Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №380/333/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/333/26 пров. № А/857/43054/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Валюха В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження, у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року, що ухвалила суддя Кедик М.В., у місті Львові, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 380/333/26 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Мартін Енерджі Груп” до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Львівській області від 31.12.2024 № 1034-РЛ про відмову у видачі ліцензії ТОВ “Мартін Енерджі Груп”;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області видати ТОВ “Мартін Енерджі Груп” ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Львівська область, Львівський район, Підберізцівська сільська рада на підставі поданої заяви із вхідним номером № 43053/АП/П від 23.12.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач розпорядженням від 31.12.2024 № 1034-РЛ відмовив позивачу у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, встановивши ненадання двох груп документів – документів на підтвердження права користування земельною ділянкою та документів про введення об`єкта в експлуатацію. Позивач вважає таку відмову необґрунтованою, оскільки набув право користування земельною ділянкою, на якій розташована модульна автозаправна станція, на підставі укладених договорів, а обладнання, яке позивач мав намір використовувати для роздрібної торгівлі пальним, є цілісним заводським виробом, що не має фундаменту та є рухомим майном, у зв`язку з чим не потребує оформлення документів про прийняття об`єкта в експлуатацію.

03 червня 2026 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким адміністративний позов задовольнив повністю.

Визнав протиправним та скасував розпорядження Головного управління ДПС у Львівській області від 31.12.2024 № 1034-РЛ “Про відмову у видачі ліцензії”.

Зобов`язав Головне управління ДПС у Львівській області видати ТОВ “Мартін Енерджі Груп” ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Львівська область, Львівський район, Підберізцівська сільська рада на підставі поданої заяви із вхідним номером № 43053/АП/П від 23.12.2024.

Стягнув з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мартін Енерджі Груп” 2662,40 грн судових витрат.

Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право користування земельною ділянкою, на якій розташована модульна автозаправна станція, на підставі договору оренди майданчика та договору про співробітництво (партнерство), укладених з особою, яка володіє відповідною земельною ділянкою на праві оренди, а спірне обладнання, як цілісний заводський виріб, що розміщений без улаштування фундаменту, не є об`єктом будівництва та не потребує оформлення документів про прийняття в експлуатацію.

Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач – Головне управління ДПС у Львівській області, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Таку позицію відповідач обґрунтовує тим, що майданчик площею 40 кв. м, переданий позивачу в оренду, згідно з умовами договору оренди не є окремою земельною ділянкою чи окремим об`єктом нерухомого майна, у зв`язку з чим відповідний договір не може вважатися документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою в розумінні Закону України “Про оренду землі”, а право оренди земельної ділянки, яке підлягає державній реєстрації, позивачем зареєстроване не було. Договір про співробітництво (партнерство) від 18.10.2024, на переконання відповідача, також не підтверджує права користування земельною ділянкою, оскільки пунктом 1.4 цього договору прямо виключено застосування до відносин сторін законодавства, що регулює орендні відносини, відносини найму або міни.

Крім того, апелянт зазначає, що акт введення в експлуатацію основних засобів від 01.12.2024 затверджений посадовою особою позивача, а не уповноваженим органом державного архітектурно-будівельного контролю, а висновок судового експерта не може підміняти собою документи, передбачені законодавством про прийняття об`єктів в експлуатацію. Відповідач вважає, що експлуатація автозаправної станції, зокрема модульної, потребує обов`язкового введення в експлуатацію з огляду на те, що такий об`єкт має ознаки об`єкта підвищеної небезпеки.

Також відповідач зазначає, що з 01.01.2025 законодавство, яке регулює видачу ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним, змінилося. Так, Закон № 481/95-ВР втратив чинність (крім статті 8), набрав чинності Закон № 3817, яким встановлено новий розмір плати за ліцензію (0,35 розміру мінімальної заробітної плати) та новий порядок заповнення заяви, зокрема щодо зазначення місткості й інвентаризаційних номерів стаціонарних резервуарів. Оскільки позивач сплатив за ліцензію 2 000 грн замість належних 3 026,45 грн, а заява не містить відомостей про місткість резервуарів, відповідач вважає видачу ліцензії на підставі поданої 23.12.2024 заяви юридично неможливою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що ТОВ “Мартін Енерджі Груп” зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 43759280. Видами діяльності позивача (КВЕД) є: 47.30 Роздрібна торгівля пальним (основний); 35.23 Торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи; 46.12 Діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 46.72 Оптова торгівля металами та металевими рудами; 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами; 46.76 Оптова торгівля іншими проміжними продуктами; 46.77 Оптова торгівля відходами та брухтом; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду); 52.10 Складське господарство; 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.24 Транспортне оброблення вантажів; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.

ТОВ “Мартін Енерджі Груп” звернулося до Головного управління ДПС у Львівській області з заявою щодо ліцензій на право роздрібної торгівлі № 43053/АП/П від 23.12.2024.

