Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №460/16146/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Львів Справа № 460/16146/25 пров. № А/857/48798/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Боршовського Т.І.,

суддів Гінди О.М.,

Заверухи О.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі № 460/16146/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними, -

суддя в 1-й інстанції – Гресько О.Р.,

провадження – письмове,

час ухвалення рішення – 03 листопада 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складення повного тексту судового рішення – 03 листопада 2025 року.

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – Управління, відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії щодо обмеження пенсії максимальним розміром в десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; зобов`язати здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі № 460/16146/25 адміністративний позов задоволено: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо здійснення з 01.03.2025 перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 із застосуванням граничного розміру пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження будь-яким граничним розміром. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Приймаючи оскаржене рішення, Суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені статтею 46 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не обмежені на час воєнного стану. Суд першої інстанції також виснував, що до Закону № 2262-ХІІ, який є спеціальним, не передбачає обмеження розміру пенсійної виплати, що перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Отже, відповідач протиправно з 01.03.2026 знизив розмір пенсії позивача, застосувавши постанови уряду, які не відповідають згаданому Закону.

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачу з 01.03.2026 поведено індексацію пенсії на виконання Постанови № 209 із застосуванням відповідних коефіцієнтів збільшення, передбачених постановою КМУ № 1, із виплатою в межах максимального розміру пенсії, встановленого законом. Оскільки розмір пенсії позивача перевищує максимальний розмір пенсії, визначений статтею 43 Закону № 2262-ХІІ, тому відсутні підстави для виплати пенсії без обмеження максимальним розміром.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

1. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Відповідачем з 01.03.2025 проведено перерахунок пенсії позивача, внаслідок чого її розмір з урахуванням максимального розміру пенсії з 01.03.2025 становить 23610,00 грн. Зокрема, з розрахунку пенсії позивача, слідує, що ГУ ПФУ в області здійснило перерахунок пенсії позивача на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209, підсумок пенсії: 61313, грн., з урахуванням максимального розміру пенсії: 23610 грн. Підстава перерахунку: ДБУ 2025 РОКУ + ІНДЕКСАЦІЯ з 03.25.

Вважаючи дії відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

2. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються в т.ч. вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану. Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 15.07.2025, № 793/2025 від 20.10.2025, № 40/2026 від 12.01.2026 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Статтею 1-1 Закону № 2262-ХІІ передбачено таке:

- законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів;

- зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059-IX) установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до законів України […] "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», прийнятої відповідно до статті 46 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік», постановлено, що у період воєнного стану у 2025 році:

1) пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Законів України […] Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів (0,5, 0,4, 0,3, 0,2, 0,1) до відповідних сум перевищення;

2) коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) певних категорій осіб, визначених пунктом 2 Постанови № 1, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» постановлено, що:

3. […]

пенсії, перераховані відповідно до цієї постанови, виплачуються з урахуванням положень статті 46 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік і постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (Офіційний вісник України, 2025 р., № 9, ст. 769).

Суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що зменшення відповідачем з 01.03.2025 розмірів пенсії позивача внаслідок застосування "максимального розміру", що суперечить статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, є протиправним та порушує право позивача на отримання пенсії в порядку та розмірах, що визначені Законом № 2262-ХІІ.

Аргументи апелянта зводяться до того, що відповідач правомірно обмежив розмір пенсії позивача максимальним розміром при її індексації з 01.03.2025 відповідно до Постанови № 209, оскільки розмір нарахованої пенсії перевищив встановлену законом граничну величину пенсійної виплати. На думку апелянта, за таких обставин відсутні правові підстави для виплати позивачу пенсії без застосування відповідного обмеження.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів правильно, сторонами визнаються.

Отже, спірним у цій справі є застосування до спірних правовідносин положень законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, зокрема обмеження розміру пенсії максимальним розміром, під час індексації пенсії позивача відповідно до Постанови № 209.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення в частині задоволення позову, погоджується з висновками Суду першої інстанції з огляду на такі мотиви.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення», «;Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом № 3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, які викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.

Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2016, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Такий правовий висновок щодо застосування статті 43 Закону № 2262-XII зі змінами внесеними Законом № 3668-VI, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, викладено в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17, від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.

Отже, частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016. Отже, Закон № 2262-ХІІ з 20.12.2016 не містить норм, які б обмежували розмір пенсій, призначених згідно вказаного Закону, будь-яким максимальним розміром.

