Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №552/10203/25 — Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/10203/25

Провадження № 2/552/1023/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.09.2026 року Київський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді Кузіної Ж.В.

секретар судового засідання Гасанова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про встановлення порядку користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням посилаючись на те, що сторони в рівних частках є власниками нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 . Дана квартира в розмірі 33/50 з чітко визначеними приміщеннями належала матері сторін, яка померла. В зазначеній частці квартири мешкає відповідач з трьома дітьми.

Позивач ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_4 ,2019 року народження, який має інвалідність, наразі мешкають у м. Києві, в т.ч. з огляду на певні медичні діагностичні та лікувальні потреби для дитини, однак мають намір користуватись часткою вказаної квартири. Приймаючи до уваги, що квартира складається з двох кімнат, просила встановити порядок користування 33/50 частками квартири АДРЕСА_2 : виділити позивачу в користування житлову кімнату площею 9.5 кв.м, виділити

відповідачу в користування житлову кімнату площею 11,0 кв.м., у спільному користуванні залишити площі загального користування: коридор - 4,8 метра квадратних, коридор - 2,6 метра квадратних, кухню - 6,0 метра квадратних, санвузол - 3,0 метра квадратних. Покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 22 грудня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження по справі.

У судове засідання позивач не з’явилась, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у відсутність позивача та представника. Просила позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, надав суду заяву про розгляд справи в його відсутність. Суду надано відзив про не визнання позовних вимог. Дана квартира є у власності не тільки сторін та третьої особи ОСОБА_3 , а й його колишньої дружини, анкетних даних якої він не знає та вона не залучена до участі у справі. Зі сторони відповідача та членів його сім`ї не чинились перешкоди у вселенні та проживанні позивача у спірну квартиру. Відповідач з дитиною постійно мешкала за іншими адресами в м Полтаві, наразі – в Києві, що свідчить про відсутність бажання проживати у цій квартирі. У разі задоволення позову, будуть порушені права співвласників на користування майном, яке у спільній власності сторін та яке є у загальному користуванні. За таких обставин варіант користування спірною кватирою та будь-який варіант розподілу є неможливим. Що стосується судових витрат , просить врахувати, що він є батьком одинаком трьох синів, 2012 року народження, 2013 року народження та 2020 року народження, має на утриманні сина, який переніс оперативне втручання на серці, всі зароблені кошти йдуть на утримання та лікування дітей, тож просить звільнити його від обов`язку відшкодовувати витрати на правничу допомогу ОСОБА_1 . Їх розмір є завищеним та підлягає зменшенню.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причина неявки невідома.

Суд приймає до уваги, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та правовідносини сторін, приймаючи до уваги відсутність підстав, передбачених ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в судове засідання не з`явились.

Суд, дослідивши докази по справі, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі - продажу частки квартири від 14 серпня 2009 року, який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Святецькою І.В. ОСОБА_5 набула 33/50 частки квартири у власність, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та складається з кімнати 5 площею 9,5 м2, кімнати 6 площею 11 м2 , в загальному користуванні: коридор 1 площею 4,8 м2, коридор 2 площею 2,6 м2, кухня 7 площею 6 м2, санвузол 8 площею 3 м2, жилою площею 20,5 м2, що складає 33/50 часток квартири.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 березня 2016 року, яке видане Другою полтавською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 є власником частини та ОСОБА_1 є власником частини спадщини, яка складається з 33/50 частини кв. АДРЕСА_2 , що складається з 5 кімнати 9,5м2, 6 кімната 11 м2, житловою площею 20,5 м2, загальна площа 32,5 м2.

Відповідно до Інформації реєстру речових прав на нерухоме майно власниками нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 є 33/100 частки ОСОБА_2 , 33/100 частки ОСОБА_1 , 17/50 частки ОСОБА_3 .

Таким чином, до участі у справі залучені всі співвласники зазначеного нерухомого майна, а посилання відповідача ОСОБА_2 щодо необхідності залучення до справи дружини ОСОБА_3 є неконкретизоване та містить лише абстрактні посилання щодо її власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

Аналіз положень статті 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Зазначений висновок вказаний у постанові Верховного Суду від 17.12.2019 року за результатами розгляду справи №486/171/18.

4 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 333/3048/16-ц, провадження № 61-3994св18 (ЄДРСРУ № 73368996) вказав, що відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Окремо необхідно зробити наголос на тому, що згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеного в Постанові від 03.04.2013 р. у справі № 6-12цс13 вбачається: «Виходячи з аналізу зазначеної правової норми (ст.358 ЦК України) слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в праві спільної власності на будинок. Разом з тим виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За обставин цієї справи, між сторонами існує спір з приводу порядку користування часткою спільної квартири, так як без втручання державних органів встановити можливий порядок спільного використання майна сторони не мають можливості, що, зокрема, вбачається з позицій обох сторін стосовно суті заявлених у справі вимог.

Відповідач ОСОБА_2 у своєму відзиві зазначив, що при виділенні будь-якої з кімнат, позивачу чи відповідачу, будуть порушені права співвласників на користування майном яке у спільній власності сторін та яке є в загальному користуванні обох сторін. Тож запропонований позивачем у позові варіант користування спірною квартирою та і будь який варіант розподілу є неможливим, оскільки такий варіант, з урахуванням технічної характеристики квартири, призведе до погіршення житлових прав сторін у справі.

Проте жодних доказів на підтвердження своєї позиції в розумінні ст. ст. 76-80 ЦПК України не надав.

Також суд приймає до уваги, що невстановлення між співвласниками чіткого порядку користування належним їм майном призводить до не вирішення спору і продовження користування відповідачем частиною квартири, яка фактично належить позивачу, спричиняє порушення її прав.

Приймаючи до уваги, що сторони у справі не змогли за взаємною згодою, добровільно вирішити питання користування спірною часткою квартири, з часу отримання у власність між ними не встановлено добровільний порядок користування спільним майном між співвласниками, тому суд дійшов до висновку, що запропонований позивачем варіант враховує інтереси співвласників квартири. Позивачу виділяється у власність кімната 5 площею 9,5 м2, відповідачу кімната 6 площею 11 м2, у спільному користуванні залишаються: коридор - 4,8 м2, коридор - 2,6 м2, кухня - 6,0 м2, санвузол - 3,0 м 2.

Встановлюючи порядок користування квартирою у запропонований позивачем спосіб, суд враховує баланс інтересів співвласників спірної квартири.

Суд зазначає, що встановлення співвласниками порядку користування квартирою з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них.

У ЦПК України визначено види судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 статті 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем ОСОБА_1 понесені та документально підтверджені витрати на правничу допомогу на суму 15 500 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і процесуального закону.

Частиною 4 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц визначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).

У Рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04 зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява № 58442/00 визначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи, клопотання відповідача про зменшення таких витрат.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та просить враховути обсяг виконаних адвокатським об`єднанням робіт (наданих послуг), принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд, враховуючи обґрунтованість розміру понесених витрат, клопотання відповідача, межі задоволення позовних вимог, а також критерії розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи, складність даної справи та ціну позову в ній, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов до висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у розмірі 6 000 грн.

Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Згідно ч.5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Керуючись ст.ст. 10,12,81,141, 259, 263-265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням задовольнити.

Встановити порядок користування квартирою 33/50 часткою квартири АДРЕСА_2 наступним чином, виділити у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 9.5 кв.м, виділити у користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 11,0 кв.м.,у спільному користуванні залишити площі загального користування: коридор - 4,8 м 2, коридор - 2,6 м 2, кухню 6,0 м 2, санвузол - 3,0 м 2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 2 11 грн. 20 коп. судового збору, 6 000 грн. витрат на правничу допомогу, а всього 7 211 грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2

Третя особа ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Головуючий Ж.В.Кузіна