До заяви додані:

- платіжна інструкція від 19.12.2024 № 1379;

- копія договору оренди від 01.12.2024 № 01/12/24;

- копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.06.2019 № НВ-4609905882019;

- копія договору про співробітництво (партнерство) від 18.10.2024;

- копія акта введення в експлуатацію основних засобів від 01.12.2024;

- копія висновку експерта по результатах будівельно-технічної експертизи за зверненням директора ТОВ “Мартін Енерджі Груп” Ковальського О.Р. № 102/24 від 19.12.2024;

- копія дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки № ДЗ-4872/ЗХ/1-24 від 12.11.2024;

- копія дозволу на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки № ДЗ-4868/ЗХ/1-24 від 12.11.2024.

Розпорядженням ГУ ДПС у Львівській області від 31.12.2024 № 1034-РЛ “Про відмову у видачі ліцензії” відмовлено у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним суб`єкту господарювання ТОВ “Мартін Енерджі Груп” (код ЄДРПОУ 43759280) у зв`язку з встановленням порушення вимог абз. 2 та 3 ч. 42 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального”, а саме:

- не подано разом із заявою на отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт для виробництва пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

- не подано разом із заявою на отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним завірену копію акта вводу в експлуатацію об`єкта або акта готовності об`єкта до експлуатації, або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інших документів, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці роздрібної торгівлі пальним, необхідних для роздрібної торгівлі пальним, який знаходиться за адресою: Львівська обл., Львівський р-н, Підберізцівська сільська рада.

Не погодившись із винесеним розпорядженням, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Сторони не оспорюють факту звернення позивача із заявою від 23.12.2024 № 43053/АП/П про видачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, переліку документів, поданих разом із заявою, а також змісту й підстав прийняття розпорядження від 31.12.2024 № 1034-РЛ.

Спірними у цій справі є питання про те, чи підтверджують подані позивачем документи право позивача користування земельною ділянкою, на якій розташована модульна автозаправна станція, чи потребує ця станція оформлення документів про прийняття в експлуатацію, а також про те, чи можуть зміни законодавства, які набрали чинності після прийняття оскарженого розпорядження, братися до уваги при оцінці правомірності цього розпорядження.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини щодо видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним на час подання позивачем заяви (23.12.2024) та прийняття оскарженого розпорядження (31.12.2024) регулював Закон України від 19.12.1995 № 481/95-ВР “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального” (далі – Закон № 481/95-ВР), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 1 Закону № 481/95-ВР роздрібна торгівля пальним – діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки та/або реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення та інших споживачів.

Нормами ст. 15 Закону № 481/95-ВР передбачено, що ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання терміном на п`ять років (ч. 34).

Ліцензія видається за поданою нарочно, поштою або в електронному вигляді заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію (крім ліцензії на оптову торгівлю пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібну торгівлю пальним, зберігання пального з метою подальшої його реалізації іншим споживачам) (ч. 36)

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (ч. 42).

Копії таких документів не подаються у разі їх наявності у відкритих державних реєстрах, якщо реквізити таких документів та назви відповідних реєстрів зазначено в заяві на видачу ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального (ч. 43).

Наступні частини ст. 15 Закону № 481/95-ВР встановлюють, що вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється. Зазначені в цьому Законі документи (крім документів, які подаються заявником для отримання ліцензії на право виробництва пального, оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального) подаються в одному примірнику в копіях, засвідчених нотаріально або органом, який видав оригінал документа або посадовою особою органу ліцензування. Заява про видачу ліцензії та визначені цим Законом документи подаються уповноваженою особою заявника або надсилаються рекомендованим листом.

Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

Наведені норми визначають вичерпний перелік документів, необхідних для отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, та забороняють вимагати додаткові документи, а також обмежують підстави відмови у видачі ліцензії посиланням на конкретну норму законодавства.

Щодо документів про прийняття об`єкта в експлуатацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI “Про регулювання містобудівної діяльності” прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України “Про адміністративну процедуру”.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 406 затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, пунктом 7 якого передбачено, що до будівельних робіт, які не потребують документів, належить розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності відповідно до статті 28 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”.

Визначення поняття “автозаправна станція” наведене у п. 3.2 ДБН Б.2.2-12:2019 “Планування і забудова територій”, згідно з яким автозаправна станція - це комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту).

Відповідно до п. 3.38 ДБН Б.2.2-12:2019 модульна автозаправна станція – автозаправна станція з наземним розташуванням резервуарів для зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розосередженим розташуванням ПРК та резервуара зберігання палива.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України від 20.05.1999 № 687-XIV “Про архітектурну діяльність” будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності”.

Із наведених правових норм апеляційний суд встановив, що обов`язок подання документів про прийняття об`єкта в експлуатацію для цілей ліцензування пов`язаний із тим, чи є розміщення відповідного обладнання будівництвом у розумінні законодавства про містобудівну діяльність.

При цьому, якщо розміщення обладнання не потребує документів на будівельні роботи, відповідний об`єкт в експлуатацію не приймається.

Щодо права користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (ст. 126 ЗК України).

Стаття 3 Закону України “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV (Далі – Закон № 161-XIV) встановлює, що об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (ч. 1 ст. 4 Закону № 161-XIV).

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ст. 6 Закону № 161-XIV).

Наведені норми ст.ст. 759, 796 ЦК України встановлюють імперативний, не залежний від волі сторін договору найму, правовий наслідок, а саме те, що наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди одночасно надається право користування земельною ділянкою, на якій ця споруда розташована; такий наслідок настає незалежно від того, чи визначили сторони договору найму умови щодо прав на земельну ділянку та чи є наймодавець власником цієї ділянки.

Апеляційний суд встановив, що на підтвердження права користування земельною ділянкою, на якій розташована модульна автозаправна станція, позивач подав:

договір про співробітництво (партнерство) від 18.10.2024, укладений між ПП “ГАЛФ” (Сторона 1) та ТОВ “Мартін Енерджі Груп” (Сторона 2),

витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4623685300:06:000:0025 площею 0,5 га, яка належить ПП “ГАЛФ” на праві оренди,

договір оренди № 01/12/24 від 01.12.2024 та акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Відповідно до п. 1.2 договору про співробітництво (партнерство) Сторона 1 надала Стороні 2 право розміщувати та використовувати у комерційних цілях об`єкти придорожнього сервісу, зокрема мобільні автозаправні комплекси, на земельній ділянці з кадастровим номером 4623685300:06:000:0025, яка належить Стороні 1 на праві оренди.

Згідно з п. 1.1 договору оренди № 01/12/24 орендодавець ПП “ГАЛФ” передав, а орендар ТОВ “Мартін Енерджі Груп” прийняв у платне користування майданчик площею 40 кв. м, розташований на території зазначеної земельної ділянки; факт передачі майданчика в користування підтверджений актом приймання-передачі об`єкта оренди.

Оскільки майданчик, переданий позивачу в оренду, є спорудою, розташованою на земельній ділянці з кадастровим номером 4623685300:06:000:0025, право користування якою належить орендодавцю ПП “ГАЛФ”, то позивач, на підставі ст. 796 ЦК України, за якою одночасно з правом найму споруди наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій ця споруда знаходиться, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму, набув право користування земельною ділянкою для розміщення та експлуатації модульної автозаправної станції.

Вказаний висновок апеляційного суду не залежить від того, що сторони договору оренди майданчика в п. 1.1 договору зазначили про відсутність в об`єкта оренди статусу окремої земельної ділянки чи окремого об`єкта нерухомого майна, оскільки норми ст.ст. 759, 796 ЦК України не мають диспозитивного характеру і застосовуються незалежно від відповідного формулювання договору.

Доводи відповідача про відсутність окремої державної реєстрації права оренди землі за позивачем не спростовують застосування ст. 796 ЦК України, яка передбачає похідне право користування земельною ділянкою в силу самого факту найму розташованої на ній споруди, а не самостійне право оренди землі, що підлягало б окремій державній реєстрації відповідно до ст. 125 ЗК України.

Договір про співробітництво (партнерство) від 18.10.2024, у якому позивач та ПП “ГАЛФ” виключили застосування законодавства про оренду, найм або міну, у сукупності з договором оренди майданчика та актом приймання-передачі підтверджує волю власника (орендаря) земельної ділянки на розміщення позивачем відповідного обладнання на цій ділянці, що узгоджується з вимогою ст. 796 ЦК України про згоду власника земельної ділянки на надання права користування цією земельною ділянкою.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що позивач на дату подання заяви про видачу ліцензії мав право користування земельною ділянкою, на якій розташована модульна автозаправна станція, яке підтверджувалось поданими разом із заявою документами, а підстава відмови у видачі ліцензії, викладена в абз. 2 ч. 42 ст. 15 Закону № 481/95-ВР щодо ненадання документів на земельну ділянку, є необґрунтованою.

Апеляційний суд встановив, що, згідно з актом введення в експлуатацію основних засобів від 01.12.2024, обладнання, розміщене позивачем на орендованому майданчику, складається з двох паливороздавальних колонок “Шельф” 2022 року випуску та двох резервуарів РГС-10 1991 року виготовлення.

За змістом цього акта, об`єкти відповідають технічним умовам та придатні до експлуатації за цільовим призначенням, об`єкт є модульною автозаправною станцією з наземним розташуванням резервуарів у розумінні п. 3.38 ДБН Б.2.2-12:2019, змонтованою із заводських виробів без спорудження фундаменту.

