Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №560/8903/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/8903/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д.

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

29 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати йому щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи в розмірі, меншому ніж вісім мінімальних пенсій за віком, та зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити йому недоплачену разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що спірні правовідносини щодо визначення розміру разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23 щодо такої виплати за 2023 рік.

Суд зазначив, що частина п`ята статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України від 20 березня 2023 року №2983-IX делегує Кабінету Міністрів України визначення порядку та розмірів разової грошової виплати, ця норма є чинною і неконституційною не визнавалася, а тому відповідач, виплативши позивачу 2900 грн у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2024 року №369, діяв відповідно до чинного законодавства.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права.

Апелянт наголошує, що він є особою з інвалідністю внаслідок війни II групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 03.05.2023, а також учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році першої категорії, його захворювання пов`язане з виконанням обов`язків з ліквідації наслідків аварії.

На думку апелянта, виплачена йому разова грошова допомога до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 2900 грн є неповною, оскільки Законом України від 25 грудня 1998 року №367-XIV для осіб з інвалідністю внаслідок війни II групи було встановлено розмір відповідної допомоги у вісім мінімальних пенсій за віком.

Апелянт вважає, що зміни, внесені до частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII Законом №2983-IX, та прийнята на їх виконання постанова Кабінету Міністрів України №369 не створили нового виду соціального забезпечення, а фактично зменшили раніше встановлений розмір допомоги, чим звужено досягнутий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни всупереч статті 2 Закону №3551-XII та статтям 17, 22 Конституції України.

Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 1 грудня 2022 року у справі №580/2869/22 та зазначає, що держава не може відмовитися від раніше взятих на себе зобов`язань щодо соціального захисту осіб, які виконали свій обов`язок перед державою, без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту.

Крім того, апелянт посилається на положення статті 77 КАС України щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень довести правомірність своїх дій.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, оскільки оскаржуване рішення ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни II групи та має право на отримання щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Статус позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни II групи підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 03.05.2023.

У серпні 2024 року на банківський рахунок позивача перераховано 21120,99 грн, з яких 18220,99 грн становила пенсія за серпень 2024 року, а 2900 грн – разова грошова виплата до Дня Незалежності України.

13 березня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Листом від 24.04.2025 №5569-4759/М-04/8-2200/25 відповідач повідомив позивача, що розмір виплати для осіб з інвалідністю внаслідок війни II групи у 2024 році визначено постановою Кабінету Міністрів України №369 у сумі 2900 грн, яку позивачу виплачено, а тому підстав для проведення виплати в іншому розмірі немає.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Таким чином, між сторонами відсутній спір щодо статусу позивача, його права на щорічну разову грошову виплату та розміру фактично виплаченої суми.

Спірним у цій справі є виключно питання про те, в якому розмірі відповідно до законодавства, чинного у 2024 році, мала бути здійснена разова грошова виплата до Дня Незалежності України особі з інвалідністю внаслідок війни II групи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-XIV передбачалося, що щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога, зокрема особам з інвалідністю II групи – у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Однак Законом України від 20 березня 2023 року №2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», який набрав чинності 15 квітня 2023 року, частину п`яту статті 13 Закону №3551-XII викладено в іншій редакції, відповідно до якої щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Саме ця редакція частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII була чинною протягом 2024 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин.

Неконституційною у встановленому Конституцією України порядку ця норма не визнавалася.

На виконання наведеної норми Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 2 квітня 2024 року №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", у 2024 році», якою встановив, що у 2024 році разова грошова виплата до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни II групи здійснюється в розмірі 2900 грн.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин безпосередньо чинна норма спеціального закону передбачала визначення розміру відповідної виплати Кабінетом Міністрів України, а прийнятою на її виконання постановою №369 такий розмір для осіб з інвалідністю внаслідок війни II групи було встановлено у сумі 2900 грн.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Питання щодо застосування частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону №2983-IX було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23.

Постановою від 14 травня 2025 року у справі №440/14216/23 (провадження №11-67заі24) Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 5 березня 2024 року, яким було задоволено позов особи з інвалідністю внаслідок війни II групи про виплату разової грошової допомоги за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, та ухвалила нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону №3551-XII щорічна разова грошова виплата є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий та щорічний характер і поширюється на визначене законом коло осіб.

Така виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, безпосередньо визначених частиною першою статті 46 Конституції України, а тому Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади вправі шляхом прийняття законів змінювати умови, порядок та механізм її надання за умови дотримання конституційних норм і принципів.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на принципову відмінність правового регулювання, запровадженого Законом №2983-IX, від попереднього механізму, який був предметом конституційного контролю.

Зокрема, Законом №2983-IX зміни внесено безпосередньо до спеціального Закону №3551-XII, а не до бюджетного законодавства. Саме спеціальний закон відтепер прямо уповноважує Кабінет Міністрів України визначати порядок та розмір відповідної виплати в межах бюджетних призначень.

Таким чином, з 15 квітня 2023 року законодавець безпосередньо у спеціальному Законі №3551-XII встановив інший механізм здійснення разової грошової виплати.

Велика Палата Верховного Суду також урахувала, що в умовах воєнного стану держава вправі здійснювати перерозподіл обмежених фінансових ресурсів, зокрема з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які забезпечують захист суверенітету і територіальної цілісності України.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що здійснення органом Пенсійного фонду України виплати у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону №2983-IX, відповідає чинному правовому регулюванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про релевантність зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду до спірних правовідносин.

Та обставина, що у зразковій справі №440/14216/23 предметом спору була виплата за 2023 рік, тоді як у цій справі йдеться про виплату за 2024 рік, не свідчить про відмінність правового регулювання, оскільки частина п`ята статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону №2983-IX протягом спірного періоду не змінювалася.

Більше того, наведений висновок Великої Палати Верховного Суду послідовно застосовується Верховним Судом у подальшій практиці щодо правовідносин, фактично тотожних тим, що є предметом розгляду у цій справі.

Так, у постанові від 21 січня 2026 року у справі №420/1897/25 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду розглянув спір особи з інвалідністю внаслідок війни II групи щодо розміру разової грошової виплати до Дня Незалежності України саме за 2024 рік.

У зазначеній справі позивачу, як і у справі, що переглядається, було виплачено 2900 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №369, натомість позивач вважав, що має право на отримання такої виплати у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Застосувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 травня 2025 року у справі №440/14216/23, Верховний Суд дійшов висновку, що чинне законодавство не передбачає виплату особі з інвалідністю внаслідок війни II групи разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, та відмовив у задоволенні відповідних вимог.

Аналогічного правового висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 21 квітня 2026 року у справі №420/574/25, яка також стосувалася виплати за 2024 рік особі з інвалідністю внаслідок війни II групи. Верховний Суд повторно виходив із того, що після набрання чинності Законом №2983-IX до таких правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 13 Закону №3551-XII у чинній редакції, яка безпосередньо передбачає визначення Кабінетом Міністрів України порядку та розміру відповідної виплати в межах бюджетних призначень.

Такий самий підхід щодо застосування частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII до виплати особі з інвалідністю внаслідок війни II групи за 2024 рік викладено Верховним Судом у постанові від 19 серпня 2025 року у справі №420/1590/25.

Таким чином, на час апеляційного перегляду сформована послідовна практика Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону №2983-IX до правовідносин щодо виплати особам з інвалідністю внаслідок війни II групи разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік.

Фактичні обставини та предмет спору у наведених справах є подібними до обставин справи, що переглядається, а тому колегія суддів відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України враховує наведені висновки Верховного Суду.

За таких обставин довід апелянта про необхідність застосування частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону №367-XIV, яка передбачала виплату особам з інвалідністю внаслідок війни II групи восьми мінімальних пенсій за віком, є необґрунтованим.

Зазначена редакція норми з 15 квітня 2023 року не є чинною, а тому не може бути застосована до правовідносин щодо виплати, право на яку виникло у 2024 році.

Посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 також не змінює правової оцінки спірних правовідносин.

Цим рішенням Конституційний Суд України визнав неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала застосування норм і положень статей 12-16 Закону №3551-XII у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Натомість Закон №2983-IX ухвалено у 2023 році та ним відповідні зміни внесено безпосередньо до спеціального Закону №3551-XII.

