Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №559/262/26 — Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/262/26

Провадження № 2/559/843/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м.Дубно

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області в складі головуючого судді Томіліна О.М., при секретарі Костюк Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дубно в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області Лисюка Олега Федоровича, який діє в інтересах держави, до Дубенської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дубенської окружної прокуратури Рівненської області Лисюк О.Ф. із врахуванням уточненої позовної заяви звернувся до суду в інтересах держави з позовом до Дубенської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.06.2020, укладеного між Дубенською міською радою та ОСОБА_1 , а також у позові просить зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді м. Дубно в особі Дубенської міської ради земельну ділянку площею 0,1478 га, кадастровий номер - 5610300000:02:001:3902, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що 17.01.2014 між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу будівлі, згідно якого останній придбав будівлю пожежного депо, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.06.2022 у справі № 918/569/20, залишеним без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 та Верховного Суду від 21.12.2022, визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі, укладений 17.01.2014 між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 , зобов`язано відповідача повернути пожежне депо загальною площею 293,2 кв.м, розташоване у АДРЕСА_2 , до комунальної власності територіальної громади м. Дубно в особі Дубенської міської ради. На виконання вказаного судового рішення ОСОБА_1 передав вказане нерухоме майно Дубенській міській раді, що підтверджується актом приймання - передачі від 21.12.2022. Право власності на зазначений об`єкт зареєстровано за територіальною громадою м. Дубно 11.02.2025. Разом з тим, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будівля пожежного депо розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 5610300000:02:001:3902, право власності на яку на теперішній час зареєстровано за ОСОБА_1 . Згідно рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 29.01.2020 № 36 (в редакції рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 26.11.2024) змінено адресу об`єкта нерухомого майна (пожежного депо), що знаходиться на АДРЕСА_2 , а саме: присвоєно йому нову адресу: АДРЕСА_3 . Цим же рішенням визначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5610300000:02:001:3902 загальною площею 0,1478 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі також знаходиться за цією ж адресою. 17.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дубенської міської ради про продаж йому вказаної земельної ділянки на позаконкурентних засадах, оскільки на цій земельній ділянці розташоване майно (пожежне депо), що належить йому на праві приватної власності. За результатами розгляду вказаної заяви рішенням Дубенської міської ради від 20.03.2020 № 4655 ОСОБА_1 надано дозвіл на викуп та проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:02:001:3902, розташованої в АДРЕСА_3 , площею 0,1478 га, у власність для будівництва та обслуговування будівель торгівлі із земель житлової та громадської забудови. Надалі, 20.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дубенської міської ради із заявою про викуп зазначеної земельної ділянки, за результатами розгляду якої рішенням Дубенської міської ради від 05.06.2020 № 4954 вирішено продати останньому дану земельну ділянку за ціною 243 310 грн. і в результаті, 26.06.2020 між Дубенською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу на вказану земельну ділянку, згідно умов якого ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку з кадастровим номером 5610300000:02:001:3902, площею 0,1478 га, призначену для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована в АДРЕСА_3 . Зазначають, що право на набуття земельної ділянки в порядку ст. 134 ЗК України виникає тільки у законного власника об`єкта нерухомого майна. Виходячи з того, що договір купівлі-продажу будівлі пожежного депо від 17.01.2014 визнано недійсним з моменту його укладення, то законних підстав для викупу вказаної земельної ділянки на позаконкурентних засадах ОСОБА_1 не мав. Відтак, укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_1 суперечить вимогам чинного законодавства і тягне за собою визнання недійсним зазначеного договору, вказана обставина і стала підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 30.01.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено підготовче засідання, роз`яснено право на подачу відзиву на позов та відповіді на відзив.

13.02.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про залишення позову без руху з наступних підстав. Вважає, що позивач невірно вказав ціну позову та, відповідно, неправильно сплатив судовий збір. Оскільки, відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 09.02.2026 ринкова вартість спірної земельної ділянки площею 0,1478га, кадастровий номер - 5610300000:02:001:3902, становить 3 126 802 грн., тому прокурором недоплачено судовий збір на суму 14381,56 грн. Крім того, прокурором у позові вказано спосіб захисту інтересів держави, який суперечить Закону, оскільки у вказаній категорії спорів належним способом захисту є позов про витребування майна, а також не додано до позову документів, які підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна. Крім того, позивач у позові не зазначив підстави звернення до суду в інтересах держави, коли підстава та предмет позову стосується комунального майна. Так, прокурор не долучив доказів попереднього звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень (Дубенської міської ради) в порушення вимог ч.5 ст.175 ЦПК України та ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру».

Окрім того, 13.02.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про закриття провадження у справі. Своє клопотання обґрунтовує тим, що, враховуючи предмет спору та характер спірних правовідносин, дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Оскільки предметом даного позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка перебувала у комунальній власності територіальної громади м.Дубно. На підставі оспорюваного договору, земельна ділянка була оплатно відчужена на користь фізичної особи - відповідача ОСОБА_1 . Таким чином, даний спір стосується приватизації комунального майна і він повинен розглядатися в порядку господарського судочинства. Зазначає, що юрисдикцію такого спору визначила Велика Палата ВС за результатами розгляду касаційної скарги відповідача ОСОБА_1 на рішення суддів попередніх інстанцій у справі №559/2664/15-ц. Велика Палата ВС у своїй постанові від 18.12.2019 вказала, що спір щодо законності приватизації комунального майна підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства. Пред`явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не може бути підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства. Вважає, що враховуючи господарську юрисдикцію спору про приватизацію комунального майна та невіддільність об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований, спір про приватизацію такої земельної ділянки також повинен розглядатися в порядку господарського судочинства. При цьому зазначає, що спір за первісним позовом ОСОБА_1 про повернення вартості будівлі пожежного депо та за зустрічним позовом Дубенської міської ради про стягнення коштів розглядається в порядку господарського судочинства.

В подальшому, 24.02.2026 представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, оскільки набув право власності на земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування та за оплатним правочином, станом на момент укладення спірного договору про відчуження земельної ділянки не існувало судового рішення, яке набрало законної сили, про недійсність попереднього правочину про відчуження майна та очевидних підстав, які б свідчили про сумнівність законності такого права у ОСОБА_1 не було і не могло припускатися. Також зазначає, що спір у цій справі підпадає під регулювання ч. 2 ст. 391 ЦК України: Дубенська міська рада вчиняла дії, спрямовані на відчуження спірної земельної ділянки (приймала рішення про надання дозволу на її викуп та рішення про продаж земельної ділянки), в результаті яких відповідач ОСОБА_1 добросовісно набув майно у власність, а тому прокурор повинен був звертатися до суду виключно з позовом про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України, тобто в даному випадку прокуратурою обрано неналежний та неефективний спосіб захисту.

Ухвалою суду від 25.02.2026 позовну заяву згідно з ч. 11 ст. 187 ЦПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення виявлених недоліків, зазначених в ухвалі.

02.03.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків з долученням квитанції про сплату судового збору, відповідь на відзив, згідно якого позивач наполягає на задоволенні позову з підстав фактично викладених у позові. Як зазначено у позовній заяві, між Дубенською міською радою та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 26.06.2020, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 5610300000:02:001:3902, площею 0,1478 га, призначена для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована в АДРЕСА_3 . Тобто, відносини між відповідачами у справі мають договірний характер, що виключає пред`явлення віндикаційного позову. Стосовно посилання представника відповідача ОСОБА_1 на приписи ч. 2 ст. 391 ЦК України, то правовідносини, які склалися між відповідачами у справі, не підпадають під регулювання вказаної норми.

Одночасно з відповіддю на відзив від позивача надійшли письмові заперечення на клопотання про закриття провадження у справі, згідно яких прокурор вказує, що спірний договір купівлі-продажу укладений з ОСОБА_1 , як з фізичною особою, а не як із ФОП, відповідно до приписів ст.ст. 122,127,128,134 ЗК України. Сама по собі наявність у власності ОСОБА_1 земельної ділянки та факт реєстрації його, як суб`єкта підприємницької діяльності з 2019 року не свідчить про її використання у господарській діяльності. Крім того, прокурор зауважує, що даний спір не стосується приватизації майна. Набуття права власності на спірну земельну ділянку відбувалося не одночасно з набуттям у власність будівлі депо, розташованої на ній і не за процедурою приватизації, а в порядку ст.128 ЗК України. Таким чином, даний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою суду від 02.03.2026 вирішено продовжити розгляд вищезазначеної цивільної справи, оскільки вимоги ухвали виконані.

06.03.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшли заперечення (на відповідь на відзив). Не погоджується із твердженням прокурора, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 укладав, як фізична особа, а не як ФОП, оскільки останній був зареєстрований як ФОП з 04.04.2019, відчужувана земельна ділянка має цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Окрім того, відповідно до положень пункту 1.8 договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Таким чином, земельну ділянку відповідач мав намір і повинен був використовувати в своїй господарській діяльності, незалежно від того, що спірний договір купівлі продажу останній уклав з Дубенською міською радою як фізична особа. Також зазначила, що предметом цього спору є питання щодо законності приватизації земельної ділянки (платного відчуження комунального майна на користь фізичної особи). Цей критерій розмежування судової юрисдикції вказує на виключну підсудність даного спору господарському суду. Також зазначила, що у даному спорі щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, стороною якого є Дубенська міська рада, прокурор міг звертатися до суду лише в особі відповідного органу, а не як самостійний позивач. Більше того, перед зверненням до суду прокурор повинен був виконати вимоги аб. 3 ч. 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» та попередньо повідомити Дубенську міську раду про намір звертатися до суду з відповідним позовом. Прокурор не виконав ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та не надав суду доказів попереднього повідомлення Дубенської міської ради про намір оспорювати договору купівлі-продажу земельної ділянки в судовому порядку. Таким чином, прокурор не підтвердив своїх повноважень щодо звернення до суду в інтересах держави, як самостійний позивач. Це є підставою для залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Окрім того вважає, що прокурор обрав неналежний та неефективний спосіб захисту інтересів держави, оскільки єдиним належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування є звернення до суду з позовом про витребування майна на підставі статей 387 і 388 ЦК України. Враховуючи викладене, просить провадження у справі закрити у зв`язку з тим, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства

Ухвалою суду від 25.03.2026 в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про закриття провадження у справі відмовлено. Закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

В судове засідання, призначене на 21.09.2026, з`явилися: представник позивача прокурор Стрільчук Н.О. та представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Прокурор в судовому засіданні підтримала позицію викладену у позовній заяві та відповіді на відзив. Додатково зазначила, що договір купівлі-продажу укладений з ОСОБА_1 , як з фізичною особою, а не як із ФОП, відповідно до приписів ст. 128 ЗК України. Сама по собі наявність у власності ОСОБА_1 земельної ділянки та факт реєстрації його як суб`єкта підприємницької діяльності не свідчить про використання ділянки у господарській діяльності. Прокурор наполягала, що даний спір не стосується приватизації майна, оскільки приватизація будівлі депо відбулася окремо в рамках відповідної процедури, а набуття права власності на спірну земельну ділянку відбувалося не за процедурою приватизації, а в порядку ст.128 ЗК України. Вважає, що даний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З приводу заявлених представником порушень вимог ч.5 ст.175 ЦПК України та ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор пояснила, що у даному випадку мають місце і порушення чинного законодавства з боку Дубенської міської ради, яка визначена відповідачем у даному спорі, що і передбачено Законом, тому у цій справі прокурор не зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це Дубенську міську раду. Щодо заперечень представника відповідача щодо неналежного способу захисту, то прокурор зазначає, що відносини між відповідачами у справі мають договірний характер, що виключає пред`явлення віндикаційного позову. У даній справі, правовідносини, які склалися між відповідачами не підпадають під регулювання вказаної норми ч. 2 ст. 391 ЦК України. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка міститься у матеріалах судової справи, підставою набуття права власності є договір купівлі-продажу від 26.06.2020, а не рішення органу місцевого самоврядування. Вважає, що зазначений спосіб захисту є ефективним, оскільки позивач, заявляючи вимоги про визнання недійсним договору, на підставі якого було відчужене майно, та повернення майна, має дві мети: повернути майно у фактичне володіння та реєстраційно підтвердити право володіння ним.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову. Підтримала позицію, викладену у попередньо долученій заяві про закриття провадження у справі, відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив. Зокрема, наполягала, що право власності відповідач на земельну ділянку набуто в рамках приватизації майна. Також підтвердила, що спірний договір укладався з ОСОБА_1 як з фізичною особою, а не як із ФОП, однак ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, оскільки набув право власності на земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування та за оплатним правочином, станом на момент укладення спірного договору про відчуження земельної ділянки не існувало судового рішення, яке набрало законної сили, про недійсність попереднього правочину про відчуження майна та очевидних підстав, які б свідчили про сумнівність законності такого права у ОСОБА_1 не було і не могло припускатися. Зауважила, що ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП з 2019 року, а спірна земельна ділянка хоча в даний час хоч і не використовується для комерційної діяльності, проте у перспективі вона б мала бути використовуватися для господарської діяльності. Крім того, представник відповідача зауважила, що прокурором порушено процедуру звернення до суду та не повідомлено попередньо відповідний суб`єкт владних повноважень - Дубенську міську раду в порушення вимог ч.5 ст.175 ЦПК України та ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», тому позов мав би бути залишений без розгляду. Також зазначає, що спір у цій справі підпадає під регулювання ч. 2 ст. 391 ЦК України: Дубенська міська рада вчиняла дії, спрямовані на відчуження спірної земельної ділянки (приймала рішення про надання дозволу на її викуп та рішення про продаж земельної ділянки), в результаті яких відповідач ОСОБА_1 добросовісно набув майно у власність, а тому прокурор повинен був звертатися до суду виключно з позовом про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України. Вважає, що в даному випадку прокуратурою обрано неналежний та неефективний спосіб захисту інтересів держави, зазначаючи, що КГС ВС у своїй постанові від 25.11.2025 у справі №916/1282/25 за результатом розгляду касаційної скарги прокурора на ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без руху та встановлення строку для надання доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна (на підставі норм нового закону) та постанову суду апеляційної інстанції, вказав, що захист права власності на нерухоме майно, яке було відчужене органом державної влади або місцевого самоврядування на користь суб`єкта права приватної власності, здійснюється шляхом витребування такого майна. Відмова прокурора від зміни предмета позову у зв`язку зі зміною законодавчого регулювання спірних правовідносин, що призвела до неефективності раніше обраного способу захисту, може бути підставою для відмови в позові за результатом розгляду справи по суті, а не для залишення позовної заяви без руху і в подальшому - без розгляду на стадії підготовчого провадження (пункт 31 постанови). Окрім того, прокурор не підтвердив своїх повноважень звертатися до суду в інтересах держави, як самостійний позивач.

Представник Дубенської міської ради в судове засіданні не з`явився жодного разу, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 223 глави 6 розділу ІІІ ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Датою ухвалення рішення у даній справі є 28.09.2026, тобто дата складання повного тексту рішення.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, вислухавши сторони, вважає позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом досліджуються представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалися сторони, інших суду не представлено.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Дубенської міської ради Рівненської області № 1552 від 26 вересня 2008 року «Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Дубно об`єкта державного майна - цілісного майнового комплексу військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_2 » міська рада погодилась прийняти у комунальну власність територіальної громади м. Дубна об`єкт державної власності - майновий комплекс військового містечка № НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 , у тому числі пожежне депо, що перебуває у віданні Міністерства оборони України, а пунктом 2 вказаного рішення рада зобов`язалась у подальшому не відчужувати вказане майно, використовуючи його для забезпечення потреб територіальної громади м. Дубна.

14 січня 2014 року за територіальною громадою м. Дубна в особі Дубенської міської ради зареєстровано право власності на нерухоме майно за № 4236667 згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 265982856103.

22 листопада 2013 року Дубенською міською радою прийнято рішення № 2500 «Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради № 2083 від 25 січня 2013 року «Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні», відповідно до пункту 7 частини першої якого, пожежне депо загальною площею 293,2 кв. м. на АДРЕСА_2 , включено до переліку об`єктів нерухомого майна територіальної громади м. Дубна, що підлягають приватизації.

У подальшому, 17 січня 2014 між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу будівлі, згідно з пунктом 1 якого продавець на підставі вищевказаних рішень Дубенської міської ради продав, а покупець придбав будівлю пожежного депо, що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с.14).

Постановою Великої Палати ВС від 18.12.2019 рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 березня 2018 року та постанова Апеляційного суду Рівненської області від 02 серпня 2018 року скасовані. Провадження у справі за позовом першого заступника прокурора Рівненської області до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення майна, визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради, першого заступника прокурора Рівненської області про визнання законним рішення, визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права приватної власності на будівлю закрито (а.с.15-19).

В подальшому, рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.06.2022, яке залишено без змін судами вищих інстанцій, визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі, укладений 17.01.2014 між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 , зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 95. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути пожежне депо загальною площею 293,2 кв. м., яке знаходиться в АДРЕСА_2 , до комунальної власності територіальної громади м. Дубно в особі Дубенської міської ради (а.с.19 зворот-45).

На виконання вказаного судового рішення ОСОБА_1 передав пожежне депо загальною площею 293,2 кв. м., яке знаходиться в АДРЕСА_2 , до комунальної власності територіальної громади м. Дубно в особі Дубенської міської ради, що підтверджується актом приймання - передачі від 21.12.2022 (а.с.46).

Право власності на зазначений об`єкт зареєстровано за територіальною громадою м. Дубно 11.02.2025, номер запису про речове право №58547242, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.47-49).

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Дубенської міської ради про зміну адреси об`єкта, нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . За наслідками розгляду вказаної заяви рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 29.01.2020 № 36 (в редакції рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 26.11.2024) змінено адресу об`єкта нерухомого майна (пожежного депо), що знаходиться на АДРЕСА_2 , а саме: присвоєно йому нову адресу: АДРЕСА_3 . Цим же рішенням також присвоєно нову адресу: АДРЕСА_3 і земельній ділянці з кадастровим номером 5610300000:02:001:3902 загальною площею 0,1478 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, на якій знаходиться вказане пожежне депо (а.с.49 зворот-50).

Окрім того, 17.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дубенської міської ради із заявою про продаж йому земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , на позаконкурентних засадах, оскільки на цій земельній ділянці розташоване майно (пожежне депо), що належить йому на праві приватної власності. За результатами розгляду вказаної заяви рішенням Дубенської міської ради від 20.03.2020 № 4655 ОСОБА_1 надано дозвіл на викуп та проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:02:001:3902, розташованої в АДРЕСА_3 , площею 0,1478 га, у власність для будівництва та обслуговування будівель торгівлі із земель житлової та громадської забудови (а.с. 50 зворот-51).

Надалі, 20.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дубенської міської ради із заявою про викуп зазначеної земельної ділянки, за результатами розгляду якої рішенням Дубенської міської ради від 05.06.2020 № 4954 вирішено продати ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5610300000:02:001:3902 за ціною 243 310 грн відповідно до висновку про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 30.04.2020 (а.с.51 зворот-52).

26.06.2020 між Дубенською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку з кадастровим номером 5610300000:02:001:3902, площею 0,1478 га, призначену для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована в АДРЕСА_3 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дубенського міського нотаріального округу Шмигою М.В. за реєстровим № 373. Згідно з п. 2.2 вказаного договору купівлі-продажу, продаж земельної ділянки вчинено за 243 310 гривень (а.с.52 зворот-53).

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, (№ інформаційної довідки 46183720) будівля пожежного депо, власником якого є Дубенська міська рада, розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 5610300000:02:001:3902, право власності на яку на теперішній час зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.47-49).

Згідно витягу НВ-9900467362026 нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 5610300000:02:001:3902 становить 1928338,38 грн. (а.с.57).

Згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 09.02.2026 ринкова вартість об`єкта оцінки - спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:02:001:3902, що розташована в АДРЕСА_3 , загальною площею 0, 1478 га, станом на 28.01.2026 становить 3 126 802 гривень (а.с.91-101).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.п. «б», «ґ» ст. 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю. Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України - далі ЦК України).

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 134 ЗК України (в редакції станом на 26.06.2020 - день укладення договору купівлі-продажу) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Як вже з`ясовано, договір купівлі-продажу будівлі пожежного депо від 17.01.2014, що став підставою для позаконкурентної передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , визнано недійсним рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.06.2022 у справі № 918/569/20.

Так, в рішенні від 01.06.2022 у справі № 918/569/20 Господарським судом Рівненської області зроблено наступні висновки: «Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 434-р від 22.04.2009 року «Про передачу майнового комплексу військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 » прийнято пропозицію Міністерства оборони України та Дубенської міської ради про передачу у власність територіальної громади м. Дубно майнового комплексу військового містечка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 з умовою неприйняття Дубенською міською радою рішень, внаслідок виконання яких у подальшому може бути відчужено зазначений майновий комплекс".

Норми статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин), передбачали безоплатну передачу об`єктів з державної у комунальну власність за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов`язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність, в тому числі військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме та окремо індивідуально визначене (рухоме) військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил України та не включено до відповідного переліку військового майна, яке підлягає відчуженню.

Таким чином, законодавець визначив імперативну норму щодо передачі об`єктів з державної у комунальну власність за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов`язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність нерухоме військове майно. В даному випадку законодавець передбачив спеціальне застереження щодо такого майна, що покладає на орган місцевого самоврядування зобов`язання не відчужувати це майно у приватну власність.

Оскільки пункт 7 частини 1 рішення Дубенської міської ради № 2500 від 22.11.2013 р. «Про внесення змін і додаток до рішення Дубенської міської ради № 2083 від 25.01.2013 р. «Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні» суперечить зазначеним вище вимогам законодавства, вказане свідчить про наявність порушень вимог чинного законодавства України при укладанні договору купівлі-продажу будівлі від 17.01.2014 між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 , оскільки порушено положення статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

Щодо заперечень представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо неналежного способу захисту, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Приписами ч. 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Тобто, право на набуття земельної ділянки в порядку ст. 134 ЗК України виникає тільки у законного власника об`єкта нерухомого майна. Отже, оскільки договір купівлі-продажу будівлі пожежного депо від 17.01.2014 є недійсним з моменту його укладення, то законних підстав для викупу земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:02:001:3902 на позаконкурентних засадах ОСОБА_1 не мав.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20 зазначено, що застосування конкретного способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з положеннями ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України.

Приписами ч. 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Як вказано вище, між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради, як представником Дубенської міської ради, та ОСОБА_1 26.06.2020 укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки. Право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку виникло, як похідне, від правочину щодо будівлі (пожежне депо) укладеного17.01.2014, яка відповідно до закону не могла перебувати у приватній власності останнього, оскільки такий правочин був визнаний недійсним і як наслідок цього ОСОБА_1 зобов`язано повернути нерухоме майно - пожежне депо, до комунальної власності територіальної громади м. Дубно в особі Дубенської міської ради, що ним в подальшому і було зроблено.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

У даному випадку відносини між відповідачами у справі мають договірний характер, що виключає пред`явлення віндикаційного позову.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З матеріалів справи, встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою набуття права власності на спірну земельну ділянку є договір купівлі-продажу від 26.06.2020, а не рішення органу місцевого самоврядування.

Варто також наголосити, що Верховний Суд у п.п. 35-37 постанови від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19 наголосив, що «у разі заявлення в позові вимоги про зобов`язання повернути майно, суд повинен визначити, яку саме вимогу по суті (а не за формою) пред`являє позивач, і залежно від цього застосувати належні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини. Вибір між речово-правовими та зобов`язальними способами захисту права залежить від характеру порушення, правового статусу сторін та конкретних обставин справи. Речово-правові способи захисту, одним з яких є віндикація (статті 387, 388 ЦК України), базуються на праві власності як абсолютному праві, що діє проти необмеженого кола осіб. Водночас реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або визнаний недійсним.

Тобто вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яка пред`явлена саме стороні цього правочину, має розглядатися за правилами реституції.

Отже, враховуючи наявність договірних відносини між ОСОБА_1 та Дубенською міською радою, належним способом захисту права територіальної громади м. Дубна, що у даному випадку здійснюється шляхом застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину (реституції) буде саме визнання договору купівлі-продажу від 26.06.2020 недійсним, на підставі якого було відчужене майно, та повернення майна, що має дві мети: повернути майно у фактичне володіння та реєстраційно підтвердити право володіння ним, тому заперечення представника відповідача ОСОБА_1 в цій частині суд залишає поза увагою.

Також суд не погоджується із твердженням представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо добросовісності набуття останнім спірної земельної ділянки у власність, виходячи з такого.

Як встановлено судом, прокуратура Рівненської області вважаючи договір купівлі - продажу будівлі пожежного депо укладений 17.01.2014 Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради, як представником Дубенської міської ради, та ОСОБА_1 незаконним, звернулася до місцевого суду з позовом про визнання його незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення майна та визнання права власності. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.12.2019 у справі № 559/2664/15-ц за вказаним спором вказала, що суди дійшли помилкового висновку про розгляд даного спору в порядку цивільного судочинства, оскільки спір щодо законності приватизації комунального майна підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У подальшому, Дубенською окружною прокуратурою скеровано позовну заяву за наведеним фактом до Господарського суду Рівненської області з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 559/2664/15-ц. За вказаною позовною заявою 16.06.2020 відкрито провадження у справі № 918/569/20. Відповідно до змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 559/2664/15-ц ОСОБА_1 брав участь у розгляді зазначеної цивільної справи, надавав суду процесуальні документи, оскаржував судові рішення, та не був обмежений в ознайомлені з їх змістом, відповідно не міг не знати про наявність спору про будівлю, земельну ділянку під якою мав намір набути у власність. Таким чином, на час укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки ОСОБА_1 знав про наявність спору щодо законності набуття ним будівлі пожежного депо, що знаходиться на такій земельній ділянці, був ознайомлений зі змістом позовних вимог прокурора у справі № 559/2664/15-ц та отримував відповідні судові рішення. Варто зауважити, що відповідачем заява про викуп спірної земельної ділянки до Дубенської міської ради подана 17.01.2020. З огляду на те, що підставою для закриття провадження у справі № 559/2664/15-ц стало порушення юрисдикційної підсудності, ОСОБА_1 достовірно знав, що спір ще не вирішено по суті, а прийняте рішення про закриття провадження у справі з процесуальних підстав спричинить звернення прокурора чи Дубенської міської ради з позовом до нього в межах господарського судочинства. Більш того, з інформації, оприлюдненої на веб-сайті «Судова влада України», встановлено, що позовна заява прокурора, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду щодо підсудності даного спору, надійшла до Господарського суду Рівненської області 15.06.2020 (справа № 918/569/20), тобто до укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Враховуючи, що у рішенні Дубенської міської ради від 05.06.2020 № 4954 встановлено тримісячний термін для укладення з відповідачем договору купівлі продажу земельної ділянки, підписання такого договору через 11 днів після звернення прокурора до суду свідчить про недобросовісність ОСОБА_1 .

Окрім того, у постанові від 19.10.2022 у справі № 918/569/20 Північно-західним апеляційним господарським судом зроблено наступні висновки: «При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно інформації, яка міститься на офіційному сайті Позивача 1, Відповідач входив до складу депутатів Дубенської міської ради 6 скликання (2010 2015), що в свою чергу свідчить про його обізнаність щодо заборони відчуження вказаного спірного майна, та необхідності використання його для забезпечення потреб територіальної громади м. Дубно, а також, свідчить про обізнаність прийняття рішення № 2500 від 22 листопада 2013 року «Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради № 2083 від 25 січня 2013 року «Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні".

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 ще при купівлі пожежного депо знав, або міг знати про незаконність набуття у власність цієї нерухомості, тобто, що Дубенська міська рада не мала права на її відчуження. А відтак, суд констатує, що за вказаних обставин, та, враховуючи триваючий судовий спір щодо пожежного депо, вжиття заходів до викупу земельної ділянки на позаконкурентних засадах у зв`язку з наявністю на ній майна, що перебувало у власності ОСОБА_1 свідчить про недобросовісність його дій.

Також суд погоджується із доводами представника прокуратури щодо незаконності самого рішення органу місцевого самоврядування з огляду на таке.

За приписами ст. 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом. Аналогічна норма міститься і у ст. 80 ЗК України.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Положеннями ст. 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що способом реалізації компетенції органу місцевого самоврядування є нормативні та інші акти (ненормативні) у формі рішень. Прийняття органом місцевого самоврядування рішень ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних відносин.

Згідно ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 3 ст. 152 ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За приписами ч. 1 ст. 134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Згідно ч. 2 ст. 134 ЗК України, не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі, окрім іншого, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Верховний Суд України у постановах від 02.11.2016 у справі № 6?2161цс16, від 23.11.2016 у справі №3-1058гс16, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, Верховний Суд у постанові від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц зазначили, що прийняття органом місцевого самоврядування рішень усупереч вимогам, встановлених законодавством, не буде відображати волю територіальної громади як власника, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.

Як вже зазначалось, рішення Дубенської міської ради від 05.06.2020 № 4954 «Про продаж земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 на АДРЕСА_3 » прийнято всупереч вимог ч. 2 ст. 134 ЗК України.

На підставі рішення Дубенської міської ради від 05.06.2020 № 4954 між Дубенською міською радою та ОСОБА_1 26.06.2020 укладено договір купівлі продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Дубенського міського нотаріального округу Шмигою М.В. та зареєстровано у реєстрі за № 373. Отже, оспорюване рішення органу місцевого самоврядування повністю реалізоване шляхом укладення відповідного договору.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, п. 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, п. 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, п. 180).

Також Велика Палата Верховного Суду зазначала, що під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом або про визнання недійсним договору), не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Також Верховний суд у своїй постанові від 30.06.2026 по справі 568/80/25 зауважив, що "укладення оспорюваного договору купівлі-продажу без дотримання конкурсної процедури є спільним порушенням закону обома його сторонами, а не виключною помилкою органу місцевого самоврядування. Відповідач, ініціюючи викуп земельної ділянки діяв як недобросовісний контрагент, що прагнув обійти встановлений законом порядок аукціону. Крім того, правові наслідки реалізації органом місцевого самоврядування своїх повноважень виникають саме у вигляді укладеного договору. Оскільки рішення міської ради про продаж землі на момент звернення прокурора до суду вже було повністю реалізоване, воно вичерпало свою дію".