Оскільки розміщення такого обладнання не є будівництвом у розумінні п. 7 постанови Кабінету Міністрів України № 406, який виключає з переліку робіт, що потребують документів на будівництво, розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, до цього об`єкта не застосовується вимога ч. 2 ст. 39 Закону № 3038-VI щодо оформлення акта готовності об`єкта до експлуатації із середніми чи значними класами наслідків, яка стосується саме закінчених будівництвом об`єктів.

Тому апеляційний суд вважає, що доводи відповідача про підвищену небезпеку автозаправної станції та необхідність контролю за безпекою експлуатації не встановлюють обов`язку оформлення документів про прийняття об`єкта в експлуатацію за відсутності факту будівництва такого об`єкта, а безпекова складова експлуатації обладнання забезпечена окремими дозвільними документами, такими як дозволом на виконання робіт підвищеної небезпеки № ДЗ-4872/ЗХ/1-24 від 12.11.2024 та дозволом на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки № ДЗ-4868/ЗХ/1-24 від 12.11.2024, виданими Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці й поданими позивачем разом із заявою на ліцензію.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що позивач не мав обов`язку подавати акт вводу в експлуатацію об`єкта, акт готовності об`єкта до експлуатації, сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а тому відповідна підстава відмови у видачі ліцензії, викладена в абз. 3 ч. 42 ст. 15 Закону № 481/95-ВР, також є необґрунтованою.

Щодо доводів апелянта про зміну законодавства з 01.01.2025 (набрання чинності Законом № 3817), розмір сплаченого збору за ліцензію та відсутність у заяві відомостей про місткість резервуарів, апеляційний суд встановив із самого тексту оскарженого розпорядження від 31.12.2024 № 1034-РЛ, що підставами відмови у видачі ліцензії відповідач зазначив ненадання документів на земельну ділянку та ненадання документів про прийняття об`єкта в експлуатацію.

При цьому жодних посилань на розмір плати за ліцензію чи на відсутність відомостей про місткість резервуарів оскаржене розпорядження не містить.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та своєчасно.

Із наведеної норми випливає, що правомірність розпорядження суб`єкта владних повноважень оцінюється судом станом на дату його прийняття та виходячи з підстав, фактично зазначених у цьому розпорядженні.

Оскільки Закон № 3817 набрав чинності після дати подання заяви (23.12.2024) та після дати прийняття оскарженого розпорядження (31.12.2024), а вимоги цього Закону не були і не могли бути підставою оскарженого розпорядження, апеляційний суд вважає доводи апелянта про невідповідність поданої заяви вимогам Закону № 3817 такими, що не стосуються предмета цього спору.

Підсумовуючи наведене вище, апеляційний суд встановив, що позивач звертався до Головного управління ДПС у Львівській області із заявою про видачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, до якої додав документи на підтвердження права користування земельною ділянкою та документи, що фіксують технічний склад розміщеного обладнання.

Частина 42 ст. 15 Закону № 481/95-ВР вимагає подання документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт роздрібної торгівлі пальним, та документів про прийняття такого об`єкта в експлуатацію, якщо законодавство про містобудівну діяльність поширюється на розміщення відповідного обладнання.

Оскільки позивач підтвердив право користування земельною ділянкою в силу ст. 796 ЦК України на підставі оренди розташованого на ній майданчика, а розміщене на майданчику обладнання – модульна автозаправна станція без фундаменту – відповідно до п. 7 постанови Кабінету Міністрів України № 406 не є об`єктом будівництва і не потребує документів про прийняття в експлуатацію, апеляційний суд вважає, що позивач подав повний комплект документів, передбачений ч. 42 ст. 15 Закону № 481/95-ВР, а відповідач, зобов`язуючи позивача надати не передбачені чинним законодавством документи, діяв не у спосіб, що визначений законом.

Тому апеляційний суд вважає, що відповідач, приймаючи розпорядження від 31.12.2024 № 1034-РЛ про відмову у видачі ліцензії, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що встановлені Законом № 481/95-ВР, а тому це розпорядження є протиправним.

Визнання протиправним рішення відповідача про відмову у видачі ліцензії зумовлює необхідність зобов`язання відповідача видати ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, оскільки закон вичерпно визначає умови отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним і не залишає відповідачу права вибору між кількома правомірними рішеннями чи варіантами поведінки.

Оскільки апеляційний суд встановив, що позивач подав повний комплект документів, передбачений ч. 42 ст. 15 Закону № 481/95-ВР, а відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, то Головне управління ДПС у Львівській області необхідно зобов`язати видати ТОВ “Мартін Енерджі Груп” ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Львівська область, Львівський район, Підберізцівська сільська рада.

Цей висновок є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі № 380/333/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор

судді Н. В. Бруновська

В. М. Валюх