Отже, правова конструкція, яка була предметом оцінки Конституційного Суду України у рішенні №3-р/2020, відрізняється від правового регулювання, чинного з 15 квітня 2023 року.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й посилання апелянта на статтю 2 Закону №3551-XII та статті 17 і 22 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону №3551-XII права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Водночас у спірних правовідносинах право позивача на щорічну разову грошову виплату не скасовано. Воно й надалі передбачене частиною п`ятою статті 13 Закону №3551-XII та було фактично реалізоване шляхом виплати позивачу 2900 грн.

Законом №2983-IX змінено законодавчий механізм визначення порядку та розміру такої виплати.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі №440/14216/23 виходила з того, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону №3551-XII щорічна разова грошова виплата є додатковою державною соціальною пільгою, має допоміжний характер і не належить до складових конституційного права на соціальний захист, безпосередньо визначених частиною першою статті 46 Конституції України.

Відтак законодавець вправі змінювати умови, порядок та механізм надання цього виду державної соціальної підтримки з урахуванням фінансово-економічних можливостей держави та необхідності забезпечення балансу між приватними й публічними інтересами.

Постанова Кабінету Міністрів України №369 у цьому випадку не встановила обмеження всупереч спеціальному закону, а була прийнята на виконання прямого припису частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII, яка безпосередньо уповноважила Кабінет Міністрів України визначати порядок та розмір відповідної виплати.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 1 грудня 2022 року у справі №580/2869/22 також не впливає на результат вирішення цього спору.

У зазначеній справі оцінювалися правовідносини щодо щорічної разової грошової допомоги за 2022 рік, тобто за період до набрання чинності Законом №2983-IX.

Натомість з 15 квітня 2023 року законодавче регулювання спірних правовідносин істотно змінилося шляхом внесення відповідних змін безпосередньо до спеціального Закону №3551-XII.

Правові наслідки саме цієї законодавчої зміни вже оцінені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі №440/14216/23 та Верховним Судом у подальших справах щодо виплати за 2024 рік, висновки яких підлягають врахуванню судом при вирішенні цього спору.

Колегія суддів також не ставить під сумнів наведені апелянтом обставини щодо його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, отриманої дози іонізуючого опромінення та причинного зв`язку захворювання з виконанням відповідних обов`язків.

Водночас ці обставини не впливають на вирішення цього спору, оскільки статус позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни II групи та його право на одержання спірної виплати відповідачем не заперечуються.

Розмір разової грошової виплати визначається не індивідуальними обставинами конкретного одержувача, а нормативним регулюванням, однаковим для відповідної категорії осіб.

Тому додаткові обставини щодо причин набуття позивачем відповідного статусу не створюють правових підстав для визначення розміру виплати інакше, ніж це передбачено частиною п`ятою статті 13 Закону №3551-XII та прийнятою на її виконання постановою Кабінету Міністрів України №369.

Щодо посилання апелянта на статтю 77 КАС України колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач здійснив позивачу разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2024 рік у сумі 2900 грн, тобто саме в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2024 року №369 для осіб з інвалідністю внаслідок війни II групи на виконання частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону №2983-IX.

Отже, відповідач здійснив виплату у розмірі, передбаченому нормативним регулюванням, чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не наділене повноваженнями самостійно визначати інший розмір цієї виплати або застосовувати редакцію закону, яка втратила чинність до виникнення права на виплату за 2024 рік.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у діях відповідача ознак протиправності та, відповідно, відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити позивачу доплату до розміру восьми мінімальних пенсій за віком.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та фактично ґрунтуються на необхідності застосування до спірних правовідносин редакції частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII, яка на час виникнення права на виплату за 2024 рік уже не була чинною.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, застосував норми матеріального права, чинні на час виникнення спірних правовідносин, та обґрунтовано врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 травня 2025 року у справі №440/14216/23.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову також повністю узгоджується з подальшою практикою Верховного Суду щодо виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік особам з інвалідністю внаслідок війни II групи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело чи могло призвести до неправильного вирішення справи, та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю II групи.

З огляду на результат апеляційного перегляду підстав для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України немає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.