Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №300/2787/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/2787/25 пров. № А/857/10617/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.

Запотічного І.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року (головуючий суддя Матуляк Я.П.), ухвалене у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у справі № 300/2787/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення дій,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 року позов задоволено повністю, зокрема визнано протиправним та скасувати рішення №262640008324 від 10.03.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії згідно ст. 26 Закону України №1058; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію починаючи з 03.03.2025 зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 по 23.06.1986 у Саратовському економічному інституті та період роботи з 04.08.1986 по 29.12.1990 та з 21.01.1991 по 22.04.1993 на території російської федерації згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.08.1986 року.

01.12.2025 року від представника позивача до суду надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення.

Додатковим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року заяву задоволено.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію починаючи з 23.03.2025 зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 по 23.06.1986 у Саратовському економічному інституті та період роботи з 04.08.1986 по 29.12.1990 та з 21.01.1991 по 22.04.1993 на території російської федерації згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.08.1986 року.

Задовольняючи заяву, суд дослідивши наявні матеріали справи встановив, що під час подання позовної заяви, представником позивача було допущено технічну описку, а саме зазначено неправильну дату, з якої позивач просив призначити пенсію за віком, а саме: було зазначено «03.03.2025 року», замість вірного «23.03.2025 року». Суд зазначив, що у відповідності з 252 Кодексу адміністративного судочинства України, вказані обставини є підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати додаткове судове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року та у задоволенні заяви відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що перелік підстав для ухвалення додаткового судового рішення, визначений статтею 252 КАС України, є вичерпним, то й відсутні підстави для ухвалення додаткового судового рішення в даній справі.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

Відповідно до статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №1540/4122/18 зазначено, що процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням обов`язку, зокрема, про необхідність надання судом відповідей на всі заявлені позивачем вимоги.

За змістом частини першої статті 252 КАС України підставою для ухвалення додаткового рішення може бути не ухвалення судом рішення щодо однієї з позовних вимог, якщо щодо решти вимог, заявлених у позові, рішення ухвалено. Додаткове рішення необхідне також у тих випадках, коли відповідь суду не відповідає обсягу поставленого питання або ж спосіб судового захисту викладений неповно.

Отже, додатковим судовим рішенням вирішуються окремі вимоги позивача, котрі не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу цих позовних вимог досліджувалися докази.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 квітня 2020 року у справі №9901/118/19 зазначено, що додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (постанови чи ухвали), внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Як убачається з матеріалів справи, підставою подання заяви про ухвалення додаткового рішення було те, що під час подання позовної заяви, представником позивача було допущено технічну описку, а саме зазначено неправильну дату, з якої позивач просив призначити пенсію за віком, а саме: було зазначено «03.03.2025 року», замість вірного «23.03.2025 року».

Прийнятті рішення судом апеляційної інстанції взято до уваги, що 28.09.2026 року Восьмим апеляційним адміністративним судом апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі № 300/2787/25 змінено в частині дати призначення ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з чим, абзац 3 резолютивної частини рішення викладено в такій редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію починаючи з 23.03.2025 зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 по 23.06.1986 у Саратовському економічному інституті та період роботи з 04.08.1986 по 29.12.1990 та з 21.01.1991 по 22.04.1993 на території російської федерації згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.08.1986 року.»

В решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі № 300/2787/25 залишити без змін.

В мотивувальній частині судового рішення апеляційним судом зазначено, що оскільки позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому право на призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виникає у неї з 23.03.2025, у зв`язку з чим виникає необхідність змінити рішення суду першої інстанції в частині дати з якої необхідно призначити пенсію, а саме заміни «03.03.2025» на «23.03.2025».

Отже, апеляційний суд зазначає, що позовні вимоги, заявлені позивачем, були досліджені та вирішені судом першої інстанції, про що постановлено судове рішення, оцінку якому надав суд апеляційної інстанції.

Водночас, доводи представника позивача фактично зводяться до виправлення технічної описки, допущеної при поданні позовної заяви, що виходить за межі інституту додаткового судового рішення, визначеного статтею 252 КАС України, який спрямований виключно на усунення неповноти судового рішення.

Таким чином, підстави, передбачені статтею 252 КАС України, для ухвалення додаткового судового рішення відсутні, оскільки всі заявлені позовні вимоги були предметом судового розгляду та отримали відповідну правову оцінку, в тому числі за наслідком їх апеляційного перегляду.

При цьому, у разі незгоди з висновками суду щодо обраного способу захисту, позивач не був позбавлений права подання як то заяви про виправлення описки в судовому рішенні, чи то скористатись правом апеляційного перегляду рішення суду.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що інститут додаткового рішення за вище окреслених обставин та підстав не підлягає застосуванню, що має наслідком додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року скасувати, та у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29)

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного додаткового рішення порушив норми процесуального права, що має наслідком скасування додаткового рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні заяви.

Керуючись статтями 241, 243, 252, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити.

Додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі № 300/2787/25 скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний