Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №140/9499/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/9499/25 пров. № А/857/53417/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Дмитрук В.В.), ухвалене в порядку письмового провадження в м. Луцьку 03 листопада 2025 року у справі №140/9499/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги,

В С Т А Н О В И В :

22.08.2025 ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування: податкових повідомлень – рішень (далі- ППР) від 19.02.2025 №0065022407, яким визначено податкове зобов`язання в сумі 120 722 грн 93 коп., з яких 109 748,12 грн зі сплати податку на доходи фізичних осіб та 109 754 грн 81 коп. штрафу, №0065062407, яким визначено податкове зобов`язання в сумі 10 060 грн 23 коп., з яких 9 145,67 грн зі сплати військового збору та 914 грн 56 коп. штрафу, №0065122407, яким визначено податкове зобов`язання в сумі 1 020 грн штрафу за незабезпечення зберігання первинних документів, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та податкових зобов`язань за 2018-2020 роки та податкової вимоги від 14.04.2025 №0004542-1303-0320, якою зобов`язано сплатити податковий борг в сумі 133 909 грн 74 коп.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , в порушення п.44.1 п.44.3 п.44.6 ст.44, пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, п.164.1 ст.164, п.177.1 п.177.2, п.п.177.4.1 п.п.177.4.4 п.п.177.4.5 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 10 9748,12 грн, в т.ч. за 2018 рік на 5 482,97 грн, за 2019 рік на 72 793,28 грн та за 2020 рік на 31 471,87 грн. Крім того, документальною позаплановою невиїзною перевіркою встановлено, що позивачем внаслідок порушень зазначених у п.2.1.4 акта занижено суму чистого оподатковуваного доходу та відповідно базу оподаткування військовим збором за 2018 рік на 30 460,95 грн, за 2019р. на 401 407,10 грн, за 2020 на 174 704,70 грн, внаслідок чого ФОП ОСОБА_1 не нараховано та не сплачено до бюджету військового збору за 2018 рік в сумі 4 56,91 грн, за 2019 рік в сумі 6 066,11 грн, за 2020 рік в сумі 2 622,65 грн. Також, ОСОБА_1 в порушення п.121.1 ст.121 ПК України не забезпечено зберігання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування за 2018 – 2020 рр., зокрема первинних документів, що підтверджують доходи та понесені витрати, пов`язані з одержанням доходу, а саме: не надано книги обліку доходів та витрат, суми дебіторської та кредиторської заборгованості, вартості та кількості залишків ТМЦ, документально підтверджених витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, вартість виконаних робіт, наданих послуг, КОРО, звітів по РРО, інформації щодо нерухомого та рухомого майна яке використовувалось в господарській діяльності платника, тощо. При цьому суд зауважив, що позивачем у запереченнях на акт перевірки від 28.01.2025 вказувалось, що нею було здано на макулатуру первинні бухгалтерські документи, тобто вона не забезпечила зберігання первинних документів. Суд також зауважив, що позивач просила скасувати податкову вимогу від 14.04.2025 №0004542-1303-0320 у повному обсязі. Проте, оскаржує лише три податкові повідомлення-рішення із чотирьох винесених. Щодо рішення від 19.02.2025 №0065092407 у позивача заперечення відсутні. Враховуючи вище наведені обставини, суд дійшов висновку, що дана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року та позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що не прийнявши до уваги додані до позовної заяви документи про підтвердження витрат пов`язаних із веденням господарської діяльності, суд не перевірив зміст представлених документів на відповідність приписам ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та безпідставно не прийняв ці документи до уваги і не надав їм належної оцінки. Хоча доданими до позовної заяви копіями документів про понесені ОСОБА_1 витрати пов`язані із підприємницькою діяльністю у 2018 році в сумі 30 991,63 грн., у 2019 році в сумі 404 507,83 грн. та у 2020 році в сумі 181 658,48 грн., чим повністю спростовуються висновки відповідача про відсутність у ОСОБА_1 витрат у 2018 році на суму 30460,95 грн, у 2019 році 404 407,10 грн. та у 2020 році в сумі 174 843.70 грн. Відповідно відсутні підстави для нарахування ОСОБА_1 податкового зобов`язання із податку на доходи фізичних осіб в сумі 120 722,93 грн. (109 748,12 грн. податку та штрафу в сумі 109754,81 грн.) військового збору в сумі 10 060.23 грн. (9 145.67 грн. податку та штрафу в сумі 914,56 грн.). І оскільки у ОСОБА_1 є документи про витрати пов`язані із проведенням нею підприємницької діяльності за 2018-2020 роки та і накладення на неї штрафу в сумі 1020 грн. не може вважатись законним.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 23.02.2024 ГУ ДПС у Волинській області у зв`язку з прийняттям ОСОБА_1 рішення про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи засобами поштового зв`язку надіслано лист №568/12/03-20-24-07-20 щодо надання оригіналів документів, які будуть використані в ході проведення перевірки, яка проводитиметься на підставі пп. 78.1.7 п.78.1 ст.78 ПК України. Вказаний лист було отримано особисто позивачем 05.03.2024.

На вказаний запит про надання оригіналів документів для проведення перевірки ОСОБА_1 не надано жодних первинних документів.

Посадовою особою ГУ ДПС у Волинській області на підставі наказу від №3870-п від 13.11.2024 та повідомлення №1157 від 13.11.2024 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку суб`єкта господарювання – ОСОБА_1 .

Копія наказу ГУ ДПС у Волинській області про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 від 13.11.2024 №3870-п та письмове повідомлення від 13.11.2024 №1157, були надіслані рекомендованим листом з повідомленням про вручення та вручено позивачу 20.11.2024.

За результатами проведення перевірки складено акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 31.10.2024 №35816/03-20-24-07/ НОМЕР_1 (далі – акт перевірки). ГУ ДПС у Волинській області на поштову адресу ОСОБА_1 направлено акт перевірки рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, який було вручено позивачу.

Документальною позаплановою невиїзною перевіркою встановленні порушення:

- п.44.1 п.44.3 п.44.6 ст.44, пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, п.164.1 ст.164, п.177.1 п.177.2, п.п.177.4.1 п.п.177.4.4 п.п.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України (із змінами та доповненнями), внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб на 109 748,12 грн, в т.ч. за 2018 рік на 5 482,97 грн, за 2019 рік на 72 793,28 грн та за 2020 рік на 31 471,87 грн;

- пп.162.1.1 п.162.1. ст.162, пп.163.1.1 п.163.1 ст. 163, пп.164.1.3. п.164.1 ст.164, підпункт 1.3 пункт 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України, внаслідок чого занижено військовий збір на загальну суму 9 145,67 грн, в т.ч. за 2018р. на 456,91 грн, за 2019 рік на 6 066,11 грн та за 2020 рік на 2 622,65 грн;

- пп.49.18.4 п.49.18 ст.49, п.177.11 ст.177, п.176.1»в» ст.176 ПК України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), несвоєчасне подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2020 рік;

- п.121.1 ст.121 ПК України №2755-VI від 02.12.2010р. (із змінами та доповненнями), а саме незабезпечення надання для перевірки первинних документів за 2018-2020 рр., які підтверджують понесені валові витрати та отримані доходи: п. 117.1 ст. 117 ПКУ та п. 8.4 розділу VIII Порядок обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 №462), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.05.2014 за №503/25280, а саме несвоєчасне подання Повідомлення за формою №20-ОПП щодо наявності у підприємця 1 об`єкта нерухомого майна.

28.01.2025 позивачем було подано заперечення на акт перевірки від 31.10.2024 №35816/03-20-24-07/ НОМЕР_1 .

Комісією за розглядом матеріалів документальної позапланової невиїзної перевірки прийнято рішення від 13.02.2025 про відмову у задоволенні в повному обсязі вимог ФОП ОСОБА_1 з питань, що становлять предмет заперечень, оскільки ні до заперечення, ні після його розгляду не було надано реальних доводів та не було надано документів, що спростовують висновок податкового органу, викладений у акті документальної позапланової невиїзної перевірки.

На підставі висновку акта перевірки ГУ ДПС у Волинській області винесено ППР:

- від 19.02.2025 №0065092407, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 340,00 грн за не подання повідомлення за формою 20-ОПП щодо 1 об`єкту нерухомого майна, який використовується в господарській діяльності (не оскаржується позивачем у даній справі);

- від 19.02.2025 №0065062407, яким визначено податкове зобов`язання в сумі 10 060,23 грн, з яких 9 145,67 грн зі сплати військового збору та 914,56 грн штрафна (фінансова) санкція;

- від 19.02.2025 №0065122407, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 020,00 грн за незабезпечення зберігання частини первинних документів, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та податкових зобов`язань;

- від 19.02.2025 №0065022407, яким визначено податкове зобов`язання в сумі 120 722,93 грн, з яких 109 748,12 грн зі сплати податку на доходи фізичних осіб та 109 754,81 грн штрафна (фінансова) санкція.

ГУ ДПС у Волинській області на поштову адресу позивача було направлено вказані ППР, які було отримано позивачем 26.02.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового.

14.04.2025 відповідачем винесено податкову вимогу форми «Ф» №0004542-1302- 0320, якою повідомлено ОСОБА_1 про наявність станом на 10.04.2025 податкового боргу у сумі 133 909,74 грн.

Вважаючи ППР від 19.02.2025 №0065062407, №0065122407, №0065022407 та податкову вимогу від 14.04.2025 №0004542-1303-0320 протиправними, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 здійснено відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 та п.75.1 ст.75, на підставі пп.78.1.7 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79, із врахуванням пп.69.2 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-IV та у зв`язку з внесенням запису до ЄДР щодо припинення платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 .

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач належним чином була повідомлена про проведення перевірки і відповідачем процедуру призначення і проведення перевірки порушено не було, що також підтверджує, зокрема відсутність будь-яких доводів щодо цього в апеляційній скарзі позивача.

Щодо аргументів апеляційної скарги в частині виявлених контролюючим органом порушень податкового законодавства позивачем, апеляційний суд зазначає таке.

Як убачається з акта перевірки №35816/03-20-24-07/ НОМЕР_1 від 31.12.2024 документальною позаплановою невиїзною перевіркою встановлені порушення: п.44.1 п.44.3 п.44.6 ст.44, пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, п.164.1 ст.164, п.177.1 п.177.2, п.п.177.4.1 п.п.177.4.4 п.п.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України (із змінами та доповненнями), внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб на 109 748,12 грн, в т.ч. за 2018 рік на 5 482,97 грн, за 2019 рік на 72 793,28 грн та за 2020 рік на 31 471,87 грн.

Так, до перевірки правильності визначення валових витрат за 2018-2020рр., ФОП ОСОБА_1 не надано документального підтвердження витрат, пов`язаних з отриманням доходу.

Згідно п.177.2. ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

177.4.3. суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно п.п.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Як це убачається з матеріалів справи, в ході проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 не надано книги обліку доходів та витрат, суми дебіторської та кредиторської заборгованості, вартості та кількості залишків ТМЦ, документально підтверджених витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, вартість виконаних робіт, наданих послуг, тощо.

Отже, перевіркою не можливо було визначити вартість ТМЦ, що реалізовані підприємцем за період з 24.10.2018 по 07.10.2020, внаслідок ненадання для перевірки ФОП ОСОБА_1 первинних документів, які підтвердили суми витрат на придбання ТМЦ, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходу за 2018 – 2020 роки.

Разом з тим, у відповідності до п.85.2 ст.85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Аналізуючи обставини справи суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з п.177.1 ст.177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними у п.167.1 ст.167 Кодексу.

Пунктом 44.6 ст. 44 ПК України передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Так, вимога про надання до перевірки усіх документів, на підставі яких сформовані показники податкової звітності, безпосередньо визначена у письмовому повідомленні від 13.11.2024 №1157 та закріплена у пункті 85.2 статті 85 ПК України.

При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано правову позицію Верховного Суду, який у постанові від 23.05.2024 у справі №380/5557/22 вказував, що з врахуванням положень статті 85 ПК України саме платник податків зобов`язаний надати податковому органу всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Податковий орган має право витребувати певні документи, що належать чи пов`язані з предметом перевірки, в ході її проведення, проте саме на платника покладено обов`язок із надання усіх необхідних документів після початку такої перевірки.

Апеляційний суд звертає увагу також на те, що позивач належним чином була повідомлена про факт проведення щодо неї документальної позапланової невиїзної перевірки. В той же час позивачем не надано належних та допустимих доказів надання (направлення) контролюючому органу документів бухгалтерського обліку до прийняття рішення за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки, враховуючи той факт, що позивачем отримано наказ та повідомлення про проведення перевірки.

Водночас, позивач не спростувала зафіксованого в акті перевірки факту ненадання до перевірки первинних документів (прибуткових накладних, актів виконаних робіт тощо), не зазначила причини чи об`єктивні перешкоди неможливості надання.

Так, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно з пунктом 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

З матеріалів справи убачається, що 28.01.2025 позивачем було подано заперечення на акт перевірки. Проте і до вказаних заперечень позивачем не було долучено жодних первинних документів, але зазначено, що «…враховуючи те, що вже пройшло більше як три роки, я здала всі документи на макулатуру…».

Апеляційний суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 14.08.2024 у справі №560/12984/23 зазначив, що платник податків має право на подання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, після закінчення такої перевірки. Проте реалізація такого права має здійснюватися відповідно до вимог, встановлених ПК України, і до прийняття рішення за результатами такої перевірки. Поряд з цим платник податків не позбавлений права довести у судовому процесі, що він вжив всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об`єктивної перевірки, не ухилявся від її проведення, тобто, його поведінка жодним чином не була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, зокрема, і у постанові від 06.08.2019 у справі №160/8441/18 на те, що платник податків не може посилатися в судовому процесі на підтвердження показників, які відображені ним у податковій звітності, на документи, які не були надані під час перевірки або впродовж строку, передбаченого п.86.7 ст. 86 ПК України.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2024 у справі №380/5557/22 дійшов до висновку, що ненадання платником податків при проведенні перевірки первинних документів які підтверджують його право на формування податкового кредиту з ПДВ, є наслідком його недобросовісної поведінки та підстави для дослідження та врахування таких первинних документів під час судового розгляду, відсутні.

Таким чином, у разі якщо до закінчення перевірки або протягом десяти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. А тому, ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності.

Аналогічне правозастосування викладено у постановах Верховного Суду від 24.10.2024 у справі №160/4504/23, від 31.07.2024 у справі №380/5630/23, від 06.07.2019 у справі №160/8441/18, від 28.10.2021 у справі №802/880/18-а, від 06.09.2022 у справі №640/772/21, від 14.12.2022 у справі №640/637/19, від 07.02.2023 у справі №640/9880/19, від 03.10.2023 у справі №420/534/20, від 21.01.2025 у справі №140/6001/24.

Враховуючи наведене апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про те, що посилання позивача в позовній заяві на реєстр документів, що підтверджує витрати на оплату товарів і послуг за 2018-2020 роки є неприйнятним, оскільки такі документи повинні надаватись до перевірки, за наслідком аналізу яких податковий орган надає їм оцінку та приймає рішення, яке може стати предметом перевірки в судовому порядку.

За таких обставин, враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перевіркою правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб за 2018-2020, що підлягає сплаті до бюджету, правильно встановлено, що ОСОБА_1 , в порушення п.44.1 п.44.3 п.44.6 ст.44, пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, п.164.1 ст.164, п.177.1 п.177.2, п.п.177.4.1 п.п.177.4.4 п.п.177.4.5 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 10 9748,12 грн, в т.ч. за 2018 рік на 5 482,97 грн, за 2019 рік на 72 793,28 грн та за 2020 рік на 31 471,87 грн., а тому ППР від 19.02.2025 №0065022407, яким визначено податкове зобов`язання в сумі 120 722,93 грн., враховуючи застосовані штрафні санкції, є правомірним та не підлягає скасуванню.

Щодо порушень пп.162.1.1 п.162.1. ст.162, пп.163.1.1 п.163.1 ст. 163, пп.164.1.3. п.164.1 ст.164, підпункт 1.3 пункт 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України, внаслідок чого занижено військовий збір на загальну суму 9 145,67 грн., в т.ч. за 2018р. на 456,91 грн., за 2019 рік на 6 066,11 грн. та за 2020 рік на 2 622,65 грн, апеляційний суд зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 відповідно до п.162.1 ст.162 ПК України (підпункт 1.1 пункт 161 підрозділу 10 ПКУ) є платником військового збору.

Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пп.163.1.1 ПКУ).

Відповідно до пп.164.1.3 п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування у фізичної особи є дохід, отриманих фізичною особою–підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 ПКУ.

Об`єктом оподаткування фізичної особи – підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПКУ).

Ставка збору за спірний період складала 1,5 % об`єкта оподаткування.

Згідно з абзацом «а» пункту 176.1 статті 176 ПКУ платники – фізичні особи зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.

Відповідно до п. 177.10 ст. 177 Кодексу фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, документальною позаплановою невиїзною перевіркою встановлено, що позивачем внаслідок порушень зазначених у п.2.1.4 акта занижено суму чистого оподатковуваного доходу та відповідно базу оподаткування військовим збором за 2018 рік на 30 460,95 грн, за 2019р. на 401 407,10 грн, за 2020 на 174 704,70 грн, внаслідок чого ФОП ОСОБА_1 не нараховано та не сплачено до бюджету військового збору за 2018 рік в сумі 4 56,91 грн, за 2019 рік в сумі 6 066,11 грн, за 2020 рік в сумі 2 622,65 грн.

Таким чином, оскільки документи, які б заперечували дані обставини позивачем під час перевірки не надано, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ППР від 19.02.2025 №0065062407 є правомірним та скасування не підлягає.

Стосовно ППР від 19.02.2025 №0065122407, апеляційний суд зазначає таке.

Так, позивач здійснювала господарську діяльність на загальній системі оподаткування, особливості оподаткування доходів від обрання якої, встановлено статтею 177 Податкового Кодексу України.

Пунктом 177.11 ст. 177 ПК України передбачено, що фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи, а також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого на доходи від підприємницької діяльності в розмірах, визначених відповідно до закону.

Фізичні особи, стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням, подають податкову декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності, у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

У разі проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням останнім базовим податковим (звітним) періодом є період з дня, наступного за днем закінчення попереднього базового податкового (звітного) періоду до останнього дня календарного місяця, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

За несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом передбачено накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Перевіркою дотримання встановленого порядку подання до контролюючих органів податкових декларацій встановлено, несвоєчасне подання декларації про майновий стан і доходи за 2020, чим порушено пп.49.18.4 п. 49.18 ст.49, п.177.11 ст.177, п.176.1 «в» ст.176 ПК України. П.121.1 ст.121 ПК України 2755-VI від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями), а саме незабезпечення надання для перевірки первинних документів за 2018-2020 рр., які підтверджують понесені валові витрати та отримані доходи.

За приписами пп.16.1.7 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 в порушення п.121.1 ст.121 ПК України не забезпечено зберігання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування за 2018 – 2020 рр., зокрема первинних документів, що підтверджують доходи та понесені витрати, пов`язані з одержанням доходу, а саме: не надано книги обліку доходів та витрат, суми дебіторської та кредиторської заборгованості, вартості та кількості залишків ТМЦ, документально підтверджених витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, вартість виконаних робіт, наданих послуг, КОРО, звітів по РРО, інформації щодо нерухомого та рухомого майна яке використовувалось в господарській діяльності платника, тощо.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України від 02.12.2010 №2755-VI, із змінами та доповненнями, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.3 статті 44 ПК України (у редакції, чинній на дату припинення підприємницької діяльності позивача) передбачалося, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).

У разі ліквідації платника податків документи, визначені пунктом 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу), що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

Передбачені цим пунктом терміни зберігання документів продовжуються на період зупинення відліку строку давності у випадках, передбачених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу.

Враховуючи, що строк давності, передбачений ст.102 ПК України, був зупинений з 18.03.2020 і відновився з 01.08.2023, а припинення підприємницької діяльності позивачем відбулося 07.10.2020, тобто в період зупинення строків давності, таким чином на дату проведення перевірки (грудень 2024 року) строк зберігання документів не закінчився і позивач зобов`язана була їх надати під час перевірки.

Відповідно до ст. 121 ПКУ, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1 020,00 гривень.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що позивачем у запереченнях на акт перевірки від 28.01.2025 вказувалось, що нею було здано на макулатуру первинні бухгалтерські документи, що дає підставу для висновку про не забезпечення позивачем зберігання первинних документів.

Враховуючи наведене, ППР від 19.02.2025 №0065122407, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 020,00 грн, є правомірним і не підлягає скасуванню.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що враховуючи те, що позивач не сплатила зазначені в ППР від 19.02.2025 №0065092407, №0065062407, №0065122407, №0065022407 суми протягом десяти робочих днів, не оскаржила такі рішення станом на 10.04.2025, а тому за позивачкою рахувався податковий борг, який виник в результаті несплати нарахованих зобов`язань, що надавало відповідачу право формування податкової вимогу від 14.04.2025 №0004542-1303-0320. Доказів протилежного судом не здобуто.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено правомірність прийняття оскаржуваних ППР, а тому підстави скасування податкової вимогу від 14.04.2025 №0004542-1303-0320 також відсутні.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, а отже відсутності підстав для їх скасування.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції викладено мотиви та правові підстави відмови в задоволенні позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі №140/9499/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний