Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №127/14117/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/14117/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гуменюк К.П.

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

29 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Олексієнко О.В.,

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Химича Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕНА №7038732 від 17 квітня 2026 року про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху передбачене ч.1 ст.126 КУпАП,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати постанову серії ЕНА №7038732 від 17 квітня 2026 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, зокрема, що посвідчення водія працівнику поліції фактично пред`являлося, а тому висновок про вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, є необґрунтованим.

Апелянт звертає увагу на те, що в оскаржуваній постанові зазначені його прізвище, ім`я, по батькові, а також серія та номер посвідчення водія. На переконання апелянта, наявність таких відомостей свідчить, що поліцейський мав можливість ознайомитися з посвідченням та зафіксувати його реквізити.

Також апелянт посилається на те, що того ж дня працівником поліції стосовно нього була винесена постанова серії ЕНА №7077751 за частиною другою статті 122 КУпАП у зв`язку з користуванням під час руху засобом зв`язку, однак надалі зазначена постанова була скасована начальником Управління патрульної поліції.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та надавши оцінку наявним у справі доказам, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, страховий поліс.

Підпунктом «а» пункту 2.1 Правил дорожнього руху передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно з підпунктом «а» пункту 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Відповідно до частини першої статті 126 КУпАП адміністративна відповідальність настає, зокрема, у разі керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, а також інших передбачених цією нормою документах.

Отже, законодавець пов`язує виконання водієм обов`язку щодо пред`явлення посвідчення не лише з фактом фізичної демонстрації документа працівнику поліції.

Визначальним є спосіб такого пред`явлення: він повинен забезпечувати реальну можливість поліцейському прочитати та зафіксувати відомості, що містяться в документі.

Верховний Суд у постановах від 16 серпня 2019 року у справі №524/126/17 та від 25 вересня 2019 року у справі №127/19283/17 виходив із того, що право органів Національної поліції перевіряти наявність передбачених Правилами дорожнього руху документів кореспондується з обов`язком водія мати такі документи при собі та на вимогу працівника поліції їх пред`явити.

Колегія суддів враховує, що зазначені постанови Верховного Суду ухвалені за редакції частини першої статті 126 КУпАП, яка діяла на час виникнення відповідних правовідносин та не містила чинного на сьогодні уточнення щодо способу пред`явлення документа.

Водночас наведений загальний висновок щодо кореспонденції права поліцейського перевірити документи та обов`язку водія їх пред`явити залишається застосовним. Чинна ж редакція частини першої статті 126 КУпАП додатково конкретизує зміст такого обов`язку, прямо встановлюючи критерій належного пред`явлення документа - можливість поліцейського прочитати та зафіксувати відомості, що в ньому містяться.

Дослідженим відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського підтверджується така послідовність подій.

Після зупинки транспортного засобу між позивачем та працівником поліції виникла дискусія щодо обставин зупинки та порядку пред`явлення документів.

На вимогу позивача поліцейський пред`явив службове посвідчення. Позивач здійснював запис відомостей із цього посвідчення.

Надалі поліцейський неодноразово вимагав від позивача пред`явити посвідчення водія для перевірки та роз`яснював відповідний обов`язок.

Позивач підійшов до свого транспортного засобу, взяв сумку, після чого повернувся до поліцейського.

При цьому на відеозаписі зафіксовано, що поліцейський у цей час уже працював зі службовим електронним пристроєм.

Позивач продемонстрував працівнику поліції документ, який називав своїм посвідченням водія, тримаючи його приблизно на рівні очей поліцейського, однак така демонстрація була короткочасною, близько двох секунд, після чого документ був прибраний.

У відповідь на вимогу поліцейського пред`явити посвідчення таким чином, щоб він мав можливість повністю ознайомитися з ним, позивач наполягав, що вже виконав вимогу.

Надалі позивач повторно короткочасно, близько трьох секунд, продемонстрував посвідчення та знову його прибрав.

При цьому позивач пояснював свою поведінку тим, що пред`явив посвідчення водія так само, як перед цим працівник поліції пред`явив йому власне службове посвідчення.

Після чергової вимоги працівника поліції надати можливість повністю ознайомитися з посвідченням позивач документ повторно належним чином не пред`явив та відійшов до автомобіля, після чого поліцейський розпочав розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Таким чином, відеозапис не дає підстав стверджувати, що позивач взагалі не мав при собі або жодного разу не демонстрував посвідчення водія.

Натомість він підтверджує іншу юридично значиму обставину: посвідчення водія було продемонстроване позивачем короткочасно та після повторних вимог працівника поліції надати можливість повністю ознайомитися з документом позивач свідомо наполягав на достатності здійсненої ним короткочасної демонстрації.

Саме така поведінка підлягає оцінці з погляду диспозиції частини першої статті 126 КУпАП.

Колегія суддів зауважує, що чинне законодавство не встановлює обов`язку водія передавати посвідчення водія безпосередньо до рук працівника поліції.

Отже, сама по собі відмова передати фізичний документ поліцейському не утворює складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, якщо водій іншим способом забезпечив можливість прочитати та зафіксувати відомості документа.

Водночас право водія утримувати документ у власних руках не звільняє його від обов`язку пред`явити посвідчення таким чином і протягом такого часу, щоб поліцейський мав реальну можливість прочитати та зафіксувати відповідні дані.

Тому для вирішення цієї справи визначальним є не питання про передачу посвідчення до рук поліцейського, а достатність способу його фактичного пред`явлення.

Оцінивши відеозапис у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що короткочасна демонстрація документа з його негайним прибиранням, особливо після чіткої повторної вимоги надати можливість повністю ознайомитися з ним, об`єктивно не забезпечила працівнику поліції належної можливості прочитати та зафіксувати відомості документа.

При цьому істотним є не формальний часовий проміжок, протягом якого документ знаходився в полі зору поліцейського, сам по собі, а те, чи була створена реальна можливість виконати передбачені законом дії.

З відеозапису вбачається, що працівник поліції безпосередньо повідомив позивачу про недостатність здійсненої демонстрації та повторно вимагав пред`явити документ для повного ознайомлення, однак позивач свідомо відмовився змінити спосіб його пред`явлення, наполягаючи, що свій обов`язок уже виконав.

Колегія суддів також відхиляє аргумент апелянта про те, що зазначення в постанові серії та номера його посвідчення водія саме по собі доводить належне пред`явлення цього документа.

У відзиві на позов відповідач зазначав, що особу водія було встановлено за допомогою інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції».

Крім того, відеозапис підтверджує використання поліцейським службового електронного пристрою під час відповідних подій.

За таких обставин сама наявність у постанові персональних даних позивача та реквізитів посвідчення не доводить, що такі відомості були прочитані поліцейським саме з фізичного посвідчення під час його короткочасної демонстрації.

Разом з тим колегія суддів не вважає необхідним установлювати конкретний технічний алгоритм пошуку відомостей в інформаційних системах Національної поліції або конкретне джерело кожного реквізиту, зазначеного у постанові.

Такі обставини не входять до визначального предмета доказування в цій справі.

Частина перша статті 126 КУпАП пов`язує відповідальність не з неможливістю працівника поліції отримати відповідні відомості будь-яким іншим способом, а з невиконанням водієм самостійного встановленого законом обов`язку пред`явити документ у спосіб, який дозволяє поліцейському прочитати та зафіксувати його дані.

Тому отримання поліцейським відповідних відомостей з інформаційних ресурсів, якщо таке мало місце, не трансформує неналежний спосіб пред`явлення фізичного посвідчення у належний та не усуває відповідальності за невиконання обов`язку, прямо передбаченого законом.

Не змінює цього висновку і посилання позивача на порядок, у який поліцейський пред`явив йому власне службове посвідчення.

Правовідносини щодо пред`явлення поліцейським службового посвідчення регулюються Законом України «Про Національну поліцію», тоді як обов`язок водія щодо пред`явлення посвідчення водія та юридичні наслідки його невиконання визначені законодавством про дорожній рух та частиною першою статті 126 КУпАП.

Можливе неналежне виконання поліцейським власного обов`язку саме по собі не наділяло позивача правом у відповідь не виконувати встановлений законом обов`язок водія.

Крім того, як установив суд першої інстанції після безпосереднього дослідження відеозапису, порушення поліцейським вимог щодо пред`явлення службового посвідчення не підтверджено.

Щодо підстав зупинення транспортного засобу та скасування постанови за частиною другою статті 122 КУпАП

Апелянт також посилається на те, що постанову серії ЕНА №7077751, винесену у зв`язку з користуванням ним під час руху засобом зв`язку, надалі було скасовано начальником Управління патрульної поліції.

Колегія суддів ураховує цю обставину, однак не вбачає підстав вважати, що вона автоматично спростовує правомірність оскаржуваної у цій справі постанови за частиною першою статті 126 КУпАП.

Як убачається з матеріалів справи та відеозапису, транспортний засіб позивача був зупинений працівниками поліції у зв`язку з безпосереднім сприйняттям поліцейським обставин, які ним на той момент були розцінені як користування водієм під час руху засобом зв`язку.

Подальше скасування постанови за частиною другою статті 122 КУпАП не є тотожним установленню того, що на момент зупинки поліцейський завідомо не мав жодної передбаченої законом підстави для здійснення відповідного превентивного заходу.

Більше того, предметом цього спору є не правомірність постанови серії ЕНА №7077751, а наявність чи відсутність підстав для притягнення позивача до відповідальності за невиконання окремого обов`язку щодо належного пред`явлення посвідчення водія.

У постанові від 25 вересня 2019 року у справі №127/19283/17 Верховний Суд, розглядаючи подібне співвідношення обставин, виходив із того, що непідтвердження первинного порушення Правил дорожнього руху саме по собі не усуває відповідальності за окремо встановлений факт непред`явлення на вимогу поліцейського документів для перевірки.

Тому скасування постанови щодо користування засобом зв`язку саме по собі не спростовує зафіксованої відеозаписом подальшої поведінки позивача щодо пред`явлення посвідчення водія.

Колегія суддів звертає увагу, що відеозапис відображає конфліктний характер спілкування між позивачем та працівником поліції, підвищений тон розмови, взаємне перебивання та тривалу дискусію щодо порядку реалізації їхніх прав та обов`язків.

Разом з тим емоційний характер комунікації сам по собі не може бути доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення та не враховується судом як обставина, що підтверджує склад правопорушення.

Висновок суду ґрунтується виключно на конкретних об`єктивно зафіксованих діях позивача та їх відповідності диспозиції частини першої статті 126 КУпАП.

Так само оцінка професійності або комунікативної поведінки працівника поліції не є предметом цього адміністративного спору, крім тієї міри, в якій його дії впливають на законність оскаржуваної постанови.

Колегія суддів зауважує, що поліцейський під час виконання службових обов`язків, у тому числі в конфліктній ситуації, повинен дотримуватися вимог законодавства, професійних стандартів поведінки та вживати заходів для недопущення невиправданої ескалації спілкування.

Водночас встановлені за матеріалами цієї справи особливості комунікації не перебувають у такому причинному зв`язку з прийняттям оскаржуваної постанови, який би давав підстави для висновку про її протиправність.

Підстав для реагування окремою ухвалою в порядку статті 249 КАС України колегія суддів у межах установлених обставин цієї справи не вбачає, оскільки сам по собі конфліктний характер спілкування та підвищений тон без встановлення конкретного порушення закону, причин та умов, що сприяли такому порушенню, не є достатньою підставою для застосування цього процесуального інституту.

Водночас апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на неприпустимість подібної манери спілкування як з боку працівника патрульної поліції, так і з боку водія.

Поліцейський під час виконання службових обов`язків діє не як приватна особа, а як представник держави, наділений владними повноваженнями, а тому до його поведінки об`єктивно висуваються підвищені вимоги щодо професійної витримки, коректності, стриманості та поваги до особи. Навіть емоційна чи конфліктна поведінка учасника дорожнього руху не звільняє працівника поліції від обов`язку зберігати професійний характер спілкування, чітко і зрозуміло формулювати свої законні вимоги та, наскільки це залежить від нього, утримуватися від дій і висловлювань, здатних призвести до невиправданої ескалації конфлікту.

Водночас реалізація особою права вимагати від працівника поліції дотримання закону, отримувати передбачену законом інформацію та захищати свої права не передбачає необхідності переходу до демонстративно конфліктної форми спілкування. Учасник дорожнього руху також має поводитися коректно, виявляти належну стриманість та повагу до представника влади і не перешкоджати виконанню ним законних службових обов`язків.

Взаємна повага, стриманість і належна культура спілкування мають супроводжувати взаємодію громадянина з представником державної влади, однак особливий обов`язок щодо забезпечення професійного та виваженого характеру такої взаємодії покладається саме на посадову особу, яка реалізує владні повноваження від імені держави.

Разом з тим наведена оцінка характеру спілкування учасників події не впливає на вирішення цього спору по суті. Недотримання бажаного рівня професійної комунікації працівником поліції саме по собі не звільняє водія від виконання законної вимоги щодо пред`явлення посвідчення водія, так само як і конфліктна поведінка водія не може виправдовувати неналежну поведінку працівника поліції.

За змістом статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України у справах щодо протиправності рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

У цій справі факт поведінки позивача безпосередньо зафіксований відеозаписом із нагрудного відеореєстратора працівника поліції.

Відеозапис дає можливість встановити як сам факт демонстрації посвідчення, так і спосіб такої демонстрації, реакцію працівника поліції, повторні вимоги надати можливість ознайомитися з документом та подальшу відмову позивача змінити спосіб пред`явлення документа.

Отже, доказування правопорушення у цій справі не ґрунтується лише на змісті постанови працівника поліції або його суб`єктивних поясненнях.

Обставини, які утворюють об`єктивну сторону правопорушення, підтверджуються незалежним технічним засобом фіксації.

За сукупністю наведених обставин колегія суддів погоджується з кінцевим висновком суду першої інстанції про наявність підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП.

При цьому колегія суддів уточнює мотиви суду першої інстанції в тому, що встановлене правопорушення полягає не в абсолютному непред`явленні посвідчення водія, оскільки факт його короткочасної демонстрації підтверджений відеозаписом, а саме в тому, що позивач не пред`явив посвідчення у спосіб, який давав поліцейському можливість прочитати та зафіксувати дані, що містяться в ньому, попри повторну вимогу працівника поліції забезпечити таку можливість.

Таке уточнення мотивів не змінює юридичної кваліфікації дій позивача та кінцевого висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування постанови серії ЕНА №7038732 від 17 квітня 2026 року.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують та переважно ґрунтуються на ототожненні самого факту короткочасної фізичної демонстрації посвідчення з належним виконанням передбаченого законом обов`язку щодо його пред`явлення.

Однак таке тлумачення не відповідає буквальному змісту частини першої статті 126 КУпАП, яка прямо визначає критерій належного способу пред`явлення документа.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року відсутні.

З огляду на результат апеляційного перегляду підстав для розподілу на користь позивача заявлених ним судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до частини третьої статті 272 КАС України оскарженню не підлягає.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Боровицький О. А. Курко О. П.