмірі 93210,19 грн.

В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 380/2300/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос