Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №559/5229/25 — Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/5229/25

Провадження № 2/559/585/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м.Дубно

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області у складі головуючого судді Томіліна О.М., при секретарі Костюк Н.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Дубно цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя, в якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути з відповідачки на свою користь: - 90 180 грн. у рахунок компенсації вартості частки автомобіля АУДІ А4, 2001 р.в., залишивши його у власності відповідачки; - 177 658 грн. 41 коп. у рахунок компенсації вартості частки автомобіля Renault Kangoo, 2015 р.в., залишивши його у власності відповідачки, а також стягнути з позивача на користь відповідачки 20364 грн. у рахунок компенсації вартості частки мотоцикла FORTE FT250GY-CВA, 2018 р.в., д/н НОМЕР_1 , залишивши його у приватній власності позивача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 10.08.2023 по 18.01.2023 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Від шлюбу мають дітей ОСОБА_4 , 2015 р.н., ОСОБА_5 , 2016 р.н. 23.08.2025 ОСОБА_3 уклала інший шлюб і змінила прізвище. Під час шлюбу було придбано автомобіль АУДІ А4, 2001 р.в., вартість якого складає 180 360 грн., автомобіль Renault Kangoo, 2015 р.в., вартість якого складає 355 316,82 грн., мотоцикл FORTE FT250GY-CВA, 2018 р.в., д/н НОМЕР_1 , вартість якого складає 40 727,35 грн. Оскільки вказане майно придбано під час шлюбу, позивач вважає, що має право на компенсацію частки його вартості, у той же час, оскільки мотоцикл залишився в нього і він має бажання ним користуватися, позивач просить залишити його в його приватній власності, стягнувши з позивача на користь відповідачки частку його вартості.

У відзиві на позов відповідачка частково заперечувала проти задоволення позовних вимог, вказавши, що під час шлюбу з позивачем на неї дійсно було зареєстровано вказане майно, проте автомобіль Renault Kangoo був проданий під час шлюбу, тобто, станом на припинення ведення спільного господарства він вже не належав жодній із сторін, що виключає його розподіл. Автомобіль АУДІ А4 хоча і був формально зареєстрований на відповідачку, проте був придбаний за кошти третіх осіб і фактично у власності подружжя не перебував. Він був придбаний за кошти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на початку збройної агресії рф виїхав до Польщі, де працював і придбав вказаний автомобіль, а реєстрація на ОСОБА_2 відбулася на прохання його родичів. Враховуючи вищевикладене просила відмовити у задоволенні цих позовних вимог. Проти задоволення позовних вимог стосовно мотоцикла FORTE FT250GY-CВA відповідачка не заперечує.

Ухвалою суду від 08.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 30.03.2026 закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, уточнюючу позовну заяву в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 147 705,00 грн. у рахунок компенсації вартості 1/2 транспортного засобу марки "DACIA" моделі "DUSTER", 2010 року випуску, залишивши його у приватній власності ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Головуючий суддя перебував у плановій щорічній відпустці з 13.04.2026 по 17.04.2026, з 15.06.2026 по 15.07.2026 та з 17.08.2026 по 21.08.2026 включно.

В судове засіданні позивач та його представник не з`явилися, від позивача надійшла заява про підтримання позовних вимог та про розгляд справи в його відсутність.

В судовому засіданні відповідачка підтримала свої заперечення, викладені у відзиві на позов, вимоги позову визнала частково, пояснила, що під час шлюбу з позивачем на неї дійсно було зареєстровано вказане майно, проте автомобіль Renault Kangoo був проданий під час шлюбу, тобто, станом на припинення спільного господарства він вже не належав жодній із сторін, що виключає його розподіл. Автомобіль АУДІ А4 хоча і був формально зареєстрований на відповідачку, проте був придбаний за кошти третіх осіб і фактично у власності подружжя не перебував. Він був придбаний за кошти її родича ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на початку збройної агресії рф виїхав до Польщі, де працював і придбав вказаний автомобіль, а реєстрація на ОСОБА_2 відбулася на прохання його родичів. Враховуючи вищевикладене просила відмовити у задоволенні цих позовних вимог. У випадку задоволення позову стосовно автомобіля АУДІ А4 просила врахувати його справжню ціну відповідно до експертної оцінки, проведеної з оглядом автомобіля, і вказала, що в такому випадку реальна власниця – мати загиблого ОСОБА_6 сплатить позивачеві цю суму. Проти задоволення позовних вимог стосовно мотоцикла FORTE FT250GY-CВA відповідачка не заперечує. Також ОСОБА_2 заперечувала проти стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх завищеними, а витрати на проведення експертиз просила залишити за позивачем.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 суду пояснила, що є цивільною дружиною дядьки відповідачки. Її син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на початку збройної агресії рф виїхав до Польщі, де 3 міс. працював неофіційно під наглядом цивільного чоловіка, накопичив гроші і придбав автомобіль АУДІ А4 за 1000 дол. США. Автомобіль був перевезений до України і зареєстрований на ОСОБА_3 . Увесь час автомобіль перебував у фактичній власності родини Якубчаків у Вінницькій області. У червні 2023 р. син свідка - ОСОБА_7 загинув, а вказаний автомобіль дорогий для родини як пам`ять про сина.

Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Датою ухвалення рішення у даній справі є 29.09.2026, тобто дата складання повного тексту рішення.

Суд, вислухавши відповідачку, дослідивши письмові матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом досліджуються представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалися сторони, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що з 10.08.2013 по 18.01.2023 сторони перебували у шлюбі, який рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18.01.2023 було розірвано (а.с.9-10). 23.08.2025 відповідачка ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_9 , після одруження дружині присвоєно прізвище ОСОБА_10 (а.с.11).

У період шлюбу подружжям 19.05.2020 р. був придбаний автомобіль Renault Kangoo, 2015 р.в., який зареєстрований на власника ОСОБА_3 , 17.08.2019 був придбаний мотоцикл FORTE FT250GY-CВA, 2018 р.в., який зареєстрований на власника ОСОБА_3 , 02.05.2022 за ОСОБА_3 зареєстровано АУДІ А4, 2001 р.в. (а.с.12-15, 202).

Renault Kangoo, 2015 р.в., 15.12.2020 переєстровано на нового власника на підставі договору купівлі-продажу (а.с.202).

Згідно з висновком експерта Рівненського НДЕКЦ від 23.01.2026 середня ринкова вартість автомобіля Renault Kangoo, 2015 р.в., складає 355316,82 грн. (а.с.128-132).

Згідно з висновком експерта Рівненського НДЕКЦ від 26.01.2026 середня ринкова вартість мотоцикла FORTE FT250GY-CВA, 2018 р.в., складає 40727,35 грн. (а.с.117-122).

Відповідачка проти такої оцінки не заперечувала.

Згідно з висновком експерта Рівненського НДЕКЦ від 26.01.2026 середня ринкова вартість автомобіля АУДІ А4, 2001 р.в., складає 180360 грн. (а.с.124-126).

У той же час відповідачка і свідок ОСОБА_7 суду повідомили, що вказаний автомобіль АУДІ А4 перебуває у незадовільному стані, а експертне дослідження, проведене на замовлення позивача, не передбачало реального огляду автомобілю. Так, стороною відповідачки суду був представлений висновок щодо ринкової вартості автомобіля АУДІ А4 від 11.08.2026, проведений СОД ФОП ОСОБА_11 з оглядом автомобілю та врахуванням його технічного стану, згідно з яким ринкова вартість вказаного автомобілю складає 155 637,12 грн.

Суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми матеріального права.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке саме положення містять і ч.3 та ч.4 ст.368 ЦК України.

Тобто вказаною нормою встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Згідно зі ст.ст.69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно з положеннями ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

У ч.2 ст. 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо позовних стосовно поділу мотоцикл FORTE FT250GY-CВA, 2018 р.в., сторони визнають, що він був придбаний під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, відповідачка визнає суму його оцінки та визнає позов в цій частині, тому ці позовні вимоги суд задовольняє.

Стосовно позовних вимог про розподіл автомобіля Renault Kangoo то, як вказано вище, вказаний автомобіль 15.12.2020, тобто до розірвання шлюбу, переєстровано на нового власника на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Тобто вказаною нормою встановлено презумпцію згоди іншого подружжя під час продажу спільного сумісного майна (автомобіля зокрема) під час шлюбу.

Оскільки позивач не довів, що вказаний автомобіль було продано під час шлюбу без його згоди, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про розподіл автомобілю АУДІ А4, то, як вказано вище, положеннями ст.60 СК України і ч.3 та ч.4 ст.368 ЦК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Сторонами не заперечується, що вказаний автомобіль було зареєстровано за відповідачкою під час спільного шлюбу з позивачем.

Відповідачка доводила, що вказаний автомобіль був придбаний неповнолітнім ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є сином цивільної дружини її дядька, за гроші, зароблені у Польщі за 3 місяця для його особистого користування. Слід звернути увагу, що власник майна не завжди є і його користувачем. Дійсно, дослідженими доказами доведено, що користувалася вказаним автомобілем родина ОСОБА_6 , оскільки останній був неповнолітнім. У той же час з матеріалів справи вбачається, що вказаний автомобіль був на продажу після ввезення його у травні 2022 р. на територію України, а саме 30.06.2022 (а.с.89).

З таких обставин, суд приходить до висновку, що презумпцію спільності майна подружжя у цій частині відповідачка не спростувала. Правовідносини щодо користування вказаним автомобілем третьою особою і тим більш намагання продати його від імені відповідачки після ввезення автомобілю на територію України не змінюють правового режиму майна та не зменшують у ньому частку кожного з подружжя, а також не припиняють право власності позивача на 1/2 частину набутого у шлюбі рухомого майна.

При цьому суд відхиляє і доводи сторони позивача з посиланням на висновок експерта Рівненського НДЕКЦ від 26.01.2026, за яким середня ринкова вартість автомобіля АУДІ А4, 2001 р.в., складає 180 360 грн., оскільки, огляд автомобіля під час складання такого висновку не проводився, у той час як представлений відповідачкою висновок щодо ринкової вартості автомобіля АУДІ А4 від 11.08.2026, проведений СОД ФОП ОСОБА_11 з оглядом автомобілю та врахуванням його технічного стану, та згідно з яким ринкова вартість вказаного автомобілю складає 155 637,12 грн. Тому саме цей висновок експерта суд вважає належним і допустимим доказом і покладає його в основу рішення.

Суд також враховує, що відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові 02 червня 2021 року у справі № 394/876/17, провадження № 61-16050св20

З огляду викладене, суд приходить до висновку, що мотоцикл FORTE FT250GY-CВA, 2018 р.в., д/н НОМЕР_1 , та автомобіль АУДІ А4, 2001 р.в., є об`єктом спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та підлягає поділу між ними в рівних частинах, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя підлягає частковому задоволенню з урахуванням доведеної дійсної ринкової вартості автомобіля АУДІ А4, 2001 р.в..

При цьому суд враховує, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 та від 07 червня 2017 року у справі № 6-2670цс16 зазначено, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Вказане також узгоджується із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15 (провадження № 61-8033св19), від 27 жовтня 2021 року у справі № 757/34950/14-ц (провадження № 61-316св21), від 02 серпня 2022 року у справі № 760/23279/20 (провадження № 61-19299св21), від 30 серпня 2022 року у справі № 154/2487/16 (провадження № 61-20752св21), від 07 червня 2023 року у справі № 509/3416/18 (провадження № 61-8483св22).

Проте, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено висновок про те, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 141, 161, 180, 181, 182, 192 СК України, ст. ст. 3, 12, 13, 76–80, 89, 141, 263–265, 430, 432 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

В порядку розподілу спільно нажитого майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинити право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль AUDI А4, 2001 р.в., державний номер НОМЕР_2 , VIN-Code – НОМЕР_3 , мотоцикл FORTE FT250GY-CВA, 2018 р.в., державний номер НОМЕР_1 , VIN-Code – НОМЕР_4 .

Автомобіль AUDI А4, 2001 р.в., державний номер НОМЕР_2 , VIN-Code – НОМЕР_3 залишити в особистій приватній власності ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 77 818,56 грн компенсації за частку вказаного спільного автомобіля.

Мотоцикл FORTE FT250GY-CВA, 2018 р.в., державний номер НОМЕР_1 , VIN-Code – НОМЕР_4 залишити в особистій приватній власності ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 364 грн компенсації за частку вказаного спільного мотоцикла.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду безпосередньо або через Дубенський міськрайонний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання : АДРЕСА_2 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення суду виготовлено 29.09.2026.

Суддя О.М.Томілін