Верховний Суд в подальшому неодноразово висловлював позицію щодо тлумачення та застосування частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі цього Закону. Зокрема у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону № 2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо посилання на статтю 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), то така норма дублює зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII. Проте колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що відповідачем не враховано, що рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII.

Проте, Суд звертає увагу на те, що після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення від 12 жовтня 2022, Верховною Радою України не вносилися зміни в Закон № 2262-ХІІ, щодо обмеження розміру пенсій, які призначені відповідно до цього Закону, певним максимальним розміром, зокрема і на дату набрання чинності Постановою № 236, яка відсилає до Закону № 2262-ХІІ.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо застосування статті 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX, постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», як правової підстави для обмеження розміру пенсії позивача в частині, що перевищує 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, то апеляційний Суд вказує таке.

Вирішуючи питання щодо обрання норми права, що регулює спірні правовідносини, апеляційний Суд застосовує підхід, наведений в рішенні Конституційного Суду України 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020, справа № 3-189/2018(1819/18), який поділяє та вважає за доцільне в цьому рішенні навести такі цитати (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va05p710-20#Text):

«Особливу роль у системі інституційного забезпечення верховенства права (правовладдя) відведено судовій владі загалом, а зокрема - конституційному й адміністративному видам судочинства. Саме ці два види судочинства покликані забезпечувати узгоджений характер усієї юридичної системи в умовах співіснування суперечливих норм, завдяки чому досягається дієвість верховенства права (правовладдя), тобто його ефективність.

Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali).

Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість…»

В цій справі, з огляду на вказані вище норми права, та встановлені судами обставини, апеляційний Суд дійшов таких висновків:

- спеціальним законом, що визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим законом, є Закон № 2262-ХІІ;

- спеціальним законом чітко та недвозначно визначено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього закону, тобто до Закону № 2262-ХІІ;

- запровадження статтею 46 Закону № 4059-IX можливості застосування до обчислення пенсій коефіцієнтів, а також запровадження на цій підставі Урядом понижуючих коефіцієнтів шляхом прийняття Постанови № 1 для зменшення в 2025 році пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ, застосування яких територіальними органами ПФ України призводить до істотно зменшення розміру цих пенсій, безсумнівно охоплюється поняттям «зміна умов і норм пенсійного забезпечення» в розумінні частини четвертої статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ;

- Закон № 4059-IX не є законом про внесення змін до Закону № 2262-ХІІ;

- ні Законом № 4059-IX, ні будь-яким іншим законом у Закон № 2262-ХІІ не вносилися зміни щодо запровадження в 2025 році понижуючих коефіцієнтів для зменшення розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ.

З огляду на наведені мотиви, колегія суддів апеляційного Суду вважає, що стаття 46 Закону № 4059-ІХ («загальний закон») не регулює спірні правовідносини в силу прямої вказівки ст.1-1 Закону № 2262-ХІІ («спеціальний закон»).

Таким чином, Постанова № 1 (як і Постанова № 209, яка відсилає до першої), як підзаконний нормативно правовий акт, що прийнятий урядом на реалізацію статті 46 Закону № 4059-ІХ, за своїм змістом (запровадження та визначення розміру понижуючих коефіцієнтів до пенсії) змінює умови і норми пенсійного забезпечення осіб, що отримують пенсію на підставі Закону № 2262-ХІІ, без внесення змін до цього закону, що прямо суперечить нормі спеціального закону: статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ.

Тому посилання апелянта на правомірність дій, з огляду на застосування постанови КМУ № 1, є помилковими, оскільки вони суперечать Закону № 2262-ХІІ.

Отже, апеляційний Суд констатує, що Суд першої інстанції при вирішенні спору належно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та надав їм правову оцінку, що відповідає усталеним висновкам Верховного Суду та рішенням Конституційного Суду України та Верховного суду щодо неконституційності та протиправності обмеження розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ. З огляду на це Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач протиправно з 01.03.2025 обмежив розмір пенсії позивача «максимальним», зменшивши суму проіндексованої на підставі Постанови № 209 виплати.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційного Суду вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

З огляду на висновок по суті апеляційної скарги, Суд покладає на апелянта понесені ним судові витрати.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі № 460/16146/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Головуючий суддя Т. І. Боршовський

судді О. М. Гінда

О. Б. Заверуха