Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №300/2326/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/2326/25 пров. № А/857/27665/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С. М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року в справі № 300/2326/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним рішення та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

суддя в 1-й інстанції - Остап`юк С.В.,

час ухвалення рішення - 24 квітня 2026 року,

місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

в с т а н о в и в:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за № 143650004952 від 12.03.2025 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області перевести ОСОБА_1 з 04.03.2025 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи з 01.01.1995 до 20.12.2024 в органах державної податкової служби.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з згідно трудової книжки ОСОБА_1 працювала в органах податкової служби з 01.01.1995 по 20.12.2024. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за результатами розгляду заяви від 04.03.2025 та наданих документів прийнято рішення № 143650004952 від 12.03.2025 про відмову в переведенні з одного виду пенсії на інший, у зв`язку з тим, що посадовим особам органів податкової служби згідно з статтею 343.1 Податкового кодексу України присвоюються спеціальні звання, і відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

Згідно трудової книжки НОМЕР_1 наданої при зверненні встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посадах головного спеціаліста по кадрам, керівником відділу кадрової роботи, спеціалістом по захисту інформації, головним державним інспектором сектору по роботі з персоналом, старшим державним інспектором сектору організаційного забезпечення з 01.10.1995 по 20.12.2024, позивачу присвоєно персональне звання : інспектор податкової та митної справи 1 рангу.

Наголошує апелянт, що посадові особи органів державної податкової служби, які мають спеціальне звання, Законом № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України не віднесені до відповідних категорій посад державних службовців.

Вказує, що пунктами 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723 ХІІ. Пенсії відповідно до Закону № 889-VIII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (стаття 37 Закону № 3723- ХІІ) призначаються особам, які:- досягли пенсійного віку;- мають страховий стаж: чоловіки — 35 років, жінки — 30 років;- не призначали пенсію відповідно до Закону № 3723- ХІІ;- на день набрання чинності Законом № 889-VIII займають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій державних службовців, визначених статтею Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, або на день набрання чинності Законом № 889-VIII мають не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України незалежно від факту роботи на державній службі станом на 1 травня 2016 року.

Позивач подала до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому висловила незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

04.03.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про переведення її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».

За результатом розгляду заяви позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішення за № 143650004952 від 12.03.2025, яким відмовлено в переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Рішення обґрунтоване тим, що страховий стаж позивача становить 45 років 7 місяців 24 дні. Згідно трудової книжки позивач працювала в органах податкової служби з 01.01.1995 до 20.12.2024. Статтею 25 Закону України «Про державну службу» визначено сім категорій посад державних службовців, залежно від яких встановлювались ранги державних службовців. Враховуючи, що посадовим особам органів податкової служби статтею 343 Податкового кодексу України присвоюються спеціальні звання, і відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ, то прийнято рішення про відмову в переведенні позивача на пенсію за віком як державного службовця.

Позивач, вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за № 143650004952 від 12.03.2025 протиправним, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що таким зобов`язано Головне управління зарахувати позивачу до стажу державної служби періоди роботи з 01.01.1995 до 20.12.2024 в органах державної податкової служби.

В цьому контексті апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

До 01 травня 2016 року умови пенсійного забезпечення державних службовців визначалися Законом N 3723-XII.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року N 3723-XII пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

На час виникнення спірних відносин, принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначалися Законом N 889-VIII.

При цьому, відповідно до пункту 2 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону N 889-VIII з 1 травня 2016 року втратив чинність Закон N 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Суд констатує, що право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону N 3723-XII як спеціального закону (lex specialis) збережено для осіб, визначених у пунктах 10, 12 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону N 889-VIII.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що особам, визначеним у пунктах 10, 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону N 889-VIII надано право вибору, на підставі якого закону їм має бути призначена пенсія.

Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04 квітня 2018 року у зразковій справі N 822/524/18, а також у постановах від 01 грудня 2020 року у справі N 466/6057/17, від 16 грудня 2021 року у справі N 538/804/17, від 22 червня 2021 року у справі N 308/67/17, від 29 вересня 2022 року у справі N 234/6967/17 та від 29 листопада 2022 року у справі N 431/991/17.

Таким чином право на пенсію державного службовця за змістом частини першої статті 37 Закону N 3723-XII мали особи, які: а) досягли певного віку; б) мають передбачений законодавством страховий стаж; в) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

За наведеного правового регулювання, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону N 3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону N 3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону N 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Тобто, за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону N 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 15 грудня 2020 року у справі N 560/2398/19.

Відмовляючи в призначені пенсії позивачці відповідно до Закону України «Про державну службу», пенсійний орган вказав, що займані позивачем посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців.

Так, пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством, а саме відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок № 283).

Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , суд встановив, що позивач з 01.01.1995 працювала в органах державної податкової служби на різних посадах, а саме: головним спеціалістом по кадрах, керівником відділу кадрової роботи, спеціалістом по захисту інформації, головним державним інспектором сектору по роботі з персоналом, старшим державним інспектором сектору організаційного забезпечення. 05.01.1995 прийняла присягу державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу». Згідно з наказом Головного управління ДПС у Миколаївській область за № 451-О від 12.12.2024 позивач припинала державну службу та з 20.12.2024 звільнена з посади відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Зазначені обставини визнаються скаржником.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до ст. 41.1Податкового кодексу України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування, законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - законами України "Про державну службу" та «Про запобігання корупції» та іншими законами.

При прийнятті на роботу посадовій особі може бути встановлено випробувальний термін відповідно до Закону України "Про державну службу".

На роботу до контролюючих органів не можуть бути прийняті особи, стосовно яких встановлено обмеження законами України "Про державну службу" та «Про запобігання корупції».

Посадові особи, які вперше зараховуються на службу до контролюючих органів і раніше не перебували на державній службі, складають присягу державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".

Отже відповідно до норм, закріплених у Податковому кодексі України- посадові особи контролюючих органів є державними службовцями (пункт 342.4 статті 342 ПК України).

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон України "Про державну службу" № 3723-XII.

Згідно статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Таким чином, позивачка у період з 01.01.1995 до 20.12.2024 року працювала на різних посадах в органах державної податкової служби, посаду в цій службі обіймала і станом на 01 травня 2016 року.

Верховний Суд України раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 08 жовтня 2013 року у справі № 21-275а13 зазначив, що аналіз положень статті 37 Закону № 3723-XII,Закону № 509-XIIдає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

Зважаючи на те, що цей висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, сформульований за результатами розгляду справи, фактичні обставини в якій є подібними до фактичних обставин, встановлених у справі, що розглядається, - у справі, що розглядається, спір також стосується зарахування до стажу державної служби періоду служби у податкових органах посадових осіб, які мають спеціальне звання, то висновок суду першої інстанції про те, що, враховуючи також Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, є правильним.

Аналогічний підхід застосування наведених норм права висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2021 року (справа № 308/67/17) та від 18 березня 2021 року (справа № 500/5183/17).

Отже, доводи пенсійного органу про відсутність в позивачки стажу державного службовця, є безпідставними та необґрунтованими.

Водночас Верховний Суд в постанові від 22 травня 2024 року в справі № 500/1404/23 наголосив, що до стажу державної служби може бути враховано лише стаж, набутий на посадах державної служби або прирівняних до них посад до 01 травня 2016 року та обрахований у відповідності до положень Порядку № 283. Водночас стаж, набутий після 01 травня 2016 року на посадах державної служби, зараховується до страхового стажу і відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII слугує підставою для призначення пенсії та обрахунку її розміру у відповідності до Закону № 1058-IV.

Колегія суддів наголошує, що вказаний висновок узгоджується з позицією Конституційного Суду України, що висловлена у рішенні від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022. КСУ у цій справі зазначив, що підпункт 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII не дає можливості враховувати стаж державної служби, набутий після 1 травня 2016 року, як такий, що відповідає вимогам пунктів 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, та для набуття у зв`язку із цим права на призначення пенсії державного службовця на підставі статті 37 Закону № 3723-XII.

При цьому апеляційний суд також зауважує, що наведене правове регулювання зарахування стажу роботи, набутого на посадах державної служби або прирівняних до них посад, враховуючи збережену законодавцем можливість вибору особою на підставі якого закону їй має бути призначена пенсія (тобто збереження права особи на вибір найбільш сприятливого для неї варіанту поведінки), відповідає вимогам частини третьої статті 46 Конституції України (пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом), вимогам стосовно якості та передбачуваності закону, а також має легітимну мету, що спрямована на реформування системи соціального забезпечення в України, яке, серед іншого, включає в себе побудову нової системи соціального захисту, заснованої на принципах соціальної справедливості, доступності та максимального застосування для всіх осіб.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачці може бути зараховано стаж, набутий на посадах державної служби (або прирівняних до них посад) після 01 травня 2016 року, лише до страхового стажу, а не стажу державної служби, а тому висновок суду попередньої інстанції щодо необхідності зарахування до спеціального стажу державної служби періоду роботи з 01 травня 2016 року по 20 грудня 2024 року на відповідних посадах є необґрунтованим і суперечить положенням чинного законодавства.

Отже, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Оскільки стаж державної служби позивачки станом на 01 травня 2016 року становить більше 20 років (з 01.01.1995 року), та враховуючи те, що ОСОБА_1 займала таку посаду на день набрання чинності Закону № 889-VIII, відтак остання має право на призначення пенсії державного службовця згідно з пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII.

За таких обставин суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зарахування до стажу державної служби позивачки періоди роботи в органах державної податкової служби, який протиправно не враховано пенсійним органом під час вирішення питання про переведення позивачки на інший вид пенсійного забезпечення, проте лише до 01 травня 2016 року. Зарахування позивачці стажу, набутого на посадах державної служби після 01 травня 2016 року, до стажу державної служби для призначення пенсії, а не страхового стажу є необґрунтованим і суперечить положенням чинного законодавства.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає зміні в частині визначення періоду трудової діяльності, який підлягає зарахуванню до стажу державної служби для призначення пенсії за нормами Закону №889-VIII; в решті суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно і повно встановив обставини справи, тому відповідно до ст.316 КАС України рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року в справі № 300/2326/25 змінити, замінивши в абзаці третьому резолютивної частини рішення період роботи (служби) в органах державної податкової служби, який підлягає зарахуванню до стажу державної служби з «01.01.1995 до 20.12.2024» на «01.01.1995 до 01.05.2016».

У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року в справі № 300/2326/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.