Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №691/988/25 — Городищенський районний суд Черкаської області

справа № 691/988/25

провадження № 2/691/231/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 рокуГородищенський районний суд Черкаської області

В складі:

головуючого судді Савенко О.М.

з участю секретаря судового засідання Шмунь Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городище цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служби у справах дітей Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про позбавлення батьківських прав,-

встановив :

Позивач ОСОБА_1 звернулася в Городищенський районний суд Черкаської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служби у справах дітей Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про позбавлення батьківських прав.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач посилається на те, що з 16 листопада 2018 року ОСОБА_2 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Від шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 14 листопада 2022 року ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в ході конфлікту на грунті раптового виниклих неприязних відносин зі своєю дружиною ОСОБА_4 , наніс їй тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких ОСОБА_4 померла. Так, 27 червня 2023 року вироком Звенигородського районного суду ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначено йому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі. ОСОБА_4 , була її донькою. Після смерті її доньки ОСОБА_4 , її як бабусю було призначено опікуном над дитиною, позбавленою батьківського піклування. На даний час ОСОБА_5 проживає з нею. З моменту, коли ОСОБА_5 почав проживати із нею, його вихованням займається вона. ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає доступу до культурних та духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти. З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав, що і стало підставою звернутися з позовною заявою в суд (а.с.1-5).

Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 23 липня 2025 року у цивільній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання з викликом сторін до суду, з наданням відповідачу часу для подачі відзиву, пред`явлення зустрічного позову, а третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору для письмових пояснень (а.с.35).

Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 03 жовтня 2025 року у цивільній справі закрито підготовче засідання і призначено до судового розгляду по суті (а.с.46).

У судове засідання ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 , не з`явилися, подали заяву про підтримання позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 , повідомлений належним чином про судовий розгляд, шляхом надіслання судових повісток рекомендованими повідомленнями та розміщення оголошень про виклик до суду на офіційному веб-порталі «Судова влада України» за веб-адресою: https://gd.ck.court.gov.ua, у судові засідання не з`явився, причину своєї неявки суду не повідомив, як і не надіслав заяв чи то клопотань про розгляд справи у його відсутність або перенесення розгляду, відзиву на позовну заяву не подав.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради, у судове засідання не з`явився, 04 серпня 2026 року за вхідним №5126/26-Вх, надіслав заяву про розгляд без його участі, покладаючись на розсуд суду при прийняті рішення.

За таких обставин, враховуючи належне повідомлення сторін і їх згоду на розгляд справи без їх участі, суд, приймає рішення про можливість проведення судового засідання у їх відсутність, остільки у справі достатньо доказів для її об`єктивного розгляду, з повідомленням сторін про прийняте рішення у їх відсутність.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін.

Суд, розглянувши позовну заяву в межах заявлених позовних вимог, заслухавши у судових засіданнях, сторони, враховуючи належне повідомлення відповідача, про день, час, місце судового розгляду, та інших сторін у справі, дослідивши докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським Судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ст. ст. 150, 155 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, тобто здійснювати батьківські права, які не можуть суперечити інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом, і один із видів відповідальності, передбачений ст. 164 СК України - позбавлення батьківських прав. Пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007р. №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», вказує, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками - п. 16 вищенаведеної постанови.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 19.05.2009 року, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, що їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини. Відповідно до ст. 12 вищевказаного Закону, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Батьки або особа, що їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч.2 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

При розгляді спору суд враховує рішення Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», яким встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Судом встановлено та підтверджується доказами у справі, що відповідно до паспорта громадянина України Серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с.7-8). Відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 , видане Городищенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №9, ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьки: ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (а.с.12). ОСОБА_2 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 16 листопада 2018 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_4 , видане виконавчим комітетом Вільшанської селищної ради Городищенського району Черкаської області, актовий запис №03 (а.с.9). Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_5 , видане Городищенським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, актовий запис №18 (а.с.10). 14 листопада 2022 року відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_6 померла ОСОБА_4 (а.с.11). Вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 червня 2023 року ОСОБА_2 , визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та призначено пок4арання у вигляді 8 років позбавлення волі (а.с.13-17). Відповідно до рішення виконавчого комітету Вільшанської селищної ради №183 від 21 грудня 2022 року ОСОБА_1 встановлено опікуном над дитиною ОСОБА_5 (а.с.18). ОСОБА_5 проживає разом з позивачем ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 (а.с.19-20). Відповідно до довідки №01-30/36, ОСОБА_5 , відвідує Вільшанський заклад дошкільної освіти «Ромашка» (а.с.21). Відповідно до висновку про комплексну психолого-педагогічну опіку розвиток особи від 09 січня 2024 року №ІРЦ-85753/2024/480761 та консультаційному висновку лікаря-психіатра, ОСОБА_5 не має гострих психічних розладів, гіперактивний та має дефіцит уваги, доступний до мовного контакту, мова не чітка, умови для виховання та утримання дитини у сім`ї створені належно (а.с.27-31). Згідно до довідки про дохід №4787347326792789 ОСОБА_1 отримає стабільний дохід (а.с.26). Довідкою про отримання допомоги від 26 вересня 2024 року, зазначено що з 01 грудня 2022 року призначено державну соціальну допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування на ОСОБА_5 (а.с.25). Відповідно до відповіді-повідомлення від 11 вересня 2024 року Звенигородського районного суду Черкаської області на адвокатський запит, стало відомо, що відповідно до листа від 10 червня 2024 року, який надійшов від Бориспільської ВК-119, засуджений ОСОБА_2 , звільнений 07 червня 2024 року з державної установи «Бориспільська виправна колонія №119» умовно-достроково на підставі ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2024 року, для проходження військової служби за контрактом (а.с.22-23).Квитанція №9362-5432-7946-5208 виконана позивачем при звернені до суду із позовною заявою від 04 грудня 2024 року про сплату судового збору на користь Держави в сумі 1211,20 грн. (а.с.6).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Європейський Суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

На підставі досліджених судом письмових доказів і пояснень сторін у справі, суд погоджується із правовими підставами, які можуть мати місце у правовому статусі дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , щодо необхідності вирішення питання про виконання його батька батьківських прав і обов`язків щодо нього, проте не може без доведення цих обставин належними і допустимими доказами, ухвалити відповідне рішення, остільки орган опіки і піклування відповідно до повноважень, визначених ст.19 СК України не надав до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Проаналізувавши та оцінивши надані письмові докази у справі надані сторонами, суд не вбачає у них, що за своїм змістом вони беззаперечно вказують на можливість позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітнього ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відсутність відповідача ОСОБА_2 у судових засіданнях з врахуванням вжитих заходів про розгляд судової справи з його участю, не є для суду безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав у його відсутність, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом з чітким визначенням предмета спору та характеру спірних правовідносин, обставин справи, які підлягають встановленню. Справи про позбавлення батьківських прав мають особливе значення у контексті захисту прав дітей.

Відсутність батька ОСОБА_2 при прийнятті рішень, які стосуються його прав та обов`язків, не може бути основою для його позбавлення батьківських прав. Адже такі дії самі по собі є неправозгідними, суперечать моральним засадам суспільства та не відповідають інтересам дитини (постанова КЦС від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22). У справі обов`язково повинні досліджуватися інші обставини. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21). Саме ці докази і вважатимуться законними підставами для задоволення позову (постанова КЦС від 29.11.2023 у справі №607/15704/22).

Суд, з повагою ставиться до права позивача ОСОБА_1 звернутися до суду за захистом порушених прав та інтересів неповнолітньої дитини, але схильний до думки, що докази мають бути з ознаками належності, допустимості, достовірності і достатності, як то визначено ст.ст.77,78,79,80 ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику суду, як джерело права. Згідно п.п.58-60 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України», суд, зауважив, що витребувана конкретна інформація у цьому зв`язку могла б допомогти визначити, чи виконали відповідні органи свій конвенційний обов`язок зі збереження єдності сім`ї і чи дослідили вони достатнім чином ефективність менш суворих альтернативних заходів перед тим, як клопотати про відібрання дітей від батьків. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у п.п. 86, 87 свого рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року - право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві». У справі «Ньяоре проти Франції» Європейський Суд з прав людини встановив, що національні органи повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини (справа «Скоццарі та Джюнта проти Італії», п. 148).

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своїм батьком.

Суд, при прийнятті рішення, вважає за необхідне врахувати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими, що і зазначено в п.79 рішення Європейського Суду з прав людини від 10 січня 2008 у справі «Кірнс проти Франції» (заява № 35991/04).

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері, так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою. При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу зі сторони територіальної громади, органу опіки і піклування продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними. Розрив правового зв`язку між дитиною та одним із батьків є вкрай негативним заходом, що може погано вплинути на стан здоров`я дитини, в тому числі психічного, подальше життя дитини, її самоусвідомлення. Згідно ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Будь-яких доказів, а саме наявності виключних обставин позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 позивачем не надано. При вирішенні спору, суд не заслуховував думки неповнолітньої дитину щодо обставин у справі в силу обставин про його малолітнього віку.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши досліджені докази, надані сторонами, в їх сукупності, беручи до уваги інтереси дитини, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а в судовому засіданні не доведена категорична необхідність вжиття цього заходу для забезпечення інтересів неповнолітнього ОСОБА_5 , суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову в цій частині.

Підстави передбачені чинним законодавством для позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 судом не встановлені на підставі вивчених і досліджених судом доказів у справі.

Керуючись ч. 3 ст. 51 Конституції України, ст.ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст. ст. 79,164 - 167, 169, 180,181, 182, 183,184 Сімейного кодексу України, ст.ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 19.05.2009 року, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року, ст.ст. 9, 10, 12, 13, 141, 258-259, 264, 265, 268, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ухвалив :

у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служби у справах дітей Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Копію рішення суду направити сторонам у справі, для відому.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи можуть ознайомитись з текстом судового рішення, в електронній формі, на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень в мережі Інтернет - https://gd.ck.court.gov.ua.

Суддя О. М. Савенко