Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №380/10043/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/10043/26 пров. № А/857/40986/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді - Хобор Р.Б.,

суддів: Бруновської Н.В., Валюха В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження, у місті Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року, що ухвалив суддя Брильовський Р.М. у місті Львові, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 380/10043/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі - відповідач), у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку зі служби за період з 6 липня 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року - не більш як за шість місяців або 184 дні, у розмірі 338 930,75 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;

- визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 1 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення 13 березня 2026 року включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати грошового забезпечення за період з 1 січня 2020 року по день фактичної виплати 13 березня 2026 року грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати згідно Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу у відповідача, а 5 липня 2021 року відповідач звільнив позивача зі служби у зв`язку з хворобою. У день звільнення відповідач не провів з позивачем повного розрахунку і не виплатив усіх сум грошового забезпечення, які належали позивачу.

Відповідач виплатив недоплачені суми грошового забезпечення тільки в березні 2026 року, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі № 380/3072/25.

Вважаючи, що відповідач затримав остаточний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки і компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, проте відповідач листом від 9 квітня 2026 року відмовив у задоволенні заяви.

29 червня 2026 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким адміністративний позов задовольнив повністю.

Визнав протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 338 930,75 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Визнав протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 1 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення 13 березня 2026 року включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язав Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати грошового забезпечення за період з 1 січня 2020 року по день фактичної виплати 13 березня 2026 року грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати згідно із Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції 3389,31 грн сплаченого судового збору.

Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виплатив позивачу всі належні при звільненні суми грошового забезпечення 13 березня 2026 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі № 380/3072/25, тому позивач має право на середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку, починаючи з 6 липня 2021 року.

Суд першої інстанції обчислив середньоденне грошове забезпечення позивача у сумі 755,53 грн, поділивши грошове забезпечення за травень і червень 2021 року (46 087,60 грн) на 61 календарний день цих місяців.

За період з 6 липня 2021 року по 18 липня 2022 року (378 календарних днів) суд першої інстанції застосував принцип співмірності: порівняв середнє грошове забезпечення за час затримки (285 590,34 грн) із сумою 220 964,27 грн, яку відповідач виплатив позивачу на виконання рішення у справі № 380/3072/25, визначив частку 0,7 і зменшив відшкодування за цей період до 199 913,23 грн.

За період з 19 липня 2022 року (не більш як шість місяців, 184 календарні дні) суд першої інстанції визнав співмірною суму 139 017,52 грн, тому загальна сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку склала 338 930,75 грн.

Щодо компенсації втрати частини доходів суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив строки виплати належних позивачу сум, а право на цю компенсацію особа набуває незалежно від порядку і підстав нарахування доходу, зокрема коли роботодавець виплачує дохід на виконання судового рішення.

Тому, суд першої інстанції зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за період з 1 січня 2020 року по 13 березня 2026 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення повністю та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Таку позицію обґрунтовує тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення за неповного з`ясування та недоведеності обставин справи, за невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи і з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідач зазначає, що провів з позивачем остаточний розрахунок у день звільнення, 5 липня 2021 року, за чинним на той час законодавством, що підтверджує довідка про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення, а позивач не вказував на суми, які відповідач нарахував на день звільнення і не виплатив.

Предметом спору у справі № 380/3072/25 були інші правовідносини, оскільки суд визнав неправильним застосування відповідачем механізму визначення посадового окладу за постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 і зобов`язав здійснити перерахунок із застосуванням іншого розрахункового показника.

Відповідач виплатив позивачу 220 964,27 грн, виключно, на виконання рішення у справі № 380/3072/25, яке набрало законної сили в жовтні 2025 року, не маючи до цього часу обов`язку здійснювати перерахунок, а тому суд першої інстанції, за твердженням апелянта, безпідставно ототожнив остаточний розрахунок при звільненні з виконанням судового рішення про перерахунок грошового забезпечення, а факт подальшого виконання рішення суду не означає, що на день звільнення відповідач порушив обов`язок провести остаточний розрахунок.

Апелянт зазначає, що обов`язковою умовою застосування ст. 117 КЗпП України є вина роботодавця. Суд першої інстанції не встановив, у чому полягала вина відповідача, які норми відповідач порушив станом на 5 липня 2021 року і чи мав відповідач змогу виплатити позивачу суми в іншому розмірі, ніж передбачало нормативне регулювання на той час. Єдиною підставою для свого висновку суд першої інстанції обрав виплату, яку відповідач здійснив у 2026 році на виконання судового рішення.

Необхідність перерахунку, за твердженням відповідача, виникла тільки після ухвалення рішення у справі № 380/3072/25, яке сформувало інший підхід до визначення розрахункової величини посадового окладу. На день звільнення позивача відповідач не міг передбачити таке правозастосування, тому вини відповідача немає, а без вини роботодавця ст. 117 КЗпП України застосовувати не можна. Інший підхід означав би, що будь-яке судове рішення про перерахунок заробітної плати чи грошового забезпечення автоматично створює підстави для застосування ст. 117 КЗпП України незалежно від причин спору.

Відповідач також зазначає, що суд першої інстанції послався на наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” (далі - Порядок № 260) і застосував передбачений ним механізм визначення середньоденного грошового забезпечення. Порядок № 260 визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та іншим особам, визначеним цим Порядком.

Позивач не є військовослужбовцем Збройних Сил України, а проходив службу в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України як особа рядового і начальницького складу. Правовий статус позивача визначає Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, а порядок виплати грошового забезпечення - нормативно-правові акти Міністерства юстиції України, які не передбачають застосування Порядку № 260 до осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Застосування цього акта, на думку відповідача, призвело до використання неналежного механізму визначення середньоденного грошового забезпечення і вплинуло на розмір стягнення.

Відповідач вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), так як врахував у розрахунку суми, які відповідач виплатив на виконання рішення у справі № 380/3072/25. Апелянт посилається на п. 4 Порядку № 100 і стверджує, що суд першої інстанції включив до розрахунку одноразові виплати та компенсацію втрати частини заробітної плати, які цей пункт виключає з переліку виплат для обчислення середньої заробітної плати.

За довідкою про нараховані основні та додаткові види грошового забезпечення, яку відповідач видав після виконання рішення у справі № 380/3072/25, до сум для визначення середнього заробітку увійшли допомога на оздоровлення - 63 797,08 грн, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки - 154 432,83 грн та одноразова грошова допомога при звільненні - 380 566,63 грн. Відповідач стверджує, що ці виплати є одноразовими, не належать до постійних складових грошового забезпечення і прямо виключені п. 4 Порядку № 100, а суд першої інстанції не надав цим обставинам оцінки.

Апелянт зазначає, що до розрахунку фактично включено одноразові виплати, які відповідач нарахував у 2026 році і яких у такому розмірі на дату звільнення не існувало. Середній заробіток потрібно визначати з фактичного грошового забезпечення, яке працівник отримував у розрахунковому періоді, а не із сум, які відповідач нарахував через кілька років на виконання судового рішення. Інше тлумачення необґрунтовано збільшує відповідальність роботодавця і суперечить компенсаційній природі ст. 117 КЗпП України.

Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував Закон № 2050-III і Порядок № 159, оскільки ст. 2 цього Закону і п. 3 Порядку № 159 пов`язують право на компенсацію з характером виплати і поширюються на грошові доходи, які не мають разового характеру. Суд першої інстанції застосував Закон № 2050-III до всіх виплат, які відповідач здійснив на виконання рішення у справі № 380/3072/25, і не дослідив правової природи кожної виплати.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що позивач проходив військову службу у Західному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Відповідно до наказу Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України № /ОС-ЗМУ МЮ/102 від 5 липня 2021 року полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено зі служби у зв`язку з хворобою, на підставі ст. 77 п. 1 пп. 2 Закону України “Про Національну поліцію”.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі № 380/3072/25 позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 по 05 липня 2021 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 1 січня 2020 року та встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 1 січня 2021 року.

Зобов`язано Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період та одноразових видів грошового забезпечення з січня 2020 по липень 2021 року (одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї) з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 1 січня 2020 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 1 січня 2021 року, та множенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 1 січня 2020 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 1 січня 2021 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 380/3072/25 апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань - залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі № 380/3072/25 - без змін.

На виконання рішення від 28 травня 2025 року у справі № 380/3072/25 відповідач виплатив позивачу грошове забезпечення в сумі 220 964,27 грн, що підтверджується випискою АТ КБ “Приватбанк” від 13 березня 2026 року.

Позивач звернувся із заявою до відповідача про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного нарахування та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.

Листом від 9 квітня 2026 року відповідач відмовив у задоволенні вказаної заяви.

ОСОБА_1 вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідач не виплатив позивачу всіх, належних при звільненні сум, то відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції також встановив, що позивача було знято з усіх видів забезпечення з 5 липня 2021 року, а відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 13 березня 2026 року виплативши на виконання рішення суду у сумі 220 964,27 грн.

Відповідно до довідки від 26 травня 2026 року № 26/1, позивачу нараховане грошове забезпечення за два останніх місяці перед звільненням з військової служби складає: у травні 2021 – 23 371,00 грн, у червні 2021 року – 22 716,60 грн.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Апеляційну скаргу подав відповідач і просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, тому апеляційний суд перевіряє рішення суду першої інстанції в цілому в межах аргументів, які апелянт навів у скарзі.

У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач визнає, що позивач проходив службу у відповідача, що відповідач звільнив позивача зі служби 5 липня 2021 року, а також що відповідач виплатив позивачу 220 964,27 грн на виконання рішення у справі № 380/3072/25.

Відповідач не оспорює тривалість періодів, за які суд першої інстанції обчислив середнє грошове забезпечення (378 календарних днів до 18 липня 2022 року і 184 календарні дні після 19 липня 2022 року), і обов`язок виплатити одночасно компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб.

Спірними є такі питання: чи затримав відповідач остаточний розрахунок при звільненні і чи потрібна для відповідальності за ст. 117 КЗпП України вина відповідача; чи вплинуло на розмір середнього грошового забезпечення посилання суду першої інстанції на Порядок № 260; чи включив суд першої інстанції до розрахунку одноразові виплати всупереч п. 4 Порядку № 100; чи поширюється Закон № 2050-III на суми, які відповідач виплатив на виконання рішення у справі № 380/3072/25.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на день звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, встановлювала, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З 19 липня 2022 року ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX) передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Ст. 2 Закону № 2050-III передбачає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно зі ст. 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пункт 3 Порядку № 159 встановлює, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Абз. 4 п. 2 Порядку № 100 передбачає, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п. 3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Відповідно до абз. 1, пп. “б”, “л” п. 4 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Абз. 1 п. 8 Порядку № 100 передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на число календарних днів за цей період.

Апеляційний суд із наказу відповідача від 5 липня 2021 року № /ОС-ЗМУ МЮ/102 встановив, що відповідач звільнив позивача зі служби 5 липня 2021 року у зв`язку з хворобою.

Відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі № 380/3072/25, яке набрало законної сили 22 жовтня 2025 року, суд визнав протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу місячного грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення за період з 1 січня 2020 року по 5 липня 2021 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Цим рішенням суд зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату цього грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористану відпустку при звільненні.

Платіжною інструкцією від 11 березня 2026 року № 160 та випискою АТ КБ “Приватбанк” від 13 березня 2026 року підтверджується те, що відповідач виплатив позивачу 220 964,27 грн на виконання рішення у справі № 380/3072/25, тобто під час дії з 19 липня 2022 року норм про те, що тривалість періоду для відшкодування за ст. 117 КЗпП України обмежена шістьма місяцями, а компенсацію за Законом № 2050-III обчислюють за відповідними місяцями.

Із рішення суду справі № 380/3072/25 апеляційний суд встановив, що суми, які суд зобов`язав відповідача перерахувати та виплатити позивачу (місячне грошове забезпечення за період з 1 січня 2020 року по 5 липня 2021 року та одноразові види грошового забезпечення при звільненні), належали позивачу на день звільнення.

Відповідач був зобов`язаний виплатити ці суми 5 липня 2021 року, а виплатив у березні 2026 року. Тому відповідач не провів остаточного розрахунку з позивачем у строк, який встановлює ст. 116 КЗпП України.

Відповідач оскаржив рішення від 28 травня 2025 року у справі № 380/3072/25 в апеляційному порядку, а Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 жовтня 2025 року залишив апеляційну скаргу без задоволення. Між сторонами існував спір про розмір сум, які належали позивачу при звільненні, і суд вирішив цей спір на користь позивача повністю.

Абз. 2 ст. 117 КЗпП України в редакції до і після 19 липня 2022 року пов`язує обов`язок роботодавця сплатити відшкодування за час затримки з тим, що спір вирішено на користь працівника, і не містить додаткової умови про вину роботодавця.

Тому обов`язок відповідача виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку виник у зв`язку з вирішенням спору у справі № 380/3072/25 на користь позивача.

Рішенням у справі № 380/3072/25 визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування і виплати позивачу грошового забезпечення за період з 1 січня 2020 року по 5 липня 2021 року, тобто дії, які відповідач вчинив до дня звільнення і в день звільнення.

При цьому судове рішення не поклало на відповідача новий обов`язок, який виник після 5 липня 2021 року, а суд підтвердив, що відповідач не нарахував і не виплатив суми, на які позивач мав право з 1 січня 2020 року по 5 липня 2021 року.

Довідка про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення при звільненні від 25 травня 2026 року № 26 стосується сум, які відповідач нарахував і виплатив позивачу за власним розрахунком.

У той же час суд у справі № 380/3072/25 визнав цей розрахунок протиправним.

Таким чином апеляційний суд вважає, що вказана довідка не є доказом того, що відповідач виплатив позивачу усі суми, які належали позивачу на день звільнення.

Рішення у справі № 380/3072/25 охопило суми, які належали позивачу на день звільнення, а саме: одноразову грошову допомогу при звільненні, допомогу на оздоровлення, компенсацію за невикористану відпустку при звільненні та місячне грошове забезпечення до дня звільнення.

Виплата 220 964,27 грн на виконання цього рішення є способом, у який відповідач виплатив ці суми, і не виключає відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні, оскільки ст. 117 КЗпП України пов`язує відповідальність відповідача із затримкою виплати належних сум по день фактичного розрахунку, незважаючи на те, що належність позивачу вказаних сум підтверджена рішенням суду.

Щодо посилання відповідача на Порядок № 260.

Апеляційний суд встановив те, що суд першої інстанції обчислив середньоденне грошове забезпечення 755,53 грн, шляхом ділення суми грошового забезпечення - 46 087,60 грн (грошове забезпечення за травень і червень 2021 року) на 61 календарний день цих двох місяців і такий спосіб розрахунку середньоденного грошового забезпечення відповідає абз. 1 п. 8 Порядку № 100, тому посилання суду першої інстанції на Порядок № 260 у мотивувальній частині не вплинуло на розмір середньоденного грошового забезпечення і на правильність вирішення спору, а питання про застосування Порядку № 260 до осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України не змінює цього висновку.

Розрахунковим періодом за абз. 4 п. 2 Порядку № 100 є два календарні місяці, що передують місяцю звільнення позивача (липню 2021 року), тобто травень і червень 2021 року, і суд першої інстанції взяв саме ці місяці. При цьому суд першої інстанції визначив середньоденне грошове забезпечення із сум, які відповідач нарахував позивачу за травень 2021 року (23 371,00 грн) і червень 2021 року (22 716,60 грн) за довідкою від 26 травня 2026 року № 26/1, а всього з 46 087,60 грн.

Допомогу на оздоровлення (63 797,08 грн), компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки (154 432,83 грн) і одноразову грошову допомогу при звільненні (380 566,63 грн), на які посилається відповідач, суд першої інстанції до цього розрахунку не включив.

Кожна з названих сум перевищує сукупне грошове забезпечення за травень і червень 2021 року (46 087,60 грн), тому ці суми не входили до розрахункової бази, яку суд першої інстанції поділив на 61 календарний день.

Суму 220 964,27 грн суд першої інстанції використав для порівняння із середнім грошовим забезпеченням за час затримки (285 590,34 грн) і визначення частки 0,7, за якою суд першої інстанції зменшив відшкодування за період з 6 липня 2021 року по 18 липня 2022 року до 199 913,23 грн.

Отже, суд першої інстанції не порушив п. 4 Порядку № 100, так як одноразові виплати і компенсацію втрати частини заробітної плати до розрахунку середньоденного грошового забезпечення не включив.

Твердження апелянта про те, що середній заробіток потрібно визначати тільки із суми, яку позивач фактично отримав у 2021 році, а не із сум, які відповідач нарахував через кілька років, не відповідає абз. 2 п. 3 Порядку № 100 про те, що суми нарахованої заробітної плати враховують у тому місяці, за який відповідач їх нарахував, і в розмірах, в яких відповідач їх нарахував.

Довідка від 26 травня 2026 року № 26/1 містить суми, які відповідач самостійно нарахував позивачу за травень і червень 2021 року, а тому рік, у якому відповідач нарахував ці суми, не змінює розрахункового періоду. При цьому відповідач не вказав, що до сум 23 371,00 грн і 22 716,60 грн включено одноразові виплати.

Щодо компенсації втрати частини доходів апеляційний суд встановив із резолютивної частини рішення у справі № 380/3072/25, що перерахунок охоплював місячне грошове забезпечення за період з 1 січня 2020 року по 5 липня 2021 року і одноразові види грошового забезпечення.

У відзиві на позовну заяву відповідач описав виплату 220 964,27 грн як перерахунок місячного грошового забезпечення за період та одноразових видів грошового забезпечення. Тому твердження апеляційної скарги, що ця сума складалася тільки з одноразових виплат, суперечить резолютивній частині рішення у справі № 380/3072/25 і попередній позиції відповідача.

Місячне грошове забезпечення належить до доходів, які ст. 2 Закону № 2050-III і п. 3 Порядку № 159 визначають, як заробітну плату (грошове забезпечення) і які не мають разового характеру. Те, що відповідач виплатив нараховані суми місячного грошового забезпечення за січень 2020 року - липень 2021 року одним платежем у березні 2026 року, не змінює характеру цього доходу. Відповідач затримав виплату кожної суми недоплаченого місячного грошового забезпечення, тому за ст. 2 і ст. 3 Закону № 2050-III позивач має право на компенсацію втрати частини цих доходів.

У той же час одноразова грошова допомога при звільненні, допомога на оздоровлення і компенсація за невикористану відпустку за своєю правовою природою є одноразовими виплатами, які виникають у зв`язку із звільненням.

Ст. 2 Закону № 2050-III і п. 3 Порядку № 159 поширюються на доходи, які не мають разового характеру, тому відповідач не має обов`язку нараховувати компенсацію на ці одноразові виплати.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що рішенням суду першої інстанції зобов`язав відповідача нарахувати і виплатити компенсацію згідно з Законом № 2050-III і Порядком № 159, тобто в межах, які ці акти встановлюють, що свідчить про те, що суд першої інстанції не зобов`язував відповідача нараховувати позивачу компенсацію, враховуючи одноразові виплати.

Щодо позовної вимоги про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (Далі – Порядок № 44), апеляційний суд зазначає таке.

Порядком № 44 передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Згідно з п. 4 Порядку № 44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку в день звільнення, 5 липня 2021 року, і виплатив недоплачені суми тільки в березні 2026 року, допустивши протиправну бездіяльність, внаслідок чого позивач має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 338 930,75 грн, на компенсацію втрати частини доходів за Законом № 2050-III і Порядком № 159 та на одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб.

Цей висновок є підставою для задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки, апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року в справі № 380/10043/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор

судді Н. В. Бруновська

В. М. Валюх