За таких обставин, самостійне оскарження цього рішення не є обов`язковим, а ефективним способом захисту порушених прав територіальної громади є саме визнання недійсним укладеного на його підставі договору та повернення земельної ділянки.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на наведене вище, суд вважає, що вимоги прокурора є підставними, обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог доведені належними доказами, а тому суд вважає, що Дубенська міська рада вчинючи дії, спрямовані на укладення договорів діяла поза межами визначених законодавством повноважень, а укладений договір купівлі-продажу суперечить нормам земельного законодавства, оскільки право на набуття земельної ділянки в силу ст. 134 ЗК України виникає тільки у законного власника об`єкта нерухомого майна, а договір купівлі-продажу будівлі пожежного депо від 17.01.2014 є недійсним з моменту його укладення, відтак законних підстав для викупу земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:02:001:3902 на позаконкурентних засадах ОСОБА_1 не мав, окрім того, будучи депутатом Дубенської міської ради в принципі був обізнаний про наявність у міської ради правових обмежень щодо відчуження будівлі пожежного депо. А в подальшому, наявність судових спорів щодо вказаного нерухомого майна, які на момент укладення договору купівлі-продажу замельної ділянки тривали, вказують на те, що відповідач повністю усвідомлював особливості правового статусу вказаного нерухомого майна та можливі ризики в подальшому, пов`язані з набуттям земельної ділянки, на якому знаходиться таке майно, у власність. Враховуючи викладене, суд погоджується із доводами позивача та вважає укладний договір купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, та позовні вимоги задовольняє.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній робочі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.

При цьому ЦК України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

За змістом ст. 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16). Застосовуючи ст. 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зробила висновки, які узгоджуються з наведеними вище висновками про застосування вказаної норми. Так, Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України). За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (ч. 2 ст. 216 ЦК України)

У п.п. 8.43-8.47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 підтверджено правильність висновків, викладених у пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зокрема, про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину, однак наголошено, що підхід до застосування наслідків недійсності правочину (ст. 216 ЦК України), сформульований у пунктах 72 та 81.2 згаданої постанови, потребує узгодження з іншими наведеними висновками.

І задля узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, та виходити з буквального тлумачення змісту ст. 216 ЦК України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 922/4376/21, від 03.12.2025 у справі № 904/2612/24.

Враховуючи викладене, та виходячи з того, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.06.2020 вчинений із порушенням норм чинного законодавства, а отже є недійсним, відтак, спірна земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді м. Дубна в особі Дубенської міської ради з одночасним поверненням Дубенською міською радою ОСОБА_1 коштів, сплачених за договором купівлі - продажу від 26.06.2020.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому на підставі ст. 141 ЦПК України з урахуванням задоволення позову в повному обсязі з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за позовну заяву в розмірі 40184,02 грн.

На підставі наведеного, ст.ст.12,65,116,127,134 ЗК України,ст.12,15,16 ЦК України, керуючись ст.ст.81,141,263-265 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 26.06.2020, укладений між Дубенською міською радою та ОСОБА_1 , зареєстрований приватним нотаріусом Дубенського міського нотаріального округу Шмигою М. В. за реєстровим номером № 373.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді міста Дубна в особі Дубенської міської ради (код ЄДРПОУ - 05391063) земельну ділянку площею 0,1478 га, кадастровий номер - 5610300000:02:001:3902, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з одночасним поверненням Дубенською міською радою ОСОБА_1 коштів, сплачених за договором купівлі - продажу від 26.06.2020.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 та Дубенської міської ради на користь Рівненської обласної прокуратури (р/ р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) судові витрати по справі у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок, по 1331 (одній тисячі триста тридцять одній) гривні 20 копійок з кожного.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Рівненської обласної прокуратури (р/ р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) судові витрати по справі у розмірі 37521(тридцять сім тисяч п`ятсот двадцять одна) гривня 62 копійки.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Дубенський міськрайонний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його підписання.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 28.09.2026.

Позивач: Дубенська окружна прокуратура, прокурор Лисюк Олег Федорович, адреса місцезнаходження: вул. Івана Франка, 10, м. Дубно, Дубенського району, Рівненської області, код ЄДРПОУ - 0291007722.

Відповідач: Дубенська міська рада, адреса місцезнаходження: вул.Замкова,4, м.Дубно, Дубенський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ - 05391063.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник відповідача: адвокат Пархомчук Вікторія Віталіївна, РНОКПП НОМЕР_4 , електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2

Суддя О.М.